Дифамаційний спір і захист гідності та репутації публічних осіб

Однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому є свобода вираження поглядів. Своєю чергою, плюралізм не може існувати без висловлення критичних думок та ведення неприємних дискусій, що передусім стосується публічних діячів.

Тож де проходить та межа між критикою/оцінкою дій публічної особи та правом на повагу до людської гідності, гарантіями невтручання в особисте та сімейне життя (право на приватність), захистом права на спростування недостовірної інформації? І чому взагалі слід виділяти саме публічних осіб у категорії справ про захист честі, гідності та ділової репутації? Про це повідомляє АНТИРЕЙД з посиланням на «PRAVO».

По-перше, варто з’ясувати, хто підпадає під категорію «публічна особа». Насамперед під час розгляду справ про захист честі, гідності та ділової репутації публічної особи суди беруть до уваги положення Декларації про свободу політичної дискусії в засобах масової інформації, ухваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету міністрів Ради Європи, а також важливі рекомендації Резолюції 1165 (1998) Парламентської асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя. Зокрема, названа Резолюція зазначає, що публічними фігурами є ті особи, хто обіймає державну посаду і/або користується державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті: в політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі. Це означає, що недоторканність приватного життя публічних осіб стосується як політиків, високопосадовців, так і публічних осіб у галузі спорту, мистецтва, культури, науки тощо.

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне політичне обговорювання, відповідно, вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики в засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. Водночас зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Так, показовою є позиція Верховного Суду в постанові від 17 січня 2020 року у справі № 343/1867/17, де Суд зауважив, що право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питанням про її правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих тверджень про наміри і позицію такого лідера.

Тобто будь-яке судження, яке має оцінний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

У рішенні від 21 лютого 2012 року у справі «Тушалп проти Туреччини» Європейський суд з прав людини вказав, що навіть припускаючи, що висловлювання заявника могли були визнані провокативними, грубими та агресивними, вони становили оцінні судження. Водночас Європейський суд з прав людини підкреслив, що використання навіть «вульгарних фраз» саме собою не є визначальним в оцінці агресивного висловлювання, адже це може слугувати просто «стилістичним цілям», оскільки «стиль є частиною комунікації як форми вираження та як такий захищений разом зі змістом вираження».

Якщо особа вважає, що оцінні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона має право скористатися наданим їй законодавчим правом на відповідь. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином чи в такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати заподіяну моральну шкоду.

Межа допустимої критики щодо публічного діяча визначається з урахуванням конкретних обставин і може бути ширшою, ніж щодо приватної особи. Проте фактичні твердження про вчинення публічною особою дій, що містять ознаки злочину, порушують презумпцію невинуватості та негативно впливають на немайнові права позивача. Однак це стосується тих випадків, коли висловлювання чи публікації про особу містять фактичні відомості у вчиненні злочину, висловлені в категоричній формі. Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 8 травня 2019 року у справі № 761/37180/17. Водночас висловлення оцінних суджень із використанням мовних засобів, які ґрунтуються на особистій думці, а не твердженнях про факти, не підлягають спростуванню, про що йдеться в постанові Верховного Суду від 7 квітня 2021 року у справі № 418/6010/19, навіть якщо такі судження наштовхують аудиторію на думку про протиправність дій публічної особи.

Презумпція невинуватості, яка розглядається як процесуальна гарантія в контексті самого кримінального провадження, накладає більш жорсткі вимоги щодо передчасних висловлювань правоохоронних органів про вину обвинувачуваної особи. Так, колегія суддів у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 760/20787/18 встановила, що зазначення імені позивача в публікації на офіційному сайті правоохоронного органу до набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього, незалежно від того, чи є така особа публічною або не має статусу публічної особи, є порушенням частини 4 статті 296 Цивільного кодексу України, якою встановлено пряму заборону на використання (обнародування) імені фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Отже, публічна особа, державний службовець має бути готовим до підвищеного рівня критики, зокрема в грубій формі, до прискіпливої уваги суспільства та підвищеної зацікавленості до його діяльності та/або особистого життя, адже вони, добровільно обираючи публічну діяльність, погодились на таку увагу. Йдучи з позовною заявою про захист честі, гідності та ділової репутації, насамперед потрібно оцінити, чи є поширена інформація фактичним твердженням або оцінним судженням і якими доказами вона може бути спростована.