Огляд практики ВС від Ростислава Кравця, що опублікована з 11 червня по 17 червня 2022 року

За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення і роз’яснення:

Огляд правових висновків ВС-КГС щодо застосування норм права у процедурах банкрутства (січень – лютий 2022 року)

Огляд містить правові висновки Верховного Суду, які сприятимуть забезпеченню сталості та єдності судової практики у справах щодо застосування положень КУзПБ і дадуть змогу зрозуміти основні підходи до вирішення проблемних питань, які виникають щодо:

✅ застосування положень статей 5, 7 КУзПБ;

✅ відкриття провадження у справі про банкрутство (статті 38, 39 КУзПБ), визнання недійсними правочинів боржника (стаття 42 КУзПБ);

✅ надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна боржника; стягнення грошової винагороди за виконання арбітражним керуючим обов’язків розпорядника майна; переходу до наступної судової процедури;

✅ розгляду кредиторських вимог Фонду соціального страхування України у вигляді капіталізованих платежів; оплати послуг ліквідатора в разі заміни кредитора банкрута; завершення ліквідаційної процедури;

✅ окремих питань, які виникають під час відновлення платоспроможності фізичної особи;

✅ процесуальних питань, які виникають під час розгляду справ про банкрутство.

Правові висновки стануть у пригоді суддям, адвокатам, юристам, науковцям, а також усім, хто здійснює професійну діяльність у сфері регулювання відносин неспроможності (банкрутства) і хоче бути в курсі останньої судової практики.

Постанова Дніпровського апеляційного суду про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за період відсторонення

Справа № 177/1639/21

Чергове обгрунтоване і законне рішення апеляційного суду про незаконність відсторонення у разі недотримання прямо передбаченої законодавством процедури. В Україні є судді, які поважають Закон і права людини і якими можна пишатись, хоча трапляються й інші, що живуть за принципом – якби чого не вийшло і сліпого та бездумного виконання вказівок зверху.

Суд зазначив, що обов’язковому медичному щепленню особи передує її медичний огляд перед щепленням, що є обов’язковим. Окрім того, для забезпечення своєчасного проведення профілактичних щеплень лікар, фельдшер, молодший спеціаліст з медичною освітою: в усній або письмовій формі запрошують до закладу охорони здоров’я або до місця надання медичних послуг, осіб, які підлягають щепленню (при щепленні неповнолітніх запрошують також батьків або інших законних представників, що їх замінюють), у день, визначений для проведення щеплень. Крім того, про проведене щеплення робиться запис у відповідній документації, а факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз’яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою № 063-2/о, підписується як громадянином, так і медичним працівником.

Отже, законодавством визначено порядок проведення профілактичних щеплень, а також передбачено порядок, згідно з яким встановлюється та оформлюється документально факт відмови особи від проведення щеплення.

У наказі, який оскаржує позивачка, відсутні відомості про те, що позивач, починаючи з 08 листопада 2021 року до моменту відсторонення (08 листопада 2021 року) відмовився або ухилився від проходження обов’язкового щеплення та якими доказами (документами) підтверджується факт відмови чи ухилення.

В Україні немає окремого закону, який би передбачав сам порядок (процедуру) відсторонення працівника від роботи у разі відмови чи ухилення його у встановленому законом порядку від встановленого законодавством обов’язкового профілактично щеплення саме проти COVID-19.

Разом з тим, відповідачем не доведено жодними доказами як те, що позивач відмовився або ухилився від обов’язкового профілактичного щеплення від COVID-19, так і те. що останній відмовився від обов’язкового профілактичного щеплення від COVID-19.

Отже, законодавством встановлено, що відсторонення (не допущення) працівника, який ухиляється від обов’язкового щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, здійснюється керівником установи за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби (головних державних санітарних лікарів (їх заступників).

Наявність постанови Кабінету Міністрів України, якою передбачено відсторонення від роботи працівників у разі відмови чи ухилення від проходження обов’язкового щеплення і у якій є посиланням на ст. 46 КЗпП України та на ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не може бути підставою для недотримання керівником установи під час такого відсторонення працівника від роботи вимог Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення при неповному дослідженні обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосування норм матеріального права та невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, тому рішення суду прешої інстанції підягає скасуванню з ухваленям нового рішення по справі про задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправним та скасувати наказ директора Нсдайводської гімназії Глеюватської сільської ради № 51-к/тр §1 від 08.11.2021 року про відсторонення Особа_1 від роботи.

Рішення КСУ КСУ 4-р(ІІ)/2022 щодо індивідуалізації юридичної відповідальності

Це дуже важливе рішення яке звертає у чергове увагу на індивідуалізацію вини та на співмірність застосування санкцій до особи за порушення законодавства.

КСУ зазначив, що оцінюючи оспорюваний припис статті 485 Кодексу на предмет дотримання принципу індивідуалізації юридичної відповідальності, Конституційний Суд України бере до уваги, що цей припис установлює відповідальність за низку різних протиправних діянь, визначених в абзаці першому цієї ж статті Кодексу. Ці діяння, хоча й мають основну об’єднувальну ознаку, а саме мету – „ухилення від сплати митних платежів“, є різними за ступенем суспільної шкідливості, змістом тощо.

Незважаючи на таке різноманіття об’єктивної сторони складу цього адміністративного правопорушення, санкція статті 485 Кодексу має ознаки абсолютно визначеної та є безальтернативною, тобто такою, що встановлює лише один вид стягнення – штраф, який до того ж визначається у сталому розмірі відсотків.

Водночас через відсутність в оспорюваному приписі статті 485 Кодексу інших видів стягнень та неможливість зміни розміру відсотків, за якими визначається штраф, унеможливлюється індивідуалізація юридичної відповідальності з урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики особи, винної у вчиненні правопорушення, можливості відшкодування заподіяної шкоди, наявності обставин, що пом’якшують або обтяжують відповідальність.

Потреба в індивідуалізації розміру штрафу є нагальною у випадках, коли цей розмір є істотним, унаслідок чого його застосування може бути надмірним втручанням у низку конституційних прав винної особи.

Позбавлення оспорюваним приписом статті 485 Кодексу суб’єкта накладення адміністративного стягнення (митного органу) можливості індивідуалізації адміністративного стягнення з урахуванням усієї сукупності обставин справи, на думку Конституційного Суду України, унеможливлює реалізацію принципу індивідуалізації юридичної відповідальності під час притягнення особи до адміністративної відповідальності на підставі статті 485 Кодексу та не створює належного законодавчого підґрунтя для застосування домірних заходів до порушника митних правил.

Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що абзац другий статті 485 Кодексу суперечить частині другій статті 61 Конституції України.

Оцінюючи абзац другий статті 485 Кодексу в контексті створення ним передумов для недопущення надмірного втручання у право власності особи з метою забезпечення справедливого балансу між вимогами публічного інтересу в захисті митних інтересів та митної безпеки України, з одного боку, та захистом права власності особи – з іншого, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зазначений припис статті 485 Кодексу не забезпечує бажаної гнучкості в діях та рішеннях органу державної влади під час визначення розміру штрафу щодо правопорушника з урахуванням усіх обставин справи. Тому внаслідок застосування оспорюваного припису статті 485 Кодексу не забезпечується справедливий баланс між вимогами публічного інтересу та захистом права власності особи, а сам цей припис є нормативним підґрунтям для надмірного втручання в гарантоване Основним Законом України право власності.

Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що абзац другий статті 485 Кодексу суперечить частинам першій, четвертій статті 41 Конституції України.

Рішення Тарутинського райсуду Одеської області про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та витрат на правову допомогу

Справа №495/10077/21

Це наша справа. Окрім порушень прямих норм Конституції України з боку Кабінету міністрів України та МОЗ, суд зазначив і на порушення самого порядку відсторонення від посади та недотримання самої процедури.

Суд зазначив, що у відповідності до правової позиції Конституційного Суду України, яка викладена у рішенні Великої палати Конституційного суду України від 28.08.2020 року у справі за № 1-14/2020(230/20), за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови КМ України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частини першої, третьої ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев`ятого п.2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зазначається, що згідно зі ст.64 Конституції України, права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Конституційний Суд України наголосив, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України.

Таке обмеження може встановлюватися виключно законодавчим актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Статтею 12 Закону до обов`язкових віднесено щеплення лише проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу; щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 за статтею 12 Закону не є обов`язковим. Нормами цієї статті також передбачено запровадження інших обов`язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.

Ухвалення рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях віднесено до виключної компетенції головного державного санітарного лікаря України, головного державного санітарного лікаря Автономної Республіки Крим, а також головних державних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя та за умови наявності відповідних епідемічних показань.

Суд констатує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать постанова КМУ і наказ МОЗ.

Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі постанови КМУ та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд доходить висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень постанови КМУ та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.

Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.

‼ Не забудьте підключитись на наші канали з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.

• в YouTube: Немного о праве от Ростислава Кравца
• в Viber: Правники, адвокати, судді
• в Telegram:
  • Персональний канал Ростислава Кравця;
  • Група «Правники, адвокати, судді»;
  • Група «Адвокати України»;
  • Канал АО «Кравець і партнери»;
  • Канал Профспілки «Українська незалежна фундація правників»
• в Tumblr: Правові позиції Верховного суду
• в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
• в Reddit: Правники, адвокати, судді
• та в Instagram:АО «Кравець і партнери»

‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.

Також раджу звернути увагу на:

Таблиця строків позовної давності

Ставки судового збору з 01.01.2022