Верховний суд передав на розгляд Великої палати справу щодо стягнення боргу з власників банку

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вирішив передати справу стосовно стягнення з власника Надра Банку суми депозитного вкладу.

Ухвала Верховного суду у справі справа № 757/172/16-ц опублікована в Єдиному державному реєстрі судових рішень, про що повідомив старший партнер Адвокатської компанії “Кравець і партнери” Ростислав Кравець.

В ухвалі зокрема зазначено:

“У деяких наведених судових рішеннях, суд касаційної інстанції вважав, що на власників істотної участі банку та/або їх керівників може бути покладена відповідальність лише за наявності в сукупності певних умов, які разом утворюють склад цивільного правопорушення, а саме: наявність шкоди, протиправної поведінки, причинного зв’язку між поведінкою і шкодою, вини.

Разом із тим, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалах від 25 вересня 2017 року, справа 753/10904/16-ц, та від 04 жовтня 2017 року, справа № 761/25478/15-ц,  зазначив лише про той факт, що вкладнику гарантована сума вкладу виплачена і вкладник, згідно Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не позбавлений права отримати згідно із чергою решту коштів. При цьому суд касаційної інстанції взагалі не вважав за необхідне досліджувати вину власника істотної участі банку.

Крім того, спростовуючи доводи касаційної скарги щодо непорушності права власності та дотримання всіх складових принципу верховенства права  при вирішенні спорів, пов’язаних з власністю особи, Вищий господарський суд України у постанові від 07 червня 2017 року, справа №910/15296/16, вказав, що надання необґрунтованих переваг одному з кредиторів банку за рахунок стягнення заборгованості з одного з акціонерів банку, вина якого у настанні неплатоспроможності банку не доведена, свідчило б про порушення принципу  верховенства права.

У справі, яка переглядається, як на підставу доведеності вини ОСОБА_3, власника істотної участі в банку, ОСОБА_1 посилається на те, що  судовими рішеннями, ухваленими у порядку адміністративного судочинства, якими ОСОБА_7 відмовлено в задоволенні позову до Національного банку України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору – публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», про визнання дій та бездіяльності протиправними, стягнення моральної шкоди, встановлено, що саме власники істотної участі не вжили дієвих і своєчасних заходів з фінансової підтримки банку для приведення його діяльності у відповідність до вимог законодавства України.

Так, даним судовим рішенням  установлено, що «протягом липня 2014 року банк не дотримувався нормативу миттєвої ліквідності (Н4), значення якого не перевищувало 17,46% (нормативне значення не менше ніж 20%). Станом на 05 серпня 2014 року норматив миттєвої ліквідності (Н4) становив лише 7,37%. Банк порушував вимоги Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою правління Національного банку України від 28 серпня 2011 року №368, у частині недотримання нормативу миттєвої ліквідності (Н4), починаючи з 20 березня 2014 року та не усунув це порушення».

У матеріалах справи також наявна ухвала Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року, у якій йдеться про кримінальне провадження, розпочате за фактом заволодіння колишніми службовими особами спільно з власниками та керівниками банку державними коштами Національного банку України в особливо великому розмірі.

Разом із тим, у постанові Правління Національного банку України від 06 лютого 2015 року «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до категорій неплатоспроможних» основна причина віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних зазначено – недокапіталізація банку відповідно до вимог стрес-тестування та неприведення діяльності у відповідність до вимог законодавства України.

Національний банк зазначив, що віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних стало наслідком його нежиттєздатності ще з часу введення тимчасової адміністрації у 2009 році, призначення якої було викликано, зокрема, ризиковою діяльністю попереднього менеджменту на чолі з ОСОБА_8, який не забезпечив якісного управління банком та фактично довів його до банкрутства. Однак зусилля та заходи, що в подальшому вживалися менеджментом ПАТ «КБ «Надра» для покращення його діяльності та функціонування відповідно до встановлених нормативів, виявилися недостатніми в умовах фінансово-економічної кризи.

Ураховуючи, що положенням частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не урегульовано питання, у який саме спосіб має бути доведена вина власника істотної участі в банку у віднесенні банку до категорії неплатоспроможних та зважаючи на те, що суди касаційної інстанції при вирішенні аналогічних справ доходять різних висновків, які впливають на єдність судової практики, колегія суддів вважає, що вирішення цього правового питання, з урахуванням наведених вище правових висновків судів касаційної інстанції у подібних правовідносинах, містить виключну правову проблему для забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

При цьому однакове застосування закону забезпечує загальнообов’язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське прийняття справедливості та правосуддя, а також довіру  до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

А, отже, правовою проблемою є загальне визначення підстав, меж, принципів відповідальності власника істотної участі в банку, зокрема, відповідальності за бездіяльність та її наслідки (частина четверта статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність») або дії та їх наслідки (частина п’ята статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), тягар доведення вини тощо.“