Огляд практики ВС від Ростислава Кравця, що опублікована з 18 по 24 липня 2020 року

Огляд практики ВС від Ростислава Кравця, що опублікована з 18 по 24 липня 2020 року

За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:

Постанова ВП-ВС щодо переходу права оренди земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства

Справа № 927/79/19

Велика палата відмовила в захисті порушеного права і зазначила, що після проведення державної реєстрації фермерського господарства та переходу до нього в силу вищенаведених норм Закону № 973-IV прав і обов`язків орендаря земельної ділянки за договором оренди землі таке господарство звертається до державного реєстратора для проведення державної реєстрації відповідного права оренди на підставі поданого ним договору оренди землі державної та комунальної власності, укладеного засновником цього фермерського господарства.

При цьому укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов’язковим.

Цікаво, як відсутність договору та відповідної реєстрації пояснити податковій.

Постанова ВП-ВС про неможливість в судовому порядку директору товариства оскаржити рішення наглядової ради

Справа № 317/2777/17

Велика палата, на мій погляд, остаточно заплуталась, та в черговий раз позбавила особу судового права на захист.

Суд зазначив, що у разі незгоди з рішенням наглядової ради, особа, яка займає посаду генерального директора товариства, не позбавлена можливості припинити свої відносини з акціонерним товариством шляхом звільнення чи ініціювати скликання загальних зборів акціонерів для обговорення питання про втручання наглядової ради у вирішення питань оперативно-господарської діяльності, тобто в компетенцію виконавчого органу чи генерального директора.

Ураховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення одного органу управління акціонерного товариства (наглядової ради) не може бути оскаржене в судовому порядку іншим органом товариства або його керівником (генеральним директором), оскільки будь-які спірні питання щодо компетенції, що виникають усередині товариства між його органами у процесі управління, підлягають вирішенню відповідно до його статуту у позасудовому порядку.

Постанова ВП-ВС про солідарне стягнення з подружжя та відсутність подвійного стягнення після виконавчого напису

Справа № 638/18231/15-ц

Чергове пророчеське рішення з великою кількістю припущень та посиланням на словник української мови. Наслідки цього рішення жахливі для сімейних та боргових відносин. Обґрунтовуючи це дуже сумнівне рішення судді зазначили, що одним із завдань суду, а Верховного Суду зокрема, є тлумачення чинного законодавства, усунення недоліків законодавчої техніки та нормативних прогалин.

Велика палата зробила декілька висновків:

1. Положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

2. За нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору — інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

3. При вирішенні спору про порядок виконання колишнім подружжям зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо питання про поділ цих зобов`язань не було зі згоди кредитора вирішене при поділі спільного майна цього подружжя, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном. Якщо один із колишнього подружжя в повному обсязі виконав зобов`язання, то він у порядку частини першої статті 544 ЦК України має право на зворотну вимогу (регрес) до іншого з подружжя у відповідній частині.

4. Щодо можливості подвійного стягнення боргу з огляду на звернення стягнення на підставі виконавчого надпису нотаріуса, Велика Палата Верховного Суду наголошує, що кредитор не може бути обмежений у виборі застосованого способу задоволення своїх вимог до боржника, в той час як контроль за недопустимістю подвійного стягнення заборгованості в межах своїх повноважень здійснює як державний (приватний) виконавець, так і суд в рамках судового контролю за виконанням судових рішень.

Постанова ВП-ВС про закриття провадження у разі наявності рішення про стягнення забргованості та нарахуванні після стягнення боргу

Справа № 536/1841/15-ц

Велика палата демонструє в черговий раз неможливість сформувати рішення та правовий висновок.

На скільки можливо зрозуміти з цього рішення, суд мав на увазі необхідність закриття провадження: а не відмови від позову у разі наявності судового рішення про стягнення боргу за той самий період.

Також суд зазначив про можливість розгляду вимог до позичальника фізособи та поручителя юрособи в цивільному процесі.

Щодо нарахування пені та відсотків, то скоріше всього суд зазначив неможливість стягення відсотків після закінчення строку кредитування.

Постанова ВП-ВС щодо спадкування фермерського господарства

Справа № 179/1043/16-ц

Велика палата зробила наступні висновки:

1. За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.

2. Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини. Проте право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

3. Майно фермерського господарства належить йому на праві власності (частина перша статті 20 Закону України «Про фермерське господарство»). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (частина перша статті 22 цього Закону). Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина перша статті 23 того ж Закону).

4. У випадку смерті засновника (члена) селянського (фермерського) господарства його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства (прав засновника, члена). За наявності у фермерського господарства статутного (складеного) капіталу з розподілом часток між його засновником, членами спадкоємці засновника (члена) фермерського господарства спадкують відповідні права засновника (члена), якому належала відповідна частка у статутному (складеному) капіталі.

Постанова ВП-ВС про визнання виконавчого напису нотаріуса КМНО Чуловського на користь Кредитних ініціатив таким, що не підлягає виконанню

Справа № 645/1979/15-ц

Велика палата так і не вирішила питання з безспірністю, зазначивши лише, що порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень — письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржник, якщо він є відмінний від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо він є відмінним, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що наведена норма спрямована на фактичне повідомлення іпотекодавця, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на його майно. Тому повідомлення іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Крім того суд зазначив, що вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису — надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Постанова ВП-ВС про відсутність підстав для визнання іпотеки недійсною у разі витребування майна з незаконного володіння

Справа № 372/266/15-ц

Велика палата прийшла до досить дивного висновку, що може свідчити про дуже обмежений досвід і нерозуміння норм права на мій погляд: а також призвести до зловживань і фактичної втрати можливості захистити порушене право. Крім цього суд якимось дивним чином не визнаючи протиправним вибуття майна з власності витребує його.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Тому не є ефективним способом захисту права власника для мети витребування ним його майна з чужого незаконного володіння оспорювання не тільки рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, але й договорів, інших правочинів щодо спірного майна та документів, що посвідчують відповідне право. Останні не є підставами набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності.

Суд відмовив у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки саме з огляду на те, що визнання цього договору недійсним не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на спірну земельну ділянку та для її витребування. А власне таке витребування є метою власника.

Постанова ВП-ВС про обов’язковість попередньої вимоги у разі стягнення заборгованості за споживчим кредитом

Справа № 638/13683/15-ц

Велика Палата зазначила, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

Постанова ВП-ВС щодо підтвердження повноважень участі прокурора для захисту інтересів держави

Справа № 912/2385/18

Дуже дивне і на мій погляд сумнівне обґрунтування можливості представництва прокурором інтересів суб’єкта владних повноважень у суді, яке протирічить судовій практиці, що склалась, та дає підстави до зловживань з боку прокуратури.

Велика плата зазначила, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

Постанова ВП-ВС у зразковій справі про відсутність підстав для «справедливого» перерахунку пенсії суддям у відставці

Справа № 0640/3835/18 (Пз/9901/52/18)

Такого цинічного підходу до суддів я ще не бачив. На мій погляд, це рішення підтверджує незаконне формування судівського корпусу з основною метою — відновлення довіри до судової влади.

Велика палата підтримала висновки ВС-КАС та зазначила, що судді, які виходили у відставку до 30 вересня 2016 року, не розраховували і не могли розраховувати на поширення на них нового розміру довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки не працювали за «новими правилами», не отримували суддівську винагороду в розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII. Водночас рівень довічного грошового утримання, який вони отримують за «старими» правилами, не є меншим ніж той, який був їм забезпечений до цього, та відповідає попередньому рівню оплати їх праці.

Посада судді, який вийшов у відставку до 30 вересня 2016 року, не є «відповідною», рівнозначною посаді судді того самого суду, який пройшов кваліфікаційне оцінювання, підтвердив здатність здійснювати судочинство та продовжує працювати в цьому суді. Для застосування частини четвертої статті 142 Закону № 1402-VIII з метою перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які пішли у відставку до набрання чинності цим Законом, тобто до 30 вересня 2016 року, «відповідною» є посада судді, який працює в тому самому суді до проходження кваліфікаційного оцінювання та згідно з пунктом 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI (стаття 133).

Постанова ВП-ВС про відмову Приватбанку у позові про зняття арешту накладеного у виконавчому провадженні

Справа № 554/8004/16-ц

Велика палата зазначила, що зняття арешту у зведеному виконавчому провадженні де здійснюється стягнення за рішеннями суду цивільної юрисдикції підвідомче цивільним судам.

Оскарження дій і рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна, не приведе до належного захисту прав позивача, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 60 Закону № 606-ХІV (див. постанову від 12 лютого 2020 року у справі № 813/1341/15).

Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна (див. постанову від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (пункти 39, 62)).

Згідно з частиною першою статті 60 Закону № 606-XIV у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту до суду може звернутися особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові. Проте позивач, будучи іпотекодержателем і стягувачем у зведеному виконавчому провадженні, звернувшись до суду з позовом, не стверджував, що предмет іпотеки належить йому, а не відповідачеві.

Постанова ВП-ВС щодо юрисдикції спору про зняття арешту з майна накладеного за кодексами 1960 та 2012 року після закриття провадження у кримінальній справі

Справа № 727/2878/19

Велика палата зазначила, що:

Спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та незнятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, слід розглядати за правилами цивільного судочинства.

Питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та нескасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Постанова ВП-ВС про можливість витребування з незаконного володіння без встановлення недійсності первісного правочину та підстави з обсягом для перегляду за нововиявленими обставинами

Справа № 19/028-10/13

Чергове рішення де судді Великої палати призводять до колапсу у правозастосуванні, на мій погляд. Їх постійні висновки, а скоріше міркування про ефективність способу захисту йдуть в розріз з цією постановою.

Висновки до яких прийшли судді:

1. Витребувати можна з незаконного володіння навіть при відсутності рішення щодо незаконності відчуження майна. Потрібно виключно встановити право позивача на це майно.

2. Підставою для перегляду за нововиявленою обставиною є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники розгляду справи не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї. Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд вже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення.

3. Суд не може змінювати суб`єктний склад учасників справи, за винятком випадків, коли така зміна відбувається в порядку правонаступництва, що відповідно до положень процесуального закону здійснюється на будь-якій стадії судового процесу (стаття 25 ГПК України в редакції до 15 грудня 2017 року, стаття 52 чинної редакції ГПК України).

4. Рішення Київської обласної ради народних депутатів від 21 грудня 1993 року «Про перелік об`єктів комунальної власності області, які додатково передаються до комунальної власності районів і міста Бровари» є підставою набуття територіальною громадою Бориспільського району права власності на вказане у ньому майно. При цьому законодавство України, чинне на момент виникнення права власності територіальної громади Бориспільського району на спірне нерухоме майно, не передбачало обов`язкової реєстрації цього права та виникнення права з моменту такої реєстрації, тому відсутність державної реєстрації у цьому випадку не впливає на правовий статус зазначених об`єктів нерухомості.

5. Судове рішення, ухвалене у справі, ні за яких обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб.

6. Судове рішення про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно виключно у разі, якщо право власності на це майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

7. Позивач не позбавлений права звернутись до актуального володільця спірного майна з позовом про його витребування.

Виходячи з цих висновків, ефективність цього рішення дорівнює нулю і не поновлює право громади та потребує нового судового процесу. Однак тут чомусь судді мовчать про це на відміну від інших справ де вони самостійно змінюють за власним припущенням мету позивача.

Постанова ВП-ВС щодо можливості правонаступництва та скасування рішень у разі ліквідації сторони по справі та можливості визнання недійсним кредитного договору після рішення про стягнення заборгованості

Справа № 264/5957/17

Велика палата визнала, що саме недостатність практичного досвіду та розуміння наслідків своїх висновків для правовідносин є підставою для зміни правових висновків у інших справах де такі наслідки не розуміння норм права наступають.

В цьому випадку Велика палата зробила два висновки:

1. Ухвалення рішення суду у справі про стягнення кредитної заборгованості не створило перешкоди для окремого розгляду спору про дійсність кредитного договору та договору про внесення змін і доповнень. У разі якщо вимоги недійсності в тому процесі не розглядались.

2. Рішення суду першої або апеляційної інстанції не можна скасувати в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі, зокрема через припинення шляхом реорганізації чи ліквідації після ухвалення такого рішення юридичної особи, яка була однією зі сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва відповідних прав та обов`язків такої юридичної особи, а рішення суду першої або апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим.

Суд ухвалою закриває провадження у справі, якщо шляхом реорганізації чи ліквідації припинено юридичну особу, яка була однією зі сторін у справі (крім суб`єкта владних повноважень в адміністративному судочинстві), коли спірні правовідносини не допускають правонаступництва відповідних прав та обов`язків такої юридичної особи, зокрема не допускають заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні. Не є підставою для закриття провадження у справі повністю або частково інформація про припинення шляхом ліквідації юридичної особи-сторони у справі (інформація про відсутність універсального правонаступництва юридичної особи), якщо спірні правовідносини допускають сингулярне правонаступництво прав та обов`язків цієї особи, і до такого припинення відбулася заміна відповідної юридичної особи як сторони у зобов`язанні, якого стосується спір.

Постанова ВП-ВС про неможливість поза кримінальним провадженням спростувати недостовірні відомості

Справа № 333/6816/17

Чергове рішення, що позбавляє право на захист.

Велика палата зазначила, що відсутність у позивача юридичної можливості спростувати інформацію, відображену у довідці, поза межами кримінального процесу є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням того, що аргументи позивача про недостовірність відповідної інформації має перевірити суд у кримінальному провадженні, в якому дані, зафіксовані у довідці, є доказом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесіможливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. У відкритті провадження за ними слід відмовляти на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, а у разі, якщо провадження було відкрите, — закривати його на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Постанова ВП-ВС про господарську юрисдикцію спору стосовно зняття арешту з податкової застави новим власником

Справа № 804/15129/15

Чергове рішення із серії «Я художник і я так бачу» в залежності від погоди та температури повітря.

Велика палата заначила, що предметом судового розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення податкового органу як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки усунення перешкод у реєстрації права власності позивача на Спірне приміщення та засвідчення державою вже набутого особою права власності, що вказує на приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

З огляду на зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин, обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, та враховуючи суб`єктний склад учасників справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим, а в силу наведених приписів частини першої статті 12 ГПК України має вирішуватися судами за правилами господарського судочинства.

Постанова ВП-ВС про не правомірність стягнення штрафу та податку по ЕСВ з ФОПів що буди зареєстровані до 01.07.2004 і не зняті з реєстрації

Справа № 260/81/19

Велика палата зазначила, що у зв`язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб — підприємців з 01 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 01 січня 2017 року по 31 жовтня 2018 року відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності. При цьому ОСОБА_1 набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності — фізичної особи до 01 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом № 755-IV, але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.

Суд зазначив, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

80. Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб — підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Таким чином, відсутність офіційного підтвердження в ОСОБА_1 статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Постанова ВП-ВС про порядок стягнення суми в еквіваленті, визначенні інфляційних втрат та відміни завдатку від авансу

Справа № 296/10217/15-ц

Велика палата зазначила, що згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.

Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.

З огляду на викладене, встановивши, що у передбачений попереднім договором строк сторони не уклали договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що платіж, переданий за попереднім договором, є авансом та підлягає поверненню власникові в розмірі 320 тис. грн, що еквівалентно 40 тис. доларів США.

Крім того, оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) — це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті — гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:

Огляд судової практики ВС-КГС за червень 2020 року

Серед них – позиції щодо:

✅ визнання недійсним договору про поділ нерухомого майна з підстав невключення до його предмета приналежної речі;

✅ розмежування правочину з відступлення права вимоги (цесія) та договору факторингу;

✅ визначення у договорі способу нарахування процентів за неправомірне користування чужими коштами;

✅ підстав визнання прилюдних торгів недійсними.

Зосереджено увагу на деяких правових позиціях КГС ВС у спорах, що виникають з договорів оренди земельної ділянки, зокрема щодо:

✅ стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки без укладення договору оренди землі,

✅ відшкодування орендодавцю суми упущеної вигоди (недоотриманої орендної плати),

✅ способу захисту порушеного права у випадку поновлення договору оренди землі.

Крім того, в огляді містяться окремі правові позиції КГС ВС з процесуальних питань.

Рішення КСУ 8-р(І)/2020 щодо неконституційності виплат дивідентів у підприємствах з державною часткою

Конституційний Суд України зазначає, що передбачені частиною четвертою статті 13, статтею 41 Основного Закону України гарантії захисту права власності поширюються на корпоративні права учасника господарської організації. Тому втручання в такі права має бути обумовлене суспільною необхідністю, здійснюватися відповідно до закону з дотриманням принципу верховенства права та єдиних конституційних принципів, забезпечуючи розумне співвідношення інтересів кожного з учасників правовідносин.

Передбачений абзацом восьмим частини п’ятої статті 11 Закону механізм «який полягає в обов’язковому спрямуванні частини чистого прибутку до державного бюджету без волевиявлення учасників господарської організації, обмежує їх корпоративні права, зокрема таку складову, як правомочність на участь в управлінні господарською організацією», – наголошується у Рішенні.

Конституційний Суд вважає, що вказане нормативне регулювання ставить державу у привілейоване становище порівняно з іншими учасниками господарської організації державного сектора економіки, тобто є дискримінаційним.

Таке нормативне регулювання, на переконання Конституційного Суду, не узгоджується з умовами, які уможливлюють втручання держави у право власності, зокрема із дотриманням засад справедливості, пропорційності. Таким чином Конституційний Суд визнав абзац восьмий частини п’ятої статті 11 Закону неконституційним.

Дайджест правових позицій ВП-ВС за червень 2020 року

Цього разу дайджест містить всього одну правову позицію щодо юрисдикції спору, більшість правових позицій присвячені вирішенню складних правових проблем.

Зокрема, ВП ВС висловила позицію, відповідно до якої одночасне задоволення вимог про стягнення боргу за основним зобов’язанням зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов’язанням. З метою забезпечення однозначного розуміння судового рішення про задоволення таких вимог у резолютивній частині слід вказувати, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається в рахунок стягнення заборгованості за основним договором.

В одній зі справ ВП ВС вказала, що належним способом захисту порушеного права орендаря у випадку, якщо орендодавець ухиляється від укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, є визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту.

ВП ВС також висловила позицію, відповідно до якої у випадку ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, стягується за весь час затримки розрахунку при звільненні, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Окрім того, в дайджесті викладено правові позиції у справах, у яких ВП ВС відступила від висновків ВСУ, зокрема:

✅ визнала необґрунтованим притягнення суб’єктів відповідальності за неоприбуткування у касах готівки на підставі Указу Президента України № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» після набрання чинності Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»;

✅ визначила, що поновлення виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, має проводитися з дати ухвалення Рішення КСУ від 7 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

Постанова КАС про відмову Порше Мобіліті у стягненні заборгованості за кредитним договором у зв’язку з пропуском поовної давності після звернення стягнення на предмет застави

Справа № 759/17465/18

Це наша справ. Суд з врахуванням позиції ВП-ВС зазначив, що перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Водночас, слід наголосити, що позивач, направивши відповідачу вимогу від 17.02.2015 року про дострокове погашення всієї суми кредиту, змінив строк виконання основного зобов`язання, а до суду звернувся з цим позовом лише 31.10.2018 року (т. 1, а.с. 142), тобто поза межами трирічного строку позовної давності.

Доводи апелянта про безпідставність застосування судом наслідків пропуску строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом через наявність виконавчого напису нотаріуса від 08.04.2015 року, який був дійсним до 26.06.2018 року, колегія суддів відхиляє, оскільки позивач не був обмежений у можливості поряд із зверненням стягнення на предмет застави шляхом вчинення виконавчого напису звернутися до суду із позовом про стягнення всієї заборгованості за кредитним договором.

При цьому, звернення стягнення на предмет застави шляхом вчинення виконавчого напису не перериває строку позовної давності.

Крім того, було відмовлено і у стягненні збитків за надання колекторських послуг щодо забезпечення звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку, слід зазначити, у зв’язку з тим, що позивачем не було надано доказів, які б свідчили про те, що, в розумінні положень ст. 22 ЦК України, зазначені витрати були необхідні для поновлення прав позивача.

Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.

Не забудьте підключитись на наші канали з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.

Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.

Також раджу звернути увагу на:

Таблиця строків позовної давності

Ставки судового збору з 01.01.2020

Хотите быть в курсе важнейших событий? Подписывайтесь на АНТИРЕЙД в соцсетях.
Выбирайте, что вам удобнее:
- Телеграм t.me/antiraid
- Фейсбук facebook.com/antiraid
- Твиттер twitter.com/antiraid

0 ответы

Ответить

Хотите присоединиться к обсуждению?
Не стесняйтесь вносить свой вклад!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *