Відбір чи вибір

Не все ідеально в нашій судовій системі можна навіть сказати – все не ідеально в нашій судовій системі, починаючи вже з самого першу етапу – відбору суддів на посади.

На жаль, останні роки у нас тільки й чути, що у всьому винні судді, що породило нескінченні судові реформи, які власне вже були частково предметом перегляду Конституційним Судом України та визнавалися неконституційними.

За бажанням відреформувати судову систему криється фактичне втручання в третю гілку влади та незалежність суддів.

Розподіл влад не нами придуманий і вже не одне десятиріччя апробований багатьма демократичними державами, і саме забезпечення балансу розподілу влад та гарантування незалежності — особливо судовій гілці влади, є запорукою дотримання не лише законів, а й прав та свобод кожної людини.

Можна сказати кардинально інший підхід у призначенні на посаду суддів було визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року (далі – Закон), в той же час даний закон містить норми, які, на наш погляд, є несумісними з Конституцією України та мають зовсім іншу приховану мету – надання необмеженої дискреції при відборі суддів.

Закладені в цей Закон норми вже були використані і не тільки з ціллю відбору суддів, а й з метою оцінювання, про що свідчать вже існуючі судові спори.

Зазначимо лише про три моменти, хоч вони і не єдині, але яскраво ілюструють такий прихований зміст.

Анна Мартиненко

Анна Мартиненко

Перше:

Вже неодноразово Конституційний Суд України говорив, що незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду. Особливий статус судді, гарантії його незалежності визначаються виключно Конституцією України і законами з дотримання принципу правової визначеності, який в свою чергу вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними.

Що ж ми маємо на справді — закон визначає три критерії, яким має відповідати суддя, в той же час в порушення вимог щодо якості закону та правової визначеності, закон не розкриває ні поняття цих критеріїв, ні їх показників, ні порядок їх оцінювання в частині варіативності балів, однак надає таке право ВККС, хоч виключно та лише законом мать бути визначені питання судоустрою і статусу суддів.

Відсутність в законі чіткого механізму та правил оцінювання призвела до того, що «внутрішнє переконання» членів ВККС, а не знання чи практичні навички, чи навіть психологічні тести, є вирішальними при відборі суддів, що виключає принцип об’єктивного, а не суб’єктивного відбору.

Мало того, навіть арифметичний підрахунок балів оцінювання такого «внутрішнього переконання» не можливо перевірити жодним доказом, бо закон цього не вимагає – саме такі аргументи надає ВККС у судових процесах. При цьому існують вже непоодинокі випадки коли ВККС на своєму офіційному сайті зазначає про помилку у розрахунках та без жодного мотивування змінює бали, що також ніхто не має можливості перевірити.

В даному розрізі закон суперечить Конституції України, оскільки за його нормами особливий статус судді в питанні відбору і призначення на посаду має регулюватися не законом і навіть не нормативно-правовим актом, а положенням ВККС, яке до того ж породжує правову невизначеність, оскільки особа не може передбачити які умови відбору і які правила оцінювання до неї буде застосовано при оцінюванні (згадаємо, відбори у ВС, коли при одному відборі рахували сумарну оцінку за іспит, а при другому, хоч посади були ті ж самі, — рахували оцінки по кожному окремому етапу іспиту, те ж саме стосується того, що особи які набрали менше 670 балів могли пройти у ВС, а інші – звільнені з посади судді при оцінюванні на відповідність займаній посаді).

Друге:

Європейський суд з прав людини також неодноразово наголошував, що визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади в сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці повноваження необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання.

В той же час, закон говорить, що ВККС має право отримувати інформацію та копії документів і матеріалів (у тому числі з обмеженим доступом) щодо судді (кандидата на посаду судді) та членів його сім’ї або близьких осіб.

Ніхто не заперечує, що судді в силу публічності своєї особи мають дещо звужене право на приватність в частині допустимої критики, але аж ніяк публічність особи не скасовує право на приватність ні судді, ні тим більше близьких осіб, коло яких знову ж таки законом не окреслено, що породжує необмежені повноваження ВККС щодо збору будь-якої інформації відносно будь-кого в рамках так званого оцінювання.

Ростислав Кравець

Ростислав Кравець

Конституційний Суд України також уже зазначав, що поширення даних фізичних осіб — членів сім’ї, що можуть стати відомими в результаті поширення інформації про саму посадову особу, може призвести до порушення їх конституційних прав, зашкодити гідності, честі, діловій репутації.

Через те, що закон не визначає ні змісту, ні показників критеріїв, повноваження ВККС по збору та обробці інформації є необмеженими, що є більшим втручанням в права особи навіть у порівнянні з кримінальним переслідуванням, оскільки там хоч є судовий контроль шляхом видання дозволу на тимчасовий доступ, не говорячи вже про НСРД.

Так, закон суперечить Конституції України, оскільки надає ВККС повноваження щодо необмеженого та неконтрольованого втручання в права невизначеного кола осіб на приватне життя, що ставить їх у значно гірше становище навіть у порівнянні з особами, які зазнають кримінального переслідування.

Третє:

Обмеження прав людини також прослідковується в нормі закону, яка передбачає виключний перелік підстав для оскарження рішення ВККС за результатами оцінювання це при тому, що Конституція гарантує захист усіх прав людини без винятку і якщо особа вважає, що її права порушено вона правомірно очікує, що вона зможе використати своє право на захист.

Дана норма не лише обмежує права людини, а й містить ознаки дискримінації до визначеного кола осіб – судді або кандидати у судді та у визначений період – проходження оцінювання з 2016 року.

Знову ж таки обмеження права на захист лише черговий раз утверджує повну необмежену та безконтрольну дискрецію ВККС щодо відбору суддів на власний смак, що має наслідком втручання в незалежність судді при відборі та суб’єктивне формування судової гілки влади.

Що також підтверджується і висловами самих членів ВККС, зафіксованих при проведенні оцінювання, коли члени ВККС говорили, що цей суддя наш, а інші судді є «не із от етіх»

На наше переконання така необмежена та безконтрольна дискреція – це лише знаряддя, а не відкритий та об’єктивний відбір суддів для формування незалежної гілки влади, яка є запорукою належного захисту прав та свобод.

Анна Мартиненко, адвокат АО Кравець і партнери

Ростислав Кравець, адвокат, старший партнер АО Кравець і партнери

Для РЕЗОНАНС

Хотите быть в курсе важнейших событий? Подписывайтесь на АНТИРЕЙД в соцсетях.
Выбирайте, что вам удобнее:
- Телеграм t.me/antiraid
- Фейсбук facebook.com/antiraid
- Твиттер twitter.com/antiraid

0 ответы

Ответить

Хотите присоединиться к обсуждению?
Не стесняйтесь вносить свой вклад!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *