Нові підходи до моніторингу способу життя: що змінюється у правозастосуванні

Українська антикорупційна архітектура вже давно переросла етап декларативного пафосу та первинного накопичення нормативного масиву. Сьогодні центр ваги остаточно змістився у площину правозастосування.

Якщо раніше головним ризиком для недоброчесного чиновника була повна перевірка декларації — процедура алгоритмічна, затяжна й багато в чому бюрократизована, то сьогодні на авансцену виходить значно гнучкіший, динамічніший і, без перебільшення, «хижий» інструмент. Йдеться про моніторинг способу життя (МСЖ) суб’єктів декларування, який здійснює Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК). Про це повідомляє АНТИРЕЙД з посиланням на «Юридична Газета».

Цей інструмент пройшов стрімку еволюцію: від допоміжної, майже сплячої норми у статті 51-4 Закону України «Про запобігання корупції» до автономного та одного з найефективніших засобів фінансового контролю. Протягом 2024–2025 років та першого кварталу 2026 року МСЖ перетворився на справжній «сканер» статків посадовців, який здатен пробивати найскладніші юридичні ширми, номінальних власників та фіктивні розлучення.

Які нові правові тенденції, виклики та доктринальні суперечності супроводжують застосування цього інструменту прямо зараз? Спробуємо розібратися.

Відбулася певна еволюція від «збору інформації» до «фінансового вироку». Історично МСЖ задумувався як оперативний моніторинг, призначений встановити відповідність рівня життя декларанта його офіційним доходам. Тривалий час точилися дискусії: чи є результати моніторингу самостійною підставою для юридичної відповідальності, чи вони лише відкривають двері для повної перевірки декларації?

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Правозастосовна практика останніх років дала чітку відповідь. Сьогодні МСЖ — це повноцінний самостійний етап, результатом якого є або складання обґрунтованого висновку про наявність ознак кримінального правопорушення (зокрема, незаконного збагачення за ст. 368-5 КК України), або направлення матеріалів до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) для ініціювання процедури цивільної конфіскації (стягнення необґрунтованих активів у дохід держави за ст. 290 ЦПК України).

Динаміка цифр свідчить про радикальне підвищення ККД цього інструменту: у 2024 році НАЗК здійснило 167 (за оновленими підрахунками — 186) моніторингів способу життя, скерувавши до правоохоронних органів матеріали на суму близько 740 млн грн. У 2025 році масштаб гри зріс: проведено 247 моніторингів, а сума виявлених необґрунтованих активів та ознак незаконного збагачення сягнула рекордних 1 млрд 113 млн грн. Тільки за І квартал 2026 року НАЗК уже направило матеріалів на понад 100 млн грн. Ці цифри — не просто суха статистика. За ними стоять конкретні рішення Вищого антикорупційного суду (ВАКС) про цивільну конфіскацію елітних авто, маєтків та мільйонних рахунків, які раніше ховалися в «тіні» корпоративних прав або записувалися на далеких родичів.

Всім цікаво, на що ж звертає увагу НАЗК? Аналіз сучасної практики моніторингу дозволяє виділити три ключові тренди, які визначають філософію цього процесу.

Деформалізація та доктрина «фактичного контролю». Часи, коли чиновник міг спати спокійно, переписавши палац на безробітну тещу, остаточно минули. Нова редакція Порядку здійснення МСЖ та актуальна судова практика ВАКС оперують концепцією опосередкованого володіння та фактичного контролю. НАЗК більше не обмежується сухими виписками з Реєстру речових прав. Антикорупціонери аналізують, хто насправді користується майном. Під приціл потрапляють: дані з прикордонної служби (хто і на чиєму елітному авто перетинав кордон); квитанції про оплату комунальних послуг; договори страхування, де декларант вказаний як вигодонабувач або особа, що має право керування. Якщо посадовець щодня приїжджає на роботу на автомобілі, який належить фірмі його двоюрідного брата і здійснює його технічне обслуговування — для моніторингу цього достатньо, аби визнати транспортний засіб активом, що перебуває під фактичним контролем.

OSINT-моніторинг та «цифрові сліди». Сучасний МСЖ багато в чому нагадує повноцінне детективне розслідування на основі відкритих даних (OSINT). Найслабшою ланкою в системі конспірації недоброчесних чиновників часто виявляються їхні власні родини. Фотографії в Instagram, Facebook чи TikTok із геолокаціями на елітних курортах, випадково «засвічені» на знімках дорогі годинники, ювелірні прикраси, брендовий одяг або інтер’єри закритих заміських клубів — усе це стає процесуальним хлібом для уповноважених осіб НАЗК. Комплексний аналіз соціальних мереж дозволяє зіставити дати перебування особи на відпочинку з реальними витратами на авіаквитки та п’ятизіркові готелі. Коли вартість двотижневого сімейного вояжу перевищує річний сукупний дохід родини, МСЖ автоматично переходить у гарячу фазу.

Синхронізація з інститутом цивільної конфіскації. Найбільшим проривом у правозастосуванні стало налагодження безперебійного «конвеєра» між НАЗК, САП та ВАКС у справах про необґрунтовані активи. Цивільна конфіскація виявилася значно страшнішою зброєю, ніж класичне кримінальне переслідування через стандарти доказування. У кримінальному процесі діє стандарт «поза розумним сумнівом», де тягар доказування повністю лежить на обвинуваченні. У цивільній конфіскації стандарт інший — «баланс імовірностей». Якщо прокурор САП на основі матеріалів МСЖ доводить, що версія про необґрунтованість активів є більш вірогідною, ніж версія чиновника про «подарунок від бабці», суд ухвалює рішення на користь держави. Протягом 2025 року ВАКС задовольнив 14 позовів САП, сформованих саме на основі моніторингу способу життя, стягнувши десятки мільйонів гривень. Тенденція продовжилася і в 2026-му: під конфіскаційні удари потрапили активи колишніх керівників регіональних ТЦК та СП, посадовців БЕБ, прокурорів та митників.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Ефективність інструменту показала зворотний бік медалі — запеклий політичний та лобістський опір. Навесні 2025 року навколо МСЖ розгорілася справжня законодавча драма. До Верховної Ради вносилися ініціативи, які антикорупційна спільнота та НАЗК прямо охрестили спробою «знищення» моніторингу. Серед пропозицій, які намагалися легалізувати через зміни до Закону «Про запобігання корупції», були обмеження МСЖ лише періодом перебування особи на посаді — це дозволило б чиновникам легалізувати будь-які капітали, набуті до початку публічної служби, просто заявляючи: «Я заробив ці мільйони у 2010 році, займаючись бізнесом»; звуження кола осіб: пропонувалося моніторити виключно декларанта та членів його сім’ї (чоловіка/дружину, неповнолітніх дітей). Це миттєво відродило б класичні схеми з оформленням майна на повнолітніх дітей, батьків чи цивільних партнерів, з якими не ведеться спільний побут; жорстке обмеження строків моніторингу трьома місяцями: для складних кейсів, що потребують міжнародно-правової допомоги, аналізу закордонних рахунків чи трастових структур, три місяці — це процесуальна смерть. Навіть базовий моніторинг триває до пів року, а складний — понад рік. НАЗК тоді вдалося відстояти цей інструмент, апелюючи до міжнародних партнерів та вимог щодо євроінтеграції. Проте дискусія оголила важливу проблему: необхідність чіткої верифікації та регламентації процедури, аби вона не перетворювалася на інструмент вибіркового тиску.

Попри очевидні успіхи, правозастосовна практика МСЖ стикається з серйозними викликами, які лежать у площині захисту прав людини та фундаментальних принципів права. Фахова юридична спільнота дедалі частіше звертає увагу на кілька хитких зон.

Де закінчується моніторинг способу життя і починається повна перевірка декларації? Міжнародні експерти (зокрема, у звітах Transparency International) неодноразово наголошували на необхідності чіткого розмежування цих процедур. Моніторинг має бути швидким, таргетованим інструментом реагування на очевидну диспропорцію. Натомість на практиці він іноді перетворюється на ту саму повну перевірку, але без дотримання строків та процедурних гарантій, передбачених для класичного декларування. Це створює ризики оскарження рішень НАЗК у судовому порядку з суто процедурних підстав.

У кримінальних провадженнях за ст. 368-5 КК України (незаконне збагачення), де матеріали МСЖ є основою обвинувачення, виникає тонка межа з порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Судова практика ЄСПЛ говорить: хоча перекладення тягаря доказування у цивільних справах (цивільна конфіскація) є прийнятним, у кримінальному процесі держава не може змушувати особу доводити свою невинуватість. Тому правоохоронні органи (НАБУ/САП) не можуть просто принести в суд висновок НАЗК і сказати: «Він не пояснив походження грошей, отже, винен». Вони зобов’язані самостійно довести незаконність джерел набуття, що на практиці є набагато складнішим завданням.

Що таке «рівень життя, який не відповідає доходам»? Якщо купівля вілли чи суперкара — це очевидний маркер, то відвідування дорогих ресторанів, користування послугами приватних клінік чи придбання брендових речей без збереження чеків лежить у сірій зоні. Запровадження автоматизованого розподілу справ усередині НАЗК та цифровізація алгоритмів дещо знижують корупційні ризики серед самих перевіряючих, але елемент дискреції (оцінки на власний розсуд) уповноваженої особи залишається високим.

Моніторинг способу життя в Україні пройшов точку неповернення. З екзотичної правової новели він перетворився на повсякденну юридичну реальність. Нові тенденції правозастосування чітко демонструють: держава робить ставку на сутність, а не на форму. Формальне заповнення рядків у декларації більше не гарантує безпеки, якщо реальне життя посадовця дисонує з його податковими звітами. Для юридичної спільноти — як для сторони обвинувачення, так і для сторони захисту — цей тренд відкриває новий пласт роботи. Адвокатам доводиться освоювати навички фінансового аудиту та OSINT-захисту, вчасно виправляти «цифрові помилки» клієнтів та видобувати первинні документи багаторічної давнини. Майбутнє МСЖ лежить у площині ще більшої цифровізації — інтеграції з реєстрами банківських установ (у межах фінансового моніторингу), автоматичного відстеження великих транзакцій та використання штучного інтелекту для аналізу Big Data. Проте головним критерієм успіху цього інструменту залишатиметься баланс: безкомпромісність у виявленні топ-корупціонерів має суворо поєднуватися з безумовним дотриманням верховенства права. Адже антикорупція, яка порушує базові права людини, втрачає свою легітимність.