Як в Україні мають визначати збитки та упущену вигоду: експерти назвали ключову проблему

Визначення збитків належить до тих тем, у яких майже кожен учасник дискусії розуміє загальний зміст проблеми, але різні фахівці часто вкладають у ті самі слова різне значення.

Юрист говорить про реальні збитки та упущену вигоду. Оцінювач — про вартість знищеного активу, витрати на заміщення або зменшення вартості. Економіст — про втрату виробництва, доходів і доданої вартості. Держава – про шкоду, економічні втрати та потреби у відновленні. Потерпілий же зазвичай прагне одного: отримати справедливе відшкодування всіх наслідків, яких він зазнав. Про це повідомляє АНТИРЕЙД з посиланням на «Юридична Газета».

Поки йдеться про загальні політичні оцінки, така багатозначність може здаватися другорядною. Але у судовій справі, страховій виплаті, компенсаційній заяві чи звіті про оцінку різниця між «шкодою», «збитками», «втратами», «вартістю відновлення» та «упущеною вигодою» визначає, що саме підлягає доказуванню, хто має це довести і яку суму взагалі можна вимагати.

Питання набуло особливої актуальності під час підготовки до другого читання законопроєкту № 13435 «Про оцінку майна». Верховна Рада України 30 червня 2026 року прийняла його за основу з доопрацюванням, а станом на початок серпня законопроєкт готується до другого читання. Саме на цьому етапі необхідно закласти системну модель визначення збитків, а не залишати її виключно на розсуд розрізнених підзаконних методик.

Шкода, збитки і втрати — не синоніми

Найширшою категорією є шкода. Це негативний наслідок для майнової або немайнової сфери особи, суспільства чи держави. Шкода може полягати у знищенні речі, погіршенні здоров’я, забрудненні довкілля, втраті ділової репутації, порушенні особистого права або виникненні додаткових витрат.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Не кожна шкода автоматично стає збитками. Частина її наслідків може відшкодовуватися в іншій формі: відновленням становища, компенсацією моральної шкоди, реституцією, виконанням обов’язку в натурі або застосуванням спеціального компенсаційного механізму.

Збитки у цивільному праві є грошово вимірюваною майновою категорією. Чинна стаття 22 Цивільного кодексу України поділяє їх на дві складові:

1. реальні збитки — втрати через знищення або пошкодження речі, а також витрати, які особа вже зробила або повинна зробити для відновлення порушеного права;
2. упущена вигода — доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Втрати — ще ширше і менш формалізоване поняття. Воно може охоплювати як юридично відшкодовувані збитки, так і негативні економічні наслідки, що не утворюють самостійної майнової вимоги. Наприклад, скорочення регіонального виробництва, зменшення податкових надходжень, порушення транспортних потоків або падіння обсягу надання публічних послуг є реальними економічними втратами. Але це ще не означає, що кожна така величина може бути заявлена конкретною особою як упущена вигода.

Окремо необхідно розрізняти потреби у відновленні. Це ресурси, необхідні для ремонту, реконструкції, заміни активів, відновлення діяльності та підвищення стійкості. Потреби можуть перевищувати вартість знищеного майна, наприклад, якщо відбудова здійснюється за сучаснішими нормами безпеки, енергоефективності чи доступності. Проте сума, необхідна для якісної відбудови, не завжди тотожна розміру збитків, що юридично підлягають відшкодуванню.

Реальні збитки також бувають різними

Навіть поняття реальних збитків не варто зводити до однієї цифри. Залежно від характеру порушення можуть визначатися:

1) вартість знищеного або втраченого майна — це типова ситуація, коли актив фізично припинив існування, був викрадений або доступ до нього остаточно втрачено.

2) вартість ремонту чи відновлення — вона застосовується, коли актив можна повернути до функціонального стану. Але витрати на ремонт потребують перевірки на економічну доцільність: відновлення не повинно механічно коштувати більше, ніж обґрунтована вартість заміщення або самого активу, якщо інше не зумовлено його унікальністю чи спеціальним правовим режимом.

3) зменшення вартості після ремонту — відновлений об’єкт іноді залишається менш привабливим для ринку через історію пошкодження, скорочений строк експлуатації, втрату гарантій або підвищений ризик майбутніх дефектів.

4) додаткові витрати — до них можуть належати витрати на консервацію, переміщення обладнання, тимчасову оренду, резервне енергоживлення, альтернативну логістику, захист майна та відновлення документації.

5) витрати на відновлення порушеного права — їхній зв’язок із порушенням має бути безпосереднім, а розмір — обґрунтованим і документально підтвердженим.

Ці величини не можна автоматично складати. Якщо потерпілий вимагає повну вартість знищеного активу, одночасне додавання повної вартості його відбудови може означати подвійне відшкодування. Аналогічно сума ремонту та зменшення ринкової вартості після ремонту може відшкодовуватися разом лише тоді, коли залишкове знецінення справді існує і не охоплене витратами на відновлення.

Упущена вигода — це не втрачена виручка

Найбільше методичних помилок виникає під час визначення упущеної вигоди.

Якщо підприємство не реалізувало продукцію на 20 млн грн, це не означає, що його упущена вигода становить 20 млн грн. Для отримання виручки воно мало б придбати сировину, використати енергію, оплатити транспортування, пакування, комісійні та інші змінні витрати. Отже, предметом розрахунку має бути не вся неодержана виручка, а економічний результат, який підприємство реально могло отримати після врахування витрат, яких воно уникнуло.

Упущена вигода завжди потребує порівняння двох сценаріїв.

Перший — контрфактичний: як найімовірніше розвивалися б події, якби порушення не сталося.
Другий — фактичний: що реально відбулося після пошкодження, втрати майна, зупинення діяльності чи іншої події.

Різниця між економічними результатами цих сценаріїв може бути основою розрахунку, але тільки після перевірки причинного зв’язку, прогнозного періоду, уникнених витрат, отриманих компенсацій та інших факторів.

Контрфактичний сценарій не може будуватися лише на бізнес-плані, оптимістичному прогнозі або найкращому фінансовому році підприємства. Він має спиратися на фактичну історію діяльності, укладені договори, портфель замовлень, виробничі потужності, доступ до персоналу і фінансування, ринковий попит, сезонність та регуляторні обмеження.

Чинне цивільне законодавство вимагає реальності такого доходу, а не лише теоретичної можливості його отримання. В актуальній практиці Верховний Суд продовжує виходити з визначення упущеної вигоди за статтею 22 Цивільного кодексу як доходу, який особа могла б реально одержати за звичайних обставин.

Чому іноземну термінологію не можна перекладати буквально

Англомовні поняття у сфері збитків часто не мають однозначних українських відповідників. І тут навіть можуть виникати непорозуміння у спілкуванні із міжнародними організаціями чи фахівцями із інших юрисдикцій.

Так, англійське damage може означати фізичне пошкодження або шкоду як негативний наслідок. Водночас damages у юридичному контексті часто означає вже не саму шкоду, а грошове відшкодування, яке присуджується потерпілій стороні.

Loss залежно від контексту перекладається як втрата, збиток, економічна втрата, зменшення вартості або неодержаний дохід. Тому словосполучення economic loss не завжди означає цивільно-правові збитки, а loss of profits потребує аналізу того, чи йдеться про втрачений прибуток, операційний результат або інший показник.

Business interruption охоплює наслідки переривання діяльності. Це може бути не лише втрачений прибуток, а й постійні витрати під час простою, витрати на релокацію, тимчасове приміщення, альтернативні канали постачання та відновлення операцій.

Diminution in value означає зменшення вартості активу, яке може зберігатися навіть після ремонту.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Replacement cost, reproduction cost та reinstatement cost також описують різні економічні концепції: створення функціонального аналога, точне відтворення об’єкта або відновлення його попереднього стану.

Особливо обережно слід використовувати поняття direct loss, indirect loss і consequential loss. Їхній зміст залежить від конкретної правової системи, договору та обставин справи. Втрата прибутку в одному випадку може бути безпосереднім наслідком порушення, а в іншому — віддаленим або договірно виключеним наслідком.

Саме тому нове законодавство має містити власний узгоджений словник, а не набір дослівно перекладених іноземних термінів.

Що маємо зараз

Чинний Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 326, встановлює загальну процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації. На його основі діють методики за окремими напрямами та секторами.

Для підприємств, установ та організацій застосовується чинна Методика, затверджена наказом Мінекономіки та Фонду державного майна України від 18 жовтня 2022 року № 3904/1223. Вона охоплює механізми визначення реальних збитків, упущеної вигоди та потреб у відновленні майна суб’єктів господарювання.

Ця система була необхідною оперативною відповіддю на масштабні руйнування. Проте для довгострокового застосування вона потребує законодавчого впорядкування.

Основна проблема полягає не в тому, що методики містять певні формули, а в тому, що в одному регуляторному полі поєднуються величини з різною правовою природою:

• розмір індивідуальної вимоги про відшкодування;
• аналітична оцінка економічних втрат;
• бюджетні потреби у відновленні;
• вартість відбудови за сучасними стандартами;
• прогноз майбутніх доходів;
• макроекономічні наслідки війни.

Такі показники можуть використовувати спільні дані, але вони не є взаємозамінними. Звіт про потреби у відновленні не повинен автоматично ставати доказом розміру цивільно-правових збитків. Макроекономічна оцінка втрат галузі не визначає розмір індивідуальної вимоги конкретного підприємства. А прогноз упущеної вигоди не може підміняти доказ фактичного знищення активу.

Чого не вистачає чинному регулюванню

Передусім не вистачає чіткого розмежування між правом на відшкодування і визначенням розміру.

Оцінювач може встановити вартість знищеного активу, витрати на ремонт, зменшення вартості або прогнозний розмір неодержаного прибутку. Але він не визначає:

• чи було вчинено правопорушення;
• хто несе юридичну відповідальність;
• чи належить заявникові відповідне право;
• чи є причинний зв’язок юридично достатнім;
• чи підлягає конкретна категорія втрат відшкодуванню;
• чи дотримано строк позовної давності;
• яка частина вимоги має бути присуджена судом або компенсаційним органом.

Ці питання належать до компетенції суду, арбітражу, страховика, компенсаційної комісії або іншого уповноваженого суб’єкта.

Законодавство також не формує єдиного набору вимог до:

• вибору дати визначення збитків;
• контрфактичного сценарію;
• прогнозного періоду;
• врахування інфляції та валютного курсу;
• дисконтування майбутніх грошових потоків;
• уникнених витрат;
• обов’язку мінімізувати збитки;
• розподілу наслідків між кількома причинами;
• врахування страхових виплат та інших компенсацій;
• недопущення подвійного рахунку;
• розкриття невизначеності;
• оновлення розрахунку після появи нових даних.

Без цих правил два кваліфіковані фахівці можуть отримати істотно різні результати не через різне професійне судження, а через те, що вони фактично вирішували різні завдання.

Воєнні збитки: сьогодні доказ важливіший за остаточну цифру

Після руйнування об’єкта власник часто намагається якомога швидше отримати звіт із підсумковою сумою. Проте на ранньому етапі важливішим є належне збереження доказів.

Необхідно зафіксувати право на майно, його склад і стан до події, місце та час пошкодження, характер руйнувань, причинний зв’язок із російською агресією, первинні витрати на рятування або консервацію, а також заходи, вжиті для зменшення подальших втрат.

Доказами можуть бути реєстрові відомості, бухгалтерські документи, технічна документація, договори, фотографії, відеозаписи, супутникові матеріали, акти компетентних органів, банківська і податкова інформація, дані про виробництво, продажі та персонал.

Остаточний розмір збитків часто неможливо коректно визначити відразу. Може бути відсутній доступ до об’єкта, невідомим залишатися строк простою, змінюватися ціни на будівельні роботи або з’являтися нові пошкодження. Тому закон має дозволяти подавати первинну вимогу з подальшим уточненням її суми та доказової бази.

Реєстр збитків — інфраструктура доказів, але не орган оцінки

Міжнародний Реєстр збитків для України приймає та опрацьовує заяви і пов’язані з ними докази, класифікує їх, перевіряє відповідність критеріям прийнятності та вносить прийнятні заяви до Реєстру. Водночас він не розглядає вимоги по суті, не визначає їхню вартість і не присуджує виплати.

Отже, називати Реєстр лише електронним сховищем було б надто спрощено. Але так само неправильно сприймати його як оцінювача або компенсаційну комісію. Його ключова роль на нинішньому етапі — організоване міжнародне фіксування заяв і доказів для їх подальшого розгляду.

У грудні 2025 року було відкрито для підписання Конвенцію про створення Міжнародної комісії з розгляду вимог для України. Комісія має розглядати вимоги по суті та визначати належний розмір компенсації, але почне роботу лише після виконання умов набрання Конвенцією чинності. Окремо ще належить створити компенсаційний фонд як фінансову частину механізму.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Реєстр уже передбачає категорії, пов’язані не лише з фізичним знищенням майна. Серед оприлюднених категорій є втрата індивідуального підприємства, інші економічні втрати фізичних осіб, пошкодження чи втрата активів юридичних осіб, релокація бізнесу та інші економічні втрати юридичних осіб. Категорія C3.1, відкрита у квітні 2026 року, охоплює пошкодження, знищення або втрату активів, пов’язану з ними втрату прибутку, повну втрату бізнесу та інші прямі витрати.

Ну і варто відмітити, що прямі матеріальні втрати зазвичай простіше документувати і стандартизувати. Упущена вигода також може бути предметом вимоги, але потребує значно складнішого доказування.

Подвійний рахунок — один із головних ризиків

Значний розмір заявленої вимоги ще не означає її методичної переконливості. Найчастіше завищення виникає через одночасне включення до розрахунку показників, які вже враховують одне одного.

Наприклад, не можна без додаткового обґрунтування складати:

• повну вартість знищеного активу та повну вартість його заміщення;
• вартість ремонту та повне зменшення вартості до ремонту;
• неодержану виручку та неодержаний прибуток;
• вартість бізнесу як діючого підприємства та всю майбутню упущену вигоду, вже враховану в такій вартості;
• витрати на відновлення та потреби у модернізації;
• страхову виплату і повну суму тих самих збитків;
• компенсації з кількох механізмів за одну й ту саму втрату.

Запобігання подвійному відшкодуванню вже закладене в конструкцію майбутньої Міжнародної комісії: Конвенція передбачає врахування релевантних судових і арбітражних рішень та вжиття заходів для уникнення повторної компенсації за ту саму шкоду, втрату або ушкодження.

Що потрібно передбачити у новому законі про оцінку майна

Новий закон не повинен містити детальні фінансові формули для кожної галузі. Але він має встановити єдину правову архітектуру.

По-перше, необхідно нормативно розмежувати: шкоду; майнові збитки; реальні збитки; упущену вигоду; економічні втрати; витрати на відновлення; потреби у відбудові; зменшення вартості; втрату бізнесу; наслідки переривання діяльності.

По-друге, слід прямо встановити, що визначення розміру збитків є професійним оціночним або економічним завданням, тоді як наявність права на компенсацію, юридичний причинний зв’язок і відповідальність встановлюються компетентним органом.

По-третє, закон має закріпити універсальні принципи розрахунку:

• визначеність мети та дати оцінки;
• документальну підтвердженість вихідних даних;
• обгрунтованість контрфактичного сценарію;
• врахування уникнених витрат;
• розумний прогнозний період;
• обов’язок мінімізувати збитки;
• недопущення подвійного рахунку;
• врахування отриманих компенсацій;
• розмежування фактичних і прогнозних показників;
• розкриття припущень, обмежень та невизначеності;
• можливість застосування сценаріїв або діапазону значень.

По-четверте, має бути встановлена ієрархія методичного регулювання: єдина рамкова методика, затверджена Кабінетом Міністрів України, і узгоджені галузеві додатки, які враховують специфіку активів, але використовують єдину термінологію та принципи.

По-п’яте, звіт повинен окремо показувати кожну складову вимоги. Реальні збитки, упущена вигода, додаткові витрати і потреби у відновленні мають визначатися окремо, із поясненням можливості або неможливості їх сумування.

По-шосте, для визначення упущеної вигоди та інших прогнозних економічних втрат необхідно встановити спеціальні вимоги до доказової бази: історичних фінансових і виробничих показників, укладених договорів та підтвердженого портфеля замовлень, ринкового попиту, виробничої спроможності, обґрунтованості прогнозного періоду, врахування податків, інфляції, валюти розрахунку, ставки дисконтування та ризику. Окремого методичного врегулювання потребують втрати публічних доходів, зокрема недоотримані доходи Державного бюджету України та місцевих бюджетів, якщо їх виникнення перебуває у безпосередньому причинному зв’язку з подією, що спричинила шкоду. Йдеться, зокрема, про недоотриману орендну плату за державне або комунальне майно, кошти, які могли бути одержані від приватизації чи іншого відчуження майна, податкові, митні та інші обов’язкові платежі. Такі втрати мають визначатися не шляхом механічного перенесення планових або бюджетних показників, а на підставі реалістичного контрфактичного сценарію, підтвердженої правової та економічної можливості одержання відповідного доходу, належного причинного зв’язку та з обов’язковим недопущенням подвійного врахування одних і тих самих економічних наслідків.

По-сьоме, закон має передбачити можливість поетапного визначення збитків. Первинний документ може фіксувати факт, об’єкт і характер пошкодження, а остаточний розрахунок — уточнюватися після отримання доступу до майна, ринкової інформації або даних про тривалість переривання діяльності.

Оцінювач не присуджує компенсацію

У звіті про визначення збитків має бути чітко зазначено, які юридичні обставини прийнято як вихідні припущення. Оцінювач відповідає за належність застосованої методології, аналіз даних, обґрунтованість розрахунків та розкриття невизначеності. Але він не підміняє суд, арбітраж або компенсаційну комісію.

Професійно коректний висновок може бути сформульований так: за умови підтвердження компетентним органом прав заявника, факту події, юридично значущого причинного зв’язку та підстав відповідальності розрахований розмір відповідної категорії збитків становить певну суму.

Такий підхід не послаблює звіт. Навпаки, він робить його юридично точнішим, оскільки відділяє професійний розрахунок від вирішення спору про право.

Не найбільша, а найкраще доведена сума

Визначення збитків — це не змагання за найбільшу цифру. Завищена вимога, побудована на змішуванні реальних збитків, майбутніх доходів і потреб у відбудові, може бути слабшою за обережний, прозорий і належно підтверджений розрахунок.

Справедлива компенсація починається з правильної кваліфікації втрати. Необхідно встановити, що саме сталося: майно знищене, пошкоджене, тимчасово недоступне чи втратило вартість; діяльність припинилася через фізичне руйнування, окупацію, втрату персоналу або розрив логістики; витрата вже понесена чи лише планується; дохід був реально очікуваним чи залишався бізнесовою можливістю.

Далі потрібен доказ. І лише після цього — формула.

Саме на такій логіці має ґрунтуватися доопрацьований закон про оцінку майна: закон визначає категорії та принципи, суд або компенсаційний орган вирішує питання права й відповідальності, а оцінювач професійно визначає обґрунтований розмір конкретної, чітко ідентифікованої втрати.