Корпоративне управління як основа розвитку ринкової економіки

Роль корпоративного управління у забезпеченні поступального економічного розвитку держави обумовлюється його впливом на інвестиційні процеси, позицію інвесторів, ступінь мотивації менеджменту підприємства працювати над підвищенням ефективності використання капіталу, збільшенням прибутковості діяльності товариств, що лежить у площині інтересів широкого кола заінтересованих осіб, дозволяє узгодити стратегічні орієнтири розвитку акціонерних товариств із соціальною їх місією у регіонах, що має кінцевим результатом зростання національного багатства та покращення рівня життя простих громадян.

Корпоративне управління як основа розвитку ринкової економіки

Роль корпоративного управління у забезпеченні поступального економічного розвитку держави обумовлюється його впливом на інвестиційні процеси, позицію інвесторів, ступінь мотивації менеджменту підприємства працювати над підвищенням ефективності використання капіталу, збільшенням прибутковості діяльності товариств, що лежить у площині інтересів широкого кола заінтересованих осіб, дозволяє узгодити стратегічні орієнтири розвитку акціонерних товариств із соціальною їх місією у регіонах, що має кінцевим результатом зростання національного багатства та покращення рівня життя простих громадян.

Саме тому не випадковою є підвищена увага науковців на теренах пострадянського простору до питань розбудови корпоративного управління,  побудови ефективних механізмів взаємодії між акціонерними товариствами, корпораціями та суспільством. Зазначене стосується праць В.Андронова, В.Антонова, Т.Долгопятової, В.Євтушевського, В.Задихайла, Ю.Іванова, О.Кібенко, Г.Клейнера, Г.Козаченка, Е.Коренєвої, М.Круглова, С.Масютіна, Г.Назарової, О.Радигіна, В.Россінського, А.Сірка, М.Старовойтова, І.Храбрової та ін. Однак, у дослідженнях вищезазначених авторів корпоративне управління не розглядається як один із вагомих  інструментів балансування інтересів суспільства, бізнесу та окремої особи. На нашу думку, АТ різного типу виступають як ринково орієнтовані підприємства, збільшення кількості яких та якості управління ними є показником рівня розвитку ринкових відносин у державі.

Саме тому, метою цієї статті є дослідження основних проблем, які гальмують розвиток корпоративного управління в акціонерних товариствах та розробка практичних заходів спрямованих на підвищення ефективності корпоративного управління, і, як наслідок, капіталізації вітчизняних акціонерних компаній.

Корпоративне управління можна визначити як систему знань про закономірності та ефективні форми, методи і засоби цілеспрямованого впливу на суб’єктів корпоративних утворень, їх органи управління, матеріально-речові елементи, фінансові системи та інші компоненти, що забезпечують ефективне функціонування механізму взаємодії та досягнення гармонії та синергетичного ефекту [7, c.9-10].

Однак, у вітчизняних АТ все ще не приділяється належної уваги таким важливим для забезпечення розвитку корпоративного управління питанням, як мінімізація інсайдерської ренти, інструменти вдосконалення роботи спостережних рад. Небагато керівників АТ усвідомлюють й той факт, що реалізація таких заходів може мати результатом збільшення акціонерної вартості, що є однією із головних задач будь-якого керівника.

За даними Держкомстату України станом на 01.07.2006 року кількість акціонерних товариств становила 33 562, з них ВАТ – 11 144, або 33%. Найбільша кількість АТ – 55% – діють в обробній промисловості та торгівлі [4].

Незважаючи на те, що в Україні запроваджено національні Принципи корпоративного управління, чинне законодавство поки що повільно адаптується до європейського і на сьогодні повною мірою не врегульовує усі аспекти діяльності акціонерних товариств, у тому числі й питання корпоративного управління. Суперечності між Цивільним та Господарським кодексами, та Законом України «Про господарські товариства», затягування прийняття Верховною радою Закону України «Про акціонерні товариства» гальмують розвиток вітчизняних акціонерних товариств і збільшують ризик виникнення деструктивних корпоративних конфліктів, кількість яких в Україні залишається значною.

Слід зазначити, що згідно результатів дослідження, проведеного Міжнародною фінансовою корпорацією, 74,7% керівників АТ визначили неефективне законодавство найважливішою перешкодою для впровадження стандартів кращої практики корпоративного управління. При цьому, лише керівники 30% АТ знайомі з Принципами корпоративного управління [6] досить детально, а тільки у загальних рисах – 50% керівників АТ [5, c.8].

Середня кількість акціонерів в українських ВАТ становить 1192 особи. Найбільшим акціонером у третині українських АТ є голова правління, другий найбільший акціонер представлений у виконавчих органах товариств у 21,3% АТ. У результаті, лише 20% АТ, що отримують прибуток (а 40% АТ залишаються збитковими), виплачують дивіденди своїм акціонерам [5, c.8-9]. За підсумками 2004 року акціонерними товариствами загалом нараховано дивідендів на суму 1 485,48 млн. грн. Найбільший обсяг дивідендів акціонерам сплачено підприємствами транспорту, обробної промисловості, торгівлі [2].

Така ситуація зменшує інвестиційну привабливість АТ України. Хоча 38,5% АТ України залучали зовнішні інвестиції протягом 2003-2004 років, 45,2% АТ планували залучати зовнішні інвестиції протягом 2005-2007 років. Однак, про залучення інвестицій через інструменти фондового ринку у більшості випадків мова не йде, оскільки потреби в інвестиціях 56,2% АТ на 2005-2007 роки не перевищують 100 тис. доларів США, і тільки 10,6% АТ оцінили власні плани щодо залучення інвестицій на наступні 3 роки більш, ніж 3 млн. доларів США [5, c.8-9].

Незважаючи на те, що недостатній розвиток фондового ринку розглядається більшістю авторів як основний стримуючий фактор залучення інвестицій у розвиток вітчизняних АТ, на практиці 41,5% АТ не планували випуск акцій у 2005-2007 роках, обираючи основним джерелом інвестицій власний прибуток. При цьому для 21,4% АТ причиною цього було небажання допустити перерозподіл власності [5, c.10].

Таким чином, основним стримуючим розвиток вітчизняних АТ фактором стає політика керівництва таких АТ, спрямована на збереження контролю над ними будь-якими засобами і, як наслідок, небажання використовувати основну перевагу акціонерних товариств, яка полягає у можливості об’єднання дрібних капіталів мільйонів громадян через розміщення акцій на ринку для мобілізації значних капіталів та їх подальшого спрямування на реалізацію мети створення товариства.

Зокрема, маємо наступні цифри: 76,5% АТ не планували залучати іноземні інвестиції  протягом 2005-2007 років, переважна більшість товариств – 86,8% – не збиралися виводити власні акції на організований ринок, і лише 12,9% АТ бажають включити власні акції у лістинг бірж, а 0,3% АТ планували вивести власні акції на закордонні ринки цінних паперів [5, c.10].

І це відбувається на фоні зростання інвестицій в економіку України. Так, приріст іноземного капіталу у I півріччі 2006 р. склав 1698,6 млн. грн., що на 10,2% більше обсягу інвестицій на початок року та у 3,5 рази більше ніж за I півріччя 2005 р. [4].  Отже ситуація, що склалася, загрожує залишити без інвестицій акціонерні товариства, хоча саме ця організаційно-правова форма характерна для більшості промислових підприємств нашої держави.

У цьому зв’язку не можна не згадати і про недотримання інтересів мільйонів простих громадян – власників іменних цінних паперів, основною метою яких є отримання дивідендів на акції, власниками яких вони є. Зокрема, за даними ДКЦПФР станом на 31.03.2006 р. в Україні налічувалось  13,11 млн. власників простих іменних акцій загальною номінальною вартістю 133,41 млрд. грн., у тому числі 13,038 млн. з них – українських громадян [2].

На нашу думку, основною причиною негативного ставлення керівників багатьох АТ до залучення інвестицій шляхом розміщення акцій на фондовому ринку є небажання поділяти контроль над фінансовими потоками АТ, тобто, щоб не втратити інсайдерську ренту. Інсайдерська рента – це частина недоотриманого АТ чистого прибутку за рахунок проведення інсайдерами неефективних та незаконних операцій з активами товариства, необґрунтованого зменшення доходів та збільшення витрат, яка розподілена між домінуючими в органах управління АТ інсайдерськими групами без врахування інтересів дрібних акціонерів, у тому числі працівників підприємства.

Стягнення ренти негативно впливає на збалансування інтересів широкого кола суб'єктів корпоративних відносин, оскільки привласнення ренти найчастіше пов’язане із використанням тіньових схем та ухилення від сплати податків. В умовах розвинутої ринкової економіки виникнення інсайдерської ренти можливе, але тиск на інсайдерів з боку фондового ринку щодо збільшення прибутковості акцій компанії та вартості цінних паперів, важливість та „вартість” ділової репутації менеджменту компанії, не дозволяє інсайдерам використовувати факт контролю фінансових потоків АТ для максимізації особистого доходу. Але в умовах трансформації економіки, коли зовнішні механізми тиску на менеджмент компанії відсутні, це негативне явище має місце.

Небажання солідних міжнародних інвесторів інвестувати в АТ розвиваючихся країн, викликано тим, що у цих країнах вилучення інсайдерами активів та грошових потоків може набувати форм розкрадання, вилучення прибутків, у тому числі шляхом продажу корпоративного майна за нижчими від ринкових цін, а також працевлаштування друзів і родичів, членів їх родин на посади старших менеджерів.

Основним джерелом стягнення інсайдерської ренти є отримання інсайдерами через афілійовані структури частини виручки від реалізації товарів, робіт і послуг АТ. Зазначене стає можливим через безпідставне заниження для афілійованих фірм цін на реалізовану продукцію, штучне накопичення дебіторської заборгованості за поставлені афілійованим фірмам товари, роботи, послуги, подальше зарахування цих сум у резерв сумнівних боргів і віднесення на витрати АТ; економічно необґрунтоване формування мереж з реалізації продукції АТ; завищення розмірів комісійних винагород, а також проведення бартерних операцій, отримання в якості розрахунку за поставлену продукцію векселів та ін.

Джерелом інсайдерської ренти також можуть виступати фінансові операції АТ на кредитному ринку, зокрема: спрямування обігових коштів на депозит під нижчі за середньо-ринкові відсотки або без достатнього обґрунтування необхідності таких вкладень; отримання коротко- та довгострокових банківських кредитів під вищі за середньо-ринкові відсотки, надання при цьому у заставу високоліквідних (цінних) активів, що у наступному дозволяє реалізовувати схеми фіктивного банкрутства підприємств з метою перехоплення контролю над ними.

Класичним варіантом є отримання ренти за рахунок завищення вартості ремонтно-будівельних робіт, формального проведення тендерів, безпідставного завищення розмірів оплати праці адміністративно-управлінського персоналу (за відсутності їх зв’язку із конкретними кількісними та якісними показниками роботи), високих представницьких та адміністративних витрат, необумовленого рішеннями загальних зборів акціонерів надання спонсорської (благодійної) допомоги  та ін.  

Для інвесторів та акціонерів основним показником, який може свідчити про стягнення інсайдерської ренти, є зростання собівартості продукції темпами швидшими за темпи зростання виручки від реалізації продукції. У такому випадку, аутсайдери мають вимагати від інсайдерів детального звіту про причини такого стану справ. Джерелом інсайдерської ренти також можуть бути операції АТ пов’язані з використанням реальних інвестицій на оновлення устаткування, заниженням доходів від продажу реальних активів та розмірів орендної плати, передачею у безоплатне користування нематеріальних активів тощо.

Отримання інсайдерської ренти не є специфічно українським явищем. ЇЇ виникнення обумовлено самою специфікою відмінності інтересів власників та менеджменту, а також можливістю менеджерів отримувати дохід від контролю над фінансовими потоками. Але у країнах з розвинутою ринковою економікою і у компаніях, які дотримуються принципів корпоративного управління, інсайдерська рента не є поширеним явищем при розподілі доходів корпорацій, а скоріше – рідкісним кримінальним явищем.

В умовах домінування інсайдерів ринкова вартість акцій вітчизняних компаній визначається з урахуванням готовності інсайдерів відмовитися від частини особистого неофіційного доходу на користь зовнішніх акціонерів, а також їх зацікавленості у проведенні легальних інвестицій. Саме цим можна пояснити те, що в Україні ринок цінних паперів не став вагомим джерелом залучення інвестицій, а також не відіграє помітної ролі у перерозподілі власності від менш ефективних власників до більш ефективних: це питання вирішується всередині інсайдерських груп.

Проблему інсайдерської ренти необхідно вирішувати за участю усіх органів управління АТ, незалежних експертів, для чого мають бути розроблені формальні процедури, що відповідають повноваженням органів управління АТ. У таблиці 1 нами узагальнено типові заходи з підвищення якості та ефективності корпоративного  управління в акціонерних товариствах та корпоративних об’єднаннях, практична реалізація яких дозволяє також зменшувати рівень інсайдерської ренти в АТ.

Таблиця 1

Типові заходи з підвищення якості та ефективності корпоративного управління в акціонерних товариствах та корпоративних об’єднаннях

Водночас, реалізація тільки цих внутрішньо-орієнтованих заходів не може вирішити усього того комплексу проблем, який накопичився у корпоративному секторі економіки нашої держави. Оскільки більшість причин кризи корпоративного управління в Україні має екзогенне походження, тому й покращення ситуації багато в чому залежить від швидкості приведення чинного законодавства України у відповідність до міжнародних стандартів, розвитку фондового ринку, реформування судової системи та багатьох іншими.

Основними джерелами цілої низки існуючих проблем у корпоративному секторі економіки України залишаються недосконалість корпоративного управління, законодавча незахищеність прав акціонерів і формальність існуючих механізмів захисту таких прав (зокрема, через недосконалу судову систему), відсутність надійних механізмів реєстрації та переходу права власності, невідповідність практики корпоративного управління міжнародним та вітчизняним стандартам, нормам, принципам, низький рівень корпоративної культури, і, як наслідок, культури взаємодії між корпорацією та її власниками, і врешті-решт суспільством.

З точки зору перспектив зростання важливості ролі, яку мають відігравати акціонерні товариства у соціально-економічному розвитку держави, зокрема, через забезпечення зростання добробуту своїх акціонерів, до числа яких відноситься майже третина дорослого населення нашої держави, найбільш проблемними є питаннями, пов’язані із захистом прав та законних інтересів дрібних акціонерів. Тому, нагально потребують вирішення питання забезпечення обов’язкового представництва у спостережних радах АТ дрібних акціонерів; дотримання переважних прав акціонерів (на виплату дивідендів, участь в роботі органів управління АТ, отримання повної інформації про АТ; права на незгоду і викуп належних їм акцій); оптимізації розподілу компетенції між органами управління АТ з метою забезпечення належного контролю за діяльністю виконавчого органу АТ та незалежності контрольних органів (комісій, аудиторів); віднесення в усіх АТ до повноважень спостережної ради питання погодження укладання виконавчим органом угод на значні суми;  захисту прав акціонерів у процесі провадження справи про банкрутство.

Зазначений вище перелік не вичерпує у повній мірі всю глибину проблем, які роками накопичувалися в акціонерних товариствах України. Однак, реальне вирішення проблемних питань у сфері корпоративного управління, насамперед, потребує свого законодавчого врегулювання. Водночас, багато спірних і не врегульованих чинним законодавством питань можуть бути врегульовані внутрішніми нормативними документами АТ, вдосконаленню змісту яких у більшості АТ не приділяється належної уваги. Ініціювати ці питання на рівні АТ має спостережна рада, але у нашій країні, на жаль, важливою проблемою на сьогодні залишається взагалі низький ступінь активності діяльності більшості спостережних рад, їх незалучення до вирішення більшості актуальних питань у діяльності АТ.

Слід зазначити, що у 73,7% АТ в Україні створено спостережну раду, у т.ч. у 97,4% ВАТ із кількістю акціонерів понад 50 осіб. Але тільки у 51,2% АТ засідання ради проводяться 4-6 разів на рік, що й само по собі є недостатнім, особливо враховуючи, що спеціальний відділ по роботі з акціонерами (чи корпоративний секретар) працюють тільки у 47,5% ВАТ і 31% ЗАТ, тобто у більшості АТ не забезпечується безперервність корпоративного управління і контролю. При цьому, спеціалізовані комітети з різних функціональних сфер діяльності АТ створені лише у складі спостережних рад 11% АТ [5,c.9].

З точки зору віднесення до повноважень спостережної ради питань, які згідно з міжнародною практикою корпоративного управління повинні належати до її виключної компетенції, то у більшості українських АТ поки що ця умова не забезпечується. Так, до повноважень спостережної ради лише у 14,5% АТ віднесено визначення основних напрямків діяльності товариства, у 19,1% АТ  – затвердження бізнес-планів, у 50,7% АТ – здійснення контролю за реалізацією планів діяльності АТ, у 21,7% АТ – визначення умов договорів із посадовими особами АТ (у т.ч. щодо оплати їх праці), у 31% АТ – прийняття рішення про притягнення до відповідальності голови та членів правління; у 24,6% АТ – затвердження зовнішнього аудитора [5, c.36-37] .

Натомість, у розвинутих країнах світу спостерігається протилежна тенденція, яка свідчить про збільшення ступеню залучення рад директорів у діяльність компанії. Зокрема, за результатами дослідження, яке проводилося The McKinsey Quarterly у лютому 2006 року, і яким було охоплено майже півтори тисячі респондентів – членів рад директорів компаній з усього світу із різних сфер бізнесу, ради директорів стають більш обізнаними про стан справ у компаніях і їх все активніше залучають до діяльності у компанії, яка прямо впливає на результативність роботи та вартість корпорацій.

Так, порівняно із ситуацією 5 років тому, у 64% компаній раду директорів почали більше залучати до вирішення ключових питань діяльності корпорацій, у 29% компаній нічого не змінилося, а зворотні процеси спостерігалися лише у 3% компаній. Серед компаній, які ширше залучали раду директорів до вирішення поточних питань діяльності, 75% складають корпорації із значною кількістю акціонерів і розпорошеною структурою власності, 77%  – отримували щорічні доходи більше 1 млрд. доларів [10].         

Заклики до підвищення якості корпоративного управління є не просто законодавчою вимогою, або нормою корпоративної поведінки в усьому світі. Дослідження, які проводилися у різних країнах світу, доводили, що існує прямий кореляційний зв'язок між рівнем корпоративного управління компанії та її ринковою капіталізацією. Проведені компанією McKinsey у країнах із різним ступенем розвитку корпоративного управління дослідження довели позитивний вплив ефективної системи корпоративного управління на фінансову результативність. Опитані спеціалістами  McKinsey портфельні інвестори заявили про свою готовність платити вищу ціну за акції компаній із належною системою корпоративного управління, яка забезпечує дотримання їх інтересів, й чим більш нестабільним є загальний стан економічного середовища, тим більшим буде розмір «премії за ефективність системи корпоративного управління» [3].

Результати цього дослідження є особливо актуальними для компаній із країн, що розвиваються (у тому числі і для трансформаційної економіки України), де навіть незначне покращення корпоративного управління може значно відобразитися на фінансових показниках діяльності компанії.

Наприклад, у США та Великобританії інвестори готові платити на 18% більше за акції компаній з ефективним корпоративним управлінням, ніж за цінні папери з аналогічними фінансовими показниками, але менш досконалою практикою корпоративного управління. В Італії аналогічний показник досягав 22%, в Індонезії — 27%. При цьому, розмір премії, яку інвестори готові платити за якісне корпоративне управління, відображає існуючий, за думкою інвесторів, у даній конкретній країні потенціал підвищення якості фінансової звітності, оскільки у країнах, що розвиваються дуже багато інформації про реальний стан бізнесу приховується, а данні, що містяться у фінансових звітах з великим ступенем ймовірності можуть виявитися недостовірними. Саме у таких умовах інвестори будуть особливо заінтересовані в інвестиціях у компанії, рівень корпоративного управління у яких вище, ніж в середньому по регіону, оскільки на переконання інвесторів, у таких компаніях їх кошти будуть захищені краще і за таку безпеку (врівноваження ризиків) вони готові платити [3].

Таким чином, можна зробити висновок, що недостатній рівень корпоративного управління в українських АТ гальмує розвиток економіки нашої держави, стримує приплив зовнішніх інвестицій та не дозволяє мобілізувати з інвестиційною метою кошти населення на організованому фондовому ринку. Покращення практики корпоративного управління на українських АТ через низку запропонованих авторами статті заходів дозволить збільшити довіру інвесторів до цінних паперів АТ України, сприятиме зростанню ринкової капіталізації акціонерних компаній.

Перспективними напрямками подальших досліджень, на нашу думку, є  розробка практичних заходів із вдосконалення корпоративного управління на основі цільового підходу, обґрунтування якісних та кількісних показників ефективності роботи виконавчих органів АТ, підготовка методики їх розрахунку, визначення конкретних показників результативності та ефективності роботи підзвітних акціонерам посадових осіб АТ, які мають застосовуватися при моделюванні компенсаційних програм для менеджерів вітчизняних АТ.

Література:

1.   Антонов В.Г., Крылов В.В., Кузьмичев А.Ю. и др. Корпоративное управление: Учебное пособие / под ред. В.Г.Антонова. – М.: ИД «ФОРУМ»: ИНФРА-М, 2006. – 288с.
2.   Звіт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України за 2005 рік // http://www.ssmsc.gov.ua/
3.   Кумз П., Уотсон М., Кампос К., Ньюэлл Р., Уилсон Г. Цена корпоративного управления // Вестник McKinsey. – http://www.vestnikmckinsey.ru/. – 2003. – №1 (3).
4.   Офіційний Інтернет-сайт Державного комітету статистики України // http://www.ukrstat.gov.ua/
5.   Практика корпоративного управління в Україні / Кітела І., Кіняєв О. – К.: Міжнародна фінансова корпорація, 2005. – 87 с.
6.   Принципи корпоративного управління України, схвалені рішенням ДКЦПФР від 11.12.2003 №571
7.   Россинский В.И. Основы корпоративного управления: Учебное пособие / В.И.Россинский. – Ростов н/Д.: Феникс; Новосибирск: Сибирское соглашение, 2006. – 252 с.
8.   Черпак А.Є. Інсайдерська рента – специфічний об'єкт корпоративного контролю // Економіст. – 2005. – №11. –С.73-75.
9.   Шершньова З.Є. Ідентифікація бар’єрів впровадження корпоративного управління в Україні // Теоретичні та прикладні питання економіки. Збірник наукових праць. Випуск 8.(за заг. ред. д.е.н., проф. Євтушевського В.А., к.е.н., доц. Бутенко Н.В.) – К.: 2005. – С.27 – 33.
10.      What directors know about their companies: A McKinsey Survey // http://www.mckinsey.com. – Березень 2006.

Стаття опублікована у науковому збірнику «Формування ринкової економіки». –  Спец.випуск (присвячений 100-річчю КНЕУ).  – Київ: КНЕУ ім.В.Гетьмана, 2007. – С.324-358