КСУ захистив права вчителів-пенсіонерів, однак тим хто вже на пенсії, воно не допоможе

Конституційний Суд визнав неконституційним абзац третій частини другої статті 22 Закону України „Про повну загальну середню освіту“ від 16 січня 2020 року № 463–IX та скасував дискримінаційні трудові умови для педагогів-пенсіонерів.

У вівторок, 7 лютого, на пленарному засіданні Конституційний Суд України ухвалив Рішення у справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу третього частини другої статті 22 Закону України „Про повну загальну середню освіту“ від 16 січня 2020 року № 463–IX (далі – Закону), згідно з яким „педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років“.

Автори клопотання твердили, що зазначений припис Закону не відповідає низці статей Основного Закону України.

Досліджуючи питання, порушені в конституційному поданні, Конституційний Суд виходив із того, що повна загальна середня освіта є обов’язковою. Цей припис покладає на державу позитивне зобов’язання щодо здійснення відповідальної державної політики у сфері освіти, зокрема забезпечення закладів освіти кваліфікованими педагогічними кадрами як досвідчених педагогів, так і тих працівників, які тільки розпочали свою педагогічну діяльність. „Лише підтримуючи оптимальний баланс у забезпеченні закладів освіти і молодими кваліфікованими педагогічними працівниками, і досвідченими педагогами, держава зможе виконати покладену на неї функцію організації ефективної системи освіти“, – зазначено в Рішенні. Саме тому держава має створити належні умови для всебічної, ґрунтовної підготовки молодих педагогічних працівників і водночас – для збереження наявного кадрового ресурсу досвідчених педагогічних працівників, зокрема тих з-поміж них, що незалежно від досягнення певного віку відповідають кваліфікаційним професійним вимогам та здатні за станом фізичного і психічного здоров’я провадити педагогічну діяльність.

Відповідно до вимог Закону та законодавства про працю педагогічних працівників закладів освіти приймають на роботу за трудовими договорами. За загальним правилом – у спосіб укладення з ними безстрокових трудових договорів, тобто трудових договорів на невизначений строк.

У попередніх своїх рішеннях Конституційний Суд уже вказував, що „свобода праці означає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей“. Тобто, можливість вільно обирати вид праці та добровільно вступати у трудові правовідносини означає свободу вибору особи, яка прагне набути юридичного статусу працівника, зокрема вільний вибір виду трудового договору.

У цьому випадку законодавець, ухвалюючи оспорюваний припис Закону фактично позбавив учителів, які досягли пенсійного віку, права на укладення безстрокового трудового договору лише тому, що вони отримують пенсію за віком, та поставив такого працівника в нерівне становище порівняно з іншими педагогічними працівниками, які не мають достатнього стажу роботи для оформлення пенсії. Конституційний Суд зауважив, що педагог, який раніше мав право на укладення безстрокового трудового договору та користувався таким правом протягом певного періоду, не може бути позбавлений цього права лише з огляду на досягнення ним пенсійного віку та факту отримання пенсії, адже Конституція України не пов’язує право на працю та свободу укладення трудового договору з досягненням певного віку, з отриманням пенсії чи з роботою в установах певної форми власності.

Суд зазначив, що під час запровадження обов’язкового строкового трудового договору для педагогів-пенсіонерів законодавець мав би врахувати, що „педагогічний досвід – це ціннісний здобуток, який є значущим чинником забезпечення належного рівня освіти, має важливе значення для учасників освітнього процесу та всього суспільства, а набувають такого досвіду педагогічні працівники з досягненням певного віку“.

У Рішенні зазначено, що Конституція України не встановлює граничних вікових обмежень для зайняття педагогічною діяльністю, заміщення посад педагогічних працівників у закладах освіти.  Отже, законодавець оспорюваним приписом Закону фактично обмежив конституційне право зазначеної категорії осіб на працю.

Також Конституційний Суд вказав, що рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної системи права, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено в актах міжнародного права з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, практиці Європейського суду з прав людини, інших міжнародних актах та документах.

Зауважимо, що Конституційний Суд України раніше сформулював юридичну позицію щодо допустимих меж і умов регулювання відносин праці, згідно з якою конституційний принцип рівності не виключає можливості законодавця під час регулювання трудових відносин установлювати певні відмінності. Так, із урахуванням особливого (специфічного) характеру діяльності законодавство України встановило, зокрема граничні вікові обмеження на зайняття посад щодо державних службовців, працівників правоохоронних органів, військовослужбовців, працівників, які перебувають на службі в органах місцевого самоврядування тощо.

Однак педагогічну діяльність не віднесено до державної служби, і вона не має такого особливого характеру, із урахуванням якого могло б бути встановлено певні граничні обмеження за віком.

Незважаючи на це, оспорюваним приписом Закону законодавець обумовив можливість продовження педагогічної діяльності для вчителів, які досягли пенсійного віку та отримують пенсію за віком, вимогою укладання з ними лише строкового трудового договору, що є безпідставним та необґрунтованим обмеженням прав цих осіб у трудових відносинах.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що абзац третій частини другої статті 22 Закону України „Про повну загальну середню освіту“ від 16 січня 2020 року № 463–IX не відповідає Конституції України та втрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення.