Узурпація наукового впливу-2026: новий статут Національної академії правових наук України (проект зі змінами)

30.04.2026 р. відбудуться Загальні збори НАПрН України, на порядку денного яких схвалення нової редакції статуту НАПрН.

Аналіз тексту Статут НАПрНУ 2026 (порівняльна таблиця) свідчить, що під риторикою самоврядності й академічної автономії фактично закладено модель висококонцентрованої інституційної влади, яка:

– самовідтворюється через закриті механізми членства і кадрової політики;

– концентрує в руках вузького керівного ядра повноваження щодо визначення пріоритетів правової науки і її офіційного представлення перед державою;

– Президія НАПрН претендує на роль головного науково‑експертного центру у сфері правової політики, що створює ризики «державної монополії» на правову доктрину.

Цей і є той самий підрив академічних принципів, але не через грубе втручання держави, а через більш витончену конструкцію — коли сама НАПрН України, прикриваючись риторикою автономії, перетворюється на монопольного виробника «правильного» знання для держави. У такій моделі наука перестає бути простором конкуренції ідей і стає інструментом інституційної саморепродукції.

Надана для ознайомлення делегатам Загальних зборів НАПрН Статут НАПрНУ 2026 (порівняльна таблиця), який має бути схвалений 30 квітня 2026 року, попри зовнішню видимість реформаторського руху, фактично фіксує не зміну, а інституційне «застигання» моделі, де декларації автономії дублюються без жодного змістовного коригування, тоді як точкові новації вбудовуються виключно в логіку посилення внутрішнього контролю і корпоративного самовідтворення. Це не еволюція статуту, а його консервація з елементами прихованої централізації.

Передусім впадає в око майже повна ідентичність розділу «Загальні положення» (пп. 1–8): нова редакція відтворює стару без жодного концептуального перегляду категорій самоврядності, підзвітності чи автономії.  Це означає, що інституційна критика попередньої моделі була або проігнорована, або свідомо нейтралізована. У науково-правовому вимірі така «нульова різниця» є індикатором не стабільності, а стагнації: коли структура влади не піддається навіть косметичному уточненню, це свідчить про її нормативну закритість.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Ключова проблема полягає у тому, що формула «самоврядності» (п. 4) одночасно прив’язується до «завдань державної правової політики», що створює логічну колізію: автономія визначається не як свобода від держави, а як функція її цілей. У такій конструкції самоврядність втрачає свій класичний сенс і перетворюється на делеговану компетенцію — тобто на інструмент виконання політичного замовлення. Це вже не академічна автономія, а її інституційна імітація.

У блоці завдань (п. 7) та повноважень (п. 8) закріплюється максимально широка, фактично всеохопна компетенція академії: від координації дисертацій до розробки нормативно-правових актів і «доктринального тлумачення права». Важливо, що ця експансія не супроводжується жодними контрбалансами.

Так, за проєктом НАПрН одночасно:

1. визначає тематику досліджень;
2. координує наукову продукцію (дисертації);
3. продукує нормативні проєкти;
4. сама ж їх експертно оцінює.

Це породжує класичний конфлікт функцій, який у правовій теорії кваліфікується як концентрація регуляторного, експертного і легітимаційного ресурсів в одному суб’єкті. У результаті виникає замкнений цикл «виробництво – оцінка – легітимація», що є прямим підривом принципу наукового плюралізму.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Найбільш показовим нововведенням є п. 38 (цільові вибори членів-кореспондентів). Це, без перебільшення, нормативний «прорив» — але не в бік відкритості, а в бік інституційного протекціонізму.

В проєкті Статуту вперше прямо закріплюється можливість:

* створення «внутрішніх квот» для працівників власних установ;

* виключення загальних процедур (рейтингове голосування, конкуренція);

* фактичного спрощеного доступу до членства для «своїх».

Така модель руйнує базовий академічний принцип відкритої конкуренції. Якщо раніше корпоративність була латентною (через неформальні мережі), то тепер вона інституціоналізується як норма. Інакше кажучи, відбувається перехід від де-факто до де-юре замкненості.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Додатково важливо бачити зміну в п. 14: введення акценту на «представлення вчених наукових установ НАПрН України». Це невелике, але концептуально значуще уточнення. Воно означає, що критерій «балансу галузей» підміняється критерієм інституційної належності. Таким чином, НАПрН починає репрезентувати не правову науку як таку, а власну організаційну екосистему.

Ще один тривожний сигнал — довічність членства (п. 20) у поєднанні з відсутністю реальних механізмів його припинення . У системах з високим рівнем впливу на державну політику це створює ефект «замороженої еліти», де:

* ротація мінімізується;

* інновації блокуються;

* критичний дискурс маргіналізується.

Фактично формується не академія як відкрита меритократична структура, а квазіорден із довічними статусами.

Процедури виборів (пп. 21, 31–35) лише закріплюють цю тенденцію. Згідно проєкту виключне право обрання належатиме самим членам НАПрН . Жодного зовнішнього елементу — ні міжнародного рецензування, ні незалежних експертів, ні участі університетського сектору — не передбачено. У термінах інституційного аналізу це означає повну ендогенність відбору, яка неминуче веде до ефекту «репродукції подібності», закам’яніння сталої форми НАПрН.

І якщо формулювати максимально жорстко: перед нами не статут академії у класичному розумінні, а нормативний каркас закритої доктринальної корпорації з ознаками квазідержавного органу легітимації правової політики. Саме це, а не декларації про самоврядність, є його справжнім змістом.

Автор: журналіст-розслідувач Микола Свідомий