Судді Великої Палати висловили окрему думку щодо біометричних паспортів

Небажання виконувати законодавчі приписи не може вважатись переконливим аргументом протиправності дій органу державної влади.

Велика Палата Верховного Суду 19 вересня ухвалила рішення в одній з найбільш резонансних справ, що стосувалася оскарження відмови Державної міграційної служби України у видачі позивачці Наталі Дегтяр паспорта громадянина України у формі книжечки.

Свої вимоги вона аргументувала власними релігійними переконаннями. Вірянка Української православної церкви Московського патріархату вважає принизливим привласнення людині ідентифікуючого номеру, а також нанесення штрих-коду на документ, що посвідчує особу.

Крім того, представники позивачки заявили, що держава, зобов’язуючи громадян отримувати біометричні паспорти, обмежує в правах певну категорію осіб, зокрема, віруючих.

Своє рішення про задоволення вимог Н.Дегтяр Велика Палата мотивувала тим, що встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу піклуватися про потреби людей та по можливості утримуватись від встановлення правил, які негативно сприймаються тими чи іншими групами суспільства.

«Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які можуть бути задоволені іншим способом, але і в цьому випадку має бути дотриманий принцип пропорційності», – зазначається у постанові ВП ВС від 19 вересня 2018 року.

Крім того, Велика Палата підкреслила, що держава не має примушувати громадян давати згоду на обробку їх персональних даних, а відсутність в такому випадку будь-якої альтернативи вибору порушує конституційні права громадян. Тому особи, що відмовилися від надання такої згоди, повинні мати право використовувати «традиційні методи ідентифікації особи», тобто отримувати паспорти у вигляді книжечки, оскільки в законодавстві немає ані слова про заборону їх видачі.

«Позбавлення особи можливості отримувати паспорт у вигляді книжечки і викликані цим побоювання окремої суспільної групи стосовно того, що отримання ID-карти може спричинити шкоду їх особистому життю, є втручанням держави, яке не було необхідним в демократичному суспільстві. Воно непропорційне цілям, які могли б бути досягнуті без покладення на особу такого надмірного тягаря», – йдеться у постанові ВП.

Втім, рішення було ухвалене не одноголосно. Двоє суддів Великої Палати – Наталя Антонюк та Олександр Прокопенко не погодились із думкою більшості колег та виклали спільну окрему думку. На їх погляд, незгода з тим, як держава врегулювала ці правовідносини, у порівнянні з тим, яким було їх правове регулювання раніше, а також небажання виконувати приписи законодавчих та урядових нормативно-правових актів при оформленні паспорта громадянина України зі згаданих мотивів, не може слугувати переконливим аргументом протиправності дій суб’єкта владних повноважень, як і не може бути підставою для того, щоб не дотримуватися приписів законодавства.

«Вважаємо, що висновки Великої Палати Верховного Суду є неправильними, оскільки жодних обмежень за певними ознаками, так само як і недотримання принципу пропорційності під час виготовлення паспорта громадянина України у формі ID-картки, немає. Отже, належність позивачки до певної суспільної групи, так само як і її переконання щодо присвоєння унікального номера, незважаючи на усю їх значимість як для Н.Дегтяр, так і для багатьох інших громадян України, які поділяють такі ж погляди й переконання, не можуть бути підставою для того, щоб порушувати/не виконувати вимоги Закону № 5492-VI та/чи робити з нього винятки. На нашу думку, такий підхід є недопустимим, оскільки він суперечитиме наведеним конституційним положенням статей 24 і 35 Основного Закону, а також може призвести до зловживань з боку окремих осіб та/або їх груп з метою уникнення виконання покладених на них законом обов’язків», – зазначають Н.Антонюк та О.Прокопенко.

Разом з тим, судді висловили незгоду із висновком ВП ВС щодо того, что положення Закону «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» суперечать Конституції та є дискримінаційними, а паспорт у вигляді книжечки є «традиційною» формою цього документу, оскільки, на думку суддів, питання «традиційності» не повинно обмежувати використання нових розробок, нових досягнень науки і техніки, в тому числі і у вигляді ID-карток.

Крім того, переконані судді, виготовлення паспорта громадянина України у формі картки з безконтактним електронним носієм не звужує змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, в тому числі не порушує сутності права особи на повагу до приватного життя.

Також А.Антонюк та О.Прокопенко зауважили, що Положення про паспорт, на яке посилались представники позивачки, на сьогоднішній день є чинним, але поширюється на тих осіб, які отримали паспорт у вигляді книжечки до прийняття Закону № 5492-VI. А отже, на нові правовідносини, які виникли вже після прийняття цього Закону, дія Положення про паспорт не поширюється.

«На нашу думку, за результатами апеляційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду апеляційні скарги задоволенню не підлягали, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року у справі № 806/3265/17 є законним та обґрунтованим і підлягало залишенню без змін», – резюмували судді.

Ольга Туева