Чи можна враховувати втрату активів на тимчасово окупованих територіях як збитки підприємства

Внаслідок повномасштабного вторгнення російської федерації значна частина території України опинилась під окупацією. Мільйони українців і десятки тисяч українських підприємств втратили доступ до свого майна.

Національне законодавство України станом на початок війни було не дуже пристосовано для визначення правового статусу майна, що залишилось на тимчасово окупованих територіях (ТОТ). Про це повідомляє АНТИРЕЙД з посиланням на «PRAVO».

Під час опитування, що проводиться Міжнародною юридичною асоціацією «UKRAINIAN REVIVAL» спільно з ЮК «АРМАДА» (якщо Ви його ще не проходили – обов’язково зробіть це за посиланням, значна частина респондентів зазначила, що має втрачене на ТОТ майно, але не розуміє, чи може вимагати компенсації за ці втрати.

То чи можна вважати втрачене майно збитками? Чи можна вимагати відшкодування цих збитків? А що робити у випадку, коли стан майна взагалі невідомий? Чи треба чекати деокупації для того, щоб захистити свої права в суді? Про це й поговоримо.

Як визначає збитки українське законодавство

ЦК України визначає реальні збитки як втрати, завдані у зв’язку із знищенням чи пошкодженням речі, або витрати, які понесені (чи мають бути понесені) для відновлення порушеного права.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Господарський кодекс включає до визначення збитків не тільки пошкодження майна, а й його втрату. Але все ж ця норма (стаття 224 ГК) стосується збитків, завданих порушенням господарських зобов’язань, тож її застосування у спорах про воєнні збитки вбачається трохи штучним.

В цьому й ховається перша причина численних дискусій. Раз закон пов’язує завдання збитків саме із знищенням або пошкодженням майна, тоді логічно припустити, що у випадку, коли майно ціле – збитків немає.

Ще одне питання, яке задають прихильники цієї точки зору – а що робити після деокупації? Майно (наприклад, офісне приміщення в Мелітополі) наявне, воно ціле, в реєстрі й досі записано за належним власником. Якщо власник піде в суд, отримає та виконає судове рішення про відшкодування збитків, отримає кошти за втрачену будівлю, а потім (сподіваємось, дуже скоро) спокійно повернеться до свого міста після його деокупації та продовжить користування своїм майном? Маємо безпідставне збагачення.

Трохи покращило ситуацію прийняття законодавцем змін до Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, затвердженого Постановою КМУ №326 від 20.03.2022 р. Додаток до цього Порядку в редакції від 02.12.2023 визначив збитки, як вартість втраченого, пошкодженого та (або) знищеного майна, що зазнало руйнівного впливу внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, ракетно-бомбових ударів тощо.

Але і тут законодавець додає в якості умови певний руйнівний вплив на втрачене майно, довести який в умовах окупації та відсутності доступу до активу вкрай непросто. Тож підсумуємо, що й наразі, на третій рік війни законодавство ще не містить конкретики щодо правового статусу активів, втрачених на ТОТ. І, як завжди роблять правники в таких випадках, звернемось до судової практики.

Судова практика з питань, пов’язаних із втратою активів на ТОТ

Одразу зазначимо, що єдності немає і в судовій практиці. З огляду на те, що спори проти рф вкрай рідко доходять до Верховного суду, відповідних висновків ВС у цій сфері просто немає. Тому зустрічаються рішення, в яких суди надають різні трактування обставинам в тотожних ситуаціях.

В якості прикладу наведемо рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/697/24 від 05.06.2024. В цій справі суд визнав, що позивач є власником двох автомобілів. Встановив, що ці автомобілі після повномасштабного вторгнення залишились на ТОТ. Але відмовив підприємству у стягненні вартості втрачених авто з російської федерації, сформулювавши наступні висновки:

«…віднесення території, на якій знаходились транспортні засоби до переліку тимчасово окупованих ніяким чином не свідчить про втрату позивачем майна»;
«Позбавлення … (Позивача) на теперішній час володіння автомобілями та їх фактичне перебування на тимчасово окупованій території не є втратою, яка є збитками у розумінні ст.22 Цивільного кодексу України»;
«згідно листа … сервісного центру МВС …автомобілі … перебувають на обліку за (Позивачем)… Отже, виходячи з наявних в матеріалах справи документів, у суду відсутні підстави стверджувати, що внаслідок протиправних дій російської федерації позивачем було втрачено автомобілі … тобто, відсутня така складова збитків як їх фактичне завдання».

Категорично не погоджуємось з такою позицію. Фактична втрата автомобілів, неможливість ані володіти, ані користуватись, ані розпоряджатись ними, безперечно, є збитками, навіть за умови наявності запису про власність в реєстрі.

Давайте проведемо аналогію із викраденням цих автомобілів. Згідно пункту 17 Постанови Пленуму ВСУ від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», якщо транспортний засіб після незаконного заволодіння не знайдено, розмір завданих власнику реальних збитків дорівнює вартості автомобіля на день учинення злочину.

Так, ця Постанова є старою. Але її висновки й досі активно застосовуються судами (вироки від 27 лютого 2023 року у справі №199/2303/22, від 31 січня 2023 року у справі №404/3203/22, від 01.04.2024 року у справі №481/57/24, від 29 червня 2023 року у справі №317/2961/22 та багато інших).

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Обставини справи №910/697/24 можна співставити зі справами, що стосуються незаконного заволодіння транспортним засобом, який після заволодіння так і не було знайдено. Фактичний власник втраченого майна в обох випадках залишається титульним володільцем, але доступу до майна немає, а його доля невідома. І все це – через протиправні дії іншої особи (в одному випадку – авто-крадія, в іншому – держави-окупанта).

Неможливість трактування правової невизначеності на користь правопорушника

Можна навести ще багато аргументів на спростування позиції суду, наведеної у попередньому розділі.

Можна згадати про Принципи Пінейру та Резолюцію Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1708 (2010), які кажуть про обов’язковість відшкодування збитків у зв’язку з втратою доступу до житла, земельних ділянок та іншого майна.

Можна навести практику ЄСПЛ, який в численних рішеннях встановлював факти позбавлення права на мирне володіння майном та призначав компенсації за порушення цього права. До речі, рішення у справі Чирагов проти Вірменії від 16 червня 2015 року було винесено задовго до деокупації Нагорного Карабаху, в умовах, коли заявник не мав доступу до свого майна, і тому є наразі дуже актуальним і для українських судів.

Ще можна згадати Закон України «Про приєднання України до Розширеної часткової угоди про Реєстр збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України» від 08.11.2023 року, за яким Україна офіційно приєдналась до Розширеної часткової угоди про Реєстр збитків, завданих агресією російської федерації проти України, встановленої Резолюцією CM/Res(2023)3 Комітету Міністрів Ради Європи.

Перелік категорій воєнних збитків було затверджено Конференцією учасників Реєстру збитків, завданих агресією російської федерації проти України 26 березня 2024 року. Участь в цій Конференції брала й Україна, що підтверджується Указом Президента України «Про призначення І. Мудрої представником України в Конференції учасників Реєстру збитків, завданих агресією російської федерації проти України».

Серед інших, цей перелік містить і такі категорії:

– Категорія А3.6. – втрата доступу або контролю над нерухомим майном на тимчасово окупованих територіях (в розділі А – заяви фізичних осіб);

– Категорія C3.1 – пошкодження, знищення або втрата активів (в розділі С – Заяви юридичних осіб);

– Категорія C3.2 – втрата контролю над майном на тимчасово окупованих територіях.

Тож казати про те, що «тимчасове позбавлення володіння майном на ТОТ – не є збитками» – значить суперечити офіційній позиції України, яка висловлена та затверджена в чинних міжнародних нормативних актах.
Але головний аргумент, на нашу думку, інший.

Зазначені вище висновки суду призводять до наступної колізії:

– Доки немає прямих доказів знищення чи пошкодження майна, що залишилось на ТОТ, збитки власнику цього майна, начебто, не завдані;

– Не дивлячись на повну втрату корисних властивостей майна, «тимчасове позбавлення Позивача володіння (майном) та його фактичне перебування на тимчасово окупованій території не є втратою, яка є збитками у розумінні ст.22 Цивільного кодексу України» (цитата з рішення суду);

– Визначити долю втраченого майна, що залишилось на тимчасово окупованій території, неможливо або дуже складно до повної деокупації цієї території.

В разі усталення такої судової практики особи, що втратили майно на тимчасово окупованій території, фактично позбавляються можливості захистити свої права в судовому порядку до деокупації відповідної території України.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

При цьому власники, що втратили майно, майже ніяк не можуть вплинути на процес деокупації, або хоча б передбачити тривалість цього процесу. А російська федерація, навпаки, отримує можливість уникати будь-якого судового розгляду щодо порушень, що відбуваються на тимчасово окупованих територіях, доки продовжує свої протиправні дії та тримає контроль над окупованими територіями.

Така позиція порушує фундаментальні принципи цивільного права. Ситуація, при якій законний власник майна знаходиться у стані правової невизначеності до тих пір, поки не отримає безпечний доступ на тимчасово окуповану територію, а держава-агресор захищена від усіх судових позовів, доки в змозі продовжувати чинити правопорушення та утримувати воєнний контроль над тимчасово окупованою територією – не може відповідати принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Висновки

Майно, доступ до якого втрачено через тимчасову окупацію українських територій збройними силами росії – безперечно можна відносити до складу реальних збитків.
Розмір збитків, завданих втратою доступу або контролю над майном, має визначатись із прив’язкою до ринкової вартості цього майна станом на дату втрати.
Недосконалість національного законодавства в частині визначення збитків від втрати майна на ТОТ дійсно є. Але численні міжнародні нормативні акти та рішення Європейського суду підтверджують, що втрата доступу або контролю над майном через окупацію відноситься до реальних збитків власника цього майна.

А ще — обов’язково пройдіть опитування за цим посиланням. Це справді важливо й допоможе нам та нашим закордонним партнерам й надалі працювати над спрощенням процедури відшкодування збитків, а Вам — швидше компенсацію.