Як замінити призов до армії на громадську службу в умовах війни в Україні

16 січня 2024 року президент України Володимир Зеленський виступив на Всесвітньому економічному форумі у Давосі з промовою, у якій зазначив, що українці під час війни повинні або працювати і сплачувати податки, або воювати, що явно вказує на спрямованість держави щодо її подальших мобілізаційних дій.

Тобто метою держави наразі не є повна та масована мобілізація із залученням у лави військових формувань більшості військовозобов’язаних. Організація українського населення під час воєнного стану насамперед полягає у збалансованості поповнення збройних сил військових формувань та підтримці цих військових формувань працездатними українцями, що можуть підвищувати обороноздатність України шляхом покращення її економічної стабільності. Про це повідомляє АНТИРЕЙД з посиланням на «Юридична Газета».

При цьому юридичний факт працевлаштованості особи не звільняє її від виконання обов’язку щодо захисту Батьківщини, її незалежності, суверенітету та територіальної цілісності, що передбачений ст. 65 Конституції України. Проте у законодавстві України існують винятки, які можуть надавати громадянину-військовозобов’язаному право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, що відображуються у Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (стаття 23). Але варто враховувати, що відстрочка не завжди діє на постійній основі, може бути тимчасовою або відповідна підстава відстрочки може бути видалена з Закону, у зв’язку з внесенням змін до нього, або у громадянина взагалі буде відсутня підстава для відстрочки від призову на військову службу.

Яким способом тоді можна з честю і гідністю допомагати Збройним силам України, при цьому на законних підставах увільнитись від обов’язкової військової служби під час мобілізації?

Відповідь є простою: з юридичної точки зору у громадянина повинен бути наявний один з чинників релігійного світогляду — віра, що прямо підтверджує його істинні релігійні переконання, підстави заміни військової служби на альтернативну мають бути документально обґрунтовані і достатньо мотивовані. Крім того, альтернативна служба жодним чином не повинна бути пов’язана із роботою у військовій сфері, але без застосування, носіння і зберігання зброї. Особа може здійснювати невійськову службу тільки у сферах діяльності, що передбачені законодавством України, наприклад, у сфері охорони здоров’я та соціальної допомоги, захисту довкілля, в організаціях Товариства Червоного Хреста України, сільського та лісового господарства, будівництва, електроенергії тощо (перелік таких видів діяльності затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2004 р. N 1795).

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Наведена мною позиція підтверджується Конституцією України, що закріплює основоположні та фундаментальні права і свободи людини, вказує на те, що наша держава є правовою державою, у якій права і свободи людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 35 Конституції України передбачене право громадянина, у разі якщо виконання військового обов’язку суперечить його релігійним переконанням, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. Варто звернути увагу, що дана норма є імперативною, яка визначає зобов’язання держави в обов’язковому порядку замінити військову службу на альтернативну, якщо на це є встановлені законом підстави, які ґрунтуються на релігійних переконаннях військовозобов’язаного.

На практиці деякі ТЦК та СП усно або письмово відмовляють у заміні військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період на альтернативну (невійськову) службу, у зв’язку з тим, що чинним законодавством така заміна не передбачена. Проте варто зазначити, що до компетенції ТЦК та СП не належать повноваження щодо направлення громадянина на альтернативну службу, тому на такі твердження не слід звертати уваги, оскільки вони не мають нормативно-правового підтвердження.

При цьому ст. 1 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» також передбачає право громадян України на заміну виконання військового обов’язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу». Але дане право надається військовозобов’язаним громадянам тільки, якщо виконання військового обов’язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Умова щодо заборони користування зброєю, яка встановлюється відповідним віровченням, є для реалізації права на заміну військової служби іншою (невійськовою) службою обов’язковою. Тому важливо зазначити, що громадяни, які сповідують віровчення таких релігійних організацій як Товариство Свідомості Крішни, Адвентисти-реформисти, Адвентисти сьомого дня, Євангельські християни, Євангельські християни-баптисти, Покутники, Свідки Єгови, Харизматичні християнські церкви (та церкви, прирівняні до них згідно із зареєстрованими статутами), Християни віри євангельської (та церкви, прирівняні до них згідно із зареєстрованими статутами), Християни євангельської віри мають виняткове право увільнитись від військової служби (замінити виконання військового обов’язку) під час воєнного стану в Україні (перелік РО затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 р. N 2066).

Щодо порядку заміни військової служби на альтернативну, то особа повинна спочатку стати на облік в ТЦК та СП, а потім негайно (під час воєнного стану краще зробити це якнайшвидше) особисто подати письмову заяву (із пред’явленням оригіналу паспорту громадянина України) до відповідного структурного підрозділу місцевої або районної військової адміністрації за місцем проживання. Заява про направлення на альтернативну службу пишеться у довільній формі, у якій зазначаються мотиви неможливості проходження військової служби, що підтверджуються слідуванню відповідному віровченню, власними релігійними переконаннями. До цієї заяви додаються: документи, що підтверджують істинність релігійних переконань (це може бути довідка про належність до релігійної організації із підписом голови відповідного структурного підрозділу релігійної організації та її печаткою), копія документа про освіту (оригінали краще мати при собі) та довідка з місця роботи або навчання. Ця заява може опрацьовуватися в уповноваженому органі протягом місяця, тому копію даної заяви із штампом відповідної місцевої або районної військової адміністрації з відміткою про прийняття необхідно мати з собою, щоб можна було пред’явити її за вимогою ТЦК та СП.

Також варто мати на увазі, що місцева або районна військова адміністрація може відмовити громадянину в направленні на альтернативну службу у випадку несвоєчасного подання заяви про направлення на альтернативну службу (під час дії воєнного стану такий строк чітко не встановлений, проте загальний строк сягає двох календарних місяців до початку встановленого законодавством періоду проведення призову на строкову військову службу), відсутності підтверджень щодо істинності релігійних переконань, неявки громадянина без поважних причин за викликом до районної або місцевої військової адміністрації для розгляду його заяви про направлення на альтернативну службу, що зазначено у ст. 11 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» та у Положенні «Про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби».

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Після прийняття заяви громадянина, у разі встановлення уповноваженим органом істинності його релігійних переконань, місцевою або районною військовою адміністрацією приймається рішення про направлення громадянина на альтернативну службу і видається заявникові. Це рішення також надсилається уповноваженим органом, який його прийняв, у територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, в якому громадянин перебуває на військовому обліку. Потім особа повинна звернутися протягом п’яти календарних днів до ТЦК та СП, в якому вона перебуває на військовому обліку для проходження призовної комісії. Після її проходження громадянин повинен протягом п’яти календарних днів звернутися до районної або місцевої військової адміністрації для отримання направлення для проходження альтернативної (невійськової) служби.

Проте в умовах воєнного стану призовні комісії для проведення призову громадян України на строкову військову службу не проводяться, оскільки під час загальної мобілізації немає строкової військової служби, а іншого порядку проходження комісії в такому випадку в період дії воєнного стану наразі не існує, тому на практиці процедура отримання та подання документів заявником для проходження альтернативної служби замість військової більш за все слугує гарантом уникнення кримінальної відповідальності за ст. 336 Кримінального кодексу України (ухилення від призову на військову службу під час мобілізації). У такому разі особа може уникнути як військової служби, так і кримінальної відповідальності за ухилення від неї. Також додаю, що проходити цю процедуру не потрібно до моменту вручення повістки про виклик до ТЦК та СП.

У разі притягнення особи до кримінальної відповідальності за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, кримінальний суд повинен визначити обсяг доказів та встановити порядок їх дослідження, повністю дослідити наявність чи відсутність підстав у особи для проходження нею альтернативної служби. Ці підстави підлягають перевірці та з’ясуванню під час кримінального провадження судом першої інстанції. Ба більше, підлягають з’ясуванню такі обставини, що виконання військового обов’язку особою суперечить її релігійним переконаннями. Ключовими доказами, що вказують на відсутність складу кримінального правопорушення є документи, що підтверджують істинність релігійних переконань. Подібну за змістом позицію висловив Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 25.05.2023 у справі № 344/7666/22, який не заперечував щодо права засудженого на альтернативну (невійськову) службу в умовах воєнного стану, проте наголосив, що підстави для реалізації такого права не були досліджені судами попередніх інстанцій, що має важливе значення для вирішення справи.

У документах, що підтверджують щирість та істинність релігійних переконань громадянина, також необхідно зазначити, яких принципів дотримується цей громадянин, чи проходив він будь-які процедури посвяти, чи ініціації, чому він не хоче проходити військову службу, як це може вплинути на його слідування відповідній релігії тощо.

Відповідаючи на вищезазначене питання, також звертаю особливу увагу, що найчастіше суддівська практика наразі робить висновки у резолютивних частинах виправдувальних вироків, що немає складу кримінального правопорушення, що передбачене ст. 336 КК України, у діях обвинуваченого, проте ці висновки судів ґрунтуються тільки на доказах, що підтверджують істинність релігійних переконань особи. Такі висновки наведені і у вироку Тячівського районного суду Закарпатської області від 20.03.2023 у справі № 307/1184/22, який зазначив, що право вірян на свободу світогляду і віросповідання, яке передбачене ст. 35 Конституції України, та включає в себе право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною невійськовою службою, указом Президента України не обмежене. Інших нормативно-правових актів, які б обмежували такі права в умовах воєнного стану, не існує. Подібну правову позицію також висловив Кременецький районний суд Тернопільської області у вироку від 05.06. 2023 у справі № 601/2491/22.

До того ж варто звернути увагу, що слідчі у відповідних кримінальних провадження надсилають запит до місцевих або районних військових адміністрацій із проханням надати відповідь, чи звертався відповідний громадянин із заявою про направлення на альтернативну службу, у зв’язку з його релігійними переконаннями. Тому проходження вищезазначеної процедури по зміні виконання військового обов’язку на невійськову службу є обов’язковим.

Зважаючи на це, право громадян на свободу світогляду і віросповідання, яке передбачене ст. 35 Конституції України має у своєму змісті право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною невійськовою службою. Реалізація громадянами даного права визначена в рішеннях Європейського суду з прав людини. Ці рішення є обов’язковими для судів, оскільки згідно зі ст. ст. 8, 9 КПК України принцип верховенства права та Кримінальне процесуальне законодавство України у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Так у справі «Баятян проти Вірменії» (скарга № 23459/03 від 07.07.2011, п. 110), суд зазначив, що: «несприйняття військової служби — коли мотивом такого несприйняття є серйозний та нездоланний конфлікт між обов’язком служити в армії та переконанням конкретної особи або його глибокими та невдаваними релігійними чи іншими поглядами – є переконанням або поглядом настільки незаперечним, серйозним, послідовним і значущим, що на нього поширюється гарантії статті 9 Європейської конвенції»; (п. 112): «неявка заявителя для проходження військової служби є проявом його релігійних поглядів. У зв’язку з чим, притягнення його до кримінальної відповідальності за ухилення від призову є втручанням в його свободу сповідувати свою релігію, гарантії якої передбачені п. 1 ст. 9 Європейської конвенції»; (п. 128): «Європейський Суд приходить до висновку, що притягнення заявителя до кримінальної відповідальності представляє собою втручання, яке не є необхідним в демократичному суспільстві за змістом ст. 9 Європейської конвенції. Отже, мало місце порушення даної норми».

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Ерчєп проти Турції» (скарга № 43965/04 від 22.11.2011, зазначено, що (п. 61): «заявитель, являючись Свідком Єгови, намагався отримати звільнення від військової служби не задля своєї вигоди чи зручності, а у зв’язку зі своїми невдаваними релігійними переконаннями. Європейський суд також відмічає, що заявитель ніколи не відмовлявся від виконання своїх громадянських обов’язків в цілому, а навпроти, відкрито просив власті надати йому можливість пройти альтернативну цивільну службу…»

Також щодо порушення свободи совісті та релігії необхідно звернути увагу на рішення ЄСПЛ у справі TELIATNIKOV v. Lithuania (№ 51914/19). З практики ЄСПЛ у цій справі можна зробити змістовний висновок, що відмова від проходження військової чи альтернативної служби може бути проявом релігійних переконань громадянина. Втручанням держави у істинні релігійні переконання особи призводять до порушення ст. 9 ЄКПЛ. ЄСПЛ також відзначив, що обов’язкова військова служба накладає важкий тягар на окремих громадян. Необхідно знайти баланс між необхідністю розділити тягар військової служби та совістю (віросповіданням) відповідної особи. Підсумовуючи, ЄСПЛ встановив, що неповага держави до заперечень заявника проходити військову службу з релігійних міркувань не є «необхідною в демократичному суспільстві», що порушує ст. 9 Конвенції.

Отже, право громадянина України на заміну військового обов’язку альтернативною (невійськовою) службою під час воєнного стану наразі не є обмеженим та гарантоване Конституцією України, ЄСПЛ, законами України, а також не заперечується Верховним Судом. Істинність релігійних переконань особи є належною підставою для заміни військової служби невійськовою, а підтримувати Збройні сили України та здійснювати роботу, що не пов’язана із носінням, зберіганням та застосуванням зброї, можна при дотриманні права людини на її свободу світогляду та віросповідання.