Реструктуризація боргів боржника: як відбувається процедура і які ризики

З прийняттям Кодексу України з процедур банкрутства було запроваджено інститут банкрутства фізичних осіб, якому присвячено книгу п’яту Кодексу.

Відповідно до його положень, до фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців можуть застосовуватися такі судові процедури, як реструктуризація боргів боржника та погашення боргів боржника. Про це повідомляє АНТИРЕЙД з посиланням на «PRAVO».

Згідно з визначенням, наведеним у статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, реструктуризація боргів боржника є судовою процедурою у справі про неплатоспроможність фізичної особи, що застосовується з метою відновлення її платоспроможності шляхом зміни способу та порядку виконання зобов’язань відповідно до затвердженого плану реструктуризації боргів.

Порядок здійснення реструктуризації боргів детально регламентований розділом ІІІ книги п’ятої Кодексу України з процедур банкрутства.

Узагальнено, виходячи з положень Кодексу України з процедур банкрутства, порядок реструктуризації боргів виглядає наступним чином:

• розробка плану реструктуризації боргів, який має відповідати вказаним вище вимогам;
• схвалення плану кредиторами та його погодження з самим боржником;
• затвердження судом плану реструктуризації боргів;
• виконання плану реструктуризації боргів;
• завершення виконання плану реструктуризації боргів.

Отже, реструктуризація здійснюється на підставі плану, який має бути схвалений зборами кредиторів, погоджений боржником та затверджений судом.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Рішення щодо схвалення плану реструктуризації боргів ухвалюється конкурсними та забезпеченими кредиторами окремо. До конкурсних належать кредитори, вимоги яких виникли до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність і не мають майнового забезпечення, тоді як забезпеченими є ті кредитори, чиї вимоги гарантовані заставою майна боржника або третьої особи.

План реструктуризації визнається таким, що отримав схвалення, за умови підтримки його всіма забезпеченими кредиторами та більшістю конкурсних кредиторів, частка яких становить не менше половини від загального обсягу вимог. Обов’язковим елементом цієї процедури є також згода самого боржника на запропоновані умови. Порушення встановленого порядку схвалення або відсутність погодження з боку боржника є самостійними підставами для відмови суду в затвердженні плану.

Законодавством визначений перелік відомостей та умов, які має містити план реструктуризації боргів. Умови такого плану доцільно поділяти на обов’язкові та додаткові. До обов’язкових належить, зокрема, характеристика причин неплатоспроможності боржника, відомості про склад і розмір визнаних судом вимог кредиторів, результати інвентаризації майна, інформація про наявні та прогнозовані доходи боржника, а також порядок і обсяги спрямування коштів на погашення заборгованості. Крім того, план має визначати розмір коштів, що залишатимуться боржнику для забезпечення мінімальних побутових потреб його самого та осіб, які перебувають на утриманні, а також умови списання частини боргів у разі належного виконання плану.

До факультативних умов можуть бути віднесені положення щодо реалізації окремих активів боржника, зміни строків або способу виконання зобов’язань, надання відстрочки чи розстрочки платежів, часткового прощення боргу, а також виконання зобов’язань третіми особами відповідно до норм цивільного законодавства.

Разом із цим закон прямо встановлює категорії зобов’язань, які не підлягають включенню до плану реструктуризації. Йдеться, зокрема, про заборгованість зі сплати аліментів, зобов’язання з відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров’ю особи, а також борги зі сплати обов’язкових соціальних платежів. Наявність таких зобов’язань зумовлює необхідність їх повного погашення до затвердження плану, що фактично виступає додатковою імперативною умовою застосування процедури реструктуризації. Невідповідність плану встановленим вимогам також є самостійною підставою для відмови суду в його затвердженні.

Відмова суду в затвердженні плану не позбавляє сторони можливості повторного звернення після усунення виявлених недоліків. Водночас у разі, якщо протягом визначеного законом строку (трьох місяців з дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність та введення процедури реструктуризації боргів до суду) погоджений і схвалений план не буде подано до суду, суд вправі перейти до наступної стадії провадження, визнавши боржника банкрутом або закрити провадження у справі.

Після затвердження судом плану виконання зобов’язань боржника здійснюється відповідно до передбачених ним умов. Закон обмежує максимальну тривалість виконання плану п’ятьма роками, а у випадках реструктуризації заборгованості за житловими кредитами – десятьма роками. На період виконання плану на боржника покладаються певні майнові та договірні обмеження, спрямовані на запобігання погіршенню його фінансового стану та порушенню інтересів кредиторів, а саме: здійснювати правочини щодо відчуження або обтяження нерухомого чи рухомого майна, включаючи майнові та немайнові права, цінні папери тощо, вартість яких перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати; укладати договори позики, довічного утримання, відступлення права вимоги, переведення боргу, передачі майна в довірче управління; виступати поручителем за зобов’язаннями інших осіб.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Після завершення виконання плану боржник зобов’язаний відзвітувати перед судом і кредиторами про результати його реалізації. За наслідками розгляду такого звіту суд ухвалює рішення про закриття провадження у справі або, у разі невиконання плану, про перехід до процедури погашення боргів. Закриття провадження у зв’язку з виконанням плану має наслідком звільнення боржника від зобов’язань, що підлягали врегулюванню в межах процедури реструктуризації.

Попри декларовану законодавцем мету відновлення платоспроможності фізичної особи, інститут реструктуризації боргів можна охарактеризувати наявністю низки правових і організаційних недоліків, що можуть негативно вплинути на ефективність його практичної реалізації.

Так, однією з ключових проблем реструктуризації боргів є її консенсуальний характер. Законодавство вимагає обов’язкового схвалення плану всіма забезпеченими кредиторами та більшістю конкурсних кредиторів, що фактично надає кожному забезпеченому кредитору право блокування процедури.

На практиці це може призвести до ситуацій, коли навіть економічно обґрунтований та збалансований план реструктуризації не може бути реалізований через небажання окремих кредиторів іти на поступки, що суперечить ідеї відновлення платоспроможності боржника.

Крім цього, суд у процедурі реструктуризації боргів виконує переважно контрольну функцію та позбавлений можливості самостійно затвердити план у разі відсутності згоди кредиторів або боржника. Така обмеженість дискреційних повноважень суду не дозволяє ефективно врівноважити інтереси сторін та запобігти зловживанням процесуальними правами з боку кредиторів.

Обмеження строку подання погодженого плану реструктуризації трьома місяцями з моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у ряді випадків є надто стислим, з огляду на складність погодження позицій між усіма учасниками процедури.

Наслідком недотримання цього строку може стати автоматичний перехід до процедури погашення боргів або закриття провадження, що нівелює реабілітаційний характер реструктуризації.

Таким чином, попри прогресивний характер інституту реструктуризації боргів, його ефективність значною мірою залежить від удосконалення законодавчого регулювання та формування сталої судової практики, спрямованої на реальне відновлення платоспроможності боржника, а не формальне завершення провадження у справі про неплатоспроможність.

Автор: Андрій Валенко