Огляд практики ВС від Ростислава Кравця, що опублікована з 14 серпня по 03 вересня 2021 року

За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:

Постанова ВС-КЦС про необхідність отримання дозволу органів опіки та піклування на реалізацію житла, правом користування яким мають неповнолітні, тільки у разі коли власником житла є батьки або особи, що їх замінюють

Справа № 607/8145/18

На мій погляд, Верховний суд допустився помилки й підійшов досить формально до захисту прав дитини й виключно в інтересах кредиторів, в не дітей.

Суд зазначив, що за змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах – обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Системний аналіз статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» дає підстави для висновку про те, що попередній дозвіл органу опіки та піклування при відчуженні нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким, в разі використання його як житла, має дитина, надається лише в разі, коли власниками відчужуваного майна є батьки або особи, які їх замінюють, а також коли останні укладають угоди від імені неповнолітніх.

Чинним законодавством не передбачено обмежень при реалізації права власника на розпорядження майном в залежності від того чи мають право на користування ним інші особи, зокрема, малолітні, якщо власник не є їх батьком (матір`ю) або ж особою, яка замінює останніх.

Постанова ВС-КГС про покладання на МТСБУ у разі банкрутства страховика виплатити 3% річних та індекс інфляції

Справа № 910/14293/19

Верховний суд зазначив, що преамбула статті 41 Закону – щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених цим Законом не може тлумачитись без взаємозв`язку із положеннями підпункту “ґ” пункту 41.1. цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 Закону, пункту 3 статті 20 Закону України “Про страхування”. Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 ЦК України – сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.

Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і Позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов`язань, має місце винятково договірний характер обов`язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, у зв`язку з чим неправильним є застосування судами першої та апеляційної інстанції норми статті 1166 ЦК України, яка регулює позадоговірну (деліктну) відповідальність за завдану майнову шкоду.

В спірних правовідносинах акцент потрібно ставити не на відшкодуванні шкоди, яка відшкодовується МТСБУ у випадках, передбачених статтею 41 Закону, а саме не переході до МТСБУ обов`язків за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності тих страховиків, які ліквідовані, що передбачено положеннями пункту 20.3 статті 20 та статтею 41 Закону.

Отже МТСБУ не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону) суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону) є невід`ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.

Постанова ВС-КЦС про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки переданої за довіреністю після смерті власника

Справа № 654/5481/13-ц

Це наша справа. Ця справа демонструє наскільки складно доводити в Україні, що Земля кругла. Кожен раз, коли суди нам відмовляли у позові це нас дивувало, однак все ж Верховний суд дослухався до прямих норм законодавства.

Суд зазначив, що у пункті 6 частини першої статті 248 ЦК України визначено, що представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків.

Внаслідок смерті фізичної особи її цивільні права та обов`язки припиняються, а тому припиняється дія довіреності, яка була видана нею.

За вчинення правочину з порушенням норм чинного законодавства передбачено настання відповідних наслідків, зокрема визнання вчиненого правочину недійсним.

Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:

Огляд судової практики ВС-КАС за І півріччя 2021 року

Правові позиції для зручності користування систематизовано за характером та категоріями спорів відповідно до визначених спеціалізацій судових палат КАС ВС.

Аналіз судової практики ВС-ККС щодо перегляду кримінальних проваджень за нововиявленими обставинами (2018 – липень 2021 року)

В аналізі вміщено висновки та правові позиції ККС ВС, що розкривають питання:

1) екстраординарного характеру інституту перегляду судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами. Зокрема, про:

– відсутність права в обвинуваченого у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, на розгляд кримінального провадження на стадії перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами;
– наявність у суду права як відкривати провадження за нововиявленими обставинами, так і відмовляти у його відкритті;
– правові наслідки подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами поза межами строку для її подання;
– відсутність повноважень у суду, який переглядає судове рішення за нововиявленими обставинами, збирати докази існування таких обставин;

2) судового рішення як предмета оскарження за нововиявленими або виключними обставинами, що стосується можливості перегляду за нововиявленими обставинами лише остаточних судових рішень, які набрали законної сили;

3) видів нововиявлених або виключних обставин. До обставин, що не можуть бути нововиявленими, віднесено, зокрема:

– обставини, які були встановлені та належним чином перевірені під час здійснення кримінального провадження;
– неоднаковість судової практики;
– нескладання присяги суддями, які розглядали справу щодо засудженого;
– необхідність догляду засудженим за близьким родичем;
– судові рішення касаційного суду, які були ухвалені після набрання законної сили судовим рішення, що оскаржувалося;
– розгляд кримінального провадження касаційним судом без участі засудженого;
– зміну законодавства України;

4) відкриття кримінального провадження за нововиявленими обставинами. Зокрема, щодо наслідків подання заяви засудженого про перегляд кримінального провадження за нововиявленими обставинами через адміністрацію виправної установи за відсутності даних на підтвердження факту підписання та подання цієї заяви саме засудженим.

Огляди практики застосування ВС-КГС Закону України «Про судовий збір» у господарських справах (за 05.2020 по 06.2021)

Збірники містять правові висновки Верховного Суду, які сприятимуть забезпеченню сталості та єдності судової практики у справах щодо застосування положень Закону України «Про судовий збір», зокрема, стосовно таких питань:

✅ визначення розміру судового збору, який підлягає сплаті за подання до господарських судів заяв (скарг);

✅ застосування статей 3, 5 Закону України «Про судовий збір» щодо звільнення від сплати судового збору за подання до господарських судів заяв (скарг);

✅ процесуальні питання, пов’язані зі справлянням судового збору за подання до господарських судів заяв (скарг);

✅ застосування статті 8 Закону України «Про судовий збір» щодо відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру або звільнення від його сплати.

Огляд судової практики ВС-ККС за липень 2021 року

В огляді зібрано найактуальніші правові позиції з проблем кримінального та кримінального процесуального права, що містяться в постановах, ухвалених ККС ВС у липні 2021 року.

Зокрема, ККС ВС звернув увагу на такі проблеми кримінального права:

✅ визнання особи осудною чи обмежено осудною виключно судом з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи;

✅ кваліфікація умисного вбивства за наявності хуліганських мотивів;

✅ тлумачення обману як способу вчинення шахрайства;

✅ віднесення до офіційного документа як предмета складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 КК, касового звіту, в якому відображено інформацію про виплату соціальної субсидії.

Окрім того, ККС ВС висловився щодо таких питань кримінального процесуального права, як:

✅ недопустимість нецензурної лексики в процесуальних документах, у виступах учасників кримінального провадження та інших осіб, що свідчить про зловживання процесуальними правами;

✅ правові наслідки направлення обвинувального акта до суду поза межами строків досудового розслідування;

✅ чіткість вимог, які повинні міститися в апеляційній скарзі;

✅ виправлення описок у судовому рішенні.

Упродовж липня 2021 року ККС ВС висловлював також інші, не менш цікаві, правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.

Огляд рішень ЄСПЛ за червень 2021 року

Коротко анонсуємо рішення за вказаний період, що викликають особливий у правовому сенсі інтерес.

Так, у справі BRODA AND BOJARA v. Poland у порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) заявників було усунуто з посад заступників голови суду, що, за їхніми твердженнями, підтриманими ЄСПЛ, було незаконним і свавільним, зокрема, з огляду на те, що жодних конкретних засобів захисту, за допомогою яких вони могли б це рішення оскаржити, не було.

Актуальними є висновки ЄСПЛ і у справі Y.S. AND O.S. v. Russia, згідно з обставинами якої суди Російської Федерації, обґрунтовуючи своє рішення вимогами Конвенції про міжнародно-правові аспекти викрадення дітей, повернули дочку заявниці її батьку, що проживав у місті Донецьку. У порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя) суди держави – учасниці Конвенції належно не оцінили та не взяли до уваги ризик, якому була піддана дитина під час повернення, з огляду на військовий конфлікт на території, до якої входить місто Донецьк.

У ще одній справі MELIKE v. Turkey ЄСПЛ дійшов висновку, що звільнення працівниці державного сектору за натискання кнопки «Подобається» до деяких постів у соціальній мережі було занадто суворим і непропорційним переслідуваній легітимній меті покаранням та порушувало статтю 10 Конвенції (право на свободу вираження поглядів).

Цікавою видається також і справа HASÁLIKOVÁ v. Slovakia, у якій ЄСПЛ констатував відсутність порушення пунктів 1 та 3 статті 6 Конвенції, за якими скаржилась заявниця, стверджуючи, серед іншого, що кримінальне провадження, у межах якого вона була визнана винною в умисному вбивстві та засуджена до п’ятнадцяти років позбавлення волі, було несправедливим з огляду на неврахування ступеня її розумової відсталості.

Як і зазвичай, огляд містить перелік рішень, ухвалених ЄСПЛ у справах щодо України.

Рішення Оболонського районного суду про визнання недійсним договору відступлення прав за іпотечним договором між Вектор плюс та Кредитні ініціативи

Справа № 756/16645/17

Це наша справа, яка демонструє повну бездіяльність як НБУ, так і раніше Нацкомісії з правоохоронними органами.

Суд зазначив, що 28.11.2012 року, на момент укладення договору про відступлення прав за іпотечним договором, укладеним між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не було іпотекодержателем за іпотечним договором, оскільки, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» зареєструвало свої права за переданим від ПАТ «Сведбанк» іпотечним договором в державному реєстрі обтяжень тільки 06.12.2012 року, тобто після укладення з відповідачем договору про відступлення прав за іпотечним договором.

У судовому засіданні встановлено, що обидва договори Факторингу укладені в один день 28.11.2012 року, але відповідачем (ТОВ «Кредитні ініціативи») як наступним фактором за другим договором Факторингу не надано доказів, що перший фактор в особі Факторингової компанії «Вектор Плюс» прийняв документацію від клієнта ПАТ «Сведбанк», зареєстрував свої права за переданими іпотечними договорами в Державному реєстрі обтяжень.

За таких обставин, на думку суду, до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не перейшло право вимоги за іпотечним договором та з цієї причини не могло відчужуватися в будь-який спосіб на користь інших осіб.

Як встановлено частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

До того ж, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, як це встановлено статтею 217 ЦК України.

В даному випадку, оспорюваний правочин не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що встановлені статтею 203 ЦК України, тому що угода була безтоварною, права, що передані за нею, були відсутні в наявності, а сам правочин, за цих підстав, не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Рішення ОАСК про скасування постанови виконавця про стягнення виконавчого збору у разі повернення виконавчого листа за провадженнями відкритими до 28.08.2018

Справа №640/8434/21

Це наша справа. Суд зазначив, що положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28.08.2018, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28.08.2018, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

При цьому, за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

Отже, враховуючи те, що внесені Законом України від 03.07.2018 № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ погіршили становище позивача, як боржника, а виконавче провадження розпочато під час дії попередньої редакції ст.27 Закону № 1404-VІІІ, а також те, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, оскільки доказів зворотного відповідачем не надано, суд приходить до висновку, що у відповідача відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору в такому розмірі.

Рішення Печерського суду Києва про стягнення з Приватбанку відсотків за вкраденим депозитом

Справа № 757/57212/20-ц

Це наша справа. На мій погляд, до правовідносин з повернення депозиту не може застосовуватись позовна давність, коли вкладник вимагав його повернення при закінченні, а суди майже 20 років розглядали цю справу.

Суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що договором банківського вкладу передбачено повернення вкладу коштів шляхом їх перерахування на поточний рахунок вкладника, із чим погодились обидві сторони, укладаючи такий договір, а відтак в даному випадку не відбулась трансформації правовідносин із договору банківського вкладу у договір банківського рахунка.

Судом встановлено, що відповідач у порушення умов договору прострочив виконання грошового зобов`язання за договором про спеціальний строковий вклад від 26 вересня 2001 року № 791, а відтак суд дійшов висновку про те, що відповідач зобов`язаний на вимогу позивача сплатити суму нарахованих процентів за цим договором на суму вкладу в розмірі 200 000,00 дол. США в межах позовної давності.

Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.

‼ Не забудьте підключитись на наші канали з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.

• в YouTube:Немного о праве от Ростислава Кравца
• в Telegram:
  • Персональний канал Ростислава Кравця;
  • Група «Правники, адвокати, судді»;
  • Група «Рада адвокатів України»;
  • Канал АО «Кравець і партнери»;
  • Канал Профспілки «‎Українська незалежна фундація правників»‎
• в Tumblr:Правові позиції Верховного суду
• в LinkedIn:Law Firm Kravets & Partners
• в Viber: Правники, адвокати, судді
• та в Instagram:АО «Кравець і партнери»

‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.

Також раджу звернути увагу на:

Таблиця строків позовної давності

Ставки судового збору з 01.01.2021