Збір інформації з відкритих джерел як майбутній засіб доказів у найважчих міжнародних злочинах

У публічному просторі часто лунають тези про те, що агресія росії проти України є найбільш задокументованою війною в історії. Якщо розглядати це твердження крізь призму кількості контенту, який знаходиться у відкритому доступі та фіксує наслідки збройного конфлікту, то важко з ним не погодитись.

З першого дня повномасштабного вторгнення швидкість оновлення інформації про події в різних точках країни сягала кількох хвилин і ним були охоплені всі новинні та соціальні платформи. Але важливо розуміти, що фіксування подій на фото та відео не прирівнюється до документування у юридичному значенні. Про це повідомляє АНТИРЕЙД з посиланням на «PRAVO».

Поточний варіант архітектури правосуддя для України залишає можливості для подальшого розвитку. На цей час, основний акцент у її спроможностях лишається на національній системі правосуддя. Але більш ніж 100 000 зареєстрованих кримінальних проваджень за фактами ймовірних порушень законів та звичаїв війни після 24 лютого 2022 року говорять про те, що її зусиль може бути недостатньо. На додаток до цього, триває розслідування Міжнародного кримінального суду, а також створено Міжнародний центр з переслідування за злочин агресії проти України. Дискусії про створення окремого трибуналу за агресію та процеси навколо реєстру збитків дають уявлення про нові напрями розвитку інструментів правосуддя для України. Незважаючи на все, кожен з цих елементів вимагає якісних доказів, що можуть забезпечити їх ефективну роботу. І серед всіх варіантів доступних матеріалів, фото та відео з відкритих джерел займають не останнє місце. То ж що потрібно зробити для того, аби всі ці дані могли стати доказами для процесів правосуддя?

Розвиток сучасних технологій вплинув і на процеси правосуддя за найтяжчі міжнародні злочини. Починаючи з роботи Міжнародного кримінального трибуналу по колишній Югославії, серед видів доказів, які розглядались судом, почали з’являтися матеріали в електронній формі, наприклад, панорамні знімки та авіаційна зйомка (Prosecutor v. Mladic, Prosecutor v. Tolimir). На цей час робота Міжнародного кримінального суду акумулює у своїй практиці сучасні підходи до оцінки матеріалів, отриманих з відкритих джерел. Наприклад, у справах Prosecutor v. Mahmoud al-Werfalli та Prosecutor v. Al-Mahdi щодо ситуації в Малі оцінювалися відео нападів на релігійні об’єкти під час процесу. Справа щодо збиття літака рейсу МН-17 на Донбасі також базувалася на електронних доказах: як фото та відео з відкритого доступу, так і перехопленнях телефонних розмов. Та будь-який юридичний процес повинен мати чіткі механізми роботи з різними видами доказів, які встановлюють однакові стандарти для всіх справ.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Ключовим документом, який визначає алгоритм роботи з інформацією з відкритих джерел, є Протокол Берклі з ведення розслідувань з використання відкритих цифрових даних. Документ було створено Центром з прав людини Університету Берклі за сприяння Комісара ООН з прав людини. Він розкриває технічну сторону роботи з інформацією з відкритих джерел у якості доказу, а також описує юридичні вимоги до такої інформації. Та базується на міжнародних стандартах, враховує ризики, які можуть впливати на якість роботи з такою інформацією. Його основний фокус на тому, як зробити так, щоб подібна інформація могла бути використана в якості доказу найтяжчих міжнародних злочинів та грубих порушень прав людини.

Після 24 лютого 2022 року правоохоронні органи України також звернули увагу на алгоритм за цим документом, намагаючись його запровадити до власної практики. Єдиним можливим інструментом застосування на етапі розслідування, є огляд інтернет-сторінки. Протокол такого огляду дозволяє зафіксувати зміст сторінки та в якості додатку зберегти сам матеріал. Але подібний підхід не відображає у повній мірі вимоги Протоколу Берклі. Для повноцінної імплементації його положень не вистачає змін до кримінального процесуального законодавства України, які, зокрема, будуть охоплювати вимоги до верифікації такої інформації, її системного зберігання та можливості обробки таких даних.

З огляду на вимоги міжнародних стандартів, весь алгоритм фіксації матеріалів з відкритих джерел зводиться до базових вимог:

• зберегти інтернет-сторінку – кожен ресурс, який демонструє відповідні фото та відео матеріали, є джерелом такої інформації. Тому, одним з кроків під час фіксації, є збереження самої інтернет-сторінки, щоб у подальшому можна було підтвердити походження такого матеріалу. Практика роботи правоохоронних органів пропонує використовувати скріншоти для збереження змісту порталу, які у подальшому стають частиною протоколів огляду у межах кримінальних проваджень. Важливо, щоб на такому скріншоті була відображена вся сторінка цілком, щоб забезпечити візуальну цілісність подачі файлу. Крім того, додатковим інструментом може бути архівація інтернет-сторінки, яка дозволить зафіксувати її архітектуру та посилання на неї навіть на випадок її видалення у подальшому;
• зберегти контент – копія матеріалу має бути завантажена з інтернет-ресурсу та збережена на будь-якому носії інформації (жорсткий диск, флеш-накопичувач, хмарне сховище чи ін.). Краще за все мати кілька копій файлу для того, щоб втрата чи пошкодження однієї з них не призвели до втрати матеріалу взагалі. Потрібно також враховувати, що портативні носії інформації, такі як флеш-накопичувачі та диски, мають строк придатності та їх часте використання може призвести до пошкодження файлів на ньому;
• додати опис – крім джерела походження інформації важливо також зберігати дані щодо того, хто знайшов файл та зберіг його. У подальшому при дослідженні такого матеріалу, та якщо джерело його походження буде видалено, пояснення особи, яка його знайшла та зберегла, будуть вважатись додатковою інформацією про файл. Опис має містити зокрема такі відомості: дата та час, коли було збережено матеріал; контактні дані особи, яка зберегла матеріал; посилання на інтернет-сторінку, де розміщено матеріал; посилання на канал, де було розміщено матеріал (сторінка у Telegram, YouTube, Facebook, Instagram чи ін.); дата та час публікації матеріалу; метадані фото/відео; посилання на заархівовану сторінку. Цей документ має бути підписаний особою, яка зберегла файл, та фіксувати дату його підготовки.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Головний виклик, коли мова йде про роботу з великим обсягом матеріалів з відкритих джерел – встигнути все зберегти. Коли на відкритих платформах публікуються фото та відео такого характеру великий ризик того, що вони можуть бути видалені, пошкоджені, обмежені в доступі. Для прикладу, якщо порівняти кількість фото та відео, які були доступні онлайн про так-званий “парад українських військовополонених у Донецьку 24 серпня 2014 року”, то більша частина з них зараз є недоступною. Аналогічна ситуація з матеріалами, які фіксували перші дні повномасштабного вторгнення РФ на територію України. З огляду на це, швидке та повне документування такої інформації на практиці є необхідним кроком, бо через деякий час такі матеріали можуть бути безповоротно втрачені.

Фіксація такої інформації є лише першим кроком у процесі її документування. Для того, щоб збережене фото чи відео було у подальшому оцінено як доказ, необхідно їх верифікувати (тобто підтвердити достовірність такого файлу, що він не був оброблений чи не є фейком), зібрати інші докази (свідчення потерпілих та очевидців, документи чи речові докази, а також іншу інформацію), щоб мати змогу оцінити інформацію у сукупності. Але водночас фіксація залишається одним з найбільш важливих етапів, оскільки якість цього процесу прямо впливає на подальші докази.

Незважаючи на те, що для цілей національних розслідувань тільки правоохоронні органи та органи правосуддя залишаються тими суб’єктами, які відповідальні за дотримання процесуальних стандартів збору доказів, самі постраждалі та свідки, численні неурядові правозахисні організації, а також їх юридичні представники накопичують масив інформації для подальшого використання доступних інструментів правосуддя. З одного боку, це дозволяє охопити більше доступних джерел інформації та, відповідно, зберегти її для подальшого використання. А з іншого – навіть у випадку наявності питань до ефективності проведеного розслідування на національному рівні, зібрана інформація дозволить відтворити події та залучити інші доступні механізми у майбутньому.

Цифрова інформація, розміщена у відкритих джерелах, займає все більше місця у юридичних процесах. Масив різноманітного контенту та масштаби фактів ймовірних злочинів, які можуть відображатись у його змісті, зростають з кожним роком. Для юристів робота з такою інформацією стає своєрідним викликом, який досить легко зробити своєю перевагою у правовій практиці. Судячи з усього, у подальшому варто очікувати ще більше уваги до такого контенту, появи нових інструментів для їх фіксації та верифікації, тому і для юристів важливо не упускати можливості опанувати особливості роботи з інформацією з відкритих джерел.