Знищення без права на захист

Над чем работаешь, то и создаешь.

Даже если работаешь ради уничтожения чего-то.

Объявив войну, я создаю врагов.

Антуан де Сент-Экзюпери «Цитадель»

Останнім часом з усіх інформаційних ресурсів, публічних виступів тільки й чути про боротьбу за «доброчесних» суддів та «ефективний» судовий захист – от тільки не зрозуміло хто ворог і з ким боротьба.

Досить міцно вже сформовано думку, що ворог у взірцевому правосудді для народу – це самі судді, тому і створено всі умови для їх чистки, в тому числі, і чистки шляхом позбавлення їх ефективного правового захисту.

В грудні 2016 року було прийнято Закон України «Про Вищу раду правосуддя», де вперше введено новий підхід до оскарження рішень про притягнення судді до відповідальності.

Якщо порівняти Закон України «Про Вищу раду правосуддя» із Законом України «Про Вищу раду юстиції», де дисциплінарна секція могла лише рекомендувати притягнути суддю до відповідальності, то наразі дисциплінарна палата самостійно приймає рішення про притягнення судді до відповідальності.

Так, згідно з ч. 4 ст. 35 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржено до Вищої ради правосуддя.

Тобто, рішення про притягнення судді до відповідальності, яке власне і спричиняє негативні наслідки для особи, не може бути оскаржено до суду, а його перегляд має здійснити той же орган, який і прийняв таке рішення.

А от на оскарженні рішення Вищої ради правосуддя за наслідками розгляду скарги на рішення дисциплінарної палати необхідно зупинитися більш детально.

Майже рік, до прийняття нового кодексу адміністративного судочинства, не зважаючи на те що ст. 35 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» говорила про оскарження до Верховного Суду, рішення Вищої ради юстиції оскаржувалися до Вищого адміністративного суду України з подальшим переглядом до Верховного Суду України.

Отже, було надано двоступеневий судовий захист, де Вищий адміністративний суд України – це суд першої інстанції, а Верховний Суд України – суд апеляційної інстанції.

В той же час, відповідно до ч. 7 ст. 266 КАС України, чинної редакції, на рішення Вищої ради правосуддя, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду. Така скарга розглядається за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом.

Знову ж таки на рішення Вищої ради правосуддя у дисциплінарній справі не може бути подано позов, а лише скарга. Мало того така скарга має розглядатися за правилами касаційного, а не позовного провадження.

По-перше, це означає, що Велика Палата Верховного Суду виконує знову ж таки функцію суду апеляційної інстанції, а от фактично судом першої інстанції тепер виступає Вища рада правосуддя, яка одночасно стає стороною у справі під час апеляційного провадження. Такого новітнього підходу, мабуть, точно не має в жодній країні, як на цьому часто наголошують можновладці.

По-друге, правила касаційного провадження є досить обмеженими в порівнянні з правилами позовного провадження.

Так, згідно з ст. 341 КАС України, чинної редакції, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Тобто, Велика Палата Верховного Суду, виконуючи повноваження апеляційної інстанції, має перевіряти обставини, що встановлені Вищою радою правосуддя, а не судом, який вирішує справу на засадах змагальності встановлює обставини на підставі позицій обох, а не однієї сторони.

Для прикладу, вже неодноразово Вищій раді правосуддя доводилося здійснювати розгляд дисциплінарної справи без матеріалів судової справи, де нібито суддею допущено порушення, оскільки матеріали чи то знаходяться на непідконтрольних територіях, чи то вилучені правоохоронними органами, тому звісно нюанси судової справи не можуть бути встановлені Вищою радою правосуддя та відповідно не відображені в рішенні.

По-третє, відповідно до ч. 8 ст. 266 КАС України, чинної редакції, у випадку скасування судом рішення Вищої ради правосуддя, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, Вища рада правосуддя розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно.

Отже, «ефективний судовий захист» зводиться до того, що орган, який вже здійснив розгляд, на власний розсуд оцінив обставини та висловив свою думку, прийнявши незаконне рішення, має повторно розглядати всі ті ж обставини в тому ж складі і не факт, що прийти до інших висновків.

Варто відразу зазначити, що кількість такого «повторного» перегляду нічим та ніким необмежено, і як показує практика розгляду Верховною Радою України 29.09.2016 року питань суддів повторно, явно не означає максимум двічі.

По-четверте, якби дивно не звучало, але суд не має повноважень скасувати негативні наслідки для особи, адже рішення дисциплінарної палати, яким обрано вид дисциплінарного стягнення, залишається чинним і може бути скасоване виключно Вищою радою правосуддя і ні одним іншим органом.

Рівність перед законом, право на ефективний судовий захист – очевидно не для всіх, а от можливість концентрації владних повноважень відносно судового корпусу в руках одного безконтрольного органу – можливо, і хто ж ворог, і хто ж оголосив війну.

Робити висновки кожному, рівно так само як і обирати чи варто приймати участь, хоч і пасивну, у війні проти ворога, нав’язаного «суспільною думкою» невідомого суспільства.

Анна Мартиненко

Адвокат, Адвокатська компанія Кравець і партнери

Ростислав Кравець

Адвокат, старший партнер

Адвокатська компанія Кравець і партнери для ЮрЛиги