Незалежність чи залежність: структурний аналіз українського конкурсу з добору кандидата на посаду судді МКС

Нормативна архітектура Римського статуту виходить з того, що судді Міжнародного кримінального суду мають уособлювати не політику, а професійну незалежність і глибоку кримінально-правову компетентність. Стаття 36 Статуту формулює два ключові критерії: по-перше, “високі моральні якості, неупередженість та доброчесність”, по-друге, визнаний авторитет у галузі кримінального права і процесу (List A) або міжнародного гуманітарного права, міжнародного кримінального та прав людини (List B). До цього додаються вимоги інституційної автономії — відсутність активної партійної чи урядової ролі, обмеження на паралельну діяльність, несумісну з незалежним здійсненням правосуддя. У теорії це має гарантувати відбір суддів, які поєднують практичну кримінальну експертизу з максимальною дистанцією від політичних, дипломатичних і фінансових залежностей.

Український конкурс з добору кандидата на посаду судді МКС, організований Офісом Президента України, демонструє суттєву напругу між цією нормативною моделлю та реальною структурою кандидатського пулу. Список із 14 осіб включає чинних і колишніх народних депутатів, посла, високопосадових прокурорів, академіків-міжнародників, правозахисних активістів, суддів та адвокатів. Така конфігурація дозволяє побачити дві системні тенденції: по-перше, політична і грантово-активістська вбудованість значної частини кандидатів; по-друге, відносна “тиша” тих профілів, які найбільше відповідають логіці List A/B, але менш помітні в публічному полі. Важливо, однак, що навіть ті кандидати, яких prima facie можна було б вважати ближчими до нормативного ідеалу, при уважному аналізі виявляють власні структурні вразливості.

1. Нормативна рамка: незалежність, List A/B і інституційні обмеження

Стаття 36 Римського статуту вимагає, аби держави-учасниці висували кандидатів, які “мають високі моральні якості, є неупередженими та доброчесними” і відповідають “визнаним компетенціям у галузі кримінального права та кримінального судочинства” (List A) або “міжнародного гуманітарного права та права людини” (List B). Додаткові положення Керівних принципів Асамблеї держав-учасниць щодо відбору суддів акцентують: пріоритет має надаватися кандидатам, які реально здійснювали кримінальне правосуддя — судді, прокурори, адвокати у складних кримінальних справах — або мали тривалий досвід застосування міжнародного кримінального й гуманітарного права.

Вимога незалежності має не лише декларативний, а й структурний характер: рекомендується уникати висування чинних політичних діячів, членів уряду, парламенту, осіб з активними партійними ролями чи залежностями від національних силових відомств. У внутрішніх стандартах МКС та документах ASP неформально, але послідовно підкреслюється: суддя має бути здатний ухвалювати рішення щодо дій будь-якої держави, включно з власною, без реального чи сприйманого конфлікту інтересів. Саме ця логіка робить політичний і дипломатичний бекграунд одночасно ресурсом і ризиком: він дає розуміння міжнародної сцени, але підважує довіру до неупередженості.

2. Політична інкорпорація: Венедіктова, Мережко, Неклюдов

Біографія Ірини Венедіктової демонструє концентроване поєднання академічної, цивілістичної та високополітичної траєкторії. Вона має багаторічний досвід викладання цивільного та господарського права, працювала в Національній академії правових наук, мала досвід участі в органах суддівського врядування. Водночас ключові етапи її карʼєри повʼязані з політично призначуваними позиціями: народний депутат України, в.о. директора ДБР, Генеральний прокурор, член РНБО, згодом — надзвичайний і повноважний посол України у Швейцарії та Ліхтенштейні.

На рівні формальних критеріїв це створює сильний аргумент на користь її дотичності до міжнародного кримінального правосуддя: у період її каденції розбудовувалася співпраця з Офісом Прокурора МКС, JIT, Eurojust, створювалися спеціалізовані підрозділи з розслідування міжнародних злочинів. Однак для незалежності судді МКС вирішальними є не ці функціональні контакти, а глибина політичної вбудованості в національну владну вертикаль. Генеральний прокурор і член РНБО — це не “якийсь” прокурор, а один з ключових політичних акторів системи кримінальної юстиції в державі, що веде війну. Саме тут спрацьовує розрив між нормативною незалежністю й структурною залежністю: формально відповідна кандидатка сприймається, і небезпідставно, як носій державної політики, а не як потенційно безсторонній суддя над діями цієї політики. Доречи, вона фахівець у цивільному праві.

Олександр Мережко репрезентує інший полюс того ж феномену — академіка-міжнародника, який перетворився на публічного політика. Його багаторічна робота професором міжнародного права, участь у міжнародних асоціаціях, наукові публікації свідчать про високий рівень доктринальної підготовки. Проте з 2019 року його основна роль — народний депутат України, голова Комітету ВР з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва. Він безпосередньо залучений до формування зовнішньополітичного курсу, санкційної політики, парламентської дипломатії у час війни. У термінах МКС це означає радикальне зниження структурної незалежності: кандидат говорить мовою національного інтересу й політичної доцільності, а не мовою неупередженого кримінального судочинства.

Владлен Неклюдов поєднує найсильніший “земний” кримінальний бекграунд із не менш сильною політичною інкорпорацією. Його досьє містить понад два десятиліття прокурорської служби: від помічника районного прокурора до керівника прокуратури області, участь у понад тисячі кримінальних проваджень. З погляду List A це унікально сильний ресурс: МКС часто критикують саме за брак суддів із глибинним досвідом “щоденного” кримінального правосуддя. Однак останній етап карʼєри Неклюдова — народний депутат України, активний учасник законодавчого забезпечення співпраці України з МКС. У мотиваційному листі він позиціонує себе як обличчя української політики у сфері міжнародної кримінальної юстиції, що створює парадокс: кандидат, який ідеально розуміє систему, одночасно є її архітектором і публічним адвокатом.

3. Грантова та активістська вбудованість: Коваль і Сенаторова — глибший погляд

Якщо кандидати першої групи залежать від держави через пряму участь у владній вертикалі, то Коваль і Сенаторова демонструють симетричну, але не менш реальну форму залежності — від транснаціональної донорської екосистеми, що в умовах 2025–2026 років переживає власну глибоку структурну кризу. Ця криза не просто зовнішній фон: вона є лакмусовим папером для розуміння природи залежності, в якій будувалися їхні карʼєри.

Коваль: USAID-залежна організація, прокурорська логіка і тематична одновекторність

Дмитро Коваль є співвиконавчим директором Truth Hounds та доцентом НаУКМА. Його профіль у сфері МГП і документування воєнних злочинів є справді унікальним для українського кандидатського пулу: організація має визнану репутацію у сфері збирання й аналізу доказів та підтримує робочий контакт із Офісом Прокурора МКС. З погляду List B, це значна перевага. Однак сама природа цієї роботи породжує щонайменше три структурні проблеми, які досьє Коваля оминає.

Перше — фінансова залежність від американського урядового фінансування. Truth Hounds, як і переважна більшість українських організацій, що займаються документуванням воєнних злочинів, функціонувала значною мірою завдяки грантам USAID, Держдепартаменту США та споріднених американських фондів. Заморожування програм USAID у 2025 році оголило структурну крихкість усієї цієї екосистеми: організації, чий річний бюджет формувався переважно з американських джерел, зупинили або скоротили роботу. Для кандидата на посаду судді МКС, який потенційно розглядатиме справи, що стосуються дій США або їхніх союзників, така фінансова передісторія є питанням, що вимагає прямої відповіді. Чи здатен кандидат, чия організаційна база роками фінансувалася американськими урядовими структурами, бути функціонально незалежним від геополітичних очікувань цього ж донора? Це не риторичне питання — це стандартний тест на структурну незалежність, передбачений логікою статті 36.

Друге — участь у формуванні прокурорського портфеля. Truth Hounds позиціонує себе не як нейтральний документатор, а як активний учасник прокурорської стратегії: організація надсилала подання до МКС щодо конкретних інцидентів і пишається тим, що значна частина справ у портфелі Офісу Прокурора базується на її матеріалах. Це — не нейтральна науково-правова робота; це цілеспрямована участь у побудові обвинувальної бази в конкретному конфлікті. Суддя, який до призначення активно формував прокурорський портфель справ, несе очевидний ризик сприйманого упередження щодо будь-яких справ, що походять із цього самого конфлікту. Активіст і суддя — це не два етапи однієї траєкторії; це два інституційно несумісних типи правової субʼєктності.

Третє — тематична одновекторність. Весь масив публікацій, подань і публічних виступів Коваля присвячений виключно відповідальності Росії за злочини проти України. Це не академічна широта — це спеціалізація адвоката конкретної справи. Суддя МКС, на відміну від прокурора або активіста, не може мати “свою” справу. Його інтелектуальна траєкторія повинна демонструвати здатність до симетричного аналізу незалежно від того, яка держава є обʼєктом розгляду. Коваль такої симетрії у своєму досьє не демонструє — і це є предметним аргументом, а не формальним закидом.

Сенаторова: ACA як інструмент зовнішньої політики і криза USAID як структурне дзеркало

Оксана Сенаторова є найбільш академічно авторитетним кандидатом серед правозахисно-грантового сегменту. Її наукові публікації у сфері міжнародного кримінального права, досвід у transitional justice та знання практики МКС є цілком серйозними і відповідають вимогам List B. Але й тут структурний аналіз підважує перше враження.

Центральним елементом її практичного досвіду є позиція старшої юридичної радниці ACA — Atrocity Crimes Advisory Group. ACA — це не незалежна правозахисна організація і не академічна структура. Це спільна ініціатива США, ЄС та Великобританії, заснована у травні 2022 року як прямий операційний інструмент зовнішньої політики цих трьох держав в Україні: надання стратегічних порад, розбудова потенціалу та операційна допомога Офісу Генерального прокурора України у розслідуванні й переслідуванні воєнних злочинів. Партнери-засновники зобовʼязалися виділити понад 30 мільйонів доларів на підтримку роботи OPG. Американська компонента ACA фінансувалася переважно через USAID і Держдепартамент.

Коли у 2025 році адміністрація Трампа заморозила програми USAID, американська частина ACA також опинилась під загрозою фінансування. Це показово: коли донор змінює геополітичні пріоритети — вся структура зупиняється. Для судді МКС, чия передуюча карʼєрна позиція являла собою пряму реалізацію зовнішньополітичного проекту держав, справи за участю яких можуть надходити до суду, це є питанням структурної незалежності першого порядку.

Тематична одновекторність як і у випадку Коваля, простежується і тут. Публікації Сенаторової, аналіз можливих механізмів трибуналу для злочину агресії, її консультативна робота зосереджені виключно на притягненні до відповідальності за злочини, вчинені проти України. Це науково цінні тексти — але вони демонструють глибоке знання предмету в одному векторі, не даючи відповіді на питання про здатність судді до симетричного правового стандарту.

Прозорість фінансування залишається окремою проблемою. Сенаторова перераховує у своєму досьє участь у проектах Ради Європи, ЄС, USAID, МКЧХ, Geneva Call. Жодного з цих проектів вона не деталізує з точки зору умов фінансування, обсягів, структури звітності та потенційних конфліктів інтересів. Перелік грантодавців у резюме — це не розкриття інформації; це її імітація.

4. “Технічні” кандидати: Гутник і Луньова під критичним кутом

На перший погляд, Віталій Гутник і Ольга Луньова виглядають найближчими до нормативного ідеалу МКС: один поєднує адвокатську практику з глибокою академічною спеціалізацією, друга — багаторічний суддівський досвід із міжнародною освітою. Однак при детальному аналізі їхніх документів виявляється, що і ці профілі несуть власні системні вразливості, які заслуговують на чесне обговорення.

Гутник: президентські стипендії, зупинена адвокація і корпоративна залежність

Гутник позиціонує себе як академік із практичним кримінальним досвідом і мінімальною політичною залученістю. Справді, його наукова спеціалізація — кримінально-процесуальні гарантії, право на захист у міжнародних кримінальних судах, практика МКС — є органічною для List A/B. Однак при уважному читанні його автобіографії виникають питання, яких він у мотиваційному листі воліє не торкатися.

Перше: фінансова залежність від виконавчої влади. З автобіографії Гутника випливає, що він є стипендіатом Кабінету Міністрів України для молодих вчених на 2022–2024 та 2024–2026 роки, а також стипендіатом Верховної Ради України у 2024 році. Президентська та урядова стипендія — це не нейтральна академічна нагорода; це ресурс, що розподіляється на основі рішень, прийнятих у межах виконавчої влади. Для судді, який потенційно розглядатиме справи, повʼязані з діями тієї самої держави, подібна фінансова підключеність до урядових інститутів створює щонайменше видимість залежності, якої вимагає уникати стаття 36 Статуту.

Друге: зупинена адвокатська діяльність. Гутник зазначає, що право на заняття адвокатською діяльністю зупинено з 31.12.2020 за його власною заявою. Ця обставина, подана як нейтральний адміністративний факт, насправді є принципово важливою: кандидат за List A, який апелює до адвокатської практики як ключового елементу своєї кваліфікації, де-факто не здійснює цієї практики вже понад пʼять років. Різниця між активним адвокатом, що щодня балансує між правом і реальністю кримінального процесу, та особою зі зупиненим статусом адвоката, яка переважно викладає й пише монографії — суттєва. Академічна рефлексія про практику не тотожна самій практиці.

Третє: корпоративна структура. Гутник очолює засноване ним адвокатське обʼєднання “Західноукраїнська асоціація адвокатів”. Навіть при зупиненому статусі він залишається керівником цієї юридичної особи. Для судді МКС, зобовʼязаного повністю відмовитися від будь-якої іншої професійної діяльності, така структура потребувала б розвʼязання ще до призначення, а не після.

Четверте: фінансування публікацій міжнародними організаціями. Навчальний посібник “Міжнародний кримінальний суд” у 2024 році був перевиданий “за фінансової підтримки ОБСЄ”. Це не компрометує якість роботи, але є черговою ланкою залежності від міжнародної організаційної й фінансової екосистеми, яку кандидат не проблематизує.

Луньова: еміграція на навчання і колізія між академічною амбіцією та суддівськими обовʼязками

Ольга Луньова, на перший погляд, є єдиним кандидатом з реальним суддівським досвідом у кримінальних справах, поєднаним із фаховою міжнародною освітою найвищого ґатунку. Проте й тут є обставини, які заслуговують на критичне прочитання.

Перше: хронологічний парадокс між суддівськими обовʼязками та академічними амбіціями. Луньова виконувала обовʼязки голови Вугледарського міського суду з грудня 2018 по жовтень 2021 року. Тобто в момент, коли вона займала адміністративну посаду — найвищу в суді — вона вирушила здобувати LL.M. у Queen Mary University of London (2021–2022), а потім MSc в Оксфорді (2022–2024). Фактично це означає, що два роки виконання обовʼязків голови суду перетинаються чи безпосередньо передують еміграції на навчання за кордон. Чи продовжувала вона у 2021 році реально виконувати обовʼязки голови суду, одночасно готуючись до навчання в Лондоні й подаючи заявку на Chevening? Цю колізію вона не пояснює.

Друге: питання суддівської безперервності. Автобіографія Луньової фіксує відрядження до Чечелівського районного суду Дніпра від 9 січня 2024 р. та до Дніпровського районного суду від 8 травня 2025 р. Але на момент написання мотиваційного листа вона “перебуває у відпустці по догляду за дитиною”. Таким чином, з 2021 по 2024 рік Луньова перебувала в Лондоні й Оксфорді, а з певного моменту — у відпустці. Реальна судова практика в останні чотири-пʼять років є мінімальною або відсутньою. Те, що в резюме подається як “понад 12 років суддівського досвіду” — значною мірою досвід минулого, не поточний.

Третє: тематична заангажованість дисертацій. Обидві магістерські дисертації Луньової присвячені виключно відповідальності Росії за агресію проти України. Це науково цінні роботи, але для судді, який має демонструвати неупередженість щодо будь-якої сторони конфлікту, така сфокусованість саме на притягненні до відповідальності конкретної держави є питанням, яке відбіркова комісія зобовʼязана поставити прямо. МКС — не спеціалізований трибунал “проти Росії”; він має бути здатним оцінювати дії будь-якої держави.

Четверте: стипендії як механізм залежності. Луньова отримала Chevening Scholarship — престижну британську урядову стипендію — та повну стипендію Оксфорду. Chevening фінансується Офісом зовнішньої діяльності та розвитку (FCDO) уряду Великобританії і є інструментом британської “мʼякої сили”. Це не нейтральна академічна підтримка, а цілеспрямоване фінансування перспективних лідерів із конкретними геополітичними цілями. Для судді МКС, що розглядатиме справи за участю держав — союзників Великобританії, це питання вимагає прозорості.

5. Структурний висновок: кого ж насправді обере комісія?

Аналіз усього кандидатського пулу через призму вимог Римського статуту дає невтішну, але аналітично чесну картину. Жоден із чотирнадцяти кандидатів не є “чистим” з точки зору інституційної незалежності — питання лише в тому, яка форма залежності є домінантною і наскільки вона є структурною, а не випадковою.

Венедіктова, Мережко, Неклюдов залежать від держави через пряму участь у владній вертикалі. Коваль і Сенаторова залежать від транснаціональної донорської екосистеми — USAID, ACA, британського FCDO — яка має власний геополітичний порядок денний і власну версію того, яким має бути “справедливість” у поточному конфлікті. Гутник залежить від президентських та урядових стипендій і зберігає формально-корпоративні звʼязки через адвокатське обʼєднання; Луньова — від британських урядових стипендій і тематично вузьких дисертаційних досліджень, написаних під час фактичного відсторонення від суддівської практики.

Але головне питання навіть не в профілях кандидатів, а в природі самого відбіркового процесу. Більшість кандидатів повʼязані між собою членством у керівних та ревізійних органах Української асоціації міжнародного права, спільними виступами на грантових конференціях і панелях з МГП, участю у спільних проектах технічної допомоги. Вони рецензували роботи одне одного, отримували фінансування з тих самих фондів, разом виступали на академічних і правозахисних форумах. У конкурсі на посаду судді це питання набуває особливої гостроти: відбіркова комісія, повʼязана із більшістю кандидатів інституційними, грантовими або академічними вузлами, не може претендувати на роль нейтрального арбітра.

Паралельно існує і політичний вимір: адміністрація Президента має власне стратегічне бачення того, хто міг би “достойно представляти” Україну в МКС на нинішньому критичному етапі. Це бачення з великою вірогідністю тяжіє до кандидата з гучним імʼям, медійною присутністю, правильним тематичним фокусом на відповідальності Росії — тобто до “кандидата-мрії” адміністрації.

Саме тут і полягає ключовий ризик. Справа не в тому, аби висунути людину, яка “правильно” розуміє Ukrainian cause. Справа в тому, аби висунути фахівця, здатного достойно репрезентувати українську правову доктрину у МКС: не як носій державного наративу про власну війну, не як грантовий активіст із заздалегідь сформованим порядком денним, а як незалежний суддя, який знає кримінальне право та процес зсередини і здатен формувати прецедент міжнародного права — у тому числі й тоді, коли цей прецедент може бути незручним для тієї самої держави, яка його висунула.

Незалежний суддя МКС від України — це не трофей у дипломатичній грі; це зобовʼязання перед міжнародним кримінальним правом, яке живе довше за будь-яку адміністрацію.

На згадку. На жаль ми вже мали досвід, коли список кандидатів на пост судді ЄСПЛ від України був неприйнятий ПАРЕ… У кейсі МКС справа складніша: Суддя від Східної Європи:не призначається регіоном на 9 років, не обирається за нагороди та відзнаки, а є результатом голосування  перетину сил, де вирішальним фактором стає не тільки рівень професійної автономії кандидата, а його здатність бути прийнятним для максимально широкої коаліції держав у межах Асамблеї держав-учасниць Міжнародного кримінального суду.

Чи зробить комісія по відбору правильний вибір?

Джерела

1. Римський статут Міжнародного кримінального суду, ст. 36 (вимоги до суддів).
2. Документи та рекомендації Асамблеї держав-учасниць щодо відбору суддів МКС.
3. Офіційний список кандидатів, оприлюднений Офісом Президента України.

Автор: журналіст-розслідувач Микола Свідомий