Захист ділової репутації суб’єкта господарювання

В умовах стрімкого розвитку сучасних інформаційних технологій шкода діловій репутації суб’єктів господарювання може заподіюватись в переважній більшості в інтернет- та медіа просторі, на відміну від друкованих ЗМІ, актуальність яких уже відходить в минуле.

У зв’язку з цим проаналізуємо тактику захисту ділової репутації юридичної особи в судовому порядку в даній категорії справ з урахуванням сформованої на сьогодні практики Верховного Суду.

У цій статті ми розглянемо особливості підготовки суб’єкта господарювання до судового позову про захист його ділової репутації від недостовірної інформації, поширеної в мережі Інтернет, та зупинимося на визначенні належного складу відповідачів у таких справах.

Перша складність, з якою може зіткнутись суб’єкт господарювання під час підготовки до судового розгляду справи про захист його ділової репутації, це – пошук та встановлення належного відповідача.

Належним відповідачем в означеній категорії справ є:

– автор відповідного інформаційного матеріалу;

– власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві;

– якщо автор поширеної інформації невідомий або його неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта – вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації;

– дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Такий алгоритм дій визначив ще Пленум Верховного Суду України у 2009 році постанові № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».

За 12 років застосування цієї правової позиції Верховного Суду України, суттєвих змін вона, в принципі, не зазнала. На сьогодні означені висновки Пленуму ВСУ, здебільшого, лише дублюються у постановах нині діючого Верховного Суду.

Правильне встановлення належних відповідачів у справах про захист ділової репутації юридичних осіб має ключове значення, оскільки у переважній більшості випадків суди відмовляють у захисті та задоволенні позовних вимог, якщо відповідальна за розповсюдження недостовірної інформації особа не встановлена або встановлена позивачем невірно.

Однак на практиці виникає дуже багато запитань, яким чином встановити відповідачів за наведеним вище алгоритмом. Адже далеко не завжди в спірній публікації є вказівка на автора, або ж вказується його псевдонім чи вигадана особа.

А тому позивачу залишається лише встановлювати належного власника веб-сайта.

Позивач у таких справах може встановити власника веб-сайта самостійно або в судовому порядку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власник веб-сайту – особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу.

Об`єднання підприємств «Український мережевий інформаційний центр» уповноважило здійснювати адміністрування адресного простору українського сегменту мережі Інтернет і з метою сприяння захисту прав осіб від порушень у мережі Інтернет акредитувало та підтвердило компетентність Центру компетенції у здійсненні відповідних функцій щодо українського сегменту мережі Інтернет і це підтверджено відповідними висновками Верховного Суду (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі № 742/3812/18).

Отже Довідки Центру компетенції з відомостями про власників веб-сайтів або інформацією про їх встановлення є належними, допустимими та достатніми доказами у цій категорії справ.

Однак не завжди навіть ця уповноважена організація може отримати всі необхідні дані про те, хто є володільцем облікового запису сайту, реєстрантом відповідного доменного імені та/або отримувачем послуг хостингу, оскільки ці відомості можуть бути приховані, а реєстратор доменного імені та хостинг-провайдер можуть не надати Центру компетенції такі дані.

Тому наступним етапом повинно стати витребування цих доказів в судовому порядку.

Це можна зробити, задіявши, на власний вибір, такі процесуальні механізми:

1) забезпечення доказів згідно зі ст. 116-119 ЦПК України, або

2) витребування доказів згідно зі ст. 84 ЦПК України.

Забезпечити або витребувати докази  можна:

– про реєстратора доменного імені – шляхом витребування інформації про реєстранта доменного імені;

– про одержувача послуг хостингу – шляхом витребування інформації про хостинг-провайдера.

При цьому слід враховувати, що якщо застосовувати перший механізм, то заява про забезпечення доказів до подання позову здійснюється судом за місцезнаходженням засобу доказування або за місцем, де повинна бути вчинена відповідна процесуальна дія (тобто за місцезнаходженням реєстратора або хостинг-провайдера). В стислий термін після звернення до суду із заявою про забезпечення позову слід також подати і позовну заяву.

Забезпечення ж доказів після подання позову, так само, як і витребування доказів в судовому порядку, здійснюється судом, який розглядає справу.

Отже, на етапі підготовки позовної заяви до судового розгляду суб’єкту господарювання необхідно визначитись зі стратегією захисту, яким шляхом він буде встановлювати належного відповідача.

Також суб’єкту господарювання варто звернути увагу на те, що якщо юридична особа піде шляхом витребування доказів, то у відповідній заяві необхідно виконати також вимоги п. 4 ч. 2 ст. 84 ЦПК України, тобто самостійно вжити всіх вичерпних заходів зі свого боку на отримання витребуваної інформації, та підтвердити це відповідними доказами. З цією метою юридична особа або її адвокат може спочатку самостійно витребувати такі відомості реєстратора або хостинг-провайдера шляхом адвокатських запитів або звернень, наприклад.

І якщо на них не було надано відповіді, то в такому разі ці запити необхідно долучити до клопотання про витребування доказів, що збільшує вірогідність задоволення такого клопотання про витребування необхідної інформації судом.

Як правило, веб-сайти із сумнівною репутацією, які займаються розповсюдженням компромату в мережі Інтернет на комерційній основі, тим самим шкодячи або руйнуючи ділову репутацію суб’єктів господарювання, зареєстровані за межами України іноземними реєстраторами та хостинг-провайдерами.

А тому під час встановлення дійсних власників веб-сайтів може виникнути необхідність у підготовці судових запитів/доручень на міжнародну правову допомогу на підставі Гаазької конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах від 18.03.1970 року або на основі інших міжнародних договорів, підписаних з країнами, які не ратифікували цю Конвенцію.

Що стосується тих веб-сайтів, які зареєстровані та/або модеруються з території російської федерації, зазначимо, що нещодавно Верховна Рада України ухвалила Закон України від 01.12.2022 року № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року», який набрав чинності 23.12.2022 року. Тобто Україна вийшла з цієї Конвенції та Протоколу до неї.

Також за інформацією Міністерства юстиції України з 24.02.2022 року у зв’язку із широкомасштабною збройною агресією росії проти України унеможливлено виконання міжнародних договорів України з питань правового співробітництва у цивільних та кримінальних справах з російською федерацією. Поштове сполучення з державою-агресором припинено, а дипломатичні відносини між Україною та росією розірвано і передача документів дипломатичними каналами також неможлива.

А тому взаємодія з власниками веб-сайтів з росії, білорусі, так само, як і з самими державами-агресорами у цій категорії справ про захист ділової репутації суб’єктів господарювання в мережі Інтернет, станом на сьогодні є неможливою.

Таким чином, ми розглянули лише один з етапів юридичного захисту ділової репутації суб’єкта господарювання в судовому порядку – етап підготовки та встановлення належних відповідачів у цій категорії справ. Однак ці справи за своєю суттю є досить складними, багатоаспектними, а тому потребують належної підготовки та кваліфікованого юридичного супроводу.

Аліна Сидор, юрист

Адвокатське об’єднання  «Кравець і партнери»