ТОП 11 постанов Верховного Суду з податкових спорів на кінець 2018 р.

Проаналізовуючи рішення Верховного Суду в Єдиному реєстрі судових рішень Другої судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з податкових спорів дивуєшся структурі написання та побудови правової позиція суду. Часто зустрічаються рішення з однаковими обставинами справи, і зрозуміло, що рішення буде відповідати аналогічним позиціям старого чи нового Верховного Суду, однак не так, все добре як думалось.

Ми зібрали найактуальніші постанови Верховного Суду на кінець 2018 р. з податкових спорів.

I. ПОСТАНОВА КАС/ВС від 27.11.2018 (№К/9901/28688/18) 805/2601/16-а.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78159398

Правова позиція ВС, що за умови скасування ухвали суду в кримінальному провадженні (ст. 205, 212 КК України), яка стала підставою для проведення перевірки у відповідності ст.78.1.11 ПК України, відповідно наказ підлягає скасуванню, а сама перевірка та її результати не законними.

Підстави за наявності яких здійснюється документальна позапланова перевірка встановленні п. 78.1 ст. 78 ПК України, однією з яких є отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки винесену ними відповідно до закону, про що зазначено пп. 78.1.11 цієї статті.

Керуючись саме пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України податковим органом (відповідачем у справі) прийнято наказ.

Аналіз ухвали про призначення перевірки (в межах спірних відносин відповідач визначений, як особа якій доручено проведення перевірки) свідчить про те, що за своїм характером призначена документальна позапланова перевірка  характеризується як захід забезпечення кримінального провадження, а також як специфічна слідча (розшукова) дія. 

Проведення перевірки податковим органом в межах кримінальної справи на виконання ухвали зокрема слідчого судді у будь якому випадку є самостійною підставою її проведення, результати якої є доказом в кримінальному провадженні, скасування ухали про призначення перевірки призводить до скасування наказу про її проведення, саме до скасування, а не до визнання незаконним на момент його прийняття.

Посилання податкового органу на те, що спірний наказ був реалізований внаслідок цього є неможливим його скасування є неприйнятним, оскільки факт його реалізації відповідачем не наданий, скасування підстави його прийняття призводить до скасування наказу, тобто наказ є похідним від ухвали слідчого судді.

II. ПОСТАНОВА КАС/ВС від 04.12.2018 (№ К/9901/28234/18) 817/568/16.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78435671

Правова позиція ВС, що акт перевірки є виключно носієм доказової інформації про виявлені податковим органом порушення вимог податкового законодавства.

Отже, акт перевірки та викладені у ньому факти і висновки не можна розглядати як рішення суб’єкта владних повноважень, що породжує для платника податків певні правові наслідки, регулює ті чи інші відносини і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин.

Контролюючий орган не позбавлений права фіксувати в акті перевірки обставини та викладати власні висновки щодо таких обставин та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень, складених на підставі такого акту, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником податків порушень законодавства.

Враховуючи викладене, дії податкового органу щодо складення акту перевірки є лише службовою діяльністю працівників фіскального органу на виконання своїх професійних обов’язків із збирання доказової інформації щодо наявності чи відсутності певних фактів, які самі по собі не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав і не породжують для нього обов’язкових юридичних наслідків.

Своєю чергою, оцінка висновків акту перевірки надається уповноваженими законом органами влади при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту.

IIІ. ПОСТАНОВА КАС/ВС від 11.12.2018 (№К/9901/63488/18) 807/68/18.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78468472

Правова позиція ВС, щодо реєстрації податкових накладних.

Верховний Суд зазначив, що системний аналіз ст.. 201, п. 120-1.1 ст. 120-1 ПК України, дає підстави для висновку про те, що порушення платником податку на додану вартість граничного строку реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних є підставою для застосування до такого платника штрафу, за виключенням випадку порушення строку реєстрації податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю) та складена на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою.

Тобто, для звільнення від відповідальності, передбаченої п. 120-1.1 ст. 120-1 ПК України, необхідна наявність двох обов’язкових складових: податкова накладна не повинна надаватись отримувачу (покупцю) та, водночас, повинна бути складена на постачання товарів/послуг для операцій, які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою).

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 816/1488/17.

IV. ПОСТАНОВА КАС/ВС від 06.12.2018 (№К/9901/40373/18) 804/3655/16.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78391633

Зміна способу відшкодування ПДВ та зміна способу виконання судового рішення в адміністративній справі в частині бюджетного відшкодування.

Верховний Суд, розглядаючи дане проблемне питання зазначив, що формування, ведення та офіційне публікування Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеного у цьому пункті, здійснюються у порядку, визначеному ст. 200 ПК України.

Після закінчення процедури адміністративного оскарження або набрання законної сили рішенням суду податковий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов’язаний внести до Реєстру дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника податку.

При цьому, органу Казначейства стають доступними для виконання узгоджені суми бюджетного відшкодування, зазначені в Реєстрі, які підлягають поверненню.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що у зв’язку з набранням чинності Порядком, з 01 квітня 2017 року втратив чинність Порядок ведення реєстрів заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2016 № 68, який передбачав, що реєстри формуються ДФС за даними: прийнятих територіальними податковими органами податкових декларацій з податку на додану вартість або уточнюючих розрахунків з податку на додану вартість, передбачених абзацом четвертим пункту 50.1 статті 50 Кодексу, та заяв, поданих у складі податкових декларацій або уточнюючих розрахунків; податкової інформації, зібраної та отриманої органами доходів і зборів, відповідно до глави 7 Кодексу.

Таким чином, Реєстри заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, які діяли як до 01 квітня 2017 року, так і після цієї дати, передбачають його інформаційне наповнення, зокрема, внесення інформації про узгоджену суму бюджетного відшкодування, яка підлягає перерахуванню платнику податків, саме контролюючими органами.

Водночас, з 01 квітня 2017 передумовою для отримання платником податків належної йому суми бюджетного відшкодування є відображення податковим органом в Реєстрі інформації про її узгодження.

Відповідно до частини першої статті 263 КАС України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження – із заявою про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Враховуючи ті обставини, що за період тривалої бездіяльності відповідача виконати рішення суду у справі № 804/3655/16 у вказаний у ньому спосіб стало неможливим у зв’язку зі змінами у порядку бюджетного відшкодування податку на додану вартість, суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність визначених у статті 263 КАС України підстав для зміни способу і порядку виконання рішення суду у справі №804/3655/16.

Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 263 КАС України у подібних правовідносинах викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №822/1877/16 (К/9901/3530/17).

V. ПОСТАНОВА КАС/ВС від 11.12.2018 (№ К/9901/63021/18) 819/314/18.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78495258

Правова позиція ВС, що будівлі, які належать фізичній особі-підприємцю на праві власності, які вона використовує їх у власній господарській діяльності не є будівлями промисловості, і тому відсутні  умови для застосування пільги з оподаткування відповідно до пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Буквальний аналіз пункту «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб’єкта власності.

Положеннями статті 62 ГК України визначено, що підприємство, це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Наведені положення дають підстави дійти висновку, що застосування пункту «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов’язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

В межах спірних відносин наявна лише одна з обов’язкових умов – нежитлове приміщення (виробничі приміщення).

Відтак, сама лише наявність виробничих приміщень, які використовуються для цілей забезпечення діяльності Позивача, не дає підстав для віднесення такої будівлі до категорії «будівель промисловості», тому, відповідно, зазначений об’єкт нерухомості не підпадає під дію пункту «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Вищезазначене  відповідає позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 15.05.2018 № 806/2461/17 (К/9901/27759/18) та № 806/2676/17 (К/9901/28719/18).

VI.  ПОСТАНОВА КАС/ВС від 11.12.2018 (№К/9901/57225/18) 820/2160/17.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78495933

Позиція ВС, що відсутність відповідного бюджетного фінансування щодо сплати судового збору органами ДФС не є підставою поновлення строку на апеляційне оскарження.

Відсутність відповідного бюджетного фінансування щодо сплати судового збору органами ДФС не є підставою поновлення строку на апеляційне оскарження

Підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними,  строк поновлено лише у разі, якщо вони пов’язані з непереборними та об’єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом  процесуальний  строк подання касаційної скарги.

Отже, тільки наявність об’єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.

Невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає апеляційну скаргу, і не надає такій особі права у будь-який необмежений час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.  

Органи доходів і зборів є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, тобто суб’єктами, що реалізують свою владну компетенцію.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Таким чином, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов’язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору.

А отже, довготривала процедура погодження та сплати судового збору, не може бути визнана поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та, як наслідок, не є підставою для порушення принципу правової визначеності щодо остаточного рішення.

Не свідчать про поважність підстав пропуску строку апеляційного оскарження і доводи відповідача щодо неналежного фінансування Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби з боку державного бюджету, оскільки особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, а тому обставини, пов’язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору суб’єктами владних повноважень не є об’єктивними та непереборними підставами, які перешкоджають оскаржити судові рішення в межах встановленого законодавством строку апеляційного оскарження та реалізувати своє право щодо оскарження без порушення порядку здійснення такої процесуальної дії.

Верховний Суд вже висловлював правову позицію з заявленого питання, та, надаючи оцінку поважності причин пропуску строку звернення до суду з підстав несплати судового збору, в постанові від 21.08.2018 у справі №815/4575/15 адміністративне провадження №К/9901/47962/18 та постанова від 31.07.2018 у справі №804/5200/17 адміністративне провадження №К/9901/51692/18, Суд дійшов висновку, що обставини, пов’язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у неї коштів, призначених для сплати судового збору, не звільняють державний орган від обов’язку своєчасної сплати судового збору.

VIІ.  ПОСТАНОВА КАС/ВС від 11.12.2018 (№К/9901/57760/18) 822/787/18.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78565788

Позиція ВС, щодо протоколу допиту у податкових спорах.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Колегія суддів зазначає, що факт відкриття кримінального провадження та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб’єктів, в рамках такого кримінального провадження, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Тому, матеріали досудового розслідування за кримінальними провадженнями  щодо фіктивного підприємництва Товариства, його створення та створення інших підприємств з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у незаконному відшкодуванні податку на додану вартість з Державного бюджету України не можуть бути враховані як доказ фіктивності Товариства.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Вищезазначене  відповідає позиції Верховного Суду України у постанові від 06.11.2018 у справі №822/551/18 (адміністративне провадження №К/9901/61751/18).

Правову позицію в частині питання про «достовірність та допустимість протоколу допиту», а відтак і застосування до спірних правовідносин ст.ст. 74, 75 КАС України, відображено в постанові Верховного Суду від 08.08.2018 (справа № 820/4428/17).

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

VІІI.  ПОСТАНОВА КАС/ВС від 13.12.2018 (№К/9901/50544/18) 805/4000/17-а.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78528641

ВС, зазначив, що перебування платника податків на обліку в органах ДФС, розташованому на території населеного пункту де проводилася АТО, а отже відповідно до Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ не застосовуються штрафні та фінансові санкції, за невиконання обов’язків платника єдиного внеску.

Аналогічна позиція висловлена в рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 березня 2018 року у справі №812/292/18.

IX.  ПОСТАНОВА КАС/ВС від 18.12.2018 (№К/9901/27695/18) 826/3014/16.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78716263

Правова позиція ВС, щодо скасування наказу на податкову перевірку.

Відтак, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту ухвалення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платників податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 804/1113/16 (К/9901/19326/18), від 30.11.2018 у справі № 808/1641/15 (К/9901/6626/18).

X.  ПОСТАНОВА КАС/ВС від 18.12.2018 (№К/9901/26556/18) 826/13058/15.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78626529

Верховний Суд зазначає, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції в цілому. В межах спірних відносин податковий кредит та витрати по факту придбання послуг перевезення позивачем не формувався, що обумовлює безпідставність доводів податкового органу в частині вимог до товарно-транспортних накладних взагалі.

XІ.  ПОСТАНОВА КАС/ВС від 18.12.2018 (№К/9901/19787/18) 815/3793/16.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78626511

Позиція ВС, щодо подання уточнюючої декларації з податку, штрафні санкції до платника податків не застосовуються.

Відповідно до п. 50.1. ст.. 50 ПК України, у разі, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов’язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Тобто, платником на виконання вимог ст. 50 ПК України подано уточнюючу декларацію, в якій відображено сплачені авансові внески, які помилково не включено до звітної податкової декларації. Підприємством сплачено грошові кошти до граничного терміну подання податкової декларації.

Отже, об’єкт застосування штрафу відсутній, оскільки податковим органом застосовано штраф за несвоєчасну сплату позивачем податкового зобов’язання на суму, яка сплачена Товариством вчасно та відображена платником податку шляхом подання уточнюючої декларації із зазначенням в ній суми сплачених податків.

Хітько Василь Миколайович