СУТНІСТЬ ТА СКЛАДОВІ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ТА ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ КОРПОРАЦІЯМИ

Акціонерні товариства (далі – АТ), складають основу економіки України. Серед зареєстрованих станом на 1 січня 2007 року 33084 акціонерних товариств, 10895 діють у формі відкритих, а отже є публічними корпораціями. Для публічних корпорацій актуальним є питання налагодження ефективного корпоративного управління. Адже дотримання акціонерним товариством високих стандартів корпоративного управління є обов’язковою вимогою інвесторів до потенційних партнерів, лістингу на фондових біржах, тому покращує потенційні можливості залучення АТ інвестицій й дозволяє зменшити вартість залучення капіталу через отримання додаткових коштів на розвиток від публічного розміщення акцій, а не банківських кредитів. Крім того, орієнтоване на зростання вартості компанії корпоративне управління оптимізує весь комплекс бізнеспроцесів і, таким чином, сприяє збільшенню прибутків корпорації.

Корпоративне управління  це сукупність організаційноекономічних механізмів, спрямованих на збалансування інтересів акціонерів та інших заінтересованих у діяльності АТ осіб у процесі управління розвитком та зростанням рівня ринкової капіталізації АТ. Предметом корпоративного управління є управління взаємовідносинами між власниками, менеджерами та іншими заінтересованими особами з приводу формування та використання акціонерного капіталу (власності) з метою збалансованої реалізації інтересів усіх заінтересованих осіб. З огляду на зазначене основною проблемою управління АТ є створення ефективних механізмів, які б забезпечували дотримання інтересів акціонерів та інших заінтересованих осіб в умовах, коли більша частина інформації, необхідної для прийняття поточних та стратегічних рішень, розподілена асиметрично на користь менеджерів, які переслідують власні інтереси.

Проблематика корпоративного управління й, зокрема, окремих різних аспектів формування організаційного й економічного механізмів управління корпораціями, досліджується вітчизняними науковцями Н.Бей, О.Вінник, А.Воронковою, С.Глущенко, В.Євтушевським, В.Задихайлом, О.Кібенко, Г.Козаченком, Е.Коренєвою, Г.Назаровою, М.Небавою, А.Сірком, Г.Уманцівим, О.Царенко, З.Шершньовою та ін.; російськими науковцями – В.Андроновим, В.Антоновим, Д.Голубковим, Т.Долгопятовою, А.Жуплєвим, Ю.Івановим, Г.Клейнером, М.Книшом, В.Криловим, А.Кузьмічовим, М.Кругловим, Ю.Львовим, В.Маслєнніковим, С.Масютіним, В.Пучковим, О.Радигіним, В.Росінським, В.Русіновим, М.Старовойтовим, Ю.Тютіковим, І.Храбровою, В.Шеїним та ін.

Попри це, аналіз літератури у розрізі конкретизації сутності та елементів механізмів управління корпоративними структурами свідчить, що більшість авторів взагалі уходять від визначення цього поняття, концентруючись на дослідженні змістовних характеристик окремих інструментів корпоративного управління, не пов’язуючи їх у єдине ціле, а отже й уникають необхідності підпорядкування процесів їх реалізації єдиній меті. Хоча саме через конкретні цілеспрямовані механізми – організаційний та економічний  реалізується мета корпоративного управління, яка полягає у балансуванні інтересів різних стейкхолдерів щодо напрямків та шляхів управління розвитком та зростанням рівня ринкової капіталізації АТ.

У науковій літературі не тільки відсутній єдиний підхід до ідентифікації сутності організаційного та економічного механізму корпоративного управління, але й відбувається навіть підміна цього поняття іншими. Аналогічна ситуація має місце і при визначенні та класифікації структурних елементів конкретних механізмів. Зазначене викликало постановку мети цієї статті: визначити сутність та елементи організаційного та економічного механізму корпоративного управління, параметри їх функціонування з урахуванням існуючих на сьогодні у науковій літературі підходів до вирішення проблем практичної реалізації задач корпоративного управління.

Як правило, під механізмом управління розуміють сукупність способів, форм і методів впливу суб’єкта управління на об’єкт управління для досягнення поставлених цілей [1,c.48]. З точки зору загальноекономічних підходів, механізм управління визначається як відповідний певній організаційноправовій формі спосіб організації управління бізнесом з притаманними йому формами, методами, інструментами та засобами [2,c.405]. Змістовна характеристика механізму управління залежить від рівня його пізнання та врахування специфічних особливостей його формування та розвитку з урахуванням задач, на вирішення яких він орієнтований [1,c.49].

Незважаючи на це більшість авторів не розгалужує поняття організаційного та економічного механізмів управління корпораціями. Так, С.Масютін, уникаючи визначення сутності механізмів корпоративного управління пропонує конкретні задачі їх введення, окремі з яких описують певні елементи організаційного та економічного механізмів, як наприклад: формування та реалізація корпоративної стратегії, формування дивідендної політики, побудова організаційної структури управління, вдосконалення системи оплати праці менеджерів [6,с.2729]. Аналогічно М.Книш, В.Пучков та Ю.Тютіков до основних механізмів корпоративного управління відносять участь у раді директорів, вороже поглинання, отримання повноважень за довіреностями акціонерів та банкрутство, таким чином, змішуючи сутнісні елементи організаційного механізму та механізмів отримання контролю над корпорацією [5,с.25].

На противагу цьому чітко сутність організаційного механізму як «сукупності різноманітних за своєю природою конкретних організаційних механізмів, покликаних організовувати в інтересах власника ефективну діяльність компанії (організації) як виробничогосподарської та соціальної системи, що діє в умовах зміни потреб суспільства та нестабільності зовнішнього середовища», визначає М.Круглов [4,с.398]. Ми не можемо не погодитися з його логікою виокремлення окремих елементів організаційного механізму  структурних, організації управління, корпоративного планування, організаційноадміністративних, інформаційних,  хоча вважаємо за доцільне уточнити як власне визначення сутності оргмеханізму, так і характеристику окремих його елементів з точки зору його спрямування на реалізацію інтересів стейкхолдерів (заінтересованих у діяльності корпорації осіб).

Зокрема, на нашу думку, організаційний механізм управління АТ  це сукупність адміністративних важелів, форм, способів і методів цілеспрямованого впливу суб’єктів корпоративних відносин на процес прийняття рішень в АТ з метою реалізації власних інтересів. Цей механізм допомагає заінтересованим особам реалізувати власні інтереси в АТ через вплив на прийняття управлінських рішень та контроль за їх виконанням. Рушійною силою організаційного механізму виступають інтереси учасників корпоративних відносин.

В основі організаційного механізму лежать такі процеси, як формування органів управління АТ, розподіл компетенції між ними, формування системи внутрішніх нормативних документів АТ, відбір та призначення посадових осіб АТ, формування та закріплення регламентів взаємодії між органами управління та посадовими особами АТ. Основними елементами організаційного механізму в АТ є механізми: корпоративного планування, структурної організації, організації процесів управління, правового регулювання, адміністрування та контролю, інформаційного забезпечення, кадрового забезпечення органів управління АТ та мотивації посадових осіб.

У таблиці 1 розкрито сутність елементів організаційного механізму корпорації з точки зору процесів, які вони включають.

Таблиця 1

 Організаційний механізм у конкретній корпорації може бути охарактеризований за параметрами: діапазону охоплення (керованості) організаційний процесів; ступеню залучення організаційних одиниць до прийняття окремих рішень; швидкістю прийняття управлінських рішень; сили резонансної реакції системи на прийняті рішення; рівня обґрунтованості прийнятих рішень та залученням до процесу розробки та їх прийняття різних суб’єктів корпоративних відносин; рівня самостійності органів управління та окремих посадових осіб у прийнятті тих чи інших рішень; діапазону контролю окремих посадових осіб; рівня контролю за виконанням рішень (наявності горизонтального контролю, само – та взаємоконтролю); ступеню жорсткості санкцій та покарань за порушення організаційних процесів, вимог внутрішніх нормативних документів, регламентів взаємодії та норм корпоративної культури; якості зворотного зв’язку та рівня викривлення інформації при висхідних та низхідних комунікаційних процесах; ступеню спланованості організаційних процесів.

Будьякий організаційний механізм також має часовий цикл розвитку. Так, якщо вести мову про життєвий цикл системи управління, то прийнято виокремлювати три стадії: створення корпорації, її розвитку та стабілізації її діяльності. Якщо на першому етапі створюється місія діяльності АТ, то на другому – формується організаційна структура, змінюється компетенція керівництва (з підприємницької на адміністративну), встановлюються регламенти взаємодії між структурними підрозділами, відносини децентралізації, делегуються повноваження, формується система підзвітності. На третій стадії стабілізації формується стала структура функціонування організації, впорядковуються організаційні процеси та відбувається впровадження методів діагностики та спостереження процесів організаційної діяльності, які дозволяють виявити проблеми й започаткувати новий цикл розвитку організації, переглянувши існуючий склад елементів організаційного механізму. На цикл розвитку системи управління накладається цикл розвитку лідерства: лідерапідприємця (новатора – творця ідей бізнесу) змінює адміністратор, який будує організаційні процеси реалізації створеної бізнесідеї, впорядковує регламенти взаємодії та стабілізує розвиток корпорації. Превалювання адміністративних процесів призводить до зайвої бюрократизації процесів, що стимулює зміну лідераадміністратора на нового лідерапідприємця і далі цикл розгортається за вище означеною схемою. Таким чином, організаційний механізм у будьякій корпорації має певні часові межі існування, по закінченні яких його змінює новий.

Отже, організаційний механізм допомагає організувати діяльність корпорації у напрямку задоволення інтересів стейкхолдерів, забезпечити розробку та практичну реалізацію правил взаємодії учасників корпоративних відносин та проектувати систему органів управління АТ з урахуванням вимог стандартів та потреб стейкхолдерів.

Механізмом реалізації економічних інтересів стейкхолдерів у корпорації виступає економічний механізм. На думку М.Круглова, «стрижнем економічного механізму управління компанією є ринковий механізм конкуренції та ціноутворення, традиційний механізм відтворення факторів виробництва (механізм самоокупності) та акціонерний механізм розвитку виробництва (механізм самофінансування)» [4,с.147]. Повністю погодитися з цим визначенням не можна через недостатню чіткість ідентифікації елементів економічного механізму, а також відсутність зауваження щодо цільового його спрямування на забезпечення збалансованого в інтересах усіх суб’єктів розвитку корпорації. В.Маслєнніков більш точно визначає економічний механізм управління корпорацією як «сукупність економічних важелів, способів та методів цілеспрямованого впливу на об’єкт управління для створення сприятливих умов функціонування та розвитку бізнесу» [3,с.112].

Але на нашу думку, економічний механізм управління корпорацією слід розглядати як сукупність економічних важелів, способів та методів цілеспрямованого впливу суб’єктів корпоративних відносин на зовнішні та внутрішні економічні зв’язки корпорації, її бізнесодиниць з приводу формування та використання ресурсів та прибутку корпорації для забезпечення її стабільного функціонування та розвитку в інтересах цих суб’єктів. До основних задач економічного механізму ми відносимо: 1) забезпечення прибуткової діяльності корпорації; 2) налагодження взаємовигідного співробітництва бізнесодиниць, у результаті якого корпоративний центр має забезпечити баланс цілей горизонтальної інтеграції та вертикального управління, а також оптимізувати внутрішньокорпоративні трансакційні та організаційні витрати; 3) взаємовигідне співробітництво бізнесодиниць передбачає інтеграцію їх діяльності, яка збільшує їх потенціал окремо та корпорації у цілому.

Економічний механізм корпоративного управління включає наступні елементи:

механізми стратегічного управління;

механізми залучення додаткового капіталу для розвитку – механізм інвестиційної діяльності (у т.ч. шляхом емісії цінних паперів, кредитних та внутрішніх джерел фінансування), розподілу фінансових ресурсів у рамках корпорації та її бізнесодиниць;

механізми координації розподілу прибутку, виплати дивідендів та збільшення власного капіталу АТ за рахунок реінвестиції дивідендів;

механізми оптимізації трансфертного ціноутворення;

механізми ефективного управління активами АТ (позиковим та акціонерним капіталом), власністю акціонерів та контролю за їх збереженням;

механізми бюджетування, що є одним з дієвих інструментів узгодження інтересів учасників корпоративних відносин;

механізми оптимізації оподаткування та страхових платежів АТ;

механізми формування у корпорації інтегрованого ефективного виробничотехнологічного ланцюга, стимулювання горизонтальних зв’язків між підприємствамиучасниками корпорації;

механізми розробки системи економічних показників та нормативів, що застосовуються у корпорації (цільових показників ефективності проектів; визначення норм рентабельності; розрахунок внутрішньокорпоративних цін та прибутку окремих бізнесодиниць; оцінку ефективності інвестиційних проектів та ін.)

механізми організації та проведення аудиту річної звітності, стратегічного та оперативного контролінгу, стратегічного моніторингу;

механізми мотивації посадових осіб АТ якнайкраще діяти в інтересах акціонерів (у т.ч. через заохочувальні виплати, участь у прибутках та капіталі).

Результатом функціонування економічного механізму є створення у корпорації умов для високоефективної діяльності за рахунок ефективного управління ресурсами та досягнення ефекту синергії від оптимального їх використання як в окремих бізнесодиницях, так і у масштабах усієї корпорації. Економічний механізм корпорації має дворівневу структуру, у якій, зокрема, виокремлюються: ринковоорієнтована та внутрішньокорпоративна складова.

Ринковоорієнтований механізм реалізує корпоративний центр інтегрованої корпоративної структури, до основних функцій якого відноситься: стратегічне управління; визначення ринкових сегментів; управління акціонерним капіталом (у т.ч. поведінкою корпорації на фондовому ринку, формуванням складу учасників корпорації); перерозподіл інвестицій між різними стратегічними зонами господарювання. Складовими ринковоорієнтованого механізму є: 1) механізм формування стратегічного набору корпорації; 2) механізм формування акціонерного капіталу; 3) механізм інвестиційної діяльності.

Складовими внутрішньокорпоративного економічного механізму є: 1) механізм управління фінансами корпорації, у т.ч. механізм формування фондів корпорації, формування та використання нерозподіленого прибутку, механізм Бюджетування; 2) механізм регулювання внутрішньокорпоративних зв’язків в інтересах усіх учасників господарського процесу; 3) механізм мотивації посадових осіб АТ діяти якнайкраще в інтересах корпорації. Основними задачами внутрішньокорпоративного економічного механізму є:

реалізація єдиної інвестиційної, маркетингової, фінансової та податкової політики корпорації;

гнучке оперативне управління фінансовими та інвестиційними ресурсами у рамках корпоративної структури;

побудова замкнутих логістичних та технологічних ланцюжків взаємозв’язків між підрозділами корпорації;

ефективний розподіл витрат між підрозділами корпорації за рахунок оптимізації оподаткування та виокремлення спільних центрів обслуговування основних виробничих процесів;

централізація процесів прийняття ключових управлінських рішень, збереження єдиного контролю за економічною діяльністю бізнесодиниць;

підвищення гнучкості реакції підприємства на зміни конкурентної позиції АТ.
Специфічними задачами внутрішньокорпоративного механізму у вертикально інтегрованих корпоративних структурах є об’єднання учасників різних галузей та видів діяльності у єдиний виробничотехнологічнозбутовий цикл (від поставки сировини до реалізації продукції кінцевому споживачу), натомість у горизонтально інтегрованих  об’єднання учасників однієї галузі та виду діяльності під єдиним управлінням.

Таким чином, можна зробити висновок, що організаційний механізм, як механізм цілеспрямованого впливу на процес управління реалізацією цілей суб’єктів корпоративних відносин у корпоративній структурі, який має певну структуру (органів управління АТ та організаційних відносин між ними), є ключовим механізмом забезпечення перетворення вкладених капіталів засновників у додану вартість із забезпеченням дотримання при цьому їх інтересів. Економічний механізм корпоративного управління є цілеспрямованим механізмом реалізації економічних інтересів стейкхолдерів при формуванні та розподілі ресурсів й прибутку корпорації. Впорядкування реалізації інтересів стейкхолдерів у просторі та часі через організаційний та економічний механізм корпоративного управління дозволяє підпорядкувати розвиток корпорації цілям сталого розвитку, що передбачає не тільки економічне зростання корпорації, але й справедливий розподіл результатів економічної діяльності корпорації між усіма стейкхолдерами й дотримання при досяганні цілей корпорації суспільних інтересів щодо економічного розвитку територій, екологічної безпеки, відсутності дискримінації громадян за будьякими принципами.

Науковою новизною цієї статті є уточнення трактування сутності та змістовної характеристики елементів організаційного та економічного механізмів управління корпораціями, основних параметрів функціонування організаційного механізму та обґрунтування існування часового циклу розвитку оргмеханізму.

Перспективними напрямками подальших досліджень сутності та складових організаційного та економічного механізмів корпоративного управління вважаємо є уточнення часових характеристик їх існування та оптимізації методів формування в корпоративних структурах різних типів.

Література:
1. Одинцова Г.С. Механизм управления предприятием: понятие и содержание // Економіка розвитку: Науковий журнал.  Харків: ХНЕУ, 2005.  №4(36). – С.4850.

2. Энциклопедический словарь бизнесмена. Менеджмент, маркетинг, информатика. Под ред. М.И.Молдованова,  К.: Техника, 1993.

3. Антонов В.Г., Крылов В.В., Кузьмичев А.Ю. и др. Корпоративное управление: Учебное пособие / под ред. В.Г.Антонова. – М.: ИД «ФОРУМ»: ИНФРАМ, 2006. – 288 с.

4. Круглов М.И. Стратегическое управление компанией: Учебник для ВУЗов. – М.: Русская Деловая литература, 1998. – 768 с.

5. Кныш М.И. Пучков В.В. Тютиков Ю.П. Стратегическое управление корпорациями (2е изд. перераб.и доп.).  СПб: Культинформпресс,  2002. 239 с.

6. Масютин С.А. Корпоративное управление: опыт и проблемы: Монография. – М.: ООО «Финстатинформ», 2003. – 280 c.

Публікація статті: Стратегія економічного розвитку України: Збірник наукових праць, 2007, Випуск 2021.  С.131137

УДК 65.012.432

Черпак А.Є., канд. екон. наук, доц.,
Київський національний економічний університет ім.В.Гетьмана