ЄСПЛ: Склад Національної комісії з питань судової служби у цій справі не відповідав вимогам Конвенції щодо незалежності та неупередженості

У справі “Катане проти Республіки Молдова” (заява № 43237/13) Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що мало місце:

порушення статті 6 § 1 (право на справедливий судовий розгляд) Європейської конвенції з прав людини.

Справа стосувалася дисциплінарних санкцій (“суворі догани”), які були накладені на заявницю у зв’язку з її поведінкою на посаді судді.

Про це повідомляє сайт АНТИРЕЙД.

Суд постановив, що вимоги незалежності та неупередженості не були дотримані у цій справі щодо складу Національної комісії суддівської служби (НКСС), яка винесла рішення у справі заявника. Зокрема, Суд встановив, що присутність, навіть у суто пасивній ролі, члена уряду в органі, уповноваженому накладати дисциплінарні санкції на суддів, сама по собі є вкрай проблематичною з точки зору вимог статті 6 Конвенції, зокрема, вимоги щодо того, що дисциплінарний орган повинен бути незалежним. Крім того, відсутність прозорості щодо ролі Генерального прокурора у прийнятті рішень НКСС була цілком законним джерелом занепокоєння щодо ризику упередженості з його боку. Нарешті, Суд постановив, що процес відбору професорів права для призначення до складу НКСС не забезпечив достатніх гарантій.

Основні факти

Заявниця, Анжела Катане, є громадянкою Молдови, яка народилася в 1963 році. Вона є суддею за фахом і проживає в Кишиневі.

У 2011 році проти пані Катане було порушено два дисциплінарних провадження, в результаті яких Дисциплінарна рада Національної комісії суддівської служби (НКСС) винесла їй дві суворі догани. У першому випадку Дисциплінарна рада встановила, що пані Катане неправомірно застосувала положення про амністію до особи, засудженої за зґвалтування при обтяжуючих обставинах. У другій групі справ Колегія постановила, що пані Катане перевищила свої повноваження судді, скасувавши постанови прокурора про порушення кримінальної справи, оскільки такі постанови не підлягали оскарженню в судді. Згодом НКСС залишила обидва рішення без змін, а скарги, подані пані Катане, — без задоволення.

У 2012 році заявниця подала дві заяви до Верховного Суду про скасування накладених на неї дисциплінарних стягнень. У червні та грудні того ж року суд відхилив ці заяви на підставі Закону “Про Національну комісію суддівської служби” (Закон № 947-XIII). Відповідно до цього Закону, який набув чинності в серпні 2012 року, рішення НКСС можуть бути оскаржені безпосередньо до Верховного Суду, але “лише в тій частині, яка стосується процедури, що призвела до прийняття рішення”. У цій справі Верховний Суд встановив, що ця процедура була дотримана в оскаржуваних рішеннях НКСС, і відмовив у юрисдикції розглянути питання, порушені заявницею у двох її позовах. Він постановив, що законодавець обмежив застосування статті 6 Конвенції у спорах за участю суддів і що це положення не може бути застосоване у цій справі. Тому він відхилив позови заявниці як необґрунтовані.

Скарги, процедура та склад Суду

Посилаючись на статтю 6 (право на справедливий судовий розгляд) Конвенції, заявниця стверджувала, що Дисциплінарна рада та НКСС не розглянули її справу у незалежний та неупереджений спосіб, а також, що перегляд цих рішень Верховним Судом був неналежним. Що стосується НКСС, заявниця скаржилася, зокрема, на присутність трьох членів ex officio – Міністра юстиції, Генерального прокурора та Голови Верховного Суду – і професорів права, які, на її думку, були обрані Парламентом на основі політичних міркувань. Вона також розкритикувала роль Генерального прокурора у двох дисциплінарних провадженнях щодо неї.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 7 червня 2013 року. Рішення було винесено палатою з семи суддів у такому складі:

Арнфінн Бордсен (Норвегія),

президент, Йован Ілієвскі (Північна Македонія),

Егідіюс Куріс (Литва),

Пауліне Коскело (Фінляндія),

Саадет Юксель (Туреччина),

Лоррейн Шембрі Орланд (Мальта),

Фредерік Кренк (Бельгія),

а також Хасан Бакирджі, реєстратор секції.

Рішення Суду

Стаття 6

Якщо пункт 1 статті 6 Конвенції застосовувався до дисциплінарних проваджень, Конвенція вимагала, як мінімум, однієї з наступних двох систем. Або самі професійні дисциплінарні органи повинні відповідати вимогам статті 6 Конвенції, або, якщо вони не відповідають цим вимогам, провадження в них повинні підлягати подальшому перегляду судовим органом, який має повну юрисдикцію і забезпечує гарантії статті 6.

У цій справі Верховний Суд не мав компетенції розглядати фактичні питання, юридичну кваліфікацію діянь, у яких обвинувачувався заявник, або пропорційність накладених дисциплінарних стягнень. Отже, він не мав повної юрисдикції для цілей статті 6 Конвенції в обох дисциплінарних провадженнях щодо заявника.

Що стосується дисциплінарних проваджень проти суддів, Суд раніше наголошував на необхідності значного представництва суддів у відповідному дисциплінарному органі, що є вагомим показником неупередженості.

Щодо Дисциплінарної колегії Суд зазначив, що Уряд не обґрунтував своє твердження про те, що судді складали більшість членів формувань, які виносили рішення в обох групах проваджень.

Щодо НКСС Суд зазначив, що в першій серії дисциплінарних проваджень цей орган виніс своє рішення до внесення змін до законодавства від 31 серпня 2012 року і що він складався з трьох вищезгаданих членів ex officio, п’яти суддів, обраних їхніми колегами, та чотирьох професорів права. Рішення НКСС у другій групі справ було винесено після цієї дати. На додаток до трьох членів за посадою, до його складу увійшли шість суддів, обраних їхніми колегами, та три професори права.

Щодо статусу Міністра юстиції як члена ex officio, Суд зазначив, що Міністр є членом уряду, тобто виконавчої влади. У зв’язку з цим він підтвердив важливість у своїй практиці поняття поділу влади між виконавчою та судовою гілками влади. Суд вважає, що присутність, навіть у суто пасивній ролі, члена уряду в органі, уповноваженому накладати дисциплінарні санкції на суддів, сама по собі є вкрай проблематичною з точки зору вимог статті 6 Конвенції, зокрема, вимоги до дисциплінарного органу бути незалежним.

Суд також вважав, що присутність Генерального прокурора в органі, який займається питаннями дисциплінарної відповідальності суддів, є проблематичною з точки зору вимог щодо неупередженості та незалежності, передбачених статтею 6 Конвенції. Ризик полягав у тому, що судді могли не розглядати справи неупереджено через страх бути підданими дисциплінарним санкціям, або що Генеральний прокурор міг діяти неупереджено щодо суддів, з рішеннями яких він не погоджувався. На думку Суду, той факт, що Генеральний прокурор був членом НКСС за посадою, був особливо проблематичним з огляду на те, що обидва дисциплінарні провадження проти заявника були порушені саме ним. Хоча Уряд стверджував, що Генеральний прокурор відмовився від участі в засіданнях НКСС, як того вимагає закон, у матеріалах справи немає жодних доказів на підтвердження цього твердження, оскільки, як видається, не було складено жодного офіційного протоколу засідання НКСС. Більше того, обидва рішення НКСС у цій справі були підписані лише Головою НКСС, без жодної згадки про те, які саме члени НКСС брали участь в обговоренні. Таким чином, відсутність прозорості щодо ролі Генерального прокурора в ухваленні рішень НКСС була цілком законним джерелом занепокоєння щодо ризику упередженості з його боку.

Що стосується присутності професорів права у складі НКСС, Суд зазначив, що вони були обрані парламентом простою більшістю голосів народних депутатів за пропозицією щонайменше 20 народних депутатів. У цій справі з національного законодавства не випливало, що кандидати повинні були відповідати будь-яким заздалегідь встановленим критеріям відбору, окрім того, що вони повинні були обіймати посаду професора права. Таким чином, видається, що народні депутати, і особливо депутати правлячої більшості, мали широку свободу розсуду у виборі кандидатів. Крім того, Суд не зміг дійти висновку на основі наявної у нього інформації, що існував чіткий і прозорий процес відбору кандидатів для голосування в парламенті. Таким чином, процес відбору професорів права не забезпечив достатніх гарантій незалежності.

У світлі вищевикладеного Суд вважає, що вимоги незалежності та неупередженості не були дотримані у цій справі щодо складу НКСС, яка винесла рішення у справі заявника. Таким чином, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з недотриманням вимоги про незалежний і безсторонній суд у двох дисциплінарних провадженнях щодо заявника.

Однак Суд зазначив, що після нещодавнього внесення змін до Конституції склад НКСС був змінений, і тепер до нього більше не входять три члени за посадою, включаючи Міністра юстиції та Генерального прокурора. Крім того, тепер було визначено, що несуддівські члени НКСС мають обиратися на основі їхніх заслуг кваліфікованою більшістю голосів парламенту за прозорою процедурою.

Суд постановив, що Республіка Молдова має виплатити заявнику 3 600 євро (EUR) відшкодування моральної шкоди та 1 355 євро компенсації судових витрат.