Конфлікти інтересів в акціонерних товариствах

Акціонерні товариства є головною, і як свідчить світовий досвід, найбільш ефективною формою організації великого промислового підприємництва. Станом на 01.01.07 року в Україні було зареєстровано 33084 АТ, у т.ч. 10895 – у формі відкритих АТ.  Слід зазначити, що у багатьох галузях промисловості переважають інші форми організації підприємницької діяльності. Водночас, подальший розвиток фондового ринку сприятиме посиленню уваги іноземних інвесторів до акцій вітчизняних АТ, а отже саме у корпоративної форми організа-ції бізнесу є найбільші потенційні можливості для розвитку, у першу чергу, дякуючи необ-меженим можливостям залучення додаткового капіталу для розвитку.

 ХИМЕНКО СЕРГІЙ МИХАЙЛОВИЧ,
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

Конфлікти інтересів в акціонерних товариствах

Частина 1

Акціонерні товариства є головною, і як свідчить світовий досвід, найбільш ефективною формою організації великого промислового підприємництва.

Станом на 01.01.07 року в Україні було зареєстровано 33084 АТ, у т.ч. 10895 – у формі відкритих АТ.  Слід зазначити, що у багатьох галузях промисловості переважають інші форми організації підприємницької діяльності. Водночас, подальший розвиток фондового ринку сприятиме посиленню уваги іноземних інвесторів до акцій вітчизняних АТ, а отже саме у корпоративної форми організа-ції бізнесу є найбільші потенційні можливості для розвитку, у першу чергу, дякуючи необ-меженим можливостям залучення додаткового капіталу для розвитку.
Зокрема, за опитуванням українських фінансових експертів, проведеному на початку 2007 року, більшість з них прогнозують успіх розміщення українських акцій на закордонних фондових майданчиках. Так, нині іноземні інвестори готові викласти 5 млрд. доларів за акції українських підприємств, що у 6 разів більше, ніж у 2006 році. Нині до розміщення акцій на закордонних фондових майданчиках готується 20 підприємств, головним чином – металур-гійні, будівельні та торгівельні. У 2007 році на іноземних торгівельних майданчиках свої си-ли випробують 5-7 з них .
Розгортання в Україні процесів перерозподілу власності свідчить, що для забезпе-чення високої ефективності діяльності АТ необхідно шукати механізми конструктивно-конфліктного узгодження та координації інтересів різних економічних суб’єктів. Конфлікт інтересів – це ситуація зіткнення інтересів різних заінтересованих у діяльності АТ осіб (груп осіб) у питаннях стратегічного бачення майбутнього товариства, а також формування, вико-ристання, розподілу та управління матеріальними та нематеріальними активами товариства й обрання форми і засобів здійснення між суб'єктами корпоративного управління взаємодії з цього приводу. При цьому, важливо відмітити, що суть конфлікту інтересів полягає не у са-мому факті порушення ‘корпоративного інтересу’ на користь індивідуального чи групового, а у можливості виникнення ситуації, коли постає питання вибору між інтересом корпорації в цілому та іншим інтересом.
З діяльністю АТ пов'язані різноманітні інтереси та очікування багатьох економічних суб'єктів, які мають правовий статус юридичних та фізичних осіб (табл. 1.)

Таблиця 1
Зацікавлені у діяльності АТ суб’єкти, їх цілі та позиція у конфлікті інтересів

Примітка: економічні конфлікти інтересів (ЕКІ), функціональні конфлікти інтересів (ФКІ), інформаційні конф-лікти інтересів (ІКІ), виробничі конфлікти інтересів (ВКІ), владні конфлікти інтересів (ВлКІ), адміністративні конфлікти інтересів (АКІ), структурні конфлікти інтересів (СКІ), природно-екологічні конфлікти інтересів (ПЕКІ) .

За результатами проведеного Центром дослідження корпоративних відносин напри-кінці 2006 року експертного опитування на тему: ‘Корпоративні конфлікти в Україні’ [1] , 66,7% експертів вважають, що кількість корпоративних конфліктів в найближчий рік в Укра-їні збільшиться через розгортання процесів перерозподілу власності і влади у країні. І тільки 6,6% респондентів переконані, що кількість корпоративних конфліктів в найближчий рік в Україні залишиться на нинішньому рівні.
При цьому, головною формою прояву корпоративних конфліктів стане рейдерство. За думкою респондентів, збільшення числа корпоративних конфліктів слід чекати ще і тому, що у деяких фінансово-промислових груп, які мають своїх представників у новій виконавчій владі, існують незадоволені амбіції і вельми обширні плани по розширенню свого бізнесу. А наявність могутніх адміністративних важелів впливу на суди і відсутність яких-небудь істот-них зрушень у вдосконаленні вітчизняного законодавства з метою мінімізації можливостей по відносно легітимному захопленню чужої власності лише сприятиме збільшенню кількості корпоративних конфліктів в Україні.
 Цікаво, що 20% учасників дослідження вважають, що корпоративні конфлікти пози-тивно впливають на залучення інвестицій до України. Експерти говорять, що на тлі корпора-тивних конфліктів зростає інтерес іноземних інвесторів до українського ринку. Наявність конфліктів свідчить про динамічний розвиток ринку, що привертає увагу іноземних спекуля-нтів, які вміють на цьому заробляти. Водночас, 66,7% респондентів переконані, що корпора-тивні конфлікти негативно впливають на інвестиційну привабливість українського фондово-го ринку, оскільки у багатьох випадках результатом корпоративних конфліктів є порушення майнових прав інвестора, кредитора та ін., у тому числі і за наслідками судових рішень.
 Якби в Україні корпоративні конфлікти вирішувалися ‘по справедливості’, по-перше, їх було б менше унаслідок безперспективності штучної провокації конфліктних ситу-ацій, по-друге, вирішення суперечок ‘згідно з’ законом мало б позитивний вплив і на залу-чення інвестицій. На сьогодні ж існуюча практика вирішення корпоративних конфліктів під-вищує ризик втрати інвесторами вкладених коштів. Деякі експерти говорять, що корпорати-вні конфлікти, з одного боку, відлякують так званих ‘цивілізованих інвесторів’, а, з іншого боку, часто ініціюються інвесторами (як внутрішніми, так і зовнішніми), не звиклими і не охочими платити справедливу ціну за українські підприємства. При цьому, 13,3% експертів стверджує, що не можна однозначно сказати, який вплив роблять корпоративні конфлікти на залучення інвестицій, оскільки одні конфлікти роблять позитивний вплив на залучення інве-стицій до України, а інші негативне [1] .
60% учасників дослідження вважає, що рейдерство в Україні – це черговий етап (піс-ля первинного накопичення і приватизації) побудови сучасної капіталістичної економіки. Експерти, що взяли участь в дослідженні, вважають, що для того, щоб зменшити кількість рейдерських захоплень в Україні, необхідно: реформувати чинне законодавство (73,3%), встановити чітку систему виконання судових рішень (40%), здійснювати контроль корпора-тивних конфліктів з боку держави (20%), надавати державну допомогу по набуттю чинності судових рішень (13,3%). На думку експертів, необхідно реформувати судову систему, прове-сти реформу з метою забезпечення дійсно незалежного і високопрофесійного розгляду в спе-ціалізованих судах виникаючих корпоративних конфліктів. На думку експертів, на збіль-шення числа рейдерських атак на підприємства впливає: корумпованість судової системи (73,3%); можливість добре заробити після успішного захоплення (66,7%); безкарність (33,3%); слабкість контролю з боку держави (20%); а також недоліки чинного законодавства і експансія з-за кордону спеціальних корпоративних технологій при потуранні українських властей [1].
В АТ коло як об'єктів, так і суб'єктів конфліктів значно ширші, порівняно з більш простими формами підприємницьких утворень, що пов'язане з рядом суттєвих специфічних особливостей корпоративного підприємництва. Найголовнішими з них є такі. По-перше, ‘природно’ суперечливою є покладена в основу корпоративного підприємництва ‘двоїстість’ його капіталу, який розщеплюється на реальний функціонуючий виробничий капітал та фік-тивний, ‘паперовий’ капітал, який не слідує пасивно за рухом реального капіталу, суттєво і досить суперечливо впливаючи на конфігурацію реального капіталу, особливо на можливос-ті його відтворення та розвитку, а також на перерозподіл доходів між різними суб'єктами ко-рпоративних взаємовідносин (індивідуальними акціонерами, фінансовими менеджерами кре-дитно-банківських та інвестиційних установ, формальними та тіньовими ‘гравцями’ на фон-довому ринку, чиновниками регуляторних інститутів тощо). По-друге, характерною особли-вістю корпоративного підприємництва є розподіл функцій власності та управління між різ-ними інститутами та фізичними особами, які мають специфічні і досить часто взаємно супе-речливі інтереси, стратегічні та тактичні наміри, очікування.
Оскільки на діяльність АТ мають вплив декілька груп суб'єктів, його політика фор-мується як результат компромісу між інтересами та очікуваннями кожної з них, який досяга-ється у процесі їх постійної конфліктно-конструктивної взаємодії. Предметом конфлікту ін-тересів може стати будь-який об’єкт в АТ, у формуванні та розподілі хтось зацікавлений. На рис.1 наведено узагальнення предметів конфліктів інтересів в українських АТ.

Рис. 1. Предметна структура конструктивно-конфліктної взаємодії між суб’єктами, пов’язаними з діяльністю АТ

Як правило, предметною основою конструктивно-конфліктної взаємодії є прагнення всіх суб'єктів через певний вплив на різні аспекти діяльності АТ якомога повніше задоволь-нити свої майнові, фінансові, владні та соціально-статусні потреби. При цьому конфлікти виникають як через прагнення окремих суб'єктів вибороти для себе по можливості більшу частку завжди обмежених можливостей, які створюються діяльністю АТ, для задоволення таких потреб, так і через різні суб'єктивні уяви про шляхи, методи та засоби досягнення ста-тутних завдань певного АТ.
За висновками ДКЦПФР основними джерелами конфліктів інтересів в АТ України залишається недосконалість управління АТ, незахищеність прав акціонерів, відсутність на-дійних механізмів реєстрації та переходу права власності, і пов'язані, перш за все, з низьким рівнем корпоративної культури, невідповідністю існуючої практики корпоративного управ-ління загальноприйнятим принципам. Найчисельнішими серед усіх судових справ пов'язаних із вирішенням конфліктів інтересів в Україні на сьогодні є справи щодо оскарження фізич-ними особами – акціонерами рішень загальних зборів акціонерів, на яких прийняте рішення про додатковий випуск акцій, оскарження реєстрації додаткових випусків акцій, скасування реєстрації випуску акцій. Основними проблемними питаннями, пов'язаними с захистом прав та законних інтересів міноритарних акціонерів, на сучасному етапі розвитку корпоративних відносин в Україні можна виділити декілька: участь у наглядовій раді; виплата дивідендів; переважні права акціонерів; право на незгоду; повноваження загальних зборів; вчинення то-вариством значних правочинів; розмивання пакетів акцій; розкриття інформації про діяль-ність акціонерного товариства; визначення реальної курсової вартості акцій; захист прав ак-ціонерів у процесі провадження справи про банкрутство. Зазначені проблеми посилюються в умовах слабкого законодавчого захисту прав та законних інтересів акціонерів, особливо мі-нори тарних [2].
Зважаючи на вищевикладене, задача управління конфліктами інтересів в АТ зво-диться до створення ефективних механізмів управління процесами балансування інтересів заінтересованих осіб, а на рівні інтегрованих структур ці задачі ускладнюються до механіз-мів балансування інтересів не тільки заінтересованих у діяльності ІКС та кожного з її учас-ників груп, але й до балансування інтересів учасників ІКС у процесі встановлення та досяг-нення структурою загально корпоративних цілей.
За результатами узагальнення існуючих наукових та практичних підходів до управ-ління корпоративними конфліктами, ми пропонуємо ввести наступні принципи, які слугува-тимуть орієнтирами
для побудови ефективної системи корпоративного управління в акціо-нерних товариствах, яка буде резистентною до негативного впливу корпоративних конфлік-тів. Такими принципами, на нашу думку, мають бути наступні:
1. Принцип методологічного та інформаційного співробітництва між органами управління АТ та акціонерами у процесі розробки внутрішніх нормативних документів, стратегій, прогнозів та планів діяльності АТ;
 2. Принцип визначеності, регламентації та стабільності складу функцій та методів регулювання у АТ питань наявності конфліктів інтересів та інших питань розкриття інформації, яка стосується важливих питань діяльності АТ, у т.ч. роботи органів управління АТ та окремих його посадових осіб.
3. Принцип врівноваженої відкритості АТ по відношенню до громадськості, об'єк-тивності та повноти інформування суспільства та потенційних інвесторів про основні ре-зультати та пріоритети у діяльності АТ, цінності по відношенню до акціонерів.
4.  Принцип визнання наявності зон взаємного невтручання, тобто невтручання одних суб'єктів корпоративних відносин у питання, які відносяться до закріплених у внутрі-шніх нормативних документах АТ повноважень інших суб'єктів корпоративних відносин.
5. Принцип суспільної відповідальності керівництва АТ перед територіальною гро-мадою і суспільством, державою в цілому (забезпечення прибутковості, сплата усіх передба-чених чинним законодавством податків та зборів, адекватність бухгалтерського обліку, соці-альні відрахування у державні та місцеві фонди, нарощування обсягів виробництва, що впливає на ВВП).
6. Принцип залучення до щорічних перевірок АТ незалежних та кваліфікованих аудиторів. Залучення до участі названих осіб дозволяє забезпечити об'єктивність оцінки си-туації конфлікту інтересів в АТ.

На необхідності розгляду середовища функціонування АТ як середовище інтересів наголошують як вітчизняні дослідники корпоративного управління, так і західні теоретики корпоративного управління. Зокрема, у американських дослідженнях досить поширеним є застосування категорії ‘стейкхолдерів’ для визначення однієї із груп учасників корпоратив-них відносин. До них відносять персонал АТ, державні та місцеві органи влади, споживачів виробленої продукції та постачальників виробничих ресурсів, кредитно-фінансові інститути, консалтингові служби, профспілкові об'єднання та асоціації підприємців, інші зацікавлені громадські організації.
Авторство ідеї врахування інтересів усіх заінтересованих осіб в управлінні підпри-ємствами по праву належить Р.Фрімену, який у 1984 році доводив, що стратегічне управлін-ня фірмами буде ефективнішим, якщо менеджери враховуватимуть інтереси заінтересованих осіб. За визначенням Р.Фрімена, заінтересованою стороною може бути будь-яка група чи особа, яка сама може впливати на досягнення цілей організації, або на яку впливає досягнен-ня цілей організації.
Водночас, як справедливо зазначає З.Шершньова, ‘змістовному визначенню катего-рії стейкхолдерів притаманна велика ступінь неоднозначності, що випливає із недостатньо чіткого методологічного визначення цього поняття’ [3,c.382]. За визначенням З.Шершньової, стейкхолдери – це ‘окремі фізичні та юридичні особи, організації та групи організацій, що зацікавлені у розвитку даного підприємства та які спроможні безпосередньо впливати на розвиток організації – об'єкта аналізу’ [3,c.382]. Зважаючи на відсутність у чинному законо-давстві України та документах ДКЦПФР визначення категорії ‘зацікавлених осіб’, попри її широке використання у нормативних актах ДКЦПФР, таке визначення цілком може застосо-вуватися на практиці.
Перелік заінтересованих осіб щодо кожного АТ – об'єкту аналізу може бути різним, але для розробки практичної моделі управління конфліктами інтересів між заінтересованими особами, необхідно використовувати специфічні інструменти, зокрема, систему показників відповідальності (Accountability Scorecard – ASC), яка була вперше описана Ф.Ніколсом у 2000 році [4]. Наукова та практична цінність цієї моделі полягає у тому, що вона дозволяє здійснювати пошук точки балансування інтересів підприємства та різних заінтересованих у його діяльності осіб (груп осіб).
Ф.Ніколс справедливо наголошує на тому, що заінтересовані особи залишаються та-кими доти, поки підприємство забезпечує такі стимули, цінність яких перевищує, або, як мі-німум, компенсує зроблені внески. Водночас, внески й стимули у більшості випадків мають двохсторонній характер, отже заінтересовані сторони беруть на себе також й відповідаль-ність. У моделі ASC підприємство й заінтересовані сторони поєднуються між собою двома типами зв'язків: внесками та стимулами (рис.2) [4].

Рис. 2. Структура моделі Accountability Scorecard Ф.Ніколса.

Запропонована Ф.Ніколсом структура є базовою, і для кожного конкретного АТ мо-же адаптуватися й розширюватися з урахуванням конкретної ‘розстановки сил’ у середовищі інтересів АТ. Головне, правильно ідентифікувати ключові заінтересовані сторони (оптима-льна кількість від 4 до 8). Така кількість обумовлюється тим, що ускладнення моделі багать-ма заінтересованими сторонами, орієнтація на надто велику кількість груп заінтересованих осіб може призвести до ‘розмивання’ стратегічних цілей розвитку та пріоритетів АТ. Голо-вним критерієм відбору учасників мають бути внески, які АТ отримує від них, та стимули (вигоди), які отримують від АТ заінтересовані сторони. Крім того, вигоди та стимули мають бути згруповані за пріоритетами, щоб визначити найважливіші з них при побудові конкрет-них стратегічних карт розвитку АТ.
Наступним етапом має стати визначення головних показників для внесків та стиму-лів (наприклад, внеском акціонерів – є капітал, а отриманим стимулом – дивіденди та приріст ринкової вартості акцій). Надалі обрані показники аналізуються та використовуються у про-цесі прийняття стратегічних управлінських рішень ключовими посадовими особами АТ. Зо-крема, якщо внески заінтересованих осіб перевищують стимули, то відповідно існує ситуація їх незадоволення й потенційного конфлікту інтересів. Наприклад, якщо АТ не сплачує диві-денди, але щорічно у розпорядженні менеджменту залишаються значні суми нерозподілено-го прибутку (спрямованого акціонерами на інвестиційні цілі), й цей прибуток використову-ється неефективно, то існує велика загроза розгортання конфлікту інтересів, оскільки внески й стимули не співпадають.
На нашу думку, саме модель ASC дозволяє повністю співвіднести карту розвитку АТ із раніше встановленими цілями власників. Це надасть власникам повну картину їх дій та прийняття стратегічно важливих рішень щодо функціонування АТ (насамперед щодо інвес-тиційної та дивідендної політики АТ), а також дозволить врахувати при прийнятті таких рі-шень питання конфлікту інтересів.
В умовах зростання рівня усуспільнення виробництва та формування сучасних парт-нерських трудових відносин у багатьох випадках деякі суб'єкти, яких відносять до стейкхол-дерів, мають значний, а інколи навіть вирішальний вплив на ефективність функціонування та розвитку АТ. Це стосується перш за все держави, яка в усіх розвинутих країнах вилучає та перерозподіляє через бюджетно-податкові механізми до 50% доданої вартості АТ, та найма-них працівників, яких сьогодні все частіше розглядають як власників не менш, а мабуть більш важливого, ніж фінансовий, так званого ‘людського капіталу’, що знайшло, напри-клад, відображення у юридичному визнанні у більшості країн Європейського Союзу за пер-соналом права на повноцінну участь у механізмах управління АТ.
АТ можна розглядати, як ‘поле битви’ для всіх зацікавлених суб'єктів, що змагають-ся за такий вплив на визначення цілей організації та методів їх реалізації, який дозволяє про-сунути та найбільш повно реалізувати свої власні інтереси. Процес корпоративного управ-ління постійно пов'язаний з формуванням таких рішень, які враховували б інтереси акціоне-рів, кредиторів, менеджерів, найманого персоналу, держави, місцевої громади та інших заці-кавлених суб'єктів. Кожна з цих груп має свої специфічні інтереси, вимоги та очікування щодо діяльності акціонерного товариства, власне ‘силове поле’ та різний набір інструментів, що визначають певний рівень впливу на прийняття управлінських рішень (таблиця 2).

Таблиця 2
Базові важелі механізмів узгодження та координації інтересів суб’єктів корпоративних відносин

(продовження у частині 2)

Література:

1. Корпоративні конфлікти в Україні // Центр дослідження корпоративних відносин. –24.10.2006. –  http://corporativ.info/?/experts/775
2. Звіт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України за 2005 рік // Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України. – 2006. – http://www.ssmsc.gov.ua
3. Шершньова З.Є. Методичні основи формування моделей середовища функціонування організації як «середовища інтересів» // Економічна організація та економічна освіта: взаємообумовленість стратегій розвит-ку. – К.:КНЕУ, 2007. – С.381-384.
4. Nicols F. The Stakeholder Scorecard: A Stakeholder-based Approach to ‘Keeping Score’ // http://home.att.net/~nickols/scorecrd.htm