Правові проблеми регулювання корпоративних відносин в Україні

Нормативно-правове поле функціонування АТ, загальний стан корпоративного законодавства в Україні не тільки значною мірою визначають умови реалізації учасниками товариств власних інтересів в АТ, але й суттєво впливають на формування предметної основи конфліктів інтересів, визначають можливі межі втручання суб’єктів конфліктної взаємодії у ситуації конфлікту, а також визначають можливості управління та вирішення конфліктних ситуацій, роль у цьому різних органів управління АТ, державних та саморегулівних інституцій (галузевих асоціацій, фондової біржі, органів управління неформальних ФПГ та ін.)

Однак, існуюча в Україні нормативно-правова база не повністю відповідає характеру тих відносин, які склалися в АТ України, не забезпечує належного захисту прав власників цінних паперів і не врегульовує багато питань управління підприємствами. Все це призводить до постійного прояву типових корпоративних конфліктів, що істотно зменшує інвестиційну привабливість і вартість вітчизняних об’єктів приватизації, знижує конкурентоспроможність українських АТ на ринках капіталів, гальмує розвиток фондового ринку тощо [1,с.33].

Найважливішою причиною цього є політизація інституційного середовища функціонування корпорацій, яка «базується на переплетінні фінансово-економічних та … політичних інтересів, що заважає приймати науково обґрунтовані нормативно-правові акти». Ситуація ускладнюється також активним впливом на події у середовищі регулювання корпорацій «неформальних інститутів, що діють у позаправовому полі і не поєднані з ним зворотними зв’язками» [2, с.168].

Процеси формування нормативно-правового поля функціонування та розвитку суб’єктів корпоративних відносин беруть початок в Україні у 1991 році. Саме цього року було прийнято основоположний Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 №1576-XII, останні суттєві зміни до якого були прийняті 27.04.2007 року. Хоча, за 16 років його дії зміни вносилися до нього більше 20 разів, що також свідчить про нестабільність чинного законодавства, що регулює діяльність акціонерних компаній. Цей Закон визначає поняття і  види  господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також  права і обов'язки учасників та засновників АТ.

З 1 січня 2004 року вступили у силу Господарський кодекс України від 16.01.2003 №436-IV, який встановлює  правові  основи створення, господарської діяльності та ліквідації АТ, а також Цивільний кодекс України від 16.01.2003 №435-IV, який регулює майнові відносини учасників товариств та інші аспекти діяльності АТ. Воднораз, необхідно також враховувати, що правовий статус багатьох АТ визначається також банківським, страховим, інвестиційним, валютним законодавством, а також законодавством, що регулює професійну діяльність на ринку цінних паперів тощо.

Водночас, досі не прийнято Закон України “Про акціонерні товариства” (проект закону Верховна Рада у першому читанні прийняла 15.05.2007 – реєстраційний №3177 від 15.02.2007р.) Підготовлений ДКЦПФР проект закону усуває існуючі прогалини законодавства у сфері корпоративного управління, а також концептуально вирішує проблеми забезпечення інтересів акціонерних товариств, акціонерів, кредиторів, працівників та держави в цілому. Саме у цьому законі має бути передбачено введення посади корпоративного секретаря АТ [3]. Крім того, цей закон має вирішити такі конфліктні питання, як забезпечення доступу акціонерів до інформації про діяльність АТ, дотримання прав власників дрібних пакетів акцій АТ при реорганізації товариства.Дивідендна та інвестиційна політика АТ

Проблемним також залишається недосконалість нормативно-правового регулювання процесу державної реєстрації ліквідації АТ, тому на сьогодні активно обговорюється громадськістю розроблений ДКЦПФР проект змін до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” від 15.05.2003 №755-IV [4].

Особливу частину корпоративного законодавства складає комплекс нормативно-правових актів, які регулюють взаємовідносини АТ з ринком цінних паперів. Найголовнішими серед них є Закон України “Про цінні папери та фондовий ринок” від 23.02.2006 №3480-IV, а також Закон України “Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10 грудня 1997 р. №710/97-ВР.

Закон України “Про цінні папери та фондовий ринок” (у першій редакції, яка діяла з 1996 до 2006 року – Закон України «Про цінні папери та фондову біржу») регулює відносини, що виникають у АТ з агентами зовнішнього середовища під час розміщення й обігу цінних паперів. Зазначеним законом, прийнятим у лютому 2006 року, чітко визначається класифікація цінних паперів України за видами, категоріями; розширюється перелік послуг, які можуть надаватися професійними учасниками ринку цінних паперів в Україні; приводяться до світових стандартів визначення та вимоги до таких послуг; впроваджується система розкриття інформації на фондовому ринку; врегульовані питання, пов’язані з використанням інсайдерської інформації.

Закон України “Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10 грудня 1997 р. №710/97-ВР містить вимоги щодо організації депозитарної, облікової та розрахунково-клірингової підсистем інфраструктури фондового ринку. Водночас, існуюча в Україні проблема, пов’язана з тим, що Національний депозитарій України продовжує виконувати до 2010 року функції не тільки державного регулювання депозитарної системи України, але й здійснює безпосередню депозитарну діяльність, залишається не вирішеною. Попри існування клірингового депозитарію, створеного незалежними учасниками фондового ринку – ВАТ «Міжрегіональний фондовий союз», питання щодо передачі йому ведення функцій депозитарної діяльності від Національного депозитарію України не вирішується, як і на папері залишаються наміри держави та професійних учасників фондового ринку провести процедуру злиття цих двох депозитаріїв.

Підзаконними актами, що регулюють питання корпоративного управління, діяльності корпорацій на фондовому ринку та випуску цінних паперів, є документи, підготовлені Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, яка займає активну позицію у розробці та вдосконаленні нормативно-правового поля діяльності корпорацій. Зокрема, основними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність корпорацій, є Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу, затверджене рішенням ДКЦПФР 22.02.2007 №387, Положення про розкриття інформації емітентами цінних паперів, затверджене рішенням ДКЦПФР 19.12.2006 №1591, Положення про функціонування фондових бірж, затверджене рішенням ДКЦПФР 19.12.2006 №1542, Положення про проведення контролю за реєстрацією акціонерів для участі у загальних зборах акціонерних товариств, затверджене рішенням Комісії від 23.12.1998 №199, Положення про порядок реєстрації випуску акцій під час створення акціонерних товариств, затверджене рішенням ДКЦПФР 15.03.2007 №487, Положення про придбання, реалізацію та анулювання акціонерними товариствами акцій власного випуску, затверджене рішенням ДКЦПФР 19.09.2006  №954.

У таблиці 1 узагальнено нормативно-правові акти, які регулюють різні сфери корпоративних відносин суб’єктів підприємницької діяльності в Україні.

Таблиця 1

Нормативно-правові акти, що регулюють різні аспекти корпоративних відносин в Україні

Основні напрями вдосконалення правових засад корпоративного управління визначаються Указом Президента «Про заходи щодо розвитку корпоративного управління в акціонерних товариствах» від 21.03.2002 р. №280/2002 та Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження заходів щодо реалізації пріоритетних напрямів розвитку корпоративного управління в акціонерних товариствах” від 18.01.2003 р. № 25-р.

На виконання цих нормативно-правових актів ДКЦПФР у 2003 році було прийнято Принципи корпоративного управління України, які мають рекомендаційний характер (на відміну від обов’язковості норм чинного законодавства), і мають реалізовуватися шляхом свідомого виконання цих принципів суб’єктами корпоративних відносин, врахування принципів при розробці кодексів корпоративного управління (поведінки) акціонерних компаній, внутрішніх нормативних документів АТ. Розроблені ДКЦПФР Принципи корпоративного управління України враховують основоположні принципи корпоративного управління ОЕСР й виконують роль національного кодексу корпоративного управління.

Слід зазначити, що прийняття Принципів корпоративного управління України відповідає загальносвітовим тенденціям. Зокрема, за останні 20 років кількість прийнятих у різних країнах світу національних кодексів корпоративного управління стрімко збільшується.

Ключовими елементами усіх світових стандартів корпоративного управління, у т.ч. й Принципів корпоративного управління України є: 1) захист прав акціонерів; 2) принципи формування органів управління; 3) повноваження та відповідальність органів управління та посадових осіб АТ; 4) розкриття інформації про АТ; 5) прозорість структури власності та контролю; 6) підзвітність посадових осіб, контроль за їх діяльністю; 7) оцінка ефективності роботи органів управління та посадових осіб.

Принципи корпоративного управління України зводяться до семи основних положень, що встановлюють норми корпоративного підприємництва та обов’язки посадових осіб товариства [6]:

1.Метою товариства є максимізація добробуту акціонерів за рахунок зростання ринкової вартості акцій товариства, а також отримання акціонерами дивідендів. Ця мета зазначається у статуті АТ.

2. Товариство повинно забезпечувати захист прав,  законних інтересів акціонерів та рівне ставлення до усіх акціонерів, а саме прав на участь в управлінні АТ, отримання частини прибутку АТ, отримання інформації про АТ, вільне розпорядження акціями АТ, реєстрацію та підтвердження права власності на акції, вимагати обов'язкового викупу товариством акцій за справедливою ціною.

3. У товаристві має бути сформована незалежна наглядова рада та кваліфіковане правління, між ними має бути проведений раціональний та чіткий розподіл повноважень, сформована належна система підзвітності та  контролю. Порядок формування ради має дозволяти усім акціонерам, у т.ч. дрібним, висувати кандидатури до складу ради. До ради слід обирати фізичних осіб (а не просто представників акціонера – юридичної особи), а також включати незалежних членів (не менше 25%). Розмір та форма винагороди членів правління  визначаються наглядовою радою. Її розмір має співвідноситися із результатами роботи АТ. Посадові особи АТ повинні добросовісно та розумно діяти в найкращих інтересах АТ та розкривати інформацію про наявність у них конфлікту інтересів стосовно будь-якого рішення.

4.  АТ повинно своєчасно та доступними засобами розкривати повну і достовірну інформацію з усіх суттєвих питань, у тому числі інформацію про винагороду членів правління, належні їм акції.

5. АТ повинно забезпечити комплексний, незалежний, об’єктивний та професійний контроль за своєю фінансово-господарською діяльністю.

6. АТ повинно поважати права та враховувати законні інтереси заінтересованих осіб та активно співпрацювати з ними для створення добробуту, робочих місць та забезпечення фінансової стабільності АТ.

Аналіз нормотворчої дії окремих законодавчих актів у сфері регулювання корпоративних відносин свідчить, що не рідко в Україні ініціативи щодо вдосконалення корпоративного законодавства призводять до протилежного ефекту – виникають нові, більш глибокі проблеми, які не запобігають, а навпаки – розгортання корпоративних конфліктів. Так, починаючи з 1991 року порядок створення та формування складу виконавчого органу АТ зазнавав змін.

У одній з перших редакцій ст.41 Закону, що діяла до 23.12.1997 року було досить чітко сформульовано, що повноваження щодо «обрання та відкликання» членів виконавчого органу, ревізійної комісії та наглядової ради АТ належить до виключної компетенції загальних зборів акціонерів. Зазначена редакція норми не передбачала права загальних зборів  передавати вказані повноваження іншим органам, однак, і прямо не забороняла цього. Однак, із введенням в дію 01.01.2004 року ЦКУ, п.2 ч.2 ст.159 Кодексу до виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить «обрання членів наглядової ради, а також утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства». Таким чином, було істотно змінено усталений порядок формування персонального складу виконавчого органу АТ, адже відтепер загальні збори акціонерів мають право приймати рішення лише про створення самого виконавчого органу. Члени ж цього органу мають обиратися (або призначатися) у спосіб, передбачений статутом, адже у кодексі про це нічого не сказано [7].

З моменту набрання чинності ЦК України положення Закону набули «другорядного», порівняно із кодексом значення, тобто, мають застосовуватися виключно у частині, що не суперечить останньому. У той же час, редакція ст.41 Закону, яка не зазнала змін, напевно таки заважала реалізовувати закладену у ст.159 ЦК України можливість призначення нових керівників АТ поза компетенцією загальних зборів акціонерів, оскільки відповідно до тієї ж ст.159 ЦК України «до виключної компетенції загальних зборів статутом товариства і законом може бути також віднесене вирішення інших питань». Багато хто трактував цю норму як таку, що доповнювала виключну компетенцію загальних зборів акціонерів порівняно із передбаченою ЦК України. Аби усунути це протиріччя змінами до Закону України «Про господарські товариства» від 27.04.2007 року положення закону були приведені у повну відповідність до ЦКУ. Крім того, закон зобов’язав протягом року усі АТ привести у відповідність до нього свої статути. Таким чином, у результаті прийняття законодавчих актів були створені передумови для усунення акціонерів від участі у процесі формування персонального складу виконавчого органу товариства, і як наслідок – для зменшення їх впливу у процесі управління підприємством [7]. Слід зазначити, що такі зміни у чинному законодавстві відбуваються попри те, що питання  звільнення та призначення посадових осіб АТ є дуже важливою й надзвичайно поширеним предметом корпоративних конфліктів [8].

Конфлікти інтересів можуть виникати і з приводу застосування положення ч.2 ст.161 ЦКУ, згідно якої виконавчий орган АТ може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор). Зокрема, один з варіантів тлумачення цієї норми полягає у тому, що створення одноособового органу і створення колегіальних виконавчих органів виключають одне одного. Тобто, визначивши правління як колегіальний виконавчий орган, АТ вже не може надавати статус виконавчого органу директорові. Підставою для такого висновку є синтаксичне тлумачення частки «чи» у тексті наведеної норм [8, с.64].

Подальше вдосконалення нормативно-правового регулювання діяльності корпорацій, на нашу думку, має здійснюватися за наступними пріоритетними напрямами:

–       удосконалення засад державного регулювання ринку цінних паперів з метою посилення ролі зовнішнього механізму фондового ринку у регулюванні діяльності корпорацій;

–       захисту прав дрібних інвесторів, у т.ч. через підвищення відповідальності посадових осіб АТ за використання інсайдерської інформації та введення кримінальної відповідальності за дії, що наносять шкоду акціонерному товариству;

–       посилення конкурентоспроможності фондового ринку України, шляхом підвищення ролі організаційно-оформленого фондового ринку, заборони купівлі-продажу цінних паперів поза організованим фондовим ринком;

–       розвиток депозитарної системи України;

–       розвиток корпоративного управління й наближення законодавчо закріплених стандартів корпоративного управління до міжнародних норм.

 Література: 1.                 Черпак А.Є. Особливості нормативно-правового регулювання діяльності акціонерних товариств в Україні // Ринок цінних паперів України. – 2005.- №1-2. – С.33-43.2.                 Круш П.В., Кавчиш О.П., Гречко А.В., Чихачьова Ю.С. Формування та розвиток моделі корпоративного управління в трансформаційній економіці / Під заг. ред. к.е.н., професора П.В. Круша / Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 264 с. 3.                 Звіт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України за 2005 рік // Офіційна Інтернет-сторінка ДКЦПФР http://www.ssmsc.gov.ua4.                 Звіт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України за 2006 рік // Офіційна Інтернет-сторінка ДКЦПФР http://www.ssmsc.gov.ua5.                 Кумз П., Вонг С. Почему работают кодексы корпоративного управления // The McKinsey Quarterly,. – 2004. – №2. -http://www.mckinsey.com/russianquarterly/articles/issue07/07_0204.aspx?tid=216.                 Принципи корпоративного управління України. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 21. – С. 446-452.7.                 Черпак И. Особливості формування складу виконавчого органу акціонерних товариств // antiraid.com.ua.  – 13.10.2007. – http://antiraid.com.ua/articles/p200710131.html8.                 Теньков С.О. Коментар судової практики вирішення корпоративних конфліктів. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 368 с.

ХИМЕНКО СЕРГІЙ МИХАЙЛОВИЧ,

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА