Застосування форс-мажору для звільнення від цивільно-правової відповідальності за невиконання договорів

Ще в 2022 році в статті «Форс-мажор як підстава звільнення від відповідальності» ми звертали увагу на важливість врегулювання обставин форс-мажору в світлі збройної агресії, актуальність даного питання лише посилилась з часом.

На національному рівні не має універсального чи єдиного визначення поняттю «форс-мажорні обставини», але з огляду на те, що обставини форс-мажору засвідчуються Торгово-промисловою палатою, то все ж таки доцільно врахувати норму ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», де вказано, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов’язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

В той же час, сторони в договорі можуть передбачити як усі вище перелічені обставини, так і лише частину з них, в судових спорах будуть мати перевагу саме обставини визначені в договорі, виходячи з принципу доброї волі сторін на врегулювання відносин за договором, тому саме розділ «Форс-мажорні обставини» на даний час є одним з найважливіших розділів договору. На це наша колега також вже звертала увагу у статті «Як сформулювати договірні положення про форс-мажор у воєнний час?»

Крім індивідуально узгоджених положень договору є також загальні положення норм законодавства, які можуть бути застосовані у разі настання форс-мажорних обставин.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на X, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Так, наприклад, ст. 607 ЦК України передбачає, що зобов’язання припиняється неможливістю його виконання у зв’язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

В розрізі застосування норми ст. 607 ЦК України, яка досить часто застосовуються судами за нинішніх умов збройної агресії, все ж таки слід звернути увагу на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2026 року у справі №910/8143/25, де наведено наступні висновки:

«…У статті 607 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Обставини, які викликають неможливість виконання, можуть бути як юридичними (заборона певної діяльності), так і фактичними (загибель індивідуально визначеної речі, яка мала б бути об`єктом виконання). Головна умова полягає в тому, що за такі обставини не буде відповідати жодна із сторін зобов`язання (такий висновок наведено у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 11.10.2019 у справі № 910/3319/18).

Умовами припинення зобов`язання у разі настання неможливості виконання (ст.607 ЦК України) є: 1) наявність об`єктивної обставини, що виникла внаслідок фактичної (фізичної) або юридичної неможливості виконати умови зобов`язання, 2) така обставина з`явилася після виникнення зобов`язання – «наступна неможливість», 3) неможливість виконання має виникнути в період існування зобов`язання, 4) наявність причинного зв`язку між об`єктивною обставиною (обставинами) та фактичною неможливістю виконати умови зобов`язання, 5) відсутня вина сторін зобов`язання (крім випадків коли законом чи договором передбачена відповідальність за випадок).

…Однак, за змістом статті 607 ЦК України, умовою для припинення зобов`язання у зв`язку з неможливістю його виконання є наявність обставини, яка унеможливлює подальше виконання стороною договору взятих на себе зобов`язань взагалі, а не станом на якийсь певний момент (як зазначили суди у цій справі «на даний час»). Якщо існує імовірність того, що виконання зобов`язання стане можливим, то стаття 607 ЦК України застосовуватися не повинна. У такому разі виконання зобов`язання за договором переноситься до усунення перешкод, що зумовили неможливість його виконання станом на певний момент часу…»

Тобто, механізм захисту за ст. 607 ЦК України буде більш вірогідним та ефективним у ситуаціях, коли внаслідок бойових дій маю місце саме фактичні обставини неможливості виконання зобов’язання – загибель індивідуально визначеної речі, яка мала б бути об`єктом виконання, яка відбулась після укладення договору, але в період дії договору.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на X, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Поруч з цим в національному законодавстві є ще ст. 652 ЦК України (зміна або розірвання договору у зв’язку з істотною зміною обставин), яка передбачає, що якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, – змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

В розрізі застосування ст. 652 ЦК України варто звернути увагу на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.03.2025 року у справі №910/3688/24, де наведено наступні висновки:

«…Існування одночасно чотирьох умов, що відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК України є необхідними для встановлення ускладнень у виконанні, достатніх для розірвання договору, вимагає з`ясування змісту кожної окремо взятої умови.

Так, першою умовою є умова про те, що в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане. Відповідно до цієї умови події, що нібито викликали ускладнення у виконанні договору і які можна назвати «істотною зміною обставин», повинні мати місце або стати відомими заінтересованій стороні після укладення договору. Названа умова є відсутньою якщо буде встановлено, що заінтересована у розірванні договору сторона знала про ці події і могла взяти їх до уваги в момент укладення договору, а не легковажно ігнорувати їх. Легковажно проігноровані події, які й створили ускладнення, або іншими словами «істотну зміну обставин», роблять неможливим для сторони, яка заінтересована розірвати договір, покладатися на ускладнення.

Друга умова – це умова про те, що зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення за всієї турботливості та обачності, які від неї вимагалися. Зазначена умова, з одного боку, вказує на характер причин, які зумовили зміну обставин, з іншого – передбачає оцінку поведінки заінтересованої сторони: чи могла вона усунути зазначені причини. Згідно з вимогами добросовісності виконання зобов`язань кожна зі сторін договору повинна вживати заходів щодо досягнення мети зобов`язання; вчиняти дії, направлені на полегшення виконання зобов`язання та уникати вчинення дій, які можуть обтяжити виконання зобов`язанням чи взагалі унеможливити його; не допускати порушення прав іншої сторони тощо. Тобто сторони мають докладати усіх зусиль для належного виконання договірного зобов`язання. Для відповідного обґрунтування вказаної умови суду необхідно належним чином проаналізувати умови укладеного сторонами договору та встановити належним чином обставини, які свідчили б про те, що сторона договору дійсно не може усунути обставин, які для неї істотно змінилися.

Третьою необхідною умовою є умова, що виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Для встановлення цієї умови слід довести порушення еквівалентності у відносинах сторін. Майнові інтереси сторін мають перебувати в збалансованому стані. Виконання договору за істотної зміни обставин може призвести до порушення цього балансу. При цьому фактор порушення співвідношення майнових інтересів сторін виступає не як суб`єктивний, а як об`єктивний критерій, фіксація якого здійснюється на підставі не стільки оцінки самими сторонами договору балансу своїх інтересів, скільки комплексного аналізу судом питання адекватності такої оцінки в умовах, що склалися.

Четвертою необхідною умовою є умова про те, що із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Випадки ускладнення у виконанні договору не можуть мати місця, якщо потерпіла сторона прийняла на себе ризик зміни обставин. Прийняття на себе ризику зміни обставин не обов`язково повинно бути прямо відображено у договорі, такий висновок може випливати із самого характеру та змісту зобов`язання.

Саме позивач при зверненні до суду з вимогами про розірвання договору насамперед повинен довести факт наявності передбачених чинним законодавством підстав для його розірвання.

Такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №   910/5110/17, від 23.07.2019 у справі № 910/13249/17, від 01.08.2020 у справі №   910/16784/20…»

Тобто, механізм захисту за ст. 652 ЦК України може бути застосований навіть, якщо мова йде про знищення родових речей, в результат чого відбулась істотна зміна обставин, проте тут важливо розуміти, що позивач має надати докази одночасного існування усіх чотирьох умов, вказаних в ч. 2 ст. 652 ЦК України.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на X, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Також існує ст. 617 ЦК України, яка передбачає, що особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

В розрізі застосування ст. 617 ЦК України варто звернути увагу на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.06.2026 року у справі №926/3689/25, де наведено наступні висновки:

«…8.31. Тож, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтею 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

8.32. Верховний Суд у постановах від 16.07.2019 у справі 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 дійшов висновку про те, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

8.33. Неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (див. постанову Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).

8.34. Верховний Суд у постановах від 15.06.2023 у справі №910/8580/22, від 27.02.2025 у справі №520/2941/24 також зазначив, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили – це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не змогла виконати ті чи інші зобов`язання.

8.35. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 дійшов висновку про те, що: «сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати. Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних. Звідси Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі №905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу».

8.36. Колегія суддів також зазначає, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб за кожним окремим договором, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням / обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів, і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин, тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. (див. постанови Верховного Суду від 19.02.2026 у справі №910/6947/24, від 18.09.2025 у справі №910/2003/24, від 11.09.2025 у справі №922/3826/24, від 26.08.2025 у справі № 910/14817/22)…»

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на X, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Тобто, механізм захисту за ст. 617 ЦК України, з урахуванням вказаних вище застережень суду, може бути ефективним лише у випадку, коли є докази саме індивідуального персоніфікованого характер обставин щодо конкретного договору та його сторін, сам лише сертифікат ТПП не є достатнім.

Підсумовуючи окреслене слід вказати на те, що усі три аналізовані механізми захисту мають елемент суб’єктивної оцінки, де звісно кожна із сторін спору буде наполягати на своїх інтересах, тому кожна із сторін має бути готова до надання доказів, які будуть більш переконливі.

В той же час, насправді жодна із сторін не мала б страждати від збройної агресії, кожна із сторін зазнає втрат, тому в цій ситуації звісно ж сторонам краще домовитись про зміну умов для підтримання своїх економічних результатів, ніж витрачати свої ресурси на спір.

Анна Мартиненко, партнер АО Кравець і партнери

Ростислав Кравець, старший партнер АО Кравець і партнери

+380(44)229-6950