Сергій Арбузов проти України – ЄСПЛ оголосив рішення

Сергій Арбузов викрав справу у України щодо недостовірної інформації розповсюдженої ніби СБУ про його участь у трагедії 2 травня в Одесі.

Про це повідомляє АНТИРЕЙД з посиланням на «Європейський суд».

https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22appno%22:[%2222737/16%22],%22itemid%22:[%22001-248595%22]}

💬Суд постановив:

❌долучити до розгляду по суті заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів правового захисту стосовно скарги заявника за статтею 6 § 1 Конвенції та відхиляє його;
✅оголошує скаргу за статтею 6 § 1 Конвенції прийнятною, а решту заяви – неприйнятною;
✅ що мало місце порушення статті 6 § 1 Конвенції;
✅що встановлення порушення саме по собі є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку моральну шкоду, завдану заявнику
❌відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої ​​сатисфакції.

24. Уряд стверджував, що скарга заявника мала характер «четвертої інстанції». На їхню думку, відхилення позову заявника було результатом його нездатності належним чином обґрунтувати його допустимими доказами. Вони також стверджували, що факти, встановлені в рамках провадження про дифамацію стосовно О.К., стосувалися лише цієї особи і тому не мали значення для позову заявника.

25. Суд повторює, що він не повинен діяти як суд четвертої інстанції і тому не ставитиме під сумнів рішення національних судів відповідно до статті 6 § 1, окрім випадків, коли їхні висновки можна вважати свавільними або явно необґрунтованими (див. Bochan v. Ukraine (no. 2) [GC], № 22251/08 , § 61, ECHR 2015, з подальшими посиланнями). Він також повторює, що стаття 6 § 1 зобов’язує національні суди наводити обґрунтування своїх рішень. Цей обов’язок не можна розуміти як вимогу детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього обов’язку може бути вирішене лише з урахуванням обставин справи (див. Ruiz Torija v. Spain , 9 грудня 1994 року, § 29, Series A № 303 – A, та García Ruiz v. Spain [GC], № 30544/96 , § 26, ECHR 1999 – I).

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

26. У цій справі Суд визнає, що питання про те, чи з’явилася спірна публікація на вебсайті відповідача, викликало певні труднощі з доказовою точністю. На момент другого раунду апеляційного провадження, коли справу було повторно розглянуто по суті, спірний контент більше не був доступний онлайн, а відповідач, державний правоохоронний орган , який, можливо, мав найкраще становище для прояснення ситуації, не підтвердив і не заперечив факт публікації, стверджуючи, що він не веде жодних записів про свої попередні публікації (див. пункт 16 вище).

27. За цих обставин, експертний висновок, поданий заявником, який встановив, що оскаржувана публікація дійсно з’явилася на офіційній веб-сторінці відповідача, міг бути вирішальним для результату його позову. Таким чином, аргументи заявника, засновані на цьому звіті, вимагали конкретної та чіткої відповіді від національних судів (див. вищезгадану справу Руїса Торіхи , § 30).

28. Однак, Апеляційний суд міста Києва належним чином не розглянув їх. Хоча він поставив під сумнів додатковий висновок експерта щодо можливості завантаження оскаржуваного контенту без участі адміністратора веб-сайту (див. пункт 16 вище), він не надав жодної відповіді на висновок експерта щодо самого факту поширення спірної публікації на веб-сайті відповідача. Аналогічно, не було проведено оцінки цифрової копії веб-сайту та даних про володіння доменом, наведених у звіті експерта. За таких обставин Суд вважає неможливим встановити, чи національний суд взагалі не дослідив цю сукупність доказів, чи оцінив та відхилив її, і якщо так, то які були підстави для такого рішення (див. Farzaliyev v. Azerbaijan , no. 29620/07 , § 39, 28 травня 2020 року). Вищий спеціалізований суд також не виправив цей недолік.

29. Суд також зазначає, що в паралельному провадженні щодо дифамації щодо О.К. той самий відповідач визнав публікацію оскаржуваного прес-релізу, і цей факт вже був встановлений судом (див. пункти 5-8 вище). Однак у цій справі ці висновки були відхилені в загальному вигляді та з суто формальних підстав (див. пункти 15-17 вище ) . Схоже, що судова відповідь не була надана ні на аргумент заявника про те, що обидва провадження стосувалися однієї й тієї ж публікації, ні на його посилання на статтю 61 § 3 Цивільного процесуального кодексу, яка в редакції на той час звільняла позивачів від доведення факту, вже встановленого в провадженні проти того самого відповідача (див. пункт 17 вище).

30. У зв’язку з цим Суд не переконаний аргументом Уряду про те, що заявник мав би додатково звернутися за висновком до призначеного судом експерта. Навіть якби заявник звернувся з таким запитом, це не виправило б вищезазначені недоліки у спосіб, у який суди розглянули його аргументи, що лежить в основі скарги заявника. Ці недоліки також не могли бути компенсовані порушенням заявником окремих позовів про дифамацію проти кожного засобу масової інформації, який передрукував нібито заяви відповідача. Тому Суд відхиляє заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів правового захисту, яке раніше було об’єднано з розглядом справи по суті (див. пункти 20 та 22 вище).

31. З огляду на вищезазначені факти, Суд вважає, що національні суди не виконали свого обов’язку розглянути та прокоментувати заяви , які були вирішальними для результату справи заявника.

32. Таким чином , Суд дійшов висновку, що мало місце порушення статті 6 § 1 Конвенції.

👀Тепер чекаємо скаргу Марти Берези, Галі Чижик, Христини Буртник, Роми Маселко чи інших шнурків Жернакова на суддів апеляційного та Верховного суду. Чи не буде?

Підтримати канал ⭐️
Зарядити канал https://t.me/boost/rkravetsUA

@rkravetsUA