5 рішеннь ЄСПЛ для захисту в податкових спорах

Європейський суд з прав людини, розглядаючи податкові спори, застосовує ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, яка гарантує право на мирне та вільне володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Ухвала Вищого адміністративного суду України від 30.06.2016 р. по справі №810/1860/14, при цьому, «майном», що було предметом розгляду справи, є сума податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню платнику з бюджету.

Рішення від 07.07.2011 р. у справі «Серков проти України»  

В п.п. 42-44 ЄСПЛ зазначив, що національне законодавство має відповідати вимозі «якості» закону, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні.

Якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов’язків платників податків і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Порушення ст. 1 Протоколу мало місце, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов’язань зі сплати податку.

Постанова Вищого адміністративного суду України від 30.08.2016 р. у справі №826/22028/15, Ухвала Вищого адміністративного суду України від 01.08.2016 р. у справі №826/4378/16.

Ухвала Вищого адміністративного суду України від 02.12.2015 р. по справі №820/8160/14.

Рішення від 19.12.1989 року у справі «Мелахер та інші проти Австрії»

У п. 42 ЄСПЛ вказує, що право власності включає «три чіткі правила» («three distinct rules»):

(1) мирного володіння власністю;

(2) позбавлення права власності лише у визначених випадках;

(3) держава має право контролювати користування власністю у відповідності до загального «публічного» інтересу, шляхом прийняття відповідних загальносуспільним інтересам законів.

Вищий адміністративний суд України розтлумачив: «… розуміє під поняттям «майно» у контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції прибутки, що випливають з власності, зокрема, орендна плата (рента), передбачена договором, добровільно укладеним відповідно до законодавства» (Ухвала Вищого адміністративного суду України від 13.07.2016 р. по справі №804/4357/14).

Рішення від 22.11.2007 р. у справі «Україна-Тюмень» проти України»

У п. 49 суд вказав, що найважливіша вимога статті 1 Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом» (“subject to the conditions provided for by law”), а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів».

У п. 55 надано тлумачення «пропорційності втручання» в право на мирне володіння майном та зазначив, що таке втручання повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» (“fair balance”) між вимогами загального інтересу суспільства та захисту основоположних прав особи.

Ухвала Вищого адміністративного суду України від 20.04.2016 р. у справі №826/16522/14.

Рішення від 06.11.2008 р. у справі «Ісмаїлов проти Росії»

Будь-яке втручання органу влади у безперешкодне володіння майном повинно бути «законним»: друге речення § 1 передбачає, що позбавлення майна можливе лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право контролювати використання майна шляхом введення «законів».

Питання, чи було досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи стає значимим, якщо встановлено, що під час втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.

Щодо неправомірного стягнення податків/штрафів,позбавлення права на відшкодування податків розглядається як втручання держави у мирне та вільне володіння особи своїм майном .

Рішення від 26.04.1979 р. у справі «Санді Таймс» проти Сполученого Королівства

В п. 49 рішення ЄСПЛ сформулював дві вимоги, що випливають з виразу «передбачений законом»:

(1) закон має бути в адекватній мірі доступним – громадянин повинен мати можливість орієнтуватися у тому, які правові норми застосовуються у даному випадку;

(2) норма не може вважатися «законом», поки вона не сформульована з достатнім ступенем точності, що дозволяє особі узгоджувати з нею свою поведінку – особи повинні мати можливість передбачити у розумному відносно обставин ступені наслідки, які може потягнути певне діяння.

Автор статті: Хітько Василь Миколайович

Хотите быть в курсе важнейших событий? Подписывайтесь на АНТИРЕЙД в соцсетях.
Выбирайте, что вам удобнее:
- Телеграм t.me/antiraid
- Фейсбук facebook.com/antiraid
- Твиттер twitter.com/antiraid

0 ответы

Ответить

Хотите присоединиться к обсуждению?
Не стесняйтесь вносить свой вклад!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *