Люди, які вбили реформи правосуддя. Світлана Матвієнко

З 2014 року під гаслами очищення влади ціла плеяда так званих «професійних активістів» влізла в реформування системи правосуддя, правоохоронних органів та державного управління.

За десять років вони освоїли мільйони доларів західної допомоги. Результат? Систему дореформували до ручки. Як саме не є предметом цього дослідження, оскільки кожен може пересвідчитися у якому вона зараз стан на власні очі.

У цьому циклі публікацій ми покажемо обличчя тих, хто перетворив державні зміни на закритий, елітний і надзвичайно прибутковий бізнес. І почнемо ми з тіньових кардиналів цього процесу.

Коли ви дивитесь новини і питаєте себе, чому після стількох років, революцій і мільярдів доларів західної допомоги наші державні інституції досі нагадують іржаве відро з болтами, не шукайте відповідь лише на Печерських пагорбах. Справжні архітектори цього хаосу рідко дають інтерв’ю в прайм-тайм і майже ніколи не балотуються на виборах. Вони називають себе «громадянським суспільством». Для них державні перетворення та боротьба за верховенство права перетворилися на закритий сімейний бізнес.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

І однією з найуспішніших у цій системі є Світлана Матвієнко — голова Лабораторії законодавчих ініціатив (ЛЗІ) та директорка Української школи політичних студій (УШПС).

Світлана Матвієнко — голова Лабораторії законодавчих ініціатив (ЛЗІ) та директорка Української школи політичних студій (УШПС)

Уявіть, що ви найняли бригаду будівельників зробити ремонт у квартирі. Вони розвалили старі стіни, показали вам красиві 3D-макети, взяли солідний європейський аванс. Проходить рік, два, п’ять. Квартира досі в руїнах, жити там неможливо, але будівельники регулярно виставляють вам нові рахунки: на закупівлю шпаклівки, на експертизу вологості повітря, на поїздки до Європи за передовим досвідом кладки плитки. Якщо ви намагаєтесь їх вигнати, вони кличуть сусідів і кричать, що ви — ретроград і ворог євроремонту.

Звучить як абсурд? Але саме так працює індустрія державних реформ в Україні.

Мережа своїх: як працює УШПС

Щоб зрозуміти, звідки береться вплив Світлани Матвієнко, треба подивитися на її головний актив — Українську школу політичних студій. Для широкого загалу це звучить як звичайний освітній проєкт. Насправді ж за майже двадцять років УШПС перетворилася на такий собі елітний закритий клуб за інтересами.

Як це працює на практиці? Через програми школи пройшли сотні майбутніх і діючих політиків, суддів, заступників міністрів, прокурорів та антикорупціонерів. Матвієнко створює для них майданчик, знайомить з потрібними європейськими донорами, дає легітимність у тусовці. А натомість отримує залізобетонну лояльність.

Це і є її правоохоронна та політична «криша». Навіщо комусь заносити валізи з грошима за вирішення питань, якщо ти виростив ціле покоління чиновників, які вважають тебе своєю політичною матір’ю? Якщо хтось із правоохоронців раптом вирішить поцікавитися, куди насправді йдуть мільйонні гранти Лабораторії законодавчих ініціатив і наскільки їхні звіти відповідають реальності, розслідування тихо заглухне в кабінеті начальника, який виявиться випускником УШПС.

А якщо хтось із «своїх» потрапляє в корупційний чи управлінський скандал — тусовка своїх не здає. Миттєво включається ціла медійна машина, яка будь-яку критику випускника УШПС називає «атакою на реформи» або «помстою корумпованої системи».

Сімейний підряд: дружина співбесідує чоловіка

Але найцікавіше починається, коли ми дивимося на сімейні зв’язки. Чоловік Світлани Матвієнко — Андрій Вишневський, відомий діяч на ниві реформ. Взаємодія цього подружжя — це просто хрестоматійний приклад того, як в Україні родина може приватизувати цілий сектор державного управління.

В якості прикладу такого «партнерства» наведемо лише один епізод, новина про який, до речі, і досі спокійно висить на сайті ЛЗІ. 10-13 березня 2020 року Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив Світлана Матвієнко засідає в Конкурсній комісії, яка проводить співбесіди з кандидатами до Наглядової ради системи Безоплатної правової допомоги (БПД) при Міністерстві юстиції.

Здавалося б, нормальний процес. Але дивимося на результати. Наказом Мін’юсту від 17 березня затверджується склад Наглядової ради з 9 осіб. І під другим номером туди тріумфально входить… Андрій Володимирович Вишневський.

Зупиніться і вдумайтесь: дружина проводить співбесіду зі своїм чоловіком для того, щоб він став членом Наглядової ради державного органу. І ніхто не бачить у цьому жодного конфлікту інтересів! Ані Міністерство юстиції, ані колеги-юристи, ані та сама «активна громадськість», яка зазвичай влаштовує істерики через будь-яку дрібницю.

Після такого відвертого кумівства виникає логічне запитання: то наскільки взагалі об’єктивним, фаховим і неупередженим може бути будь-який «тіньовий звіт» чи аналітика від Лабараторії законодавчих ініціатив? Про яку «коаліцію громадських організацій» роками розповідають західним донорам, якщо на ділі це просто закрите сімейне коло осіб, що перекладає посади та гранти з однієї родинної кишені в іншу?

«Двері, що обертаються»: від TI Ukraine до НАЗК

І епізод із БПД не випадковість, а стиль життя. Давайте подивимось на інший феєричний кар’єрний кульбіт чоловіка Світлани Матвієнко Андрія Вишневського.

З 2018 року він входить до правління, а з 2019 по серпень 2022 року очолює правління ГО «Трансперенсі Інтернешнл Україна» (Transparency International Ukraine). Це один із головних антикорупційних рупорів у країні, світовий бренд. Тобто, поки структури його дружини навчають політиків і пишуть концепції реформ для влади, Вишневський очолює організацію, яка публічно вимірює рівень корупції та роздає оцінки цій самій владі.

А в серпні 2022 року Вишневський складає повноваження в TI Ukraine і спокійно переходить на державну службу — стає заступником голови НАЗК (Національного агентства з питань запобігання корупції).

У західному світі це називається «revolving door» (двері, що обертаються). Там за таке б’ють по руках. Схема ж виходить ідеальна: Лабораторія законодавчих ініціатив (дружина) пише рекомендації та отримує на це гранти. Чоловік, сидячи в кріслі заступника голови НАЗК, ці правила впроваджує (або робить вигляд). А потім дружні громадські організації за гроші донорів оцінюють, як успішно він це робить.

Вони самі є замовниками, виконавцями і контролерами реформ. Коли ж Вишневського з НАЗК зрештою звільнили — зі скандалом, звинувативши в одноосібному прийнятті рішень, зриві роботи та некомпетентності, — мережа Світлани Матвієнко одразу ж почала відмивати його репутацію. Банальний управлінський провал подали публіці як «тиск на незалежного професіонала».

Чому реформи ніколи не закінчаться

Тут ми підходимо до головної проблеми. Чому через таких людей, як Матвієнко та її сімейний підряд, реформи в Україні будуть буксувати вічно?

Тому що їм потрібен процес, а не результат. Світлана Матвієнко — це типовий агент впливу, і вплив цей деструктивний саме через свою фінансову природу. Якщо уявити, що завтра судова система, Мін’юст і антикорупційні органи почнуть працювати ідеально, прозоро і без збоїв, що станеться з Лабораторією законодавчих ініціатив? Вона стане нікому не потрібною. Західні донори просто перестануть давати десятки мільйонів на моніторинг того, що і так добре працює.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Тому система має постійно перебувати в стані керованого хаосу. Ці люди беруть безпосередню участь у реформуванні сектора, і вони ж першими його нещадно критикують. Це вічний двигун: написати закон потім переконатись, що він дає збій далі розкритикувати його виконання, і як бажаний результат – отримати новий європейський транш на переписування закону.

Україна для них такий собі “вічний пацієнт”, якого набагато вигідніше постійно лікувати дорогими пігулками, ніж один раз вилікувати і виписати з лікарні.

Життя в бізнес-класі та закрита біографія

Якщо ви спробуєте знайти якийсь бруд на Матвієнко у вигляді прихованих маєтків під Києвом чи золотих годинників — ви навряд чи щось знайдете. Ця публіка давно зрозуміла, що реєструвати на себе автопарки — це моветон.

Їхній спосіб життя інший. Це споживання преміум-класу, але за чужий рахунок. Постійні перельоти бізнес-класом, проживання в дорогих європейських готелях, форуми в Давосі, Страсбурзі, Вашингтоні. Їхнє життя — це нескінченний VIP-туризм під соусом «адвокації українських інтересів». Поки країна збирає по копійці на дрони і виживає під обстрілами, грантова еліта обговорює верховенство права за келихом вина на дипломатичних фуршетах.

При цьому сама Матвієнко залишається абсолютно закритою людиною. Її біографія вичищена до блиску. Хто був її реальним покровителем на початку 2000-х, коли вона тільки починала розбудовувати свої структури? Хто дав їй ключі від кабінетів західних дипломатів? Інформація про її приватне життя, про наявність дітей, про те, чим вона живе поза межами своїх організацій, ретельно приховується від зайвих очей.

Публіці подається лише стерильний образ ідеальної менеджерки громадянського суспільства, такої собі жінки-кіборга, яка живе в літаках заради демократії. Але за цим ховається жорстка, надзвичайно прагматична людина, яка вибудувала власну монополію на доступ до західних грошей та української влади. І свої «темні плями» вона ховає за кілометрами правильних англомовних звітів.

Замість висновків

Світлана Матвієнко та її оточення як виверт громадянського суспільства, яке з великими складнощами народжується в Україні. Вони не крадуть з бюджету напряму, вони діють витонченіше, їм вдалося монополізувати право на реформи. Вони створили систему, де держава втрачає суб’єктність і стає заручником висновків кількох громадських організацій, пов’язаних міцними родинними узами.

Доки країна продовжуватиме платити (чи то міжнародним авторитетом, чи то втраченим часом, чи то мільйонами євро) за процес, а не за результат, ми так і будемо жити в стані вічного ремонту. І виконроби цього ремонту зроблять усе, щоб він ніколи не закінчився.

У наступній частині нашого розслідування ми розкажемо про інших яскравих представників цієї тусовки. Про тих, хто роками «очищував» судову систему так, що в ній не залишилося ані правосуддя, ані суддів, та як на цьому будували власні кар’єри діячі на кшталт Михайла Жернакова та інших грантових улюбленців. Далі буде.

Частина друга: Люди, які вбили реформи правосуддя. ДАРʼЯ ПИСАРЕНКО

Автор: Юрій Сергєєв, журналіст-розслідувач