За Законом: Поліція не може виявляти правопорушення, пов’язані з корупцією

За Законом: Поліція не може виявляти правопорушення, пов’язані з корупцією

Про боротьбу з корупцією не говорив у нашій країні хіба що мертвий. Та на практиці жоден з високопосадовців не був притягнутим до відповідальності, а от активний пошук «корупціонерів» на периферії на рівні сіл процвітає.

Не останню роль в такій «активній» боротьбі займає Департамент захисту економіки Національної поліції України, на підставі протоколів про адміністративне правопорушення яких було винесено не одну постанову, однак чи все це відбувається згідно із законом варто розібратися.

Так, дійсно згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» спеціально уповноважені суб’єкти у сфері протидії корупції — органи прокуратури, Національної поліції, Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство з питань запобігання корупції.

Відповідно до ст. 255 КУпАП органи внутрішніх справ (Національної поліції) мають право складати протоколи про адміністративне правопорушення за ст. 172-4 – 172-9, 172-9-2 КУпАП, які віднесені до так званих адміністративних правопорушень, пов’язаних з корупцією.

Згідно з п. 3 ч. 2 р. ІV Положення про Департамент захисту економіки Національної поліції України, затвердженого наказом Національної поліції України №81 від 07.11.2015 року, працівники Департаменту мають право складати адміністративні протоколи про виявлені факти порушення антикорупційного законодавства та направляти їх до суду.

От тільки є один маленький нюанс – правом проводити перевірки дотримання антикорупційного законодавства Департамент захисту економіки Національної поліції України не наділений.

Неодноразово вивчаючи матеріали про адміністративні правопорушення, можна знайти документи, в яких вказується про необхідність надання документів в рамках проведення перевірки або рапорти, які підтверджують дозвіл на складення протоколи після проведення так званої перевірки, але варто звертати увагу на той факт, що стало підставою для складення протоколу, яким чином та ким було виявлено недотримання антикорупційного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про запобігання корупції» Національне агентство з питань запобігання корупції (далі -НАЗК) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про запобігання корупції» Національне агентство з метою виконання покладених на нього повноважень має такі права: отримувати заяви фізичних та юридичних осіб про порушення вимог цього Закону, проводити за власною ініціативою перевірку можливих фактів порушення вимог цього Закону.

Отже, спеціальним законом, який регулює питання запобігання корупції право проводити перевірки дотримання законодавства про запобігання корупції належить виключно НАЗК, а не іншим спеціально уповноваженим суб’єктам у сфері протидії корупції.

У відповідності до частини першої статті 8, пункту 8-1 частини першої статті 11, пунктів 5, 6 та 7 частини першої статті 12 Закону України «Про запобігання корупції», з метою реалізації Національним агентством з питань запобігання корупції своїх повноважень щодо проведення перевірок додержання вимог Законів України «Про запобігання корупції» та «Про політичні партії в Україні» Національне агентство з питань запобігання корупції прийняло рішення №2 від 11.08.2016 року, яким затверджено Порядок проведення перевірок Національним агентством з питань запобігання корупції (далі – Порядок проведення перевірок).

Відповідно до п. 1 р. V Порядку проведення перевірок, за результатами проведеної перевірки складається акт планової (позапланової) перевірки дотримання вимог Закону України «Про запобігання корупції».

Згідно п. 1, 2 р. VІ Порядку проведення перевірок, акт перевірки з проектом рішення, передбаченого пунктом 9 розділу V цього Порядку, та матеріали, що підтверджують факти вчинення правопорушень, подаються на найближче засідання Національного агентства. За результатами розгляду Національне агентство може прийняти рішення про:

—        внесення припису;

—        направлення висновку щодо наявності ознак корупційного правопорушення або правопорушення, пов’язаного з корупцією, спеціально уповноваженим суб’єктам у сфері протидії корупції;

—        направлення протоколу про адміністративне правопорушення та доданих матеріалів до суду;

—        звернення до суду із позовом (заявою) щодо визнання незаконними нормативно-правових актів, індивідуальних рішень, виданих (прийнятих) з порушенням встановлених Законом України «Про запобігання корупції» вимог та обмежень, визнання недійсними правочинів, укладених внаслідок вчинення корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення;

—        звернення до суду з позовом про встановлення відповідних фактів, які свідчать про те, що кошти, виділені з державного бюджету на фінансування статутної діяльності політичної партії, використані політичною партією на фінансування її участі у відповідних виборах або на цілі, не пов’язані із здійсненням її статутної діяльності відповідно до Закону України «Про політичні партії в Україні».

Тобто, виключно після проведення перевірки НАЗК та направлення висновку НАЗК спеціально уповноваженим суб’єктам у сфері протидії корупції (в тому числі і Національній поліції), у останніх виникають повноваження на складення протоколу про адміністративне правопорушення.

В той же час, у разу порушення послідовності таких дій (складення протоколу без висновку НАЗК) варто вказати на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Яременко проти України», де було зазначено таке:

«…Питання, яке Суд має вирішити, полягає у визначенні, чи було справедливим провадження у справі загалом, включаючи спосіб, у який були отримані докази. При цьому має бути оцінена відповідна «незаконність» і, якщо це стосується порушення іншого конвенційного права, має бути оцінений характер виявленого порушення (див., зокрема, «Хан проти Сполученого Королівства» (Khan v. the United Kingdom), N 35394/97, п. 34, ECHR 2000-V; «P.G. і J.H. проти Сполученого Королівства» (P.G. and J.H. v. the United Kingdom), N 44787/98,  п. 76, ECHR 2001-IX; і «Аллан протиСполученого Королівства» (Allan v. the United Kingdom), N 48539/99 п. 42, ECHR 2002-IX).

Крім того, має бути врахована якість таких доказів і, зокрема, те, чи породжують обставини, за яких вони були отримані, будь-який сумнів щодо їхньої достовірності й точності…».

Серед іншого, Європейський суд з прав людини у вирішенні питання про справедливий судовий розгляд, застосовує концепцію «плодів отруєного дерева», тобто оцінку допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу автономно. Тим не менше Європейський суд з прав людини виходить з того, що при недопустимості одного доказу в єдиному ланцюжку, суд повинен в подібному випадку вирішити питання про справедливість судового розгляду в цілому, прикладом чого є рішення у справах «Хан проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України (№2)».

В даній же ситуації (складення протоколу без висновку НАЗК), протоколи, будучи доказом, не можуть бути допустимим доказом, оскільки отримані з порушенням процедури – відсутності висновку НАЗК та відсутності повноважень на самостійне здійснення перевірки дотримання антикорупційного законодавства.

От і маємо сьогодні десятки таких справ про адміністративне правопорушення, а чий бік займе суд, довіру до якого відновлювали не одним законом, покаже час…

Адвокат, Адвокатського об‘єднання Кравець і партнери

Анна Мартиненко

Адвокат, голова Адвокатського об‘єднання Кравець і партнери

Ростислав Кравець для ЮрЛіги

Хотите быть в курсе последних важных событий? Подписывайтесь на телеграмм-канал АНТИРЕЙД t.me/antiraid