Записи

Обзор практики ВС от Ростислава Кравца, опубликованной с 01 января по 12 февраля 2019 года (часть первая)

За этот период, рекомендую обратить внимание на следующие определения, постановления и решения: Читать/смотреть далее

Обзор практики ВС от Ростислава Кравца, опубликованной с 27 ноября по 31 декабря 2018 года (часть четвертая)

За этот период, рекомендую обратить внимание на следующие определения, постановления и решения: Читать/смотреть далее

Обзор практики ВС от Ростислава Кравца, опубликованной с 27 ноября по 31 декабря 2018 года (часть третья)

За этот период, рекомендую обратить внимание на следующие определения, постановления и решения: Читать/смотреть далее

Обзор практики ВС от Ростислава Кравца, опубликованной с 27 ноября по 31 декабря 2018 года (часть вторая)

За этот период, рекомендую обратить внимание на следующие определения, постановления и решения: Читать/смотреть далее

Структуровано постанови Великої Палати Верховного Суду з цивільних справ

Судова палата з розгляду цивільних справ Чернівецького апеляційного суду класифіковала постанови Великої Палати Верховного Суду за відповідними категоріями з можливістю пошуку повного тексту постанов у ЄДРСР.

Детально ознайомитися з ними можна на сайті Чернівецького апеляційного суду в рубриці «Про суд», підрубрика «Постанови Великої Палати Верховного Суду у цивільних справах, класифіковані за категоріями» — «Детальніше»,  або ж за посиланням.

СПРАВИ ПОЗОВНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

  1. Спори про право власності та інші речові права
  2. Спори про право державної власності
  3. Спори про право комунальної власності
  4. Спори про право приватної власності

 

73335595 — 22.03.18 — відмінність корпоративного спору від віндикаційного та негаторного, учасника товариства, склад відповідачів.

 

75287005 — 15.05.18 позов прокурора про визнання незаконним рішення, скасування реєстрації права власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, посилання на рішення ЄСПЛ (правовідносини, пов’язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України в зв’язку з порушенням органом державної влади низки вимог ВК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об’єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів).

 

74506124 30.05.18 визнання незаконним і скасування рішення сільської ради, визнання недійсним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію земельної ділянки, витребування земельної ділянки (з’ясувавши, що право розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності було прийняте Сільрадою з перевищенням повноважень, жодних дій щодо розпорядження цією земельною ділянкою відповідним органом виконавчої влади не вчинялося, тобто спірна земельна ділянка вибула з володіння власника — держави — поза його волею, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування зазначеної земельної ділянки від добросовісного набувача — особи в порядку статті 388 ЦК України).

 

75287045 — 04.07.18 —  витребування майна із незаконного володіння, як такого, що  вибуло помимо волі юридичної особи до статутного фонду іншої юридичної особи. Застосування ст. 388 ЦК, а не ст. ст. 215, 216 ЦК.

 

75042763 — 20.06.18 — позов про зобов’язання провести приватизацію квартири, цивільна юрисдикція.

 

75265990 — 26.06.18 — спір між релігійними громадами та ОДА про  повернення культової будівлі та визнання рішення незаконним (без ПП).

 

74598910 — 06.06.18 — спірне нежитлове приміщення та земельна ділянка вибули з володіння позивача поза його волею, а тому він  має право витребувати це майно у відповідачів відповідно до статей 387388 ЦК України (без ПП).

 

76615038 — 12.09.18 — фермерське господарство станом на грудень 2013 року не віднесене до господарських товариств, є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, а тому спір особи щодо частки у статутному капіталі ФГ не є корпоративним й має розглядатися за правилами цивільного, а не господарського  судочинства.

 

76615095 — 12.09.18 — вимоги акціонера про стягнення дивідендів з ВАТ — корпоративний спір, що має розглядатися господарським судом.

 

78112028 — 21.11.18 — визнання протиправним рішення міської ради щодо відмови у приватизації квартири та зобовязання повторно розглянути заяву про оформлення передачі в приватну спільну часткову власність квартири – цивільна юрисдикція (З аналізу вимог статті 1 ЦПК України та статті 2 КАС України (у редакціях на момент виникнення спірних правовідносин) можна зробити висновок, що не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб’єктом владних повноважень) як суб’єктом публічного права та фізичною особою як суб’єктом приватного права, у якому управлінські дії суб’єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи, оскільки за своєю правовою природою приватизація житла є правочином, за яким особа безоплатно, у межах норм, установлених законом, набуває у власність житлове приміщення, яке перебуває у її правомірному користуванні.

У такому випадку це спір про право цивільне, хоч у ньому й бере участь суб’єкт публічного права, адже спірні правовідносини врегульовано нормами ЖК УРСР і стосуються захисту житлових прав особи, що є вирішальним.

У таких спорах орган місцевого самоврядування реалізує свої повноваження власника державного житлового фонду, тобто перебуває з громадянином не в публічно-правових, а у приватноправових відносинах.

Тому справи за позовами про зобов’язання провести приватизацію квартири розглядаються у порядку цивільного судочинства).

 

78129908 — 21.11.18 розмежовування випадків витребування майна від добросовісного набувача як способу захисту прав власника, порушених незаконним відчуженням цього майна( ст. т. ст. 387, 388 ЦК України) та застосування двосторонньої реституції як наслідку недійсності правочину.

 

78215341 — 21.11.18  вимоги про визнання дій протиправними, визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між юридичними особами та витребування майна з чужого незаконного володіння фізичної особи – цивільна юрисдикція.

 

78501877 — 21.11.18 позов прокурора до РДА, ради про визнання недійсними розпорядження, рішень, державних актів на право приватної власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок від добросовісних набувачів, цивільна юрисдикція (Позовні вимоги про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки підлягають розгляду в одному провадженні разом з іншими позовними вимогами: про визнання недійсними розпорядження РДА, рішень сільради, витребування земельних ділянок від добросовісних набувачів, адже такі вимоги однорідні, нерозривно пов’язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.

Вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до юридичної особи, а за правилами цивільного судочинства — в частині позовних вимог до фізичних осіб порушуватиме принцип повноти, всебічності й об’єктивності з’ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи у судах), оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.

За положеннями статті 388 ЦК України … власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, котра є останнім набувачем майна та котра набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними)

 

78497129 — 20.11.18 позов прокурора про визнання недійсними розпоряджень органів місцевого самоврядування та державних актів на право власності на земельну ділянку(компенсація за витребування землі, позовна давність) (Необхідно врахувати практику Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) при вирішенні судами спорів, пов’язаних із визнанням недійсним (скасуванням) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого у добросовісного набувача виникло право власності на земельну ділянку, який неодноразово встановлював порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції, предметом безпосереднього регулювання якого є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування…

У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов’язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв’язку з позбавленням права на землю).

 

78529845 – 05.12.18 позов про визнання права власності, скасування рішень, визнання недійсними змін до статуту, скасування державної реєстрації, зобов’язання вчинити дії – корпоративний спір, господарська юрисдикція (Позов про визнання права власності на частку у статутному капіталі товариства, скасування всіх рішень загальних зборів учасників товариства, визнання недійсними змін до статуту товариства і скасування державної реєстрації змін до установчих документів товариства, а також зобов’язання товариства звернутися до державного реєстратора щодо проведення державної реєстрації змін до установчих документів щодо набуття позивачкою прав власності на частку у статутному капіталі, пов’язаний з укладеним у ОСОБА та ТОВ НВО , якому належало 100 % статутного капіталу ТОВ, договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі в розмірі 60 %.

Хоч між ОСОБА і ТОВ НВО «Новые технологии» і виникли правовідносини за цивільно-правовим договором, однак цей договір стосується набуття корпоративних прав позивачкою. Момент набуття права власності на частку у статутному капіталі товариства прямо передбачений у договорі (пункт 1.6), а саме з часу його підписання).

 

78529689 — 05.12.18 спір між двома юридичними особами на підставі виконання інвестиційного договору про визнання права власності — господарське судочинство.

 

78680730 – 12.12.18 поняття добросовісного набувача, умови витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсними приватизацію квартири, недійсним розпорядження відділу приватизації житлового фонду, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виключення з Державного реєстру речових прав власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, зняти з реєстрації та виселити зі спірної квартири, юрисдикція (спірні правовідносини є відносинами з передачі квартири з державної власності у приватну власність, результатом чого є набуття у приватну власність об’єкта нерухомого майна, а тому, спір, який виник між сторонами у справі, належить розглядати у порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

Відчуження ОСОБА5 квартири на підставі договору купівлі-продажу без участі ОСОБА3 та ОСОБА4, які не лише мали право користування цим житловим приміщенням, але і не позбавлені права на її приватизацію, є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним згідно з вимогами частини першої статті 203, частин першої і третьої статті 215 ЦК України, і скасування державної реєстрації прав на квартиру за ОСОБА6 відповідно до вимог частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Спір за зустрічним позовом про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов’язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини.

ЦК України не пов’язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов’язані повернути усе, отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним.

Поняття добросовісного набувача пов’язується у ЦК України (статті 330, 388) з можливістю захисту від власника у разі набуття (придбання) майна. Добросовісним вважається той набувач, який не знав і не мав знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати).

 

 Оспорювання державної реєстрації права власності

 

78376852 — 28.11.18 вимоги про скасування державної реєстрації — оскарження дій державного реєстратора щодо внесення запису про реєстрацію права власності на належне йому на праві власності нерухоме майно із відмінними технічними характеристиками квартири – цивільна юрисдикція.

(при визначенні юрисдикційності спору з державним реєстратором чи щодо оскарження дій державного реєстратора критерієм такого розмежування є предмет оскарження. Якщо позивач оскаржує дії державного реєстратора з приводу розгляду його заяви у контексті статті 24 Закону № 1952-IV, і цей спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Відтак спір підлягає розгляду у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства. Суди на порушення вимог статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) помилково розглянули спір.

Якщо позивачем оскаржуються дії державного реєстратора щодо вчинення їх за заявами третьої особи, тобто стосуються правовідносин, які виникли чи виникають між державним реєстратором і іншою, відмінною від позивача, особою, вбачається спір про право між позивачем та іншою особою щодо нерухомого майна, який повинен розглядатися у порядку цивільного чи господарського судочинства, залежно від суб’єктного складу сторін, та є за своєю природою приватноправовим спором).

 

78977510 — 21.11.18 про скасування декларації про готовність об’єкта до експлуатації, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, склад сторін, юрисдикція (Якщо фізична особа оспорює правомірність набуття іншою особою речового права, яке було зареєстроване на підставі декларації про готовність об’єкта до експлуатації, спір про скасування реєстрації такої декларації, скасування свідоцтва про право власності, а також рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є приватноправовим і має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Ініційований фізичною особою спір про скасування декларації про готовність об’єкта до експлуатації має розглядатися як спір, що пов’язаний з порушенням цивільних прав позивача особою, за якою на підставі вказаної декларації було зареєстроване право власності на відповідний об’єкт нерухомого майна.

Скасування реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації, що стала підставою для оформлення замовником будівництва права власності на об’єкт нерухомого майна, впливає на права й обов’язки цього замовника, зокрема, в частині можливості експлуатації відповідного об’єкта нерухомості. А тому належним відповідачем за вимогою про скасування реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації є замовник будівництва (особа, на користь якої така декларація зареєстрована).

 

Спори про речове майно військовослужбовців

 

74838780 — неотримання особою речового майна (військової форми, одягу) за час проходження служби та під час звільнення в запас, а також відповідної компенсації за це майно, стало причиною позбавлення права власності позивача, зокрема, володіти, користуватися й розпоряджатися об’єктом власності (грошовими коштами).

Звернення позивача до суду з указаним позовом спрямоване на відновлення його майнового стану (порушеного права власності та ліквідації збитків, заподіяних його інтересам), на захист якого спрямовані засоби та норми, визначені саме цивільним і цивільним процесуальним законодавством.

Отже, спір між сторонами не є публічно-правовим, та має розглядатися за правилами цивільної юрисдикції.

(див також висновок у постанові ВП від 10 квітня 2018 року у справі № 14-62цс18).

 

  1. Спори про самочинне будівництво

72489796 — 21.02.18 — позов ради про приведення особою самочинно реконструйованої квартири у попередній стан – ЦПК, а не КАС.

 

73438160 — 14.03.18 — спір фізичної особи (який є підприємцем) щодо самочинного будівництва – ЦПК.

 

77720897 — 31.10.18 відмовивши у задоволенні позовних вимог про знесення самочинного будівництва з тих підстав, що таке знесення є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, а місцевий суд не встановив чи є можливість проведення перебудови спірного об’єкта та чи відмовляється особа від її проведення, апеляційний суд порушив тим самим норми процесуального права. Невстановлення обставини щодо можливості проведення перебудови об’єкта самочинного будівництва не може бути підставою для відмови у захисті порушених прав позивачки.

 

74309612 — 16.05.18 особа не надала відомостей про звернення до відповідних органів з приводу прийняття в експлуатацію створеного внаслідок реконструкції об’єкта нерухомого майна, а також з приводу переведення майна жилого фонду у нежитловий, тому правильним є висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову про визнання права власності на самочинне будівництво (КЦС).

 

78426358 — 28.11.18 вимоги ДАБІ про зобов’язання особи знести самочинно збудований об’єкт будівництва — комплекс багатоквартирних житлових будинків -адміністративна юрисдикція (метою знесення об’єктів самочинного будівництва за позовом органів державного архітектурно-будівельного контролю є не перехід права власності на ці об’єкти, а приведення будівництва у відповідність до імперативних вимог публічно-правових норм, направлених на захист суспільних інтересів.

Спір не пов’язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб’єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованих об’єктів містобудування. Справа за позовом такого суб’єкта належить до компетенції адміністративних судів.

Аналогічні висновки викладено в постановах ВП ВС від 10 та 11 квітня 2018 року у справах № 1519/2-787/11 та № 161/14920/16-а відповідно, у яких ВС відступив від висновку ВСУ, викладеного в постанові від 15 листопада 2016 року у справі № 21-1959а16 в цій категорії справ).

 

74064865 — 10.04.18 позов РДА про зобов’язання привести самочинно реконструйоване домоволодіння до попереднього стану – адміністративна юрисдикція (звернення РДА до суду з позовом про зобов’язанняособи за свій рахунок привести до попереднього стану житловий будинок, здійснене на виконання владних управлінських функцій та спрямоване на захист публічного, а не приватного інтересу. Зокрема позивач наголошує на тому, що будівництво та реконструкція здійснені без необхідних дозвільних документів та з недотриманням вимог пожежних, санітарно-епідеміологічних та інших установлених державою норм і правил. Порушення цих вимог може спричинити негативні наслідки для невизначеного кола осіб. Вказане свідчить про те, що такий спір є публічно-правовим і його належить розглядати в порядку адміністративного судочинства).

 

78977510 — 21.11.18 про скасування декларації про готовність об’єкта до експлуатації, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, склад сторін, юрисдикція (Якщо фізична особа оспорює правомірність набуття іншою особою речового права, яке було зареєстроване на підставі декларації про готовність об’єкта до експлуатації, спір про скасування реєстрації такої декларації, скасування свідоцтва про право власності, а також рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є приватноправовим і має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Ініційований фізичною особою спір про скасування декларації про готовність об’єкта до експлуатації має розглядатися як спір, що пов’язаний з порушенням цивільних прав позивача особою, за якою на підставі вказаної декларації було зареєстроване право власності на відповідний об’єкт нерухомого майна.

Скасування реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації, що стала підставою для оформлення замовником будівництва права власності на об’єкт нерухомого майна, впливає на права й обов’язки цього замовника, зокрема, в частині можливості експлуатації відповідного об’єкта нерухомості. А тому належним відповідачем за вимогою про скасування реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації є замовник будівництва (особа, на користь якої така декларація зареєстрована).

 

  1. Спори про припинення права власності на земельну ділянку
  2. Спори про право власності та інші речові права на чуже майно
  3. Спори про право власності та інші речові права володіння чужим майном
  4. Спори про право власності та інші речові права з приводу сервітутів
  5. Спори щодо права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)
  6. Спори про право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій)
  7. Спори про право інтелектуальної власності
  8. Спори про авторське право
  9. Спори про право на винахід, корисну модель, промисловий зразок та раціоналізаторські права

78977577 — 05.12.18 спір щодо порушення права інтелектуальної власності на знак для товарів та послуг та відшкодування моральної шкоди, цивільне судочинство.

 

  1. Спори про суміжні права
  2. Спори про торговельну марку та товарний знак
  3. Спори з приводу інших об’єктів промислової власності
  4. Спори, що виникають з договорів

 

77933490 — 14.11.18 оспорювання учасником ТОВ довіреності, виданої іншій особі на представництво інтересів ТОВ є спором, що випливає з корпоративних відносин, — господарська юрисдикція.

 

78680689 – 12.12.18 положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням відповідних положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків. Такого висновку дійшов Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, і підстав для відступу від цієї позиції у частині застосування частини третьої статті 551 ЦК України не вбачається. Закриття провадження у справі у звязку з припиненням позивача — юридичної особи.

 

  1. Спори, що виникають з договорів купівлі-продажу

77586946 — виходячи з положень норм ЦПК України та ГПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, спір, що виник між сторонами, де позивачами є фізичні особи, а відповідачами — юридичні особи, щодо недійсності договору купівлі-продажу, за суб’єктним складом є цивільно-правовим, а юрисдикція щодо його розгляду належить суду загальної юрисдикції.

 

74598910 — 06.06.18 — визнання договірів купівлі-продажу та іпотеки недійсними, витребування майна ст.ст. 387, 388 ЦК (без П.П.).

 

74777545 — визнання недійсними договорів купівлі-продажу з підстав порушення закону — наявності ухвали суду про забезпечення позову про стягненн боргу (спірні договори ОСОБА уклав з порушенням закону, оскільки об’єктами, відчуженими за цими договорами, було забезпечено позов ОСОБА в іншій справі, дійшов обґрунтованих висновків про визнання спірних договорів недійсними за позовом позивачки як заінтересованої особи права та законні інтереси якої порушено вчиненням оспорюваних правочинів, і скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, здійсненої на підставі їх укладення, як похідної вимоги позивачки, що є правовим наслідком недодержання сторонами під час вчинення правочину вимог закону, адже недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю (частина перша статті ника на те, що на момент укладення спірних договорів ухвала судді про забезпечення позову ще не перебувала на виконанні органів державної виконавчої та реєстраційної служб, не має правового значення, оскільки за змістом статті 153 ЦПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, ухвала про забезпечення позову виконується негайно, а її оскарження не зупиняє виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Саме такі правові висновки містяться й в ухвалі Верховного Суду України від 10 березня 2011 року у справі № 6-2773св08).

 

77136524 — 03.10.18 — спір з приводу удаваності продажу корпоративних прав, продажу частки ТОВ є корпоративним і розглядається за правилами ГПК.

 

78129908 — 21.11.18 прокурор не обрав жодного конкретного способу захисту порушеного права в частині застосування наслідків недійсності оскаржуваних ним правочинів. Розмежовування випадків застосування двосторонньої реституції як наслідку недійсності правочину та витребування майна від добросовісного набувача як способу захисту прав власника, порушених незаконним відчуженням цього майна.

 

77197575 — 22.08.18 зобов’язання вчинити певні дії за попереднім договором купівлі-продажу, нікчемність попереднього договору, юрисдикція (Той факт, що предметом попереднього договору є будівля, яка знаходиться у промисловій частині міста, не може свідчити про те, що цей об’єкт нерухомості позивач мав намір придбати як суб’єкт господарювання та з метою здійснення господарської діяльності. А згадка у попередньому договорі статті 182 ГК України не може свідчити про те, що попередній договір є господарським.

Спір, який виник між фізичною та юридичною особою щодо придбання фізичною особою нерухомого майна, має розглядатися за правилами цивільного судочинства, якщо вказана фізична особа на момент укладення відповідного договору не була зареєстрована як підприємець, не придбавала нерухоме майно для здійснення як підприємець господарської діяльності та/чи фактично не використовувала його з такою метою.

Суд апеляційної інстанції встановив, що попередній договір, який підлягав нотаріальному посвідченню, був підписаний сторонами без додержання встановленої законом форми договору.

З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на нікчемність попереднього договору.

Відповідно до частини другої статті 635 ЦК України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Отже, наслідки порушення попереднього договору однією зі сторін розкриті у частині другій статті 635 ЦК України. І вони застосовуються, якщо інше не встановлено тим самим попереднім договором або актами цивільного законодавства. Наслідків, про застосування яких просить позивач, немає ні у попередньому договорі, ні у цивільному законодавстві України.

Окрім того, згідно зі статтею 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування)

78192852 — 14.11.18 визнання недійсним дубліката договору купівлі-продажу не є способом захисту права (Оспорюваний дублікат договору, який повністю відповідає оригіналу, не має самостійного значення і сили правочину, оскільки його видання не встановлює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов’язків, а є документом, який лише дублює, відтворює зміст договору, та не може порушувати права позивача. Тому можливості визнання його судом недійсним у зв’язку з недотриманням Приватним нотаріусом встановленої процедури його видачі визначеної статтею 53 Закону № 3425-XII та Інструкцією жодним законом не передбачено.

Відповідно до норм ЦК України недійсним можна визнати лише договір як правочин, і така вимога може бути заявлена як однією зі сторін, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Договір як документ, а також дублікат чи копії такого документу не можуть бути визнані недійсними).

 

 

78215341 — 21.11.18  вимоги про визнання дій протиправними, визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між юридичними особами та витребування майна з чужого незаконного володіння фізичної особи – цивільна юрисдикція (необґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про необхідність відмови у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог до ТОВ, що є юридичною особою, оскільки позовні вимоги, заявлені до 15 грудня 2017 року до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному провадженні в порядку цивільного процесуального законодавства, якщо від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог, і законом не встановлено розгляду кожної з них за правилами визначеного виду судочинства.

Подібні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила, зокрема в постановах від 30 травня 2018 року в справі № 14-123цс18 та від 07 листопада 2018 року в справі № 14-319цс18).

 

78496651 — 05.12.2018 визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна, склад сторін, юрисдикція (фактично спір виник між юридичними особами щодо права на спірне нерухоме майно, а саме: позовні вимоги про визнання недійсним правочину купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між двома юридичними особами, витребування нерухомого майна у юридичної особи на користь іншої юридичної особи.

За таких обставин та з підстав, передбачених указаними нормами процесуального права, зазначений спір між юридичними особами підлягає розгляду в порядку господарського судочинства; у цій справі мало місце об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинств, що згідно з положеннями статті 20 ЦПК України не допускається.

Визначення у позові складу сторін у справі (позивачів), який не відповідає реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах, не може змінювати вид судочинства, в якому слід розглядати такий спір).

 

78680730 – 12.12.18 визнання недійсними приватизації квартири, розпорядження відділу приватизації житлового фонду, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виключення з Державного реєстру речових прав власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, зняти з реєстрації та виселити зі спірної квартири, юрисдикція (спірні правовідносини є відносинами з передачі квартири з державної власності у приватну власність, результатом чого є набуття у приватну власність об’єкта нерухомого майна, а тому, спір, який виник між сторонами у справі, належить розглядати у порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

Відчуження ОСОБА5 квартири на підставі договору купівлі-продажу без участі ОСОБА3 та ОСОБА4, які не лише мали право користування цим житловим приміщенням, але і не позбавлені права на її приватизацію, є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним згідно з вимогами частини першої статті 203, частин першої і третьої статті ЦК України, і скасування державної реєстрації прав на квартиру за ОСОБА6 відповідно до вимог частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Спір за зустрічним позовом про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов’язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини.

ЦК України не пов’язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов’язані повернути усе, отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним.

Поняття добросовісного набувача пов’язується у ЦК України (статті 330, 388) з можливістю захисту від власника у разі набуття (придбання) майна. Добросовісним вважається той набувач, який не знав і не мав знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати).

 

Спори, що виникають з договорів поставки

 

74963752 – 05.06.18 вимоги про стягнення заборгованості за договором поставки, склад сторін, юрисдикція, стаття 625 ЦК (суб’єктом підприємницької діяльності за договором поставки має бути продавець (постачальник). Вимоги наявності такого статусу для покупця немає. Покупець має право використовувати товар, отриманий за договором поставки, у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням).

 

  1. Спори, що виникають з договорів дарування
  2. Спори, що виникають з договорів найму(оренди)

74475993 — 16.05.18 — момент виникнення орендних відносин,  період розрахунку плати, розмір несплаченої орендної плати. 

 

72377896 — 14.02.18 — визнання недійсним договору оренди землі з підстав його не підписання (договір оренди, укладений від імені позивачки, підписано не нею, а іншою особою. Таким чином, зазначений договір було укладено без волевиявлення позивачки, а тому суд дійшов правильного висновку про його недійсність на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України) (Не ВП).

78215470 — 21.11.18  стягнення заборгованості за договором оренди — індексації курсової різниці та пені (без ПП).

 

  1. Спори, що виникають з договорів надання послуг

73657814 — 24.04.18 — юрисдикція спору про відшкодування збитків за відбір електроенергії ФОП чи особою – ЦПК (позовні вимоги ПАТ пред’явлені до однієї і тієї ж особи, яка перебуває у різних правових статусах — «фізична особа» та «фізична особа-підприємець». Апеляційний суд не врахував особливостей правового статусу відповідача та, що останній саме як фізична особа має нести відповідальність за завдані позивачу збитки).

 

74218787 — 08.05.18 – задоволення позову фізичної особи, яка в установленому законом порядку набула статусу фізичної особи – підприємця про укладення договору про постачання електроенергетичної енергії з новим власником нерухомості, цивільна юрисдикція (Згідно з пунктом 11.2 ПКЕЕелектропередавальна організація зобов’язана приєднувати до своїх електричних мереж електроустановки споживачів з дотриманням вимог законодавства України.

Відповідно до пункту 1.9 ПКЕЕ постачальники електричної енергії за регульованим тарифом на закріпленій території не мають права відмовити споживачу або субспоживачу, електроустановки якого розташовані на цій території, в укладенні договору, за умови дотримання вимог законодавства України, зокрема цих Правил та інших нормативно-технічних документів.

За вимогами пункту 5.3 ПКЕЕ постачальник електричної енергії за регульованим тарифом зобов’язаний надати на розгляд проект договору про постачання електричної енергії протягом 7 робочих днів для споживачів із приєднаною потужністю до 150 кВт та протягом 14 робочих днів для споживачів із приєднаною потужністю 150 кВт та більше від дати прийняття від споживача документів, зазначених у пункті 5.4 цих Правил.

Відмова відповідача у здійсненні дій щодо укладення договору про постачання електричної енергії з посиланням на існуючий договір з попереднім власником не ґрунтується на вимогах закону та порушує права нового власника щодо реалізації ним свого права власності на належне йому нерухоме майно).

 

77910919 — 17.11.18 — визнання права на забезпечення та встановлення споживачам індивідуальних газових лічильників (Оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов’язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 Закону № 3533-VI зобов’язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, — до 01 січня 2018 року, так як розгляд справи по суті завершився до внесення змін щодо строку встановлення лічильників таким споживачам).

 

78977374 — 05.12.18 позов про скасування акта про порушення правил користування електроенергією, юрисдикція (спір виник між споживачем та постачальником електроенергії, які відповідно до договору є юридичними особами: ТОВ  та ПАТ «Київобленерго», акт про порушення правил користування електричною енергією складено відносно ТОВ «Арслан» як споживача.

Отже, суб’єктний склад та характер правовідносин дає підстави віднести спір до господарсько-правового. Він не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Однак, апеляційний суд не перевірив доводів ОСОБА, який вказував, що у даному випадку порушені його права як фізичної особи).

 

  1. Спори, що виникають з договорів страхування

74120917 — 15.05.18 — відшкодування шкоди внаслідок ДТП з власника дороги, ст.1166 ЦК (без пп) (задовольняючи позовні вимоги з підстав статті 1166 ЦК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що відповідач є власником автомобільної дороги, на якій відбулася вказана ДТП, внаслідок якої пошкоджено автомобіль позивача, проте не створив належних умов щодо безпеки використання автомобільних доріг, а тому повинен відшкодувати позивачу збитки, що виникли через незадовільний стан дороги).

 

75296543 — 04.07.18 — обовязок страховика за обовязковим страхуванням, регрес та суброгація (відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов’язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов’язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Уклавши договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов’язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов’язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність).

 

75296551 — 20.06.18 — не передбачено солідарного обов’язку страховика та страхувальника щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП майну потерпілого; докази вини особи у ДТП; юрисдикція  (Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов’язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов’язання. Законодавство України не передбачає солідарного обов’язку страховика та страхувальника щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП майну потерпілого.

За змістом пункту 33.2 статті 33 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та примітки до статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення для отримання страхової виплати за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів протокол про адміністративне правопорушення та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не можуть бути єдиними доказами вини особи, зокрема, у завданні шкоди майну потерпілого)

 

75296575 — 20.06.2018 —  стягнення страхового відшкодування за договором добровільного страхування автомобіля (без ПП).

 

77136573 — 03.10.18 — відмова потерпілому у виплаті страхового відшкодування (ДТП) внаслідок пропущення річного строку звернення до страховика (без ПП).

 

77197531 — 03.10.18 — стягнення страхового відшкодування зі страховика, суброгація, юрисдикція спору між страховиками – ГПК. 

 

77197537 — 03.10.18 позов страховика потерпілого до страховика винуватця ДТП та винної особи про відшкодування шкоди, відсутність солідарної відповідальності, межі відповідальності, юрисдикція (У разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов’язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов’язаним суб’єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом № 1961-IV. Після такої виплати деліктне зобов’язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов’язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов’язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).

Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), і відступати від неї не вбачається підстав.

Спір між двома господарюючими суб’єктами (страховими компаніями) повинен бути вирішений за правилами іншого судочинства (господарського), оскільки солідарне стягнення із заподіювача шкоди та страховика за встановлених судом обставин є неможливим).

 

78470372 — 05.12.18 ДТП, шкода, регресна відповідальність підприємства, працівник не є належним відповідачем, юрисдикція (згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв’язку з виконанням своїх трудових (службових) обов’язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб’єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб’єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки  — роботодавець.

Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм).

  1. Спори про відшкодування шкоди, заподіяної від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності

78750868 — 05.12.18 якщо право на відшкодування завданої умовами виробництва моральної шкоди, яка спричинила втрату потерпілим професійної працездатності, виникло в особи до набрання чинності Законом України № 717-V від 23 лютого 2007 року, тобто до 20 березня 2007 року, така особа має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду незалежно від дати звернення з позовом до суду. Визначення розміру відшкодування моральної шкоди. Позовна давність не застосовуєтья. Цивільна юрисдикція.

 

  1. Спори, що виникають з договорів про поворотну фінансову допомогу
  2. Спори, що виникають з договорів: позики, кредиту, банківського вкладу

Позика (розписка)

стягнення заборгованості за кредитним договором в т.ч. процентів, пені

74838904 — 28.03.18 – основне та додаткове зобовязання за кредитним договором, нарахування процентів за кредитним договором лише у межах строку його дії, застосування ст. 625 ЦК, позовна давність за порушення терміну внесення чергових платежів, поняття строків, термінів (Зобов’язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним, а зобов’язання зі сплати штрафу та пені є додатковим до основного.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов’язання, які деталізують обов’язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п’ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов’язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

 

73029851 — 21.03.18 окремо взятий спір за позовом банку до підприємця про стягнення боргу за кредитом – ГПК.

 

75133502 — 13.06.18 — з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов’язок повернути позивачеві заборгованість, нараховану за цим договором станом на день його розірвання, а кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору. Права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).

 

75068795 — 20.06.18 про визнання зобовязання за кредитним договором припиненим, внаслідок сплати коштів поручителем за рахунок депозиту (без ПП).

 

75287333 — 13.06.18 відмовляючи банку у стягненні з боржника заборгованості за процентами суд дійшов висновку, що позивач не обґрунтував природи походження цієї заборгованості; а відмовляючи у позові до поручителя про стягнення заборгованості апеляційний суд виходив з того, що банк не надав розрахунку заборгованості за Кредитним договором у межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням.

 

75287282 —  04.07.18 — нарахування банком процентівпені, ст. 625 ЦК за наявності невиконаного судового рішення (в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов’язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов’язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред’явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов’язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів).

 

77720972 — 31.10.18 право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойкуприпиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання.

Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18).

 

78011437 —  14.11.18 —  посилання на невідповідність розрахунку заборгованості умовам кредитного договору не є підставою для відмови в задоволенні позову.

 

77870772 — 07.11.18 – перевірка правильності розрахунку та доводів про припинення поруки, вимоги до боржника та поручителів – фізичних та юридичних осіб, юрисдикція до 15.12.2017 р. — цивільна (позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2017 року, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов’язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.

Апеляційний суд свої висновки належним чином не обґрунтував, залишив поза увагою доводи апеляційної скарги ТОВ про неправильний розрахунок банком заборгованості за кредитним договором та про припинення поруки за договорами поруки, не надав їм належної правової оцінки, чим порушив вимоги частини третьої статті 382 ЦПК України та статті 6 Конвенції в частині доступу до правосуддя).

 

78215391 — 21.11.18 позов банку в особі уповноваженої особи Фонду ГВ про стягнення заборгованості за кредитним договором – цивільна юрисдикція (спірні правовідносини пов’язані з невиконанням відповідачем умов цивільно-правової угоди, спір не вважається публічно-правовим, а виникає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували.

Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду узгоджується з висновками, висловленими у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 14-160цс18).

 

78529716 – 05.12.18 вимоги банку про стягнення заборгованості за одним кредитним договором солідарно з позичальника та двох поручителів — фізичної та юридичної особи – цивільна юрисдикція (за ЦПК 2004 року) (Право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів передбачена у процесуальному законі незалежно від того, чи існує між цими відповідачами солідарне зобов’язання. ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не передбачав обмежень щодо розгляду спору з таким предметом і суб’єктним складом, як у цій справі, в порядку цивільного судочинства, а ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) навпаки встановлював обмеження за суб’єктним критерієм, які унеможливлювали розгляд позову кредитора-юридичної особи до боржника-фізичної особи та поручителів, один з яких є юридичною особою, а інший — фізичною особою. Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що цей спір в частині вимог позивача до поручителя-юридичної особи має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Суди з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли висновку щодо ненадання банком позичальнику обумовленої кредитним договором суми коштів в іноземній валюті. А тому висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог до позичальника та його поручителя-фізичної особи є обґрунтованим).

 

75241957 — 11.04.18 стягнення заборгованості за кредитним договором з ФОП та поручителя — фізичної особи – цивільна юрисдикція, доведеність позову  (за правилами ГПК України у редакції, що була чинною на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, не передбачалося можливості розгляду справи в порядку господарського судочинства в одному провадженні як стосовно вимог до позичальника — юридичної особи, так і поручителя — фізичної особи, яка є стороною договору, укладеного на забезпечення виконання основного зобов’язання та має солідарні з позичальником зобов’язання, що випливають з кредитного договору та договору поруки.

Зі змісту статті 15 ЦПК України у редакції, яка діяла на час розгляду справи, можна зробити висновок про можливість розгляду таких вимог саме у порядку цивільного судочинства.

Відповідачем жодним чином не спростовано розмір заборгованості за кредитним договором згідно розрахунку, наданого позивачем).

 

78496196 – 05.12.18 оскільки позовні вимоги пред’явлені до відповідачів, які є фізичними особами, кредитний договір, договори іпотеки та поруки теж укладені з фізичними особами, вимоги до них є однорідні, нерозривно пов’язані між собою, тому спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

 

75286917 — 15.05.18 сплив строку договору, наявність судового рішення про стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентів позбавляє банк права на повторне стягнення заборгованості за тілом кредиту, нарахування процентів у заявленому розмірі за користування кредитом та припинення поруки, юрисдикція спору з участю поручителя юридичної особи до 15.12.17 р. — ЦПК.

 

Зміна процентної ставки

74598575 — 06.06.18 — зміна процентної ставки шляхом сплати коштів за кредитом після зміни умов договору.

 

Реструктизація заборгованості

72938690 — 21.03.18 — оцінка всіх доказів, реструктизація заборгованості.

Валюта виконання зобов’язання

74537186 — 30.05.18 — наявність рішення суду про стягнення валютного кредиту у гривні унеможливлює стягнення курсової різниці.

Наявність невиконаного рішення про стягнення боргу

75287282 —  04.07.18 — нарахування банком процентів, пені, ст. 625 ЦК за наявності невиконаного судового рішення.

77720972 — 31.10.18 право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойкуприпиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання.

 Наявність вироку та договірні відносини

74838873 — 16.05.18 ст. 625 ЦК України застосовується й до деліктних правовідносин, в.т. до грошового зобовязання, що випливає з вироку суду ( Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов’язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов’язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов’язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов’язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов’язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов’язань).

 Визнання виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості таким, що не підлягає виконанню

77801816 — 31.10.18 спір про скасування виконавчого напису нотаріуса про стягнення з фермерського господарства на користь банку заборгованості – господарська юрисдикція (Спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, якщо суб’єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам статті 1 ГПК України вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів.

При цьому за змістом статей 12182227 ГПК України, статей 13 Закону № 3425-XII нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а може бути залучений до участі в ньому як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

У цьому випадку позивач, який згідно зі статтею 1 Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство»у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, є юридичною особою, оспорює наявність заборгованості за укладеним ним з іншою юридичною особою — ПАТ «КБ «Хрещатик» ? кредитним договором, що підтверджує довідкою про відсутність заборгованості за кредитним договором від 31 липня 2015 року.

Отже, перевірці підлягає як наявність заборгованості, так і дії кредитора про повідомлення про заборгованість і неналежні дії приватного нотаріуса, що, враховуючи суб’єктний склад такого спору, є спором, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства).

 

75004167 — 15.05.18 визнання незаконним і скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав на нерухоме майно – предмет іпотеки – цивільна юрисдикція.

 

Порука

78680714 — 12.12.18, 78977544 — 31.10.18, 72490047 — 21.02.18, 73896808 — 17.04.18, 74927368 — 25.04.18  —  юрисдикція спору за позовом кредитора-юридичної особи до боржника-юридичної особи та поручителів-фізичних осіб про стягнення заборгованості: до 15.12.18 – ЦПК, після — за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов’язання.

 

75286917 —  15.05.18 сплив строку договору, наявність судового рішення про стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентів позбавляє банк права на повторне стягнення заборгованості за тілом кредиту, нарахування процентів у заявленому розмірі за користування кредитом та припинення поруки, юрисдикція спору з участю поручителя юридичної особи до 15.12.17 р. — ЦПК.

 

76262657 — 21.08.18 — способи захисту, визнання відсутнім права вимоги сплати боргу, погашеного поручителем не самостійний спосіб захисту, закриття провадження.

 

76615040 — 12.09.18 — юрисдикція вимог до боржника та до поручителів, поданих до та після 15.12.17р.

 

75068679 — 20.06.18 — спір до поручителів де є ЮО, строк дії договору поруки, розгляд справи без належного повідомлення сторін.

 

77696684 — 31.10.18 — юрисдикція спору з участю боржника за кредитним договором – фізичної особи та поручителя юридичної особи за правилами, що діяли до 15 грудня 2017 року — цивільна  (Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір, ініційований у суді та розглянутий місцевим судом на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, тому помилковим є висновок апеляційного суду про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою).

 

78529716 – 05.12.18 вимоги банку про стягнення заборгованості за одним кредитним договором солідарно з позичальника та двох поручителів — фізичної та юридичної особи – цивільна юрисдикція (за ЦПК 2004 року) (Право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів передбачена у процесуальному законі незалежно від того, чи існує між цими відповідачами солідарне зобов’язання. ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не передбачав обмежень щодо розгляду спору з таким предметом і суб’єктним складом, як у цій справі, в порядку цивільного судочинства, а ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) навпаки встановлював обмеження за суб’єктним критерієм, які унеможливлювали розгляд позову кредитора-юридичної особи до боржника-фізичної особи та поручителів, один з яких є юридичною особою, а інший — фізичною особою. Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що цей спір в частині вимог позивача до поручителя-юридичної особи має розглядатися за правилами цивільного судочинства).

 

78680719 – 12.12.18 видача виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду у справі за позовом банку до особи, яким стягнуто заборгованість за кредитним договором, не провадиться, оскільки вирішення спорів щодо захисту прав споживачів не є компетенцією третейського суду.

Ці обмеження не стосуються поручителя, оскільки договір поруки не є споживчим договором, а сторона такого договору не є споживачем, оскільки вказаний договір не направлений на задоволення особистих потреб поручителя.

На етапі узгодження предмета і умов кредитного договору позичальник та кредитор як рівноправні сторони у правовідносинах та суб’єкти приватного права, діючи вільно, на власний розсуд визначили його істотну умову (ціну договору) у виді грошової одиниці певної держави (іноземна валюта), що згідно зі статтями 192533 ЦК України може використовуватися як засіб розрахунку в Україні, тобто є об’єктом цивільних прав. Тому проведення грошових розрахунків за кредитним договором чи їх нездійснення згідно з умовами такого договору, незалежно від валюти кредитування, свідчить, що такі правовідносини мають суто цивільно-правовий, приватний характер та не можуть бути віднесені до таких, які мають публічно-правове значення, є публічно значимі відносини за наявності лише єдиної ознаки — визначення засобу платежу в іноземній валюті.За викладених обставин Велика Палата Верховного Суду відступає від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-831цс15.

 

Припинення поруки

75133502 — 13.06.18 — розірвання кредитного договору має наслідком припинення на майбутнє зобов’язання кредитодавця та позичальника, а також припинення на майбутнє поруки і застави (іпотеки) за обов’язками позичальника, які можуть виникнути, зокрема, за статтею 625 ЦК України після такого розірвання. Порука та застава (іпотека) не припиняються за обов’язками позичальника щодо заборгованості за кредитом, процентів і неустойки, які існували на момент розірвання кредитного договору. Тобто, розірвання кредитного договору не є підставою для припинення поруки та застави (іпотеки), які можуть забезпечувати виконання зобов’язання, що виникло до моменту такого розірвання.

 

77361957 — 17.10.18 — спір до 15.12.2017 р. за позовом банку до  юр. особи боржника та фіз осіб поручителів — ЦПК, припинення поруки.

 

77720972 — 31.10.18 на правовідносини, які виникають після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки (Велика Палата Верховного Суду, враховуючи встановлену законодавцем правову природу поручительства, як додаткового (акцесорного) зобов’язання до основного договору та пряму залежність від його умов, вважає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року (справа № 6-75цс14), від 03 лютого 2016 року (справа № 6-2017цс15) та від 06 липня 2016 року (справа № 6-1199цс16) про презумпцію чинності поруки та неможливість її припинення на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України з огляду на наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, оскільки таке рішення саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору. А тому на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки.

Оскільки банк вимог про стягнення з поручителя сплати встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов’язання, а також трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень статті 625 ЦК України не заявляв, Велика Палата Верховного Суду вважає, що із рішень судів попередніх інстанцій необхідно виключити посилання на пропуск позивачем визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України строку для пред’явлення вимог до поручителя та припинення поруки особи, у зв’язку із чим рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають зміні із зазначенням про відмову у задоволенні позову банку до особи про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв’язку з відсутністю підстав для його задоволення).

 

 Внаслідок спливу строку

 

75068679 — 20.06.18 — спір до поручителів де є юридична особа, строк дії договору поруки, розгляд справи без належного повідомлення сторін.

 

73896808 — 17.04.18 після спливу строку виконання основного зобов’язання у позивача виникло право протягом наступних шести місяців пред’явити вимогу до поручителів про виконання порушеного зобов’язання боржника. І після спливу цих шести місяців порука припинилася.

 

78680714 -12.12.18 за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Отже, порука — це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора вимагати від боржника виконання зобов’язання.

 

 Припинення поруки за окремими платежами                                

75068679 — 20.06.18 — спір до поручителів де є юридична особа, строк дії договору поруки, розгляд справи без належного повідомлення сторін.

 

75287333 — 13.06.18 у разі пред’явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов’язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня  2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі № 6- 3087цс16 та в інших.

 

 Припинення поруки внаслідок збільшення обсягу відповідальності

 Наявність ріш про стягнення боргу та припинення поруки

 

 Солідарна відповідальність поручителів

72525150 — 28.02.18 — час виникнення права на пред’явлення регресної вимоги до солідарного боржника.

Іпотека

Нейсність та нікчемність договору іпотеки

74598910 — 06.06.18 — визнання договірів купівлі-продажу та іпотеки недійсними, витребування майна ст.ст. 387, 388 ЦК (без п.п).

 

78160721 – 12.09.18 обґрунтування учасником ТОВ позовних вимог про визнання договору іпотеки недійсним порушенням процедури вирішення питань, пов’язаних з розпорядженням майном цього товариства свідчить про те, що існує спір учасника (засновника) господарського товариства з цим товариством, пов’язаний зі здійсненням ним діяльності; такий спір виник з корпоративних правовідносин, а тому має розглядається за правилами господарського судочинства незалежно від того, чи заявлені іншими відповідачами у справі фізична особа як сторона оспорюваного договору та приватний нотаріус (див. також висновки, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 серпня 2018 року у справі № 902/458/16).

 

75265639 — 27.06.18 — визнання договору іпотеки недійсним, не виділення в натурі частки в колгоспному дворі.

 

77586946 — 31.10.18 — позов особи про визнання недійсним договору купівлі-продажу, юрисдикція, іпотека, мораторій.

 

74506125 — 29.05.18 — кредитний договір є неукладеним, а тому, договір іпотеки є недійсним.

 

78215412 — 21.11.18 визнання договору іпотеки недійсним з огляду на відсутність згоди другого співвласника – колишнього подружжя (З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, і вважає, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов’язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи ? контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Оскільки договір іпотеки від 05 вересня 2016 року укладений між особами без нотаріально посвідченої згоди особи, яка є співвласником предмета іпотеки в силу вимог статті 60 СК України і така обставина не спростована, то оскаржуваний договір відповідно до вимог статей 203205215 ЦК України має бути визнаний судом недійсним).

 

78376851 — 28.11.18 про захист прав споживачів, визнання вкладником за договором банківського вкладу, Фонд ГВ, юрисдикція (позовні вимоги стосуються не виконання уповноваженою особою Фонду повноважень Фонду, а представництва банку у приватноправових, цивільних правовідносинах, способи захисту інтересів позивача у яких можуть відбуватися лише у межах цивільного судочинства.

З огляду на вказане спір виник з цивільних правовідносин, не вважається публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України, що суд апеляційної інстанції не врахував.

При розгляді справи суд має дослідити, чи виникли договірні правовідносини між позивачем та Банком, чи між вказаними сторонами, а не з Фондом, існують інші зобов’язання.

За частиною другою статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов’язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди).

 

Звернення стягнення на предмет іпотеки:

 

77720890 — 18.09.18 не є подвійним стягненням заборгованості вимога кредитора про звернення стягнення на майно за договором іпотеки до іпотекодавця, чия особа не збігається з особою боржника, за наявності чинного рішення про стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором (наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов’язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

Застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.

Див також правові позиції ВСУ у справі № 6-1080цс15 у постанові від 3 лютого 2016 року; № 3-71гс14 у постанові від 9 вересня 2014 року).

 

77933782 — 14.11.18 — спір між іпотекодавцем – фізичною особою і банком щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у зв’язку з невиконанням боржником – ФОП зобов’язань за кредитним договором —  цивільна юрисдикція (спір, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15.12.2017 року. ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) обмежував участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо правочинів, укладених з фізичними особами для забезпечення виконання зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП (статті 112 цього Кодексу).

 У справі, яка розглядається, позивач — іпотекодержатель звернувся до суду з позовом до фізичної особи — іпотекодавця з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки за укладеним між ними іпотечним договором.

З огляду на викладене висновки апеляційного суду про те, що спір між іпотекодавцем — фізичною особою і банком щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у зв’язку з невиконанням боржником зобов’язань за кредитним договором підлягав розгляду в порядку господарського судочинства є помилковим).

 

78496196 – 05.12.18 оскільки позовні вимоги пред’явлені до відповідачів, які є фізичними особами, кредитний договір, договори іпотеки та поруки теж укладені з фізичними особами, вимоги до них є однорідні, нерозривно пов’язані між собою, тому спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства;

одночасне стягнення заборгованості та звернення сиягнення на предмет іпотеки.

 

74842779 — 29.05.18 розгляд справи судами з порушенням правил виключної підсудності є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі суди не є встановленими процесуальним законом для такого розгляду.

 

Ціна предмету іпотеки

73500804 — 20.03.18 — наслідки незазначення у рішенні початкової ціни предмета іпотеки.

 

 Способи звернення стягнення на предмет іпотеки:

 Продаж предмета іпотеки банком

 Передача предмета іпотеки у власність

73438185 — 21.03.18, 74842779 — 29.05.18 — визнання права власності на предмет іпотеки — лише у позасудовому порядку.

 

77911034 — 07.11.18 звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності іпотекодержателем на предмет іпотеки законом та договором не передбачено (сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

Стаття 37 Закону № 898-IV не вказує про можливість визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля іпотекодержателя та вчинення ним дій, передбачених законом.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 3839 Закону № 898-IV можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього).

 

Вимоги кредитора до спадкоємців

73469649 — 17.04.18 Приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов’язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів:

У разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця;

Спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця;

Спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов’язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки;

Спадкоємець зобов’язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього;

Кредитор має пред’явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги;

Наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги.

Стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред’явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов’язань, забезпечених іпотекою.

Визначені статтею 1281 ЦК України строки пред’явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін.

 

Звернення стягнення у разі припинення

 Звернення стягнення у разі банкрутства

 Мораторій

77586946 — 31.10.18 — висновки суду апеляційної інстанції про відповідність предмета іпотеки у вигляді спірної квартири вимогам статті першої Закону України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та необхідність його застосування у спірних правовідносинах є передчасними

 

Виселення з іпотечного майна

77696631 — 31.10.18 — усунення перешкод у користуванні приватною власністю шляхом виселення з квартири, придбаної на прилюдних торгах у звязку з невиконанням зобовязань за кредитним договором, (частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

 

Припинення іпотеки

 75133502 — 13.06.18 — розірвання кредитного договору має наслідком припинення на майбутнє зобов’язання кредитодавця та позичальника, а також припинення на майбутнє поруки і застави (іпотеки) за обов’язками позичальника, які можуть виникнути, зокрема, за статтею 625 ЦК України після такого розірвання. Порука та застава (іпотека) не припиняються за обов’язками позичальника щодо заборгованості за кредитом, процентів і неустойки, які існували на момент розірвання кредитного договору. Тобто, розірвання кредитного договору не є підставою для припинення поруки та застави (іпотеки), які можуть забезпечувати виконання зобов’язання, що виникло до моменту такого розірвання.

 

77720890 — 18.09.18 наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов’язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

(Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (стаття 17 Закону про іпотеку).

Відповідне регулювання наведено також у статті 593 ЦК України).

77696481 — 31.10.18 спір про визнання правочинів недійсними, визнання іпотеки припиненою за наявності порушеної господарським судом справи про банкрутство відповідача має розглядатися за правилами господарського судочинства (за наявності порушеної господарським судом справи про банкрутство відповідача цивільна справа за позовом до такого позивача не може бути порушена, а у випадку її порушення — підлягає закриттю. Якщо при розгляді цивільної справи з’ясується, що стосовно відповідача у справі порушено провадження про його банкрутство господарським судом, провадження у цивільній справі підлягає закриттю за пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, яка діяла на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), якому відповідає пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, у редакції від 03 жовтня 2017 року, у зв’язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

…спір не є немайновим, оскільки стосується майнових прав заявників, які вважають себе власниками квартир, переданих в іпотеку, а ПП є боржником за виконавчим листом, яким звернуто стягнення на вказані квартири. При цьому позивачі, як покупці квартир, укладали договори з ПП, щодо якого і порушена справа про банкрутство. І саме наявність вказаних договорів було підставою для звернення до суду із позовами, які містять вимоги про визнання недійсними договорів іпотеки, укладених між ПП  та банком.

За змістом частини четвертої статті 10 Закону № 2343-XII суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником).

 

73469649 — 17.04.18 сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред’явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов’язаннями, а також припинення таких зобов’язань (Відповідно до статті 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов’язання, забезпеченого заставою.

Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред’явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов’язаннями, а також припинення таких зобов’язань).

 

Внаслідок спливу строку

Застава (крім іпотеки)

Способи звернення стягнення на предмет застави

74506060 — 16.05.18 — вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави.

 

Недійсність прилюдних торгів

75265993 — 04.07.18 —  розгляд скарги на дії з проведення торгів, участь сторін, судові повідомлення.

 

78215453 — 21.11.18 правова природа торгів, позовна давність, наслідки ліквідації торгуючої організації.

 

Оспорювання рішення про державну реєстрацію прав, прийнятого на підставі застереження до договору іпотеки та внаслідок нереалізації майна на при людних торгах тощо

75004167 — 15.05.18 визнання незаконним і скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав на нерухоме майно – предмет іпотеки – цивільна юрисдикція.

 

77197550 — 22.08.18 визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію прав (оскільки спірні правовідносини пов’язані із захистом права власності позивача та з належністю виконання умов цивільного договору, укладеного позивачем з позикодавцем, то  цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства).

 

78011431 — 29.08.18 позов ТОВ до приватного нотаріуса та банку про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на об’єкти нерухомого майна, — господарська юрисдикція, нотаріус — третя особа (У справі спір виник з договірних відносин, а позов спрямований на захист майнового права позивача. Це свідчить про приватноправовий характер спірних правовідносин і спростовує висновки судів першої й апеляційної інстанцій про належність спору до юрисдикції адміністративного суду.

За змістом статей 1 і 21 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, приватний нотаріус не міг бути відповідачем у господарському процесі, оскільки не є юридичною особою.

Проте Велика Палата Верховного Суду вважає, що вирішення такого спору за правилами господарського судочинства в частині позовних вимог до юридичної особи — Банку, а за правилами адміністративного судочинства — в частині позовних вимог до приватного нотаріуса порушуватиме принцип повноти, всебічності й об’єктивності з’ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 43 ГПК України у вказаній редакції, оскільки дослідження одного і того ж предмету та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.

Саме тому з огляду на характер спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса при реалізації ним функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист приватного (майнового) права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства, нотаріус має залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Тому з огляду на наведену вище аргументацію Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що цей спір має розглядатися за правилами господарського судочинства).

 

78628118 — 12.12.18, 78750887 28.11.18, 74505932 — 11.04.18 рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності на підставі договору іпотеки без укладення окремого договору є протиправним, цивільна юрисдикція (Спір виник між сторонами з приводу порушення права позивача на квартиру внаслідок дій ТзОВ і нотаріуса щодо реєстрації такого права на неї за ТзОВ.

Враховуючи те, що спірні правовідносини пов’язані із захистом права позивача та з належністю виконання договору іпотеки,  спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Суди дійшли висновку про те, що сторони за договором іпотеки погодили можливість виникнення в іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя та у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (підпункти договору іпотеки).Проте, докази укладення такого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у матеріалах справи відсутні. А тому прийняття нотаріусом рішення про державну реєстрацію права власності як такого, що виникає на підставі договору іпотеки, є протиправним.

Варіант. Під час відчуження спірної квартири договору про її добровільну передачу у власність ТОВ  укладено не було, а ОСОБа як іпотекодавець не надавала своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю.

За таких обставин, ураховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, ненадання такого договору нотаріусу та залишення нею без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов’язує можливість переходу права власності, дії приватного нотаріуса щодо реєстрації за ТОВ права власності на спірну квартиру, власником якої залишалась позивачка, не можна вважати законними).

 

78529944 — 12.12.18 позов особи до нотаріуса, ТОВ про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно – предмет іпотеки, не реалізований з прилюдних торгів – цивільна юрисдикція (спірні правовідносини виникли між учасниками справи у зв’язку з невиконанням договірних зобов’язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки — житлового будинку та земельної ділянки позивача, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Спір у цій справі не пов’язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єкта владних повноважень, а стосується захисту його приватного інтересу, оскільки спір щодо реєстраційних дій, здійснених на підставі укладеного договору, стосується спору про право цивільне, в межах якого можуть бути вирішені й питання, пов’язані з реєстрацією прав власності на будинок і земельну ділянку.

Скасування рішень державного реєстратора з проведення реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на нерухоме майно за ТОВ обов’язково буде впливати на майнові права тих осіб, щодо яких ці реєстраційні дії буде скасовано, оскільки питання правомірності укладення угод та їх виконання, на підставі яких здійснено реєстрацію, обов’язково постане перед судом, який буде вирішувати цей спір.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладений у постановах ВПалати ВС у постановах від 11 та 17 квітня 2018 року (справи № 826/366/16 та № 815/6956/15 відповідно), від 22 серпня 2018 року (справа № 820/4673/16), від 17 жовтня 2018 року (справа № 826/17908/14), і ВП ВС не вбачає підстав для відступу від нього)

 

74963768 — 25.04.18 вимоги про визнання незаконними дії ТзОВ щодо неналежного виконання іпотечного договору та договору про відступлення права вимоги і відновити становище, яке існувало до порушення права позивача на земельну ділянку, що була предметом іпотеки шляхом шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і скасування запису державного реєстратора про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно – цивільна юрисдикція.

 

Банківський вклад, Фонд гарантування вкладів

75265981 — 16.05.18  вимоги до Фонду та до банку щодо неналежного виконанням банком зобовязань — не адміністративна, а цивільна юрисдикція. 

 

74777489 — 05.06.18  договір банківського вкладу, Фонд відповідач, цивільна юрисдикція.

 

74777557 — 05.06.18 вимоги до банку в особі уповноваженої особи Фонду про визнання кредитором та внесення до реєстру кредиторів у процедурі ліквідації банку на суму, що перевищує граничний розмір відшкодування коштів – цивільна юрисдикція.

 

75133486 — 06.06.18 — спір вкладника з Фондом за повернення гарантованої суми вкладу – адміністративна юрисдикція, щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і про стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування – цивільна або господарська юрисдикція, статус уповноваженої особи Фонду (спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов’язаний із виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Спір щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і про стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування, є приватноправовим і залежно від суб’єктного складу має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства. Фонд (його уповноважена особа) у таких правовідносинах виконує не владні управлінські функції, а здійснює представництво інтересів банку-відповідача як сторони відповідного договору)

 

75042947 — 20.06.2018 — вимоги до Фонду ГВ про  включення до переліку та реєстру вкладників інформації — адміністративна юрисдикція

 

75287155 — 04.07.18 —  юрисдикція спорів з учасню Фонду гарантування вкладів та банку (спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів)

Спосіб захисту прав (відшкодування коштів за вкладом у межах граничної суми відшкодування, визначеної статтею 26 Закону № 4452-VI, та регулюються положеннями розділу V «Гарантії Фонду та відшкодування коштів за вкладами» цього Закону, фактично такі правовідносини складаються без участі банку боржника)

 

77137594 — 03.10.18 — вимоги до Фонду ГВ про визнання неправоміними дій та відшкодування шкоди внаслідок невиконання судових рішень — юрисдикція КАС (без ПП) (Закриваючи провадження у справі у частині позовних вимог до Фонду про визнання незаконною бездіяльності останнього щодо невжиття дій з виконання судового рішення, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної й касаційної інстанцій, керувався вимогами процесуального законодавства та тим, що Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства).

 

77136540 — 03.10.18 — спір з Фондом ГВ про включення до переліку вкладників та формування реєстру  є публічно-правовим — КАС.

 

77933610 – 04.01.18, 78112029 — 14.11.18 – спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Вимоги про визнання незаконним повідомлення, наказу (рішення) уповноваженої особи Фонду щодо визнання переказу коштів (транзакції) нікчемним (про нікчемність правочинів) не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства (а також адміністративного та господарського судочинства).

 

77870763 — 07.11.18 спір за позовом адвоката про визнання протиправним та скасування рішення про накладення дисциплінарного стягнення, зобов’язання не чинити перешкод у здійсненні адвокатської діяльності та не вносити до Єдиного реєстру адвокатів України відомостей про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю, — адміністративна юрисдикція (У даному випадку оскаржується рішення КДКА області, яким притягнуто адвоката до дисциплінарної відповідальності та зупинено подальше зайняття останньою адвокатською діяльністю. Тобто відповідач, яким є КДКА області, наділений владними управлінськими функціями відносно позивачки, тому спір має публічно-правовий характер і повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічну правову позицію висловлено й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 березня 2018 року (справа № 14-44цс18), а також від 29 серпня 2018 року (справа № 11-617апп18)

 

77870778 — 07.11.18 вимоги про визнання протиправною бездіяльності Фонду та його уповноваженої особи щодо включення вимоги про сплату грошової суми на підставі рішення місцевого суду загальної юрисдикції до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, а також ненадання інформації за запитами; зобов’язання уповноваженої особи Фонду включити вимоги позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів щодо грошової сум на підставі рішення міськрайонного суду – цивільна юрисдикція;  поняття та склад сторін у справі, статус уповноваженої особи Фонду ГВ.

(звернення позивача до Фонду не є підставою для розгляду спору в порядку адміністративного судочинства, оскільки він звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із рішення суду, ухваленого в порядку цивільного судочинства, оскільки сам первісний спір виник з цивільно-правової угоди, тому такий спір щодо внесення до реєстру акцептованих вимог кредиторів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При вирішенні питання про юрисдикцію спорів щодо правовідносин, стороною в яких є неплатоспроможний банк, що перебуває у стані ліквідації, вимоги статті 1, пункту 7 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення з указаним позовом до суду) та статті 19 цього Кодексу (у редакції від 03 жовтня 2017 року) та Закону № 2343-XII не застосовуються.

З урахуванням суб’єктної юрисдикції та того, що стороною у спорі є фізична особа, яка захищає свої цивільні права, справа підлягає розгляду у порядку цивільного, а не господарського судочинства.

Фізична особа у цивільному судочинстві може виступати стороною у справі у разі спору щодо її особистої участі у цивільних правовідносинах.

 Уповноважена особа Фонду за своїм правовим статусом є представником Фонду, діє у межах повноважень, наданих Фондом, отримує визначену Фондом оплату, несе відповідальність перед Фондом, тоді як за дії такої особи перед іншими суб’єктами правовідносин відповідальність несе Фонд.

Уповноважена особа Фонду у правовідносинах з іншими особами виступає як представник Фонду у межах делегованих ним повноважень. Уповноважена особа Фонду представляє Банк у межах делегованих Фондом повноважень. Тобто вона не виступає як фізична особа, яка захищає власні права чи інтереси.

Разом з тим Банк, що ліквідується, не втратив свого статусу юридичної особи, оскільки у частині другій статті 104 ЦК України вказано, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

У частині третій статті 53 Закону № 4452-VI вказано, що ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Слід врахувати, що вимоги, заявлені позивачем, безпосередньо стосуються інтересів Банку.

Тому при розгляді справи суди повинні визначитися зі складом її учасників).

 

78276639 — 28.11.18  вимоги вкладника до Фонду ГВ про визнання права на отримання відшкодування грошових коштів у межах граничного розміру відшкодування коштів; зобов’язання уповноваженої особи Фонду подати додаткову інформацію щодо вкладника; зобов’язання Фонду вчинити всі необхідні дії в межах наданих законом повноважень для здійснення виплати їй відшкодування коштів у межах гарантованої суми як вкладнику неплатоспроможного банку, — адміністративна юрисдикція.

 

78376920 — 28.11.18 стягненням гарантованого державою відшкодування за банківським вкладом, Фонд, юрисдикція КАС (правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер.

У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку, продажу його майна. А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.

Юрисдикція щодо розгляду такого спору належить адміністративному суду, як встановив суд першої інстанції. Проте останній помилково мотивував ухвалу лише тим, що Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Наявність адміністративної юрисдикції щодо вирішення цього спору зумовлене не стільки статусом Фонду, скільки особливим предметом — стягненням гарантованого державою відшкодування за банківським вкладом, за виплату якого від імені держави відповідає Фонд у межах визначеної згідно із Законом граничної суми).

 

78628322 — 12.12.1878376848 — 28.11.18 у разі наявності юрисдикційного конфлікту з приводу вирішення вимог про формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників, які віднесені до адміністративної юрисдикції, суд загальної юрисдикції має вирішити спір по суті (спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування за вкладами за рахунок коштів Фонду (у межах встановленого граничного розміру), та щодо затвердження реєстру відшкодувань вкладникам для здійснення гарантованих державою виплат, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративного суду.

Непослідовність національних судів створила позивачеві перешкоди у реалізації права на судовий захист. Тому з огляду на наведену вище аргументацію доходить висновку, що розгляд цього спору має завершитися за правилами цивільного судочинства).

 

78376913 — 31.10.18 спори з Фондом ГВ стосовно включення вимог спадкоємця вкладника банку до реєстру акцептованих вимог кредиторів цього банку мають приватноправовий характер і повинні розглядатися за правилами цивільного судочинства.

 

78977521 — 28.11.18 спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду ГВ у сумі, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов’язаний із виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Статус уповноваженої особи Фонду ГВ.

 

78627740 – 12.12.18, 78376914 — 14.11.18 спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування (в межах встановленого законом граничного розміру) за вкладами за рахунок коштів Фонду, та затвердження реєстру відшкодувань вкладникам для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративного суду. (Аналогічних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах, зокрема, від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 6 червня 2018 року у справах № 727/8505/15-ц, № 813/6392/15 та № 813/6392/15, від 13 червня 2018 року у справі № 820/12122/15);

від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15, від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, від 3 жовтня 2018 року у справі № 367/2089/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 127/25132/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 592/13020/17 та інших)

 

78426360 — 05.12.18 спір з Фондом ГВ про визнання кредитором банку та включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів відповідної черги не є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, склад відповідачів

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16, від 30 травня 2018 року у справі № 826/5303/16, від 27 червня 2018 року у справі № 307/2765/15-ц.

(Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб’єкта господарювання — банку, що ліквідується), які задовольняються в порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна банку.

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» диференціює правовідносини, що: 1) виникають між вкладником банку та Фондом щодо відшкодування коштів за вкладами у межах граничної суми виплати за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку боржника та регулюються положеннями розділу V «Гарантії Фонду та відшкодування коштів за вкладами» цього Закону;  2) виникають між вкладником та банком, від імені якого діє уповноважена особа Фонду під час його ліквідації, щодо вимог кредиторів за вкладами у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, задоволення яких здійснюється за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку та регулюються положеннями розділу VІІІ «Ліквідація банків» цього Закону.

Уповноважена особа Фонду за своїм правовим статусом є представником Фонду, діє у межах повноважень, наданих Фондом, отримує визначену Фондом оплату, несе відповідальність перед Фондом, тоді як за дії такої особи перед іншими суб’єктами правовідносин відповідальність несе Фонд.

Уповноважена особа Фонду у правовідносинах з іншими особами виступає як представник Фонду у межах делегованих ним повноважень. Уповноважена особа Фонду представляє Банк у межах делегованих Фондом повноважень. Тобто вона не виступає як фізична особа, яка захищає власні права чи інтереси)

 

78376854 — 29.08.18 вимоги особи до банку в особі уповноваженої особи Фонду про включення її до реєстру (списку) банку на виплату вкладу на суму, що перевищує граничний розмір відшкодування коштів – цивільна юрисдикція; можливість та випадки поновлення строку заявлення особою-кредитором вимог до банку після опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії; поняття втручання в ефективне користування правом мирно володіти майном

(Згідно з частиною першою статті 49 Закону Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Про свої вимоги до банку кредитор зобов’язаний заявити у межах 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку. Однак Закон не передбачає заборони щодо поновлення такого строку у разі його пропуску з поважних причин.

Неможливість вкладників забрати заощадження (депозит) з рахунків у банках через відсутність коштів, через передбачене законом замороження рахунків, або через нездатність національних органів вжити заходів з метою надання таким вкладникам можливості розпоряджатися їхніми заощадженнями Європейський суд з прав людини (далі — ЄСПЛ) розглядає як втручання в ефективне користування правом мирно володіти майном, що захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) або як незабезпечення користуванням цим правом (див. mutatismutandisрішення ЄСПЛ у справі «Alisic and Others v. Bosnia and Herzegovina, Croatia, Serbia, Slovenia and the former Yugoslav Republic of Macedonia» від 16 липня 2014 року, заява № 60642/08, § 102)

 

Повернення вкладу

 

75068836 — 19.06.18 — незарахування банком грошових коштів на депозит, цивільне судочинство, звільнення споживачів від сплати судового збору.

 

Проценти за вкладом

Неустойка за законом «Про захист прав споживачів»

Звільнення від неустойки на час обмеження сум видачі вкладів

Банківський рахунок

Платіжні системи та переказ коштів

 

  1. Спори, що виникають договорів підряду

75287056 — 05.06.18 — укладення договору підряду, його умови, виконання, докази.

 

74963905 — 05.06.18 – вимоги про визнання договору укладеним, стягнення заборгованості за договором підряду, наслідки втрати статусу ФОП, юрисдикція, способи захисту порушеного права (фізична особа, яка мала статус суб’єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених ГПК України підстав, не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Такого способу захисту як визнання договору підряду укладеним цивільне законодавство не передбачало, а суд не мав відповідного повноваження. Лише з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу УкраїниЦивільного процесуального кодексу УкраїниКодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений не тільки договором або законом, але й судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України)

 

  1. Спори про недоговірні зобов’язання
  2. Спори про відшкодування шкоди

 

Про відшкодування моральної шкоди

73469613 — 17.04.18 — визнання незаконними дій засновників ТОВ; стягнення із засновників ТОВ моральної шкоди (цивільна юрисдикція) (У матеріалах справи відсутні докази того, що позивач володіє (чи володіла) корпоративними правами у ТзОВ. Відтак, відсутні правові підстави стверджувати, що між позивачем і засновниками ТзОВ, або між позивачем і ТзОВ  виникли корпоративні відносини.

У постанові від 22 березня 2018 року у справі № 235/4376/15-ц (провадження № 14-2цс18) про визнання недійсним рішення загальних зборів засновників товариства з обмеженою відповідальністю Велика Палата Верховного Суду встановила помилковість висновку судів попередніх інстанцій про те, що спірні правовідносини є корпоративними, якщо юридична особа-позивач не є та не був учасником юридичної особи-відповідача, як останній не був і не є учасником позивача. Позовні вимоги у цій справі були звернуті до юридичної особи-відповідача та його засновників з метою захисту права власності позивача на майно, яке, на його думку, незаконно ввійшло до статутного капіталу юридичної особи-відповідача, безпідставно ним використовувалося, а засновники останнього створили перешкоди в управлінні позивачем і у реалізації ним права власності (пункти 22-24 зазначеної постанови).

У справі № 523/9076/16-ц позивач також не обґрунтовує позовні вимоги порушенням корпоративних прав, а вказує на порушення її права власності. Тобто, не будучи учасником ТзОВ, вона звернулася до суду з позовом про захист цивільного права. Відповідачами за цим позовом вважає засновників ТзОВ і саме товариство. Порушення права власності обґрунтовує незаконним, на думку позивача, внесенням у статутний капітал ТзОВ майна, яке належить їй на праві власності, а також зазначенням у редакції статуту цього товариства від 25 липня 2013 року недостовірної, як стверджує позивач, інформації про адресу розміщення обладнання головної станції.

Крім того, позовні вимоги фізичної особи, яка подала позов не як підприємець, про відшкодування моральної шкоди юридичною особою згідно з частиною першою статті 15, частиною другою статті 30 ЦПК України, частинами першою та другою статті 1 і статтею 12 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства).

 

78011464 — 17.10.18  позов фермерського господарства до Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у області про відшкодування моральної шкоди – господарська юрисдикція (предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача відшкодування моральної шкоди, завданої, як стверджує позивач, у зв’язку з приниженням його честі, гідності та ділової репутації. Така вимога не об’єднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір, який за суб’єктним складом підпадає під дію статті 1 ГПК України у редакції, що діяла на час вирішення питання про відкриття провадження).

 

78276640 – 28.11.18 позов особи, яка є засновником підприємства, про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними діями місцевої ради з приводу приниження його честі, гідності та ділової репутації, а також ділової репутації підприємства – цивільна юрисдикція.

Спори про відшкодування шкоди за невиконання судових рішень

73438182 — 14.03.18 — вимоги про відшкодування шкоди невиконанням судового рішення та оскарження бездіяльності – КАС.

 

  1. Спори про відшкодування шкоди завданої внаслідок вчинення злочину

 

  1. спори про відшкодування шкоди завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, крім відшкодування шкоди на виробництві

 

78011447 — 14.11.18 вимога про стягнення невиплаченої одноразової грошової допомоги у зв’язку з отриманням інвалідності ІІ групи, пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби, не регулюється нормою статті 1195 ЦК України, адміністративна юрисдикція (З аналізу пункту 2 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) вбачається, що спір є адміністративним не лише у разі перебування особи на публічній службі чи у разі звернення до суду з позовом про поновлення на роботі. Такий спір є адміністративним у будь-якому випадку, якщо позовні вимоги обґрунтовані і пов’язані саме з проходженням позивачем публічної служби, навіть якщо на момент звернення з позовом така особа не перебуває на публічній службі.

Адміністративне судочинство гарантувало позивачу — фізичній особі підвищений захист, що передбачалося у частинах другій та четвертій статті 11 та статті 71 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду).

одноразова грошова допомога, виплата якої передбачена статтею 16 Закону № 2011-XII та про зобов’язання виплати якої ставить питання особа у позовній заяві, відноситься до соціальних виплат, а тому спір належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

Доводи особи, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки, на його думку, зміст позовних вимог полягає у стягненні компенсації за шкоду, заподіяну здоров’ю, що є сферою цивільно-правових відносин, тобто відповідно до статті 1195 Цивільного кодексу України є відшкодуванням шкоди слід відхилити з огляду на таке.

У своїй позовній заяві сам позивач посилається на спеціальні норми, якими врегульовано питання відшкодування військовослужбовцю, у тому числі звільненому з військової служби, шкоди, спричиненої здоров’ю, якщо така шкода пов’язана з проходженням військової служби. І таке відшкодування пов’язане не лише з наявністю шкоди, а виникає у спеціального суб’єкта — військовослужбовця, і пов’язане з проходженням вказаним суб’єктом публічної служби й не залежить від того, чи перебувала така особа на час звернення до суду на публічній службі.

Відповідачем у справі є орган державної влади, бездіяльність якого оскаржується, а зі змісту позовної заяви вбачається, що вказані вимоги пов’язані з проходженням позивачем публічної служби).

 

  1. Спори про відшкодування шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду

74838883 — 13.06.18 — відшкодування втраченого заробітку внаслідок ухвалення судом виправдувального вироку – цивільна юрисдикція

 

76860092 — 20.09.18 – Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» установлено, що визначення розміру відшкодування шкоди, якої зазнав громадянин внаслідок незаконних дій, у разі ухвалення виправдувального вироку здійснює суд, про що постановляє відповідну ухвалу. Оскільки Закон № 266/94-ВР не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 1516 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою у порядку цивільного судочинства.

Суди попередніх інстанцій правильно керувалися тим, що на підставі положень Закону № 266/94-ВР ОСОБА_3 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред’явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили.

Разом з тим суди не врахували, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з’ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Оскільки суди першої й апеляційної інстанцій визначили моральну шкоду у мінімально можливому розмірі та не навели належного обґрунтування такому висновку, то не можна вважати правильними, законними та обґрунтованими висновки апеляційного суду про те, що оскільки ОСОБА перебував під слідством та судом 114 повних місяців, то розмір відшкодування моральної шкоди становить 165 000 грн (1 450 грн (мінімальна заробітна плата) х 114 місяців).

 

77721209 — 31.10.18 відшкодування шкоди (моральної шкоди, сум, сплачених громадянином у зв’язку з наданням йому юридичної допомоги у кримінальному провадженні, неотриманої заробітної плати), завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду (право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР виникає в особи у випадку повної реабілітації.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, прийнятих судами.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення недоотриманої внаслідок незаконного звільнення заробітної плати, місцевий суд, із висновками якого у цій частині погодився й апеляційний суд, зазначив, що наказом УМВС позивач звільнений у запас Збройних сил України у зв’язку з порушенням трудової дисципліни; рішення про відсторонення позивача від служби у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності не приймалося, а тому вважав відсутніми підстави для стягнення на користь позивача заробітної плати в порядку, передбаченому Законом № 266/94-ВР.

Однак Велика Палата Верховного Суду у цій частині позовних вимог вважає за необхідне зазначити таке.

На обґрунтування позовних вимог про стягнення недоотриманої внаслідок незаконного звільнення заробітної плати позивач зазначив, що його звільнено через розслідування кримінальної справи стосовно нього, але, як установив суд, позивача звільнено за порушення дисципліни.

Згідно з матеріалами справи позивача звільнено за дисциплінарний проступок, який підтверджується порушенням кримінальної справи.

З огляду на це Велика Палата Верховного Суду вважає, що при вирішенні вимоги про відшкодування втраченого заробітку необхідно застосувати пункт 1 статті 3 Закону № 266/94-ВР, за яким у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій).

 

78112043 — 21.11.18 – вимоги про визначення розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, визначення розміру сплачених сум за надання юридичної допомоги у кримінальному провадженні мають розглядатися у порядку цивільного, а не кримінального судочинства

  1. Спори про відшкодування шкоди завданої майну фізичних або юридичних осіб

76812061 — 20.09.18 — право осіб, що проживають на непідконтрольній території, на отримання страхових виплат та допомоги. 

 

75068841    — 19.06.18 справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах, — господарська юрисдикція.

 

78376901 — 31.10.18 спір між Фондом ГВ і повязаними з діяльністю банку посадовими особами про відшкодування шкоди – господарська юрисдикція (Господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах (пункт 12 частини першої статті 20 ГПК України). Оскільки Фонд на час ліквідації банку здійснює управління та розпорядження його майном, що за своєю суттю властиво для власника юридичної особи, спір між Фондом і посадовими особами банку про відшкодування заподіяної третій особі шкоди має розглядатися за правилами господарського судочинства).

 

78627862 — 12.12.18 позов військової частини до фізичної особи — військовослужбовця про стягнення майнової шкоди, завданої ним під час проходження військової служби –спірні правовідносини виникли у зв’язку із завданням відповідачем шкоди державі під час проходження публічної служби — адміністративна юрисдикція.

 

  1. Спори про відшкодування шкоди завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища
  2. Спори про відшкодування шкоди завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг)
  3. Спори про відшкодування шкоди завданої державі внаслідок корупційного правопорушення
  4. Спори про відшкодування шкоди завданої фізичній або юридичній особі внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності суб’єкта, який здійснює заходи щодо запобігання і протидії корупції

 

  1. Спори про спадкове майно

74630090 — 06.06.18 — визнаючи спадковий договір недійсним суд застосував взаємовиключні норми ст.229, 233 ЦК.

 

74927172 — 20.06.18 — набуття права користування або права власності за життя спадкодавця на земельну ділянку

 

74838867 — 13.06.18 — оспорювання рішення ради про згоду на виготовлення проекту відведення земельної ділянки одному із спадкоємців – ЦПК

 

73469649 — 17.04.18 приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов’язаннях, забезпечених іпотекою ( За змістом цих приписів:

У разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця;

Спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця;

Спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов’язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки;

Спадкоємець зобов’язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього;

Кредитор має пред’явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги;

Наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги.

Стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред’явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов’язань, забезпечених іпотекою.

Визначені статтею 1281 ЦК України строки пред’явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін)

 

  1. Спори про захист немайнових прав фізичних осіб

78011648 — 14.11.18 – вимоги до РАЦС про встановлення неправильності запису про народження особи в акті громадянського стану та зобовязання внести зміни до актового запису про народження (Позивач звернулася до суду для захисту права на забезпечення органом державної влади особистого немайнового права (частина перша статті 273 ЦК України) на відображення достовірної інформації про дату народження в актовому записі, а не для оскарження відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису цивільного стану. У позовній заяві відсутні доводи за частиною третьою статті 2 КАС України у редакції, чинній на час звернення, щодо неправомірності вказаної відмови відповідача. А вимога позивача зобов’язати відповідача внести зміни до актового запису є похідною від вимоги встановити неправильність такого запису).

 

78215380 — 21.11.18 вимоги про визнання дій органів розслідування щодо передумови проведення та проведення обшуку у належному особі житловому приміщенні (з мотивів захисту недоторканості житла) належить вирішувати в порядку кримінального судочинства, а не адміністративного (звертаючись до суду з цим позовом, посилалася на неправомірні дії відповідачів, якими порушено, на її думку, недоторканність житла під час проведення обшуку в належній їй квартирі та обґрунтовувала свої позовні вимоги нормами цивільного законодавства.

Зокрема, вказувала, що працівники правоохоронних органів, відповідачі у справі, не маючи на те відповідних дозволів, проникли у належну їй на праві власності квартиру та здійснили там обшук.

Суди обґрунтовано закрили провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, проте неправильно зазначили, що позов належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Оскільки оскаржувані дії вчинялися у межах проведення досудового розслідування та урегульовані нормами КПК України, то й оскарження процесуальних актів, дій органів досудового розслідування здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.

У частині третій статті 17 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові спори, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства).

 

78977522  — 12.12.18 позов особи до МСЕК про визнання дій і бездіяльності неправомірними, зобов’язання вчинити дії, в т.ч. про визнати неправомірною та такою, що порушує законні права й інтереси позивача, відмову визначити йому статус інваліда війни та відмову у визначенні причини його інвалідності внаслідок травми, пов’язаної з виконанням службових обов’язків, пов’язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю, адміністративнеа юрисдикція (Оскільки МСЕК перебуває у віданні МОЗ, у межах та у порядку, встановленому Положенням, наділена повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації права на пенсійне забезпечення і мають обов’язковий характер для інших суб’єктів владних повноважень, спір про оскарження рішень, дій чи бездіяльності, вчинених МСЕК, є публічно-правовим і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах щодо оскарження рішень медико-соціальних експертних комісій.

 Оскільки адміністративний суд відмовив позивачу у відкритті провадження у справі за позовом, поданим до того самого відповідача, з тим самим предметом та з тих самих підстав, що і в цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на припис частини п’ятої статті 170 КАС України позивач не зможе реалізувати його право на доступ до суду за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на існування юрисдикційного конфлікту та імперативний припис частини п’ятої статті 170 КАС України Велика Палата Верховного Суду вважає, що ця справа має бути розглянута за правилами цивільного судочинства).

 

  1. Про захист честі, гідності та ділової репутації

 

  1. Про захист честі, гідності та ділової репутації до засобів масової інформації

 

  1. Спори, що виникають із житлових правовідносин

74838909 — 06.06.18 — зняття з квартирного обліку військовослужбовця за закінченням контракту та відсутності вислуги років.

 

75296533 — 20.06.18 — визнання договору про послуг з утримання будинків укладеним, юрисдикція.

78112028 — 21.11.18 – спір про визнання протиправним рішення міської ради щодо відмови у приватизації квартири та зобовязання повторно розглянути заяву про оформлення передачі в приватну спільну часткову власність квартири – цивільна юрисдикція.

 

78680730 – 12.12.18 визнання недійсними приватизацію квартири, недійсним розпорядження відділу приватизації житлового фонду, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виключення з Державного реєстру речових прав власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, зняти з реєстрації та виселити зі спірної квартири, юрисдикція (спірні правовідносини є відносинами з передачі квартири з державної власності у приватну власність, результатом чого є набуття у приватну власність об’єкта нерухомого майна, а тому, спір, який виник між сторонами у справі, належить розглядати у порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

Відчуження ОСОБА5 квартири на підставі договору купівлі-продажу без участі ОСОБА3 та ОСОБА4, які не лише мали право користування цим житловим приміщенням, але і не позбавлені права на її приватизацію, є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним згідно з вимогами частини першої статті 203, частин першої і третьої статті 215 ЦК України, і скасування державної реєстрації прав на квартиру за ОСОБА6 відповідно до вимог частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Спір за зустрічним позовом про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов’язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини.

ЦК України не пов’язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов’язані повернути усе, отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним.

Поняття добросовісного набувача пов’язується у ЦК України (статті 330, 388) з можливістю захисту від власника у разі набуття (придбання) майна. Добросовісним вважається той набувач, який не знав і не мав знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати).

 

  1. Спори про виселення

75296538 — 04.07.2018 — виселення зі службового житла, позовна давність, практика ЄСПЛ.

 

77696631 — 31.10.18 — усунення перешкод у користуванні приватною власністю шляхом виселення з квартири, придбаної на прилюдних торгах у звязку з невиконанням зобовязань за кредитним договором, і вселення (частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважала за необхідне застосувати до спірних правовідносин вимоги статті 391 ЦК України і захистити права неволодіючого власника.

Разом з тим з усталеної практики Верховного Суду України вбачається, що у такому випадку необхідно захистити права колишнього власника, застосувавши положення статті 109 ЖК УРСР, яка передбачає можливість виселення попереднього власника лише з наданням іншого житлового приміщення.

Дійсно, внаслідок відмови в задоволенні позову про виселення, неволодіючий власник несе певні обмеження.

Разом з тим спірне житлове приміщення вказаним власником придбане на прилюдних торгах 28 лютого 2012 року (а. с. 4), при підготовці до яких мали бути зазначені обтяження у вигляді наявності осіб, які зареєстровані і проживають у житловому приміщенні, тобто виявлені ризики, пов’язані з придбанням спірної нерухомості.

…держава цілеспрямовано вносила законодавчі обмеження, направлені на захист прав громадян України, щодо виселення, які пов’язані з виконанням зобов’язань за кредитами, наданими в іноземній валюті та забезпеченими іпотекою. Вказана обставина обумовлена тим, що фізична особа, яка отримала кредит у іноземній валюті, не має впливу на здешевлення гривні, коливання валютного курсу, проте саме держава зобов’язана забезпечувати як дотримання прав усіх суб’єктів, так і баланс прав, у тому числі і прав кредитодавця та позичальника у кредитних правовідносинах.

Разом з тим не можна не звернути уваги на порушення прав нового власника. Однак при цьому необхідно врахувати, що спірна квартира придбана при реалізації предмета іпотеки державним виконавцем. Державний виконавець повинен був зазначити про обтяження квартири у вигляді проживання у ній її власника разом із членами сім’ї, серед яких є неповнолітня дитина.

Банк при наданні згоди на реалізацію предмета іпотеки мав виконати вимоги частини другої статті 109 ЖК УРСР, оскільки на той час вона вже діяла у зміненій редакції, яка містила заборону виселення боржника за кредитним договором без надання іншого житлового приміщення.

Тобто новий власник може частково поновити свої права шляхом звернення про відшкодування шкоди до продавця, якщо той неналежним чином виконав свої зобов’язання про повне інформування можливих покупців квартири про її обтяження, чи до банку про виконання останнім обов’язку із забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим житловим приміщенням та відшкодування збитків.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК УРСР, викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, є законним та обґрунтованим, враховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практики ЄСПЛ, а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, вони є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника)

 

  1. Спори про стягнення плати за користування житлом

 

  1. Спори про визнання особи такою, що втратила право користуванням жилим приміщення

72459933 — 21.02.18 — тривале проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є  таким, що належить такій особі, ст.8 Конвенції.

  1. Спори, що виникають із земельних правовідносин

 

Землі сільськогосподарського призначення

72938814 — 13.03.18 — земельний спір з участю фермерського господарства та ін. юридичної особи – ГПК.

 

 

 Землі житлової та громадської забудови

 Землі природно-заповідного фонду та ін. природоохор. призначення

 Землі оздоровчого призначення

 Землі рекреаційного призначення

 Землі історико-культурного призначення

 Землі лісогосподарського призначення

 

75287090 — 30.05.18 — позов прокурора, єдиний масив земель лісогосподарського призначення, повноваження КМУ, позовна давність.

 

74506124 — 30.05.18 визнання незаконним і скасування рішення сільської ради, визнання недійсним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію земельної ділянки (з’ясувавши, що ліси та землі лісового фонду України є об’єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, при цьому в даному випадку жодних дій щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою Кабінет Міністрів України не вчиняв, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність прокурором права держави на спірну земельну ділянку, у зв’язку із чим правильно визнав незаконним та скасував рішення Сільради від 16 жовтня 2009 року у частині затвердження проекту із землеустрою щодо відведення особі земельної ділянки площею 1,6 га для ведення особистого селянського господарства в селі та передачі її у власність; практика ЄСПЛ).

 

74777585 — 05.06.18 — позов прокурора щодо земельної ділянки (ліси), повноваження КМУ, позовна давність.

 

74838895 — 13.06.18 задоволення позову прокурора до РДА про оскарження рішення, витребування зем. ділянки лісового фонду, практика ЄСПЛ.

 

75296549 — 04.07.18 — юрисдикція земельних спорів з участю юридичних осіб, у яких зачіпаються інтереси фізичних осіб – ЦПК.

 

78497129 — 20.11.18 позов прокурора про визнання недійсними розпоряджень органів місцевого самоврядування та державних актів на право власності на земельну ділянку(компенсація за витребування землі, позовна давність) (суди дійшли передчасного висновку про початок перебігу позовної давності з дня видання головою ОДА оскаржуваних розпоряджень від 07 квітня 2008 року, не звернули уваги на те, що прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі КМУ та КП «Київський лісгосп», та не встановили, коли саме і в особі якого органу КМУ довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що з огляду на положення частини першої статті 261 ЦК України і є початком перебігу позовної давності.

Необхідно врахувати практику Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) при вирішенні судами спорів, пов’язаних із визнанням недійсним (скасуванням) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого у добросовісного набувача виникло право власності на земельну ділянку, який неодноразово встановлював порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції, предметом безпосереднього регулювання якого є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування…

У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов’язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв’язку з позбавленням права на землю).

 

Землі водного фонду

 

75287005 — 15.05.18 позов прокурора про визнання незаконним рішення, скасування реєстрації права власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, посилання на рішення  ЄСПЛ (надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 8384 цього Кодексу)

 

75004159 — 22.05.18 — позов прокурора щодо земель водного фонду,  з’ясування природи і змісту вимог, позовна давність.

 

76812131 — 20.09.18 — оскарження рішення ради щодо земель водного фонду, цивільна юрисдикція.

 

78011613 – 29.08.18 — визнання недійсними та скасування розпоряджень, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку з підстав порушення межі прибережної захисної смуги об’єкта водного фонду і накладення на цей об’єкт (не залучено до участі теперішнього власника спірної земельної ділянки та орендаря суміжного ставка).

 

78129908 — 21.11.18 – вимоги про визнання незаконними та скасування розпоряджень РДА, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, яка відноситься до земель водного фонду. Необхідність обрання конкретного способу захисту порушеного права в частині застосування наслідків недійсності оскаржуваних ним правочинів.

  (Рішення суб’єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання рішення незаконним — розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) та пред’являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред’явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб’єкта владних повноважень.  

Отже, висновки судів про те, що спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, є правильними.

Від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (частина перша статті 388 ЦК України).

Крім того, розглянувши справу у відсутність відповідача, який не був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, суд першої інстанції допустив суттєву неповноту у з’ясуванні дійсних обставин справи, прав та обов’язків сторін у спірних правовідносинах).

 

Способи захисту прав на земельні ділянки

 

73598900 — 18.04.18 — спір про визнання незаконним рішення ради, недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, способи захисту права, юрисдикція (Оскільки на момент прийняття оспорюваних рішення селищної ради сільради та договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки, укладеного між селищною радою та ТОВ, на зазначеній земельній ділянці перебували об’єкти нерухомості (насосна, водонапірна башта, водозабірна свердловина), які належать на праві власності трьом фізичним особам, у тому числі й позивачу, а сама земельна ділянка перебувала у правомірному користуванні зазначених осіб, то селищна рада не мала права продавати цю земельну ділянку без з’ясування її правового статусу та забезпечення прав власників об’єктів нерухомого майна.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій, про перегляд яких подано касаційну скаргу, ухвалені щодо прийнятих суб’єктом владних повноважень рішень про продаж земельної ділянки, яка перебувала у правомірному користуванні (тобто ненормативних актів, які вичерпують свою дію після їх реалізації), відносно яких існує спір про право цивільне, в межах якого виникли й питання, пов’язані з укладеним договором купівлі-продажу земельної ділянки, та державної реєстрації права власності на цю землю.

Спір належить до юрисдикції загальних судів. Суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу по суті в порядку цивільного судочинства правильно визначили юрисдикцію спору відповідно до вимог ЦПК України, а відтак, в даному випадку вони є судом, «встановленим законом» у розумінні статті 6 Конвенції.

Правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 1516 ЦК України, а також статей 12?414215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що  може розумітися як передумова для виникнення або обов’язковий елемент конкретного суб’єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб’єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав).

 

78129908 — 21.11.18 прокурор не обрав жодного конкретного способу захисту порушеного права в частині застосування наслідків недійсності оскаржуваних ним правочинів. Розмежовування випадків застосування двосторонньої реституції як наслідку недійсності правочину та витребування майна від добросовісного набувача як способу захисту прав власника, порушених незаконним відчуженням цього майна.

 

78011422 — 14.11.18 звільнення земельної ділянки шляхом демонтажу тимчасової споруди, господарська юрисдикція (Земельні та пов’язані із земельними відносинами майнові спори, зокрема про оренду землі, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб’єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами. Характер правовідносин, що виникли між сторонами, свідчить про те, що він пов’язаний з використанням спірної земельної ділянки відповідачкою для здійснення підприємницької діяльності, спір пов’язаний з правом оренди земельної ділянки, яке позивачем не визнається, а позовні вимоги стосуються прав та інтересів сторін саме як учасників господарських відносин.

Оскільки юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу сторін та предмета позовних вимог, суди правильно визначили, що позов міської ради заявлений до особи як до ФОП — орендаря нерухомого майна, тому в силу вимог статті 11217 ГПК України, має розглядатися в порядку господарського судочинства. Тобто суди правильно визначилися з юрисдикційністю спору).

78501877 — 21.11.18 позов прокурора до РДА, ради про визнання недійсними розпорядження, рішень, державних актів на право приватної власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок від добросовісних набувачів, цивільна юрисдикція (рішення суб’єкта владних повноважень у сфері земельних правовідносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним — розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред’являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред’явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло внаслідок та після реалізації рішення суб’єкта владних повноважень.

Позовні вимоги про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки підлягають розгляду в одному провадженні разом з іншими позовними вимогами: про визнання недійсними розпорядження РДА, рішень сільради, витребування земельних ділянок від добросовісних набувачів, адже такі вимоги однорідні, нерозривно пов’язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог)

 

78680718 – 12.12.18 вимоги про усунення перешкод у здійсненні права власності на нерухоме майно та на право безперешкодного користування земельною ділянкою шляхом: заборони ТУ ДСА проводити реконструкцію відповідно до проекту реконструкції будівлі, скасування розпорядження голови РДА, скасування реєстрації земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, скасування реєстрації кадастрового номеру земельної ділянки, скасування декларації на початок будівельних робіт – цивільна юрисдикція.

(предметом спору є порушення права користування земельною ділянкою та запобігання вчиненню дій, що порушують права користування нерухомим майном, тобто створюють небезпеку порушення цивільних прав, а позивачка як користувач сусідньої земельної ділянки та власник будівлі, що знаходиться на ній, вправі порушувати питання про захист цих прав, зокрема щодо законності передачі земельної ділянки, що розташована поруч, у користування іншої особи, а також щодо здійснення забудови такою особою цієї земельної ділянки, в тому числі й виконання підготовчих та безпосередньо будівельних робіт із реконструкції об’єкта нерухомості на їх відповідність генеральному плану населеного пункту, іншій містобудівній документації, плану земельно-господарського устрою та дотримання будівельних норм, державних стандартів і норм.

Тобто захист цивільного приватного права є домінуючим у вказаному спорі, а правовідносини після вирішення питання про передачу земельної ділянки у постійне користування та отримання документів, що надають право на виконання будівельних робіт ізреконструкції перейшли з публічно-правової до приватноправової площини.

Отже, підстав для визначення спору як адміністративного немає, оскільки статті 96103 ЗК України передбачають захист прав та інтересів користувача земельної ділянки та зобов’язують дотримуватися правил добросусідства внаслідок спорудження будівель і споруд суміжними землекористувачами на виділених їм земельних ділянках, а способи захисту у вигляді вимог про запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав та визнання недійсними рішень органів виконавчої влади визначені у статті 15, абзаці 2 частини другої статті 16 ЦК України, пунктах«б», «г» частини третьої статті 152 ЗК України).

Таким чином, цивільні права позивачки підлягають судовому захисту в порядку цивільного судочинства. У цьому випадку виник спір про право, а не спір між фізичною особою та суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, тому цей спір не є публічно-правовим і належить до цивільної юрисдикції, оскільки саме суть правовідносин (зміст та характер спору) є вирішальною під час віднесення справи до цивільної чи адміністративної юрисдикції, а не суб’єктний склад та участь суб’єкта владних повноважень, який сам по собі не визначає спір як публічно-правовий і не відносить до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за його участю.

До того ж, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин).

 

78534729 — 05.12.18 скарження рішення органу місцевого самоврядування про затвердження акта узгодження меж земельних ділянок, склад відповідачів, цивільна або господарська юрисдикція (Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, як у статті 30 ЗК України, який був чинний до 1 січня 2002 року, так і у чинній редакції статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

 Якщо особа стверджує пропорушення її прав наслідками, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов’язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема і щодо оформлення права на земельну ділянку під набутими у власність будинком або спорудою, то визнання незаконними таких рішень і їх скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.

  Отже, справа за позовом про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування про затвердження акта узгодження меж земельних ділянок залежно від суб’єктного складу має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства.

    Належними відповідачами у таких справах є особа, прав чи інтересів якої щодо відповідної земельної ділянки стосується оскаржене рішення органу місцевого самоврядування, а також цей орган).

 

78977451 — 12.12.18 визнання недійсними рішення, державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування її з незаконного володіння, визнання права на земельну ділянку за державою, юрисдикція, способи захисту (вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред’являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред’явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло внаслідок та після реалізації рішення суб’єкта владних повноважень.

Позов подано як до фізичних, так і до юридичних осіб. Разом з тим прокурором не зазначено, які позовні вимоги до кого з відповідачів заявлено, так як у такому разі кожен з відповідачів може заперечувати та заявляти клопотання, зустрічні вимоги щодо кожної із заявлених вимог. Позов не містить посилання на те, що вказані вимоги об’єднані спільним предметом чи мають спільні підстави.

Суд не наділений повноваженнями визначати, яка саме вимога і в якому обсязі заявлена до конкретного відповідача, оскільки такі дії будуть свідчити про порушення судом принципу диспозитивності. Тобто при вирішенні питання про відповідність позовної заяви прокурора вимогам статті 119 ЦПК України (у редакції, чинній на час вчинення процесуальної дії) суд першої інстанції мав звернути увагу на зазначене, а в подальшому після отримання відповідного клопотання одного з відповідачів — ТОВ «БГМ ЛТД» не був позбавлений можливості діяти відповідно до пункту 8 частини першої статті 207 ЦПК України.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення цього суду у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін ? одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Споживач послуг органів місцевого самоврядування законно презюмує, що його рішення є законними та такими, що прийняті у межах компетенції.

У справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов’язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Позбавлення права власності має бути здійснене відповідно до закону, необхідним у демократичному суспільстві і спрямованим на досягнення «справедливого балансу» між інтересами суспільства та інтересами заявника.

Перевіряючи дотримання «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини, ЄСПЛ у рішенні від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» констатував порушення такого балансу у зв’язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування, тобто порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції. ЄСПЛ зробив висновок, що мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Право власності та право користування земельною ділянкою набуваються в порядку, визначеному ЗК України, який також передбачає вичерпний перелік підстав для припинення таких прав. Однією з підстав для припинення права власності та права користування земельною ділянкою є вилучення (викуп) земельної ділянки для суспільних потреб. При цьому ЗК України встановлює гарантії дотримання прав власників землі та землекористувачів у зв’язку з таким вилученням (викупом). Зокрема, статтею 156 цього Кодексу передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом. З огляду на це відсутність можливості реалізації власниками землі та землекористувачами права на отримання такого відшкодування є порушенням не лише зазначених норм ЗК України, а й статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Отже, суди під час розгляду справ, пов’язаних із захистом права власності на землю чи права землекористування, повинні неухильно дотримуватися положень ЗК України щодо підстав для припинення прав на землю та гарантій, встановлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо захисту права власності.

Разом з тим із судових рішень вбачається і судами установлено, що земельна ділянка набута фізичними особами; останній власник набув її за договором купівлі-продажу в особи, яка також набула її у власність за договором купівлі-продажу; спірна земельна ділянка забудована.

Однак на вказані обставини суди не зважили в достатній мірі та у світлі указаних висновків ЄСПЛ у справах щодо земельних спорів).

 

Перехід права на земельну ділянку, порядок користування

 Право користування землею (оренда)

72377896 — 14.02.18 — визнання недійсним договору оренди землі з підстав його не підписання (договір оренди, укладений від імені позивачки, підписано не нею, а іншою особою. Таким чином, зазначений договір було укладено без волевиявлення позивачки, а тому суд дійшов правильного висновку про його недійсність на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України) (КЦС ВС).

 

72909635 — 13.03.18 — юрисдикція спору з приводу передачів в оренду землі фізичній особі зі статусом ФОП – ЦПК (Цивільні права й обов’язки фізичної особи, зокрема, право власності та право оренди на земельну ділянку, набуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи. Наявність у фізичної особи статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту її державної реєстрації як фізичної особи-підприємця вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах, зокрема і щодо набуття в оренду чи у власність земельної ділянки).

 

74537188 — 30.05.18 — умови припинення права  користування земельною ділянкою внаслідок добровільної відмови, прокурор, позовна давність.

 

73335675 — 05.04.18 — умови реалізації переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк.

 

 

73532500  — 10.04.18 умови визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди землі (для застосування частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами 2-5 цього законунеобхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов’язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення).

 

75241917 — 13.06.18 визнання недійсним договору оренди землі між фізичною особою та приватним підприємством з тих підстав, що особа не мала права розпоряджатися земельною ділянкою, цивільна юрисдикція (особа, якій земельну ділянку надано в постійне користування із земель державної форми власності наділяється лише правомочностями володіння і користування нею, право розпорядження  — виключна компетенція власника. Здійснювати передачу в оренду третій особі таку земельну ділянку користувач може лише на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади.

На час укладення оспорюваного договору оренди за позивачкою було зареєстроване право постійного користування земельною ділянкою — об’єктом оренди, однак зазначена земельна ділянка перебувала у власності держави. Повноваження власника спірної земельної ділянки здійснювало Головне управління Держгеокадастру, яке в свою чергу не приймало жодного рішення щодо передачі земельної ділянки в оренду будь-кому, в тому числі відповідачу.

Отже, позивачка не мала права розпорядження земельною діяльною, яка є предметом оспорюваного правочину).

 

75099885 — 20.06.18 — задоволення вимог про визнання рішення ради та договору оренди землі громадської забудови (провулку) недійсними, юрисдикція цивільна  (передана в оренду земельна ділянка є провулком, що з’єднує дві вулиці, наявність якого підтверджується містобудівною документацією — планом міста.

Таким чином, земельна ділянка площею сформована за рахунок земель житлової та громадської забудови прибудинкової території та є провулком між вулицями. Передача в оренду земельної ділянки загального користування порушує права мешканців цих вулиць.

Відтак апеляційний суд правильно вказав про незаконність прийнятого міською радою рішення про затвердження проекту відведення та передачу земельної ділянки та недійсність договору оренди цієї земельної ділянки).

 

77586952 — 31.10.18 — перебіг позовної давності для вимог прокурора про визнання договору оренди землі недійсним.

 

77910960 — 07.11.18 визнання договору оренди земельної ділянки недійсним і повернення земельної ділянки, момент вчинення правочину, застосування позовної давності (моментом вчинення правочину слід вважати момент, коли сторони свого часу досягли згоди з усіх істотних умов, тобто на момент підписання договору його сторонами.

Після закінчення п’ятирічного строку після укладення договору позивачка погоджувалася на фактичне користування її земельною ділянкою відповідачем і отримувала за це орендну плату щорічно по 2016 рік, що свідчить про поновлення договору оренди відповідно до статті 33 Закону 161-XIV, оскільки після закінчення строку договору земельною ділянкою користувався орендар, а орендодавець не заявив про відмову від договору оренди.

Тобто на час укладення договору оренди землі сторони досягли згоди з його істотних умов. Дописування цифри «1» у графі про строк дії договору вчинене після підписання сторонами договору та узгодження п’ятирічного строку дії договору оренди землі.

Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості.

Зважаючи на вказане, для висновків про пропущення позивачкою позовної давності та як наслідок відмову в задоволенні позову у зв’язку з цим у судів обох інстанцій підстав не було)

 

78011440 — 22.08.18 скасування наказів, визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки, наданої для ведення фермерського господарства – спір за правилами господарського судочиннства (ГУ Держземагенства та ОСОБА уклали договір оренди землі з метою ведення фермерського господарства на підставі Закону України «Про фермерське господарство». Після державної реєстрації цього договору відповідач заснував фермерське господарство, яке зареєстроване як юридична особа. Тобто, у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря, й обов’язки землекористувача земельної ділянки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації. А тому сторонами у справі мають бути юридичні особи.У цій справі спір стосується земельної ділянки, наданої фермерському господарству в оренду.Спори юридичних осіб, зокрема органів державної влади та місцевого самоврядування, із зареєстрованими в установленому порядку фермерськими господарствами мають розглядатися за правилами господарського судочинства).

78160845 — 21.11.18, 78376908 — 31.10.18 – спір про визнання недійсними та скасування розпорядження, наказів, визнання недійсними договорів оренди землі для ведення фермерського господарства якщо на час відкриття провадження у справі фермерське господарство не зареєстровано – цивільна юрисдикція (якщо на час відкриття провадження у справі щодо такого спору про користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, фермерське господарство не зареєстровано, то стороною таких спорів є громадянин, якому надавалась земельна ділянка, а спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц)

 

78215398 — 21.11.18  про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними, скасування державної реєстрації договорів, визнання договорів оренди земельних ділянок поновленими (Законодавець у частині першій статті 777 ЦК України зазначив, що орендар (наймач), який належним чином виконує свої обов’язки за договором оренди (найму), після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення цього договору на новий строк.

У даному випадку орендарем дотримано усі вимоги як загального, так і спеціального закону щодо переважного права на укладення договору оренди, оскільки особою, яка подала касаційну скаргу, не спростовано, що орендар належним чином виконував свої зобов’язання за договорами від 01 січня 2006 року, вчасно та належно попередив орендодавців про свій намір продовжити орендні правовідносини, запропонував умови договорів оренди, які є аналогічними з умовами, передбаченими у договорах від 01 січня 2006 року, про що не заперечували орендодавці, які не запропонували своїх умов щодо розміру орендної плати, а підписали договори на умовах орендаря.

Крім того, земля є специфічним об’єктом нерухомого майна. Земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва передається з урахуванням певних особливостей, що пов’язані з необхідністю збереження родючості ґрунтів, у зв’язку з чим орендарем мають дотримуватися вимоги щодо використання таких земельних ділянок, що передбачає необхідність існування стабільних тривалих правовідносин, тобто правової визначеності).

 

78680694, 78529928 — 12.12.18 спір юридичних осіб, зокрема органів державної влади та місцевого самоврядування, із фермерськими господарствами про визнання незаконними та скасування рішень органу державної влади, визнання недійсними договорів оренди землі, наданої для ведення фермерського господарства – за правилами господарського судочиннства

 

78977429 — 12.12.18 визнання права користування земельною ділянкою; визнання права постійного користування земельною ділянкою, визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування та державних актів на право власності на земельні ділянки (Оскільки законодавство, чинне на час надання у користування НМУ земельної ділянки, не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, то право користування земельною ділянкою в нього виникло на підставі рішень виконавчого комітету обласної ради депутатів трудящих від 7 вересня 1957 року та від 31 січня 1959 року. Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було встановлено, що право власності та право користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі документа (державного акту), що посвічує відповідне право. З урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як ЗК УРСР 1970 року, так і ЗК УРСР 1990 року серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали неоформлення або непереоформлення раніше наданих прав.

відповідно до пунктів 1, 7 розділу X «Перехідні положення» ЗК України право користування земельною ділянкою зберігається за НМУ до його належного переоформлення, то питання про користування чужою земельною ділянкою (у тому числі про встановлення права проходу та проїзду через неї) має вирішуватись на підставі норм матеріального права, які відповідають цим правовідносинам, а не шляхом зобов’язання усунути перешкоди).

 

      Плата за користування землею (в т.ч. без наявності договору)

 

75296547 — 23.05.18 —  стягнення коштів з власника будівлі, який не уклав договору оренди земельної ділянки (ст. 1212 ЦК — кондикція).

 

77611624 —  17.10.18 спір між підприємцем та радою за ст. 1212 ЦК щодо використ земельної ділянки без укладення договору оренди, юрисдикція (Передання в оренду земельних ділянок комунальної власності громадянам у разі розташування на цих ділянках об’єктів нерухомого майна (будівель, споруд), які перебувають у їх власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 123 ЗК України (частина третя статті 124 цього Кодексу).

6.15. Надання земельних ділянок комунальної власності в користування здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зокрема, у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу й об’єднання) та в інших випадках, якщо ділянка не зареєстрована в Державному земельному кадастрі, і право власності на неї не зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни меж і цільового призначення такої земельної ділянки (частина перша статі 123 ЗК України).

6.16. За змістом вказаних приписів, а також статей 120 і 125 ЗК України отримання у користування (оренду) земельної ділянки комунальної власності та вчинення дій, спрямованих на виготовлення документації із землеустрою, не залежать від наявності у фізичної особи статусу підприємця.

6.17. Наявність у відповідача статусу підприємця не свідчить про те, що він виступає у такій якості, зокрема, у правовідносинах з користування земельною ділянкою без укладення договору оренди.

6.18. Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 749/230/15-ц та від 3 жовтня 2018 року у справі № 904/1182/17).

 

Виділення земельної ділянки, земельної частки (паю)

 

Позовна давність у земельних спорах

75296530 — 22.05.18 — правила застосування позовної давності у справах за позовом прокурора щодо землі.

 

75287090 — 30.05.18 — позов прокурора, єдиний масив земель лісогосподарського призначення, повноваження КМУ, позовна давність.

 

74777585 — 05.06.18 — позов прокурора щодо земльної ділянки (ліси), повноваження КМУ, позовна давність.

 

75042940 — 20.06.18- позов прокурора за землю, визначення початку перебігу строку позовної давності.

 

78977576 — 31.10.18 позов прокурора про визнання недійсними та скасування рішень, витребування земельних ділянок із незаконного володіння, позовна давність (Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з’ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний  законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний  законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв’язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Відмова в задоволенні позову у зв’язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону)

 

 Набуття права на землю громадянами та юридичними особами

 74838867 — 13.06.18 — оскарження особою, яка вважає себе власником земельної ділянки, рішення ради про надання дозволу іншому на розробку документації із землеустрою – ЦПК  (Оскільки орган місцевого самоврядування надав відповідачці дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, співвласником якої вважає себе позивачка, то у цьому випадку обраний ОСОБА_3 спосіб захисту приватного права є запобіганням вчиненню дій, що порушують права та створюють небезпеку порушення цивільних прав.  І саме від встановлення обставин, з якими позивачка пов’язує виникнення в неї речового права на спірну земельну ділянку, залежить правильне вирішення спору.

Виходячи з наведених вище норм процесуальних законів можна зробити висновок, що здійснення захисту такого цивільного права, як і встановлення його існування, не віднесено до компетенції адміністративного суду.

З огляду на положення зазначених норм права суди першої та апеляційної   інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).

 

76649361 — 22.08.18 — оскарження власником будівлі рішення ради про надання дозволу іншому на розробку документації із землеустрою – ЦПК.

 

77361939 — 17.10.18 — оскарження дій та бездіяльності з надання дозволу на розробку проекту землеустрою —  юрисдикція КАC.

 

74777584 — 05.06.18 – право на приватизацію земельної ділянки, визнання неправомірним та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо проекту земелеустрою, зобов’язання вчинити дії (відповідно до змісту ст. ст. 40, 81, 116, 118, 120, 122 ЗК України власник житлового будинку та господарських споруд має право на приватизацію земельної ділянки, у тому числі шляхом безоплатної передачі йому земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, на якій розташовані вказані споруди, а також необхідної частини земельної ділянки для їх обслуговування, в межах норм, визначених ст. 121 ЗК України.

При цьому, не встановивши підтверджень наявності права власності у відповідача на спірну земельну ділянку, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішення Сільради про відмову у наданні дозволу позивачці на розробку проекту землеустрою на згаданий об’єкт нерухомості є незаконним з огляду на положення ст.120 ЗК України.

З’ясувавши, що оскаржуване рішення Сільради порушує цивільні права та інтереси позивачки, зокрема, на приватизацію земельних ділянок, на яких розташовані належний їй житловий будинок та господарські споруди, суди правильно задовольнили позов).

 

78376906 — 28.11.18 вимоги про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок – адміністративна юрисдикція (Вимоги про визнання рішення незаконним мають розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

Якщо ж особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду).

 

Повноваження органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, сільських, селищних, міських рад  

75099748 — 13.06.18 —  оскарження рішення ради щодо землі, державної реєстрації, статус  реєстратора, юрисдикція.

 

73896781 — 25.04.18 — право здійснювати розпорядження землями комунальної власності належить до виключної компетенції органів місцевого самоврядування.

 

75296545 — 06.06.18 — позов прокурора, загальна позовна давність ст. 257 ЦК, повноваження органів виконавчої влади.

 

74838825 — 13.06.18 — самостійний позов про визнання незаконним та скасування висновку комісії з питань вирішення земельних спорів – вирішення спору пор суті, цивільна юрисдикція

(за змістом статті 159 ЗК України земельні спори розглядаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у тижневий строк з дня подання заяви за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин. У рішенні органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, визначається порядок його виконання.

Статтею 160 ЗК України визначено, що сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору і у разі незгоди із цим рішенням оскаржувати його.

Пунктами 2.3, 2.4 Положення визначено, що земельні спори розглядаються за місцем знаходження спірних земельних ділянок за участю сторін спору, які завчасно повідомляються про час та місце розгляду спору. У випадку відсутності однієї із сторін при першому розгляді спору та відсутності письмової згоди на розгляд спору без її участі розгляд спору переноситься).

 

78378932 — 28.11.18 оскарження рішення міськради щодо процедурних питань подолання вето міського голови на рішення ради, спрямоване на захист порушеного права позивача як землекористувача – цивільна юрисдикція (Розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.

Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб’єктного складу сторін спору.

У справі, яка розглядається, хоч позивач і оскаржує рішення міськради щодо процедурних питань подолання вето міського голови на рішення ради, але предметом даного спору є порушене право позивача як землекористувача).

 

78977451 — 12.12.18 визнання недійсними рішення, державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування її з незаконного володіння, визнання права на земельну ділянку за державою, юрисдикція, способи захисту (вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред’являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред’явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло внаслідок та після реалізації рішення суб’єкта владних повноважень.

Позов подано як до фізичних, так і до юридичних осіб. Разом з тим прокурором не зазначено, які позовні вимоги до кого з відповідачів заявлено, так як у такому разі кожен з відповідачів може заперечувати та заявляти клопотання, зустрічні вимоги щодо кожної із заявлених вимог. Позов не містить посилання на те, що вказані вимоги об’єднані спільним предметом чи мають спільні підстави.

Суд не наділений повноваженнями визначати, яка саме вимога і в якому обсязі заявлена до конкретного відповідача, оскільки такі дії будуть свідчити про порушення судом принципу диспозитивності. Тобто при вирішенні питання про відповідність позовної заяви прокурора вимогам статті 119 ЦПК України (у редакції, чинній на час вчинення процесуальної дії) суд першої інстанції мав звернути увагу на зазначене, а в подальшому після отримання відповідного клопотання одного з відповідачів — ТОВ «БГМ ЛТД» не був позбавлений можливості діяти відповідно до пункту 8 частини першої статті 207 ЦПК України.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення цього суду у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін ? одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Споживач послуг органів місцевого самоврядування законно презюмує, що його рішення є законними та такими, що прийняті у межах компетенції.

У справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов’язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Позбавлення права власності має бути здійснене відповідно до закону, необхідним у демократичному суспільстві і спрямованим на досягнення «справедливого балансу» між інтересами суспільства та інтересами заявника.

Перевіряючи дотримання «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини, ЄСПЛ у рішенні від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» констатував порушення такого балансу у зв’язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування, тобто порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції. ЄСПЛ зробив висновок, що мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Право власності та право користування земельною ділянкою набуваються в порядку, визначеному ЗК України, який також передбачає вичерпний перелік підстав для припинення таких прав. Однією з підстав для припинення права власності та права користування земельною ділянкою є вилучення (викуп) земельної ділянки для суспільних потреб. При цьому ЗК України встановлює гарантії дотримання прав власників землі та землекористувачів у зв’язку з таким вилученням (викупом). Зокрема, статтею 156 цього Кодексу передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом. З огляду на це відсутність можливості реалізації власниками землі та землекористувачами права на отримання такого відшкодування є порушенням не лише зазначених норм ЗК України, а й статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Отже, суди під час розгляду справ, пов’язаних із захистом права власності на землю чи права землекористування, повинні неухильно дотримуватися положень ЗК України щодо підстав для припинення прав на землю та гарантій, встановлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо захисту права власності.

Разом з тим із судових рішень вбачається і судами установлено, що земельна ділянка набута фізичними особами; останній власник набув її за договором купівлі-продажу в особи, яка також набула її у власність за договором купівлі-продажу; спірна земельна ділянка забудована.

Однак на вказані обставини суди не зважили в достатній мірі та у світлі указаних висновків ЄСПЛ у справах щодо земельних спорів).

 

Право земельного сервітуту   

 

  1. Спори, що виникають із сімейних правовідносин

 

78011421 — 22.08.18 про встановлення факту наявності сімейних відносин між піклувальником і його племінником (Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 Сімейного кодексу України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права й обов’язки. Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з абзацом п’ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім’ї» членами сім’ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв’язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов’язковими умовами для визнання їх членами сім’ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім’ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім’ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов’язки.

Суди попередніх інстанцій встановили, що племінник спільно проживав разом із заявником з травня 2005 року; вони були пов’язані спільним побутом (спільні витрати та харчування) і мали взаємні права й обов’язки щодо утримання житла, навчання племінника, а також піклувалися один про одного та надавали взаємну допомогу.

Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що відносини між заявником та його племінником були сімейними).

  1. Спори про розірвання шлюбу
  2. Поділ майна подружжя

78977528 — 12.12.18 якщо право власності на нерухоме майно вже було зареєстрованим за одним із членів подружжя, то питання про те, чи були відповідні об’єкти нерухомого майна зареєстрованими за цим членом подружжя саме під час його перебування з іншим членом подружжя у шлюбі, а також про те, чи поширюється на ці об’єкти режим спільної сумісної власності подружжя, можуть бути вирішені у спорі про поділ спільної сумісної власності подружжя.

Вимоги про відновлення державної реєстрації права власності на майно, набуте під час шлюбу, — неефективний спосіб відновлення права, державний реєстратор є неналежним відповідачем за такою вимогою (Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову — обов’язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Встановивши, що позов пред’явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

За наявності у позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, іншого спору про поділ спільної сумісної власності спосіб відновлення права позивача шляхом внесення до відповідного державного реєстру записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за третьою особою є неефективним, а можливість звернення до суду з позовом для відновлення права власності третьої особи на таке майно процесуальний закон не передбачає).

 

  1. Спори про стягнення аліментів

75296544 — 25.04.18 — пеня за заборгованість по сплаті аліментів, відступлення від правової позиції ВСУ.

спори про стягнення додаткових витрат на дитину

  1. Спори про встановлення батьківства або материнства
  2. Спори про позбавлення батьківських прав

 

  1. Спори про визначення місця проживання дитини, виїзд за межі України, про статус дитини

72850642 — 06.08.18 — поворот виконання рішення, повернення дитини на територію України.

 

75266002 — 04.07.18 —  надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька, пріоритет інтересів дитини.

 

77361954 — 17.10.18 — визначення місця проживання дитини, відступлення від ст. 6 Декларації прав дитини.

 

78011435 – 29.08.18 — спір до виконавчого комітету про скасування статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, та про передачу дитини для виховання, — цивільна юрисдикція (Рішення про неможливість передання дитини для подальшого виховання батьку (матері) та втрати дитиною правового статусу позбавленої батьківського піклування, хоч і прийняте суб’єктом владних повноважень, є спрямованим на реалізацію приписів сімейного законодавства та впливає, насамперед, на особисті немайнові права батька (матері) дитини відповідно.

Позовні вимоги про зобов’язання суб’єкта владних повноважень прийняти рішення про втрату дитиною статусу позбавленої батьківського піклування та скласти висновок про можливість передання дитини для подальшого виховання батькові (матері) спрямовані на забезпечення ефективного судового захисту цивільних прав батька (матері) і є похідними від вимоги про скасування рішення про неможливість передання дитини для подальшого виховання батьку (матері) та втрати дитиною правового статусу позбавленої батьківського піклування. Тому такі вимоги мають розглядатися за правилами цивільного судочинства).

 

  1. Спори, що виникають із трудових правовідносин

77586972 — 31.10.18 — вимоги за борги до юридичних осіб, що яких є справи про банкрутство до 19 січня 2013 року, — розглядаються за правилами ЦПК, різниця між цивільно-правовим та трудовим договором.

 

78215426 — 21.11.18  про встановлення факту наявності спеціального трудового стажу (за вислугу років), набутого на території Союзу Радянських Соціалістичних Республік (апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу, якою закрив провадження в адміністративній справі за адміністративним позовом особи до  ОУ ПФУ про встановлення факту наявності в нього спеціального стажу з посиланням, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а належить до юрисдикції цивільного суду.

Відтак, прийняття Апеляційним судом бласті постанови про закриття провадження у справі за аналогічними вимогами через те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту).

 

  1. Спори про звільнення, поновлення на роботі

74120972 — 16.05.18 — звільнення за закінченням строку контракту, обовязок працевлаштування вагітних, ст. 232 КЗпП.

 

75287302 — 04.07.18 —  трудовий спір з Фондом гарантування вкладів має розглядатися в порядку ЦПК, а не ГПК.

 

75265976 — 26.06.18 — вимоги про поновлення на роботі заступника голови селищної ради, звільненого за ч. 1 ст. 41 КЗпП,  — цивільна юрисдикція.

 

76972504 — 03.10.2018- позов ВССУ про стягнення заборгованості із звільненого судді, цив. юрисдик.

 

77721015 — 06.11.18 — незаконність звільнення у зв’язку із скороченням штату працівників, не запропонована інша робота, відсутня згода профоргану. 

 

77197573 — 22.08.18 спір про про поновлення на роботі, скасування наказів про оголошення догани, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди (З огляду на висновок про те, що позивач обіймав посаду державного службовця в органі державної влади, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що цей спір є трудовим спором приватного характеру та не стосується проходження позивачем публічної служби та звільнення з такої служби. Спір, який розглядається, є пов’язаним із проходженням позивачем публічної служби та звільненням з неї. А тому на цей спір згідно з пунктом 2 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній на час відкриття провадження судом першої інстанції, та пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції і у Великій Палаті Верховного Суду, поширюється юрисдикція адміністративних судів)

 

77590184 — 29.08.18 позов колишнього працівника банку до уповноваженої особи Фонду ГВ, банку про зобов’язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні безпідставний, а спір за правилами цивільного судочинства (Предметом спору у цій справі є зобов’язання уповноваженої особи Фонду визнати позивача кредитором банку і включити його вимоги до реєстру акцептованих вимог кредиторів, а також стягнути з банку суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Спір є трудовим. Запровадження тимчасової адміністрації у банку та початок процедури його ліквідації унеможливлюють стягнення з банку коштів в інший спосіб, аніж це передбачено Законом.

Близькі за змістом висновки щодо застосування норм матеріального права сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16 і від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц).

 

77870623 — 07.11.18 спір про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу помилково визнано публічно-правовим (висновок апеляційного суду, що між сторонами виник спір, пов’язаний з проходженням особи публічної служби, тому такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, є помилковим. Висновок, що посада, на якій позивач працював у МВКВІ УДПС України в Луганській області відноситься до публічної служби зроблено на припущеннях, що є недопустимим).

 

78215475 — 28.11.18 вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за позовом до відповідача, щодо якого господарським судом була порушена справа про банкрутство до 19 січня 2013 року – цивільна юрисдикція (пункт 11 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22 грудня 2011 року № 4212-VI з подальшими змінами). Справи про банкрутство боржника, порушені господарськими судами до 19 січня 2013 року, не впливають на визначення предметної юрисдикції справ про стягнення з боржника заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати, і їх слід розглядати у порядку цивільного судочинства, якщо станом на 19 січня 2013 року не була ухвалена постанова про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури).

 

78376917 — 28.11.18  вимоги педагогічного працівника про визнання неправомірною зміну істотних умов праці, поновлення попередніх умов праці, стягнення втраченого заробітку, відшкодування моральної шкоди, юрисдикція (посада вчителя не є ні державною, ні публічною службою; спір виник з приводу невиконання відповідачем обов’язку щодо письмового попередження працівника про зміну істотних умов праці, втрат у заробітній платі, тобто спір є приватноправовим і відповідно до зазначених вимог  закону має розглядатися у порядку цивільного судочинства.

 КЗпП України є спеціальним законом, що регулює трудові правовідносини, передбачає строки звернення до суду.

Встановлений статтею 223 КЗпП України строк звернення до суду застосовується незалежно від заяви сторін.

Вказаний строк застосовується судом незалежно від наявності заяви відповідача про застосування такого строку, оскільки відповідно до частини першої статті 9 ЦК України норми цього Кодексу у трудових спорах можуть застосовуватися лише субсидіарно, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Тоді як строки звернення до суду у КЗпП України передбачені окремо.

Зменшення педагогічного навантаження тягне за собою зміну режиму роботи вчителя, і як внаслідок — відповідне зменшення заробітної плати, що в силу вимог пункту 3 статті 32 КЗпП України є зміною істотних умов праці.

Позивачку не було повідомлено у встановлений статтею 32 КЗпП України двомісячний строк про зміну істотних умов праці, тому заробітна плата за вказаний період з розрахунку 18-годинного навантаження має бути стягнута з виховної колонії на користь позивачки.

ОСОБА фактично не працювала з навантаженням у 18 годин за період з листопада по 12 серпня 2016 року, тому підстави для стягнення втраченого заробітку за цей період відсутні, оскільки заробітна плата — це винагорода за виконану роботу. Якщо працівник не виконав певний обсяг роботи, відсутні підстави для оплати невиконаної роботи)

 

78977586 — 28.11.18 звільнення директора ТОВ за рішенням загальних зборів учасників за ст. 99 ЦК правомірне, юрисдикція (Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12 січня 2010 року № 1-2/2010 у справі про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України роз’яснив, що реалізація учасниками акціонерного товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього товариства стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Зміст положень частини третьої статті 99 та частини четвертої статті 145 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства відкликати члена виконавчого органу від виконання обов’язків, які він йому визначив.

Оскільки підставою поданого позову ОСОБА  вказує недотримання вимог законодавства та установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства, що є порушенням прав учасника на управління товариством, а не трудових прав керівника товариства, то спір в цій частині за своєю правовою природою та правовими наслідками, як правильно зазначив апеляційний суд, належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами.

Доводи касаційної скарги про те, що за таких обставин суд мав закрити провадження у справі не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки такі вимоги позивачем не заявлялись.

Відмовляючи в задоволенні позову про поновлення на роботі, апеляційний суд правильно виходив із того, що рішення зборів є самостійною підставою для розірвання трудовою договору з генеральним директором товариства ОСОБА)

 

Спори про притягнення до дисциплінарної відповідальності

 

78977373 — 05.12.18 позов про оскарження наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності завідувача державною нотаріальною конторою підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства (посада завідувача є адміністративною посадою у державній нотаріальній конторі, що надає послуги, у тому числі й послуги державного реєстратора, ця посада прирівнюється до публічної служби. Крім того, до дисциплінарної відповідальності ОСОБА притягнуто як завідувача державної нотаріальної контори і саме за неналежну організацію загального і нотаріального діловодства у цій конторі.

Таким чином, позов про оскарження наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності завідувача державною нотаріальною конторою не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).

  

  1. Спори про виплату заробітної плати, індексації (в т.ч. соц.виплат в зоні АТО)

72349203 — 14.02.18 — розгляд трудових спорів в порядку ЦПК та справи про банкрутство, порушені до 19.01.13.

 

75068856 – 20.06.18 вимоги публічних службовців про зобов’язання суб’єкта владних повноважень провести розрахунок і виплатити їм індексацію заробітної плати є пов’язаними з проходженням публічної служби, а тому такі вимоги слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.

 

78011463 — 14.11.18 спори, пов’язані з визначенням розміру суддівської винагородита щомісячного довічного грошового утримання і їх виплатою є такими, що пов’язані з проходженням та звільненням з публічної служби. А тому на них поширюється юрисдикція адміністративного суду.

Якщо спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов’язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби, а орган, в якому особа перебувала на цій службі, не здійснював щодо неї публічно-владні управлінські функції у спірних правовідносинах.

виплата допомоги з тимчасової непрацездатності 

72850784 — 15.03.18 — спір судді з ДСА щодо виплат у звязку з тимчасовою непрацездатністю — КАС.

 

73335584 — 04.04.18 — юрисдикція спору щодо відмови у виплаті допомоги Фондом соцстрахування з тимчасової втрати працездатності – КАС

 

виплата одноразової грошової допомоги

76649605 — 22.08.18 — правомірність набуття допомоги по безробіттю, правила ЦПК.

 

  1. Спори про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівниками підприємству, установі, організації

75265986 — 04.07.2018 — спори щодо відповідальності звільненого держслужбовця за шкоду – адміністративна юрисдикція.

 

75068841 — 19.06.18 справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах, — господарська юрисдикція.

 

  1. Спори, пов’язані із застосуванням Закону України Про захист прав споживачів

74506058 — 15.05.18 позов про захист прав споживачів, відшкодування шкоди внаслідок затримки авіакомпанією МАУ рейсу (без ПП). 

 

75286972 — 20.06.18 — повернення суми чистих внесків за угодою з Автопросто за умови розірвання договору та черговості (вирішуючи спір про стягнення коштів — чистих внесків за Угодою на користь позивача, суд повинен установити: чи розірвано таку угоду та чи настала черга позивача — учасника системи для повернення чистих внесків. Зокрема, з’ясувати номер групи, з якою об’єднано Угоду позивача відповідно до пункту 1.4 додатку № 2 до Угоди, склад її учасників; установити, з ким з учасників групи угоди розірвано, з яких підстав та з урахуванням яких обставин, а також чи виплачено зазначеним особам, грошові кошти відповідно до умов Угоди).

 

77910919 — 17.11.18 — визнання права на забезпечення та встановлення споживачам індивідуальних газових лічильників (Оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов’язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 Закону № 3533-VI зобов’язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, — до 01 січня 2018 року, так як розгляд справи по суті завершився до внесення змін щодо строку встановлення лічильників таким споживачам. Відмова відповідача встановити індивідуальні лічильники позивачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів. З урахуванням вимог статті 5 Закону № 1023-XIIстатті 2 Закону № 1875-IV волевиявлення позивачів на встановлення індивідуальних лічильників газу не може бути порушеним)

 

74809487 – 13.06.18 вимоги особи з підстав захисту прав споживачів про визнання дій КМУ щодо незаконного збільшення ціни на природний газ власного видобутку, що використовується для потреб населення України, геноцидом Українського народу,  визнання незаконною постанову КМУ «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов’язків на суб’єктів ринку природного газу (відносини у перехідний період)» в силу її невідповідності Конституції України,  визнання нечинною постанови КМУ – адміністративна юрисдикція (визначення юрисдикції, до якої належить розгляд цього спору, слід проводити з урахуванням предметного та суб’єктного критеріїв, а не підстав позову)

 

78680719 – 12.12.18 видача виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду у справі за позовом банку до особи, яким стягнуто заборгованість за кредитним договором, не провадиться, оскільки вирішення спорів щодо захисту прав споживачів не є компетенцією третейського суду.

Ці обмеження не стосуються поручителя, оскільки договір поруки не є споживчим договором, а сторона такого договору не є споживачем, оскільки вказаний договір не направлений на задоволення особистих потреб поручителя.

На етапі узгодження предмета і умов кредитного договору позичальник та кредитор як рівноправні сторони у правовідносинах та суб’єкти приватного права, діючи вільно, на власний розсуд визначили його істотну умову (ціну договору) у виді грошової одиниці певної держави (іноземна валюта), що згідно зі статтями 192533 ЦК України може використовуватися як засіб розрахунку в Україні, тобто є об’єктом цивільних прав. Тому проведення грошових розрахунків за кредитним договором чи їх нездійснення згідно з умовами такого договору, незалежно від валюти кредитування, свідчить, що такі правовідносини мають суто цивільно-правовий, приватний характер та не можуть бути віднесені до таких, які мають публічно-правове значення, є публічно значимі відносини за наявності лише єдиної ознаки — визначення засобу платежу в іноземній валюті.За викладених обставин Велика Палата Верховного Суду відступає від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-831цс15

 

  1. Звільнення майна з-під арешту (виключення майна з опису)

 

75004228 — 15.05.18 — зняття з предмету застави арешту, накладеного за КПК, спір за правилами господарського судочинства.

 

75004203 — 23.05.18 спір про зняття арешту з нерухомого майна та виключення з реєстру записів про обтяження у справі, учасниками якої є юридичні особи: іпотекодержатель (позивач), а також ВДВС та Міністерство юстиції України – господарська юрисдикція.

 

74376418 — 30.05.18 — виключення автомобіля з-під арешту обгрунтоване.

 

77590172 — 22.08.18 позов особи, яка не є стороною виконавчого провадження, про зняття арешту з майна без вимог про визнання права власності, склад відповідачів. Визначення процесуального статусу банку як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення.

 (У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII Цивільного процесуального кодексу України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачем у спорі визначений боржник, якому судно, на яке накладено арешт, більше не належить, а третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, залучені орган державної виконавчої служби, який виконує судові рішення, а також банк, в інтересах якого накладено арешт. З огляду на вказане суди вірно визначили юрисдикцію у цій справі. Підстави для її розгляду за правилами адміністративного судочинства — відсутні.

Визначення процесуального статусу банку як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення.

Суди встановили, що право власності на судно було визнане за позивачем судом на підставі рішення, яке набрало законної сили. Тому позивач не мала повторно пред’являти вимогу про визнання права власності на судно одночасно з вимогою про зняття з нього арешту та виключення з акта опису й арешту майна)

 

77870799 — 07.11.18  спір про звільнення майна з-під арешту, накладеного за за правилами КПК України 1960 року за ініціативою осіб які, не були учасниками кримінального провадження, але є власниками або володільцями арештованого майна, має розглядатися за правилами КПК України 2012 року

 (арешт на майно накладений за правилами кримінального судочинства підлягає скасуванню за правилами того виду ж судочинства. Але оскільки нормами КПК України 1960 року не було визначено порядку скасування арешту майна за ініціативою осіб які, не були учасниками кримінального провадження, але є власниками або володільцями арештованого майна, при вирішенні зазначеного питання підлягають застосуванню норми КПК України 2012 року.

Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанції про те, що спір у справі може бути розглянутий за правилами цивільного судочинства, є помилковими).

 

78011451 — 12.09.18 витребування транспортного засобу, визнаного речовим доказом у кримінальному провадження, та його повернення власнику має вирішуватися у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом.

 

78376890 — 28.11.18 звільнення майна з під арешту, накладеного з двох різних підстав (ЦПК та КПК), обгрунтованість, юрисдикція (порядок скасування арешту майна, що накладений у межах кримінального провадження, встановлюється статтею 174 КПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та розгляду справи в судах) і відповідно підлягає розгляду за правилами кримінального судочинства. Отже, законодавцем чітко врегульовано порядок вирішення питання про зняття арешту з майна.

З огляду на наявність рішення суду, яке набрало законної сили, щодо задоволення позовних вимог особи про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд правильно вважав, що накладене державною виконавчою службою обтяження на вищевказане майно перешкоджає позивачці у реалізації права останньої на розпорядження зазначеною квартирою.

Отже, позовні вимоги особи у частині зняття накладеного державною виконавчою службою арешту є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню).

 

75004203 — 23.05.18 спір про зняття арешту з нерухомого майна та виключення з реєстру записів про обтяження у справі, учасниками якої є юридичні особи: іпотекодержатель (позивач), а також ВДВС та Міністерство юстиції України – господарська юрисдикція.

 

78680717 – 12.12.18 звільнення майна з-під арешту, юрисдикція, способи (розрізняти випадки накладення арешту в порядку КПК, постановами державного виконавця, у порядку забезпечення позову), поняття доступу до правосуддя.

  1. Інші справи позовного провадження

Стягнення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 ЦК)

78530260 – 05.12.18 вимоги до ТОВ про стягнення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 ЦК)  та відшкодування моральної шкоди, необхідність врахування преюдиції (Визнавши, що ОСОБА не підтвердив, що кошти, внесені на рахунок ТОВ на збільшення статутного фонду, належали йому, суд апеляційної інстанції відмовив у стягненні безпідставно отриманих коштів у розмірі 18 797 грн, тоді як господарські суди встановили, що грошові кошти саме у розмірі 14 217 грн не є внесками до статутного фонду і вказані кошти передані до ТОВ у строки, які не співпадають з тими, що встановлені судом апеляційної інстанції.

Суд не врахував, що 7 930 грн внесені ОСОБА як поповнення статутного фонду і це визнано у рішеннях господарського суду. Зазначені висновки є обов’язковими при розгляді вказаної справи, як обов’язково необхідно враховувати і строки їх внесення відповідно до рішення господарського суду.

Крім того, суди не з’ясували, за якими саме платіжними документами внесено 14 217 грн, яка підстава їх внесення, оскільки у платіжних документах зазначалося про внесення коштів ТОВ на рахунок ТОВ через ОСОБА.

 

Оскарження документів інформаційного характеру

 

78680684 – 07.11.18 правовідносин між сторонами виникли з приводу надання особі комунальним підприємством довідки — побутового документа інформаційного характеру встановленої форми, за результатами збирання інформації на підставі даних про склад сім’ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб. Вказаний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки за характером правовідносин і з урахуванням суб’єктивного складу сторін цей спір не є публічно-правовим.

Поняття «охоронюваний законом інтерес».

Спосіб захисту, обраний позивачем, не входить до загального переліку способів захисту цивільних прав та інтересів.

У позивача не виникло право на судовий захист у порядку цивільного судочинства, оскільки дії відповідача, що є предметом позову, не вливають на цивільні права та інтереси неповнолітньої ОСОБА4, в інтересах якої діє ОСОБА3, а саме майнове право користування житловим приміщенням. Сама ж довідка про склад сім’ї, дії відповідача щодо видачі якої позивач просить визнати протиправними, не може бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки не підлягає оскарженню.

Провадження у справі підлягає закриттю.

 

Оскарження дій/бездіяльності суду

 

78977475 — 21.11.18 позовні вимоги про визнання незаконними пов’язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов’язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

 

 

  1. СПРАВИ ОКРЕМОГО ПРОВАДЖЕННЯ
  2. Справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності
  3. Про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи
  4. Про визнання фізичної особи недієздатною
  5. Про поновлення цивільної дієздатності
  6. Справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності
  7. Справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою
  8. Справи про скасування рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою
  9. Справи про усиновлення

 

77286377 -16.10.18 —  усиновлення дитини, право на апеляційне оскарження рішення кандидатом в опікуни дитини, порушення статті 8  Конвенції.

  1. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення

 

75042934 — 20.06.18 — встановлення факту належності державного акту на земельну ділянку, спір про право (при розгляді справи в порядку окремого провадження встановлено наявність спору про право, який повинен вирішуватися в порядку позовного провадження, що зумовлює залишення заяви без розгляду).

 

78011421 — 22.08.18 про встановлення факту наявності сімейних відносин між піклувальником і його племінником (чинне на момент розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій законодавство не передбачало іншого порядку підтвердження факту факту наявності сімейних відносин; його встановлення не пов’язувалося з вирішенням спору, а було необхідним для подальшого подання заявником з метою призначення і виплати йому одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця-племінника документа, що засвідчував би наявність сімейних відносин між заявником і племінником станом на день загибелі останнього.

З огляду на наведене доводи Міноборони щодо наявності у цій справі спору про право та необхідність її розгляду за правилами адміністративного судочинства є необґрунтованими.

Визначений у частині першій статті 256 ЦПК України перелік фактів, які могли встановлюватися судом, не був вичерпним).

 

78215426 — 21.11.18  про встановлення факту наявності спеціального трудового стажу (за вислугу років), набутого на території Союзу Радянських Соціалістичних Республік (апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу, якою закрив провадження в адміністративній справі за адміністративним позовом особи до  ОУ ПФУ про встановлення факту наявності в нього спеціального стажу з посиланням, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а належить до юрисдикції цивільного суду.

Відтак, прийняття Апеляційним судом бласті постанови про закриття провадження у справі за аналогічними вимогами через те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту).

 

  1. Справи про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі
  2. Справи про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність
  3. Справи про визнання спадщини відумерлою
  4. Справи про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку
  5. Справи про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу
  6. Справи про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб
  7. Справи, що виникають із сімейних правовідносин
  8. За заявою про надання права на шлюб
  9. Розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей
  10. Поновлення шлюбу після його розірвання
  11. Встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя
  12. Інші справи
  13. Окремі інститути цивільного права

 

Способи захисту права

 

76262657 — 21.08.18 — способи захисту, визнання відсутнім права вимоги сплати боргу, погашеного поручителем, — не самостійний спосіб захисту, закриття провадження.

 

78011648 — 14.11.18 – перелік способів захисту цивільних прав та інтересів наведений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (вимоги до РАЦС про встановлення неправильності запису про народження особи в акті громадянського стану та зобовязання внести зміни до актового запису про народження мають розглядатися не за правилами адміністративної, а цивільної юрисдикції. Позивач звернулася до суду для захисту права на забезпечення органом державної влади особистого немайнового права (частина перша статті 273 ЦК України) на відображення достовірної інформації про дату народження в актовому записі, а не для оскарження відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису цивільного стану. У позовній заяві відсутні доводи за частиною третьою статті 2 КАС України у редакції, чинній на час звернення, щодо неправомірності вказаної відмови відповідача. А вимога позивача зобов’язати відповідача внести зміни до актового запису є похідною від вимоги встановити неправильність такого запису)

 

78129908 — 21.11.18 прокурор не обрав жодного конкретного способу захисту порушеного права в частині застосування наслідків недійсності оскаржуваних ним правочинів. Розмежовування випадків застосування двосторонньої реституції як наслідку недійсності правочину та витребування майна від добросовісного набувача як способу захисту прав власника, порушених незаконним відчуженням цього майна.

78192852 — 14.11.18 визнання недійсним дубліката договору купівлі-продажу не є способом захисту права (Оспорюваний дублікат договору, який повністю відповідає оригіналу, не має самостійного значення і сили правочину, оскільки його видання не встановлює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов’язків, а є документом, який лише дублює, відтворює зміст договору, та не може порушувати права позивача. Тому можливості визнання його судом недійсним у зв’язку з недотриманням Приватним нотаріусом встановленої процедури його видачі визначеної статтею 53 Закону № 3425-XII та Інструкцією жодним законом не передбачено.

Відповідно до норм ЦК України недійсним можна визнати лише договір як правочин, і така вимога може бути заявлена як однією зі сторін, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Договір як документ, а також дублікат чи копії такого документу не можуть бути визнані недійсними).

 

74963905 — 05.06.18 – вимоги про визнання договору укладеним, стягнення заборгованості за договором підряду, наслідки втрати статусу ФОП, юрисдикція, способи захисту порушеного права, їх ефективність (Такого способу захисту як визнання договору підряду укладеним цивільне законодавство не передбачало, а суд не мав відповідного повноваження. Лише з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу УкраїниЦивільного процесуального кодексу УкраїниКодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений не тільки договором або законом, але й судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України)

78501877 — 21.11.18 позов прокурора до РДА, ради про визнання недійсними розпорядження, рішень, державних актів на право приватної власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок від добросовісних набувачів, цивільна юрисдикція (рішення суб’єкта владних повноважень у сфері земельних правовідносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним — розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред’являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред’явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло внаслідок та після реалізації рішення суб’єкта владних повноважень.

 

78680684 – 07.11.18 правовідносин між сторонами виникли з приводу надання особі комунальним підприємством довідки — побутового документа інформаційного характеру встановленої форми, за результатами збирання інформації на підставі даних про склад сім’ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб. Вказаний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки за характером правовідносин і з урахуванням суб’єктивного складу сторін цей спір не є публічно-правовим.

Поняття «охоронюваний законом інтерес».

Спосіб захисту, обраний позивачем, не входить до загального переліку способів захисту цивільних прав та інтересів .

У позивача не виникло право на судовий захист у порядку цивільного судочинства, оскільки дії відповідача, що є предметом позову, не вливають на цивільні права та інтереси неповнолітньої ОСОБА4, в інтересах якої діє ОСОБА3, а саме майнове право користування житловим приміщенням. Сама ж довідка про склад сім’ї, дії відповідача щодо видачі якої позивач просить визнати протиправними, не може бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки не підлягає оскарженню.

Провадження у справі підлягає закриттю.

 

78977510 — 21.11.18 про скасування декларації про готовність об’єкта до експлуатації, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, склад сторін, юрисдикція (Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина друга статті 16 ЦК України).

Якщо порушення своїх прав особа обґрунтовує наслідками, спричиненими рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень, які ця особа вважає неправомірними та такими, що призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, які мають майновий характер або пов’язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень, дій чи бездіяльності та скасування відповідних актів є способом захисту цивільних прав й інтересів).

 

78977528 — 12.12.18 якщо право власності на нерухоме майно вже було зареєстрованим за одним із членів подружжя, то питання про те, чи були відповідні об’єкти нерухомого майна зареєстрованими за цим членом подружжя саме під час його перебування з іншим членом подружжя у шлюбі, а також про те, чи поширюється на ці об’єкти режим спільної сумісної власності подружжя, можуть бути вирішені у спорі про поділ спільної сумісної власності подружжя.

Вимоги про відновлення державної реєстрації права власності на майно, набуте під час шлюбу, — неефективний спосіб відновлення права, державний реєстратор є неналежним відповідачем за такою вимогою (Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову — обов’язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Встановивши, що позов пред’явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

За наявності у позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, іншого спору про поділ спільної сумісної власності спосіб відновлення права позивача шляхом внесення до відповідного державного реєстру записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за третьою особою є неефективним, а можливість звернення до суду з позовом для відновлення права власності третьої особи на таке майно процесуальний закон не передбачає)

 

Строки та терміни

 

74838904 — 28.03.18 – щодо змісту понять «строк договору», «строк виконання зобов’язання» і «термін виконання зобов’язання»

(Поняття «строк договору», «строк виконання зобов’язання» та «термін виконання зобов’язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін — календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов’язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов’язання» і «термін виконання зобов’язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов’язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов’язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов’язання)

 

Позовна давність

Загальна позовна давність

74598826 — 23.05.18 — відмова у визнанні державного акта на землю 1993 року за спливом позовної давності (без ПП).

 

74506124 — 30.05.18 визнання незаконним і скасування рішення сільської ради, визнання недійсним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію земельної ділянки (землекористувач спірної земельної ділянки — ДП дізналося про порушення свого права, тобто про наявність розбіжностей у площах лісового фонду на території Сільради, лише у грудні 2014 року (після проведення відповідної звірки), що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності)

 

75296538 — 04.07.2018 — виселення зі службового житла, позовна давність щодо віндикаційного та негаторного позову, практика ЄСПЛ (Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред’явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення)

77586952 — 31.10.18 — перебіг позовної давності для вимог прокурора про визнання договору оренди землі недійсним.

 

78497129 — 20.11.18 початок перебігу позовної давності за позовом прокурора про визнання недійсними розпоряджень органів місцевого самоврядування та державних актів на право власності на земельну ділянку (суди дійшли передчасного висновку про початок перебігу позовної давності з дня видання головою ОДА оскаржуваних розпоряджень від 07 квітня 2008 року, не звернули уваги на те, що прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі КМУ та КП «Київський лісгосп», та не встановили, коли саме і в особі якого органу КМУ довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що з огляду на положення частини першої статті 261 ЦК України і є початком перебігу позовної давності)

 

78750868 — 05.12.18 позовна давність не поширюється, зокрема, на вимогу про відшкодування шкоди, завданої, зокрема, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію (пункт 3 частини першої статті 268 ЦК України).

 

78977576 — 31.10.18 позов прокурора про визнання недійсними та скасування рішень, витребування земельних ділянок із незаконного володіння, позовна давність (Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з’ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний  законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний  законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв’язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Відмова в задоволенні позову у зв’язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону)

 

Застосування статті 625 ЦК України

 

74838904 — 28.03.18 – після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання.

 

73469624 — 11.04.18 — ст. 625 ЦК застосовується до грошового зобов’язання, підтвердженого чинним судовим рішенням.

 

74963752 — 05.06.18 вимоги про стягнення заборгованості за договором поставки, стаття 625 ЦК.

 

74838873 — 16.05.18 ст. 625 ЦК України застосовується й до деліктних правовідносин, в.т. до грошового зобовязання, що випливає з вироку суду (Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов’язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов’язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов’язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов’язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов’язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов’язань)

 

Неустойка

78680689 – 12.12.18 положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням відповідних положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків. Такого висновку дійшов Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, і підстав для відступу від цієї позиції у частині застосування частини третьої статті 551 ЦК України не вбачається. Закриття провадження у справі у звязку з припиненням позивача — юридичної особи

 

  1. Застосування процесуального законодавства

 

Повернення позовної заяви. Відкриття провадження у справі. Підсудність

 

73195166 — 28.03.18 — повернення позову чи відмова у відкритті провадження у справі у разі порушення правил підсудності.

 

73500789 — 10.04.18 — необгрунтовано відмовив позивачу у відкритті провадження.

 

73500813 — 11.04.18 — відмова у відкритті провадження, правила юрисдикції.

 

74598815 — 06.06.18- підсудність за наявності кількох відповідачів, ст. 113 ЦПК 2004 р.

 

74842779 — 29.05.18 розгляд справи судами з порушенням правил виключної підсудності є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі суди не є встановленими процесуальним законом для такого розгляду

 

Доступ до правосуддя

 

78680717 — 12.12.18 звільнення майна з-під арешту, юрисдикція, способи (розрізняти випадки накладення арешту в порядку КПК, постановами державного виконавця, у порядку забезпечення позову), поняття доступу до правосуддя.

 

Представництво інтересів держави прокурором

 

75287005 — 15.05.18 позов прокурора про визнання незаконним рішення, скасування реєстрації права власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, посилання на рішення  ЄСПЛ (Звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, прокурор обґрунтував наявність підстав для здійснення такого представництва тим, що відповідно до вимог чинного законодавства державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на Державну інспекцію сільського господарства України, проте не передбачено повноважень цього центрального органу виконавчої влади на звернення до суду з такими позовами. Відчуження земельних ділянок відбулось із порушенням вимог законодавства, що призвело до порушення прав територіальної громади м. Обухова. Порушено водоохоронну зону уздовж р. Стугна та передано під забудову землі, будівництво на яких заборонено законом)

 

77112439 —  02.10.18 представництво прокурора за наявності органу влади (КГС) (інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод органів місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування у визначених законом випадках є рівними за статусом носіями державної влади як і державні органи.

Прокурор, обґрунтовував позовні вимоги тим, що міська рада  самостійно тривалий час не вживала заходів, спрямованих на заходи віднесення спірної гідротехнічної споруди, як стратегічно важливого об’єкту інфраструктури м. Житомира, до комунальної власності, а вчинені в подальшому дії не призвели до позитивних результатів, негативно впливає на дохідну частину бюджету та фінансування видатків держави, відповідно, порушує інтереси держави, то господарський суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності у прокурора, в даному випадку, права звертатися у суд із позовом в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування).

  

Судові виклики і повідомлення

 

75068679 — 20.06.18 — спір до поручителів де є ЮО, строк дії договору поруки, розгляд справи без належного повідомлення сторін.

 

75265993 — 04.07.18 —  розгляд скарги на дії з проведення торгів, участь сторін, судові повідомлення.

 

78977546 — 12.12.18  повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» (приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи.

Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц).

 

         Склад учасників справи

 

78011613 – 29.08.18 – у справі про визнання недійсними та скасування розпоряджень, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку з підстав порушення межі прибережної захисної смуги об’єкта водного фонду і накладення на цей об’єкт не залучено до участі теперішнього власника спірної земельної ділянки та орендаря суміжного ставка; суди ухвалили рішення про права, інтереси й обов’язки осіб, які не були залучені до участі у справі).

 

77590172 — 22.08.18 позов особи, яка не є стороною виконавчого провадження, про зняття арешту з майна без вимог про визнання права власності, склад відповідачів. Визначення процесуального статусу банку як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення.

 

78977521 — 28.11.18 ,78426360 — 05.12.18 спір з Фондом ГВ про визнання кредитором банку та включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів відповідної черги не є публічно-правовим, склад відповідачів.

(Уповноважена особа Фонду за своїм правовим статусом є представником Фонду, діє у межах повноважень, наданих Фондом, отримує визначену Фондом оплату, несе відповідальність перед Фондом, тоді як за дії такої особи перед іншими суб’єктами правовідносин відповідальність несе Фонд.

Уповноважена особа Фонду у правовідносинах з іншими особами виступає як представник Фонду у межах делегованих ним повноважень. Уповноважена особа Фонду представляє Банк у межах делегованих Фондом повноважень. Тобто вона не виступає як фізична особа, яка захищає власні права чи інтереси).

 

78496651 — 05.12.2018 визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна, склад сторін, юрисдикція (фактично спір виник між юридичними особами щодо права на спірне нерухоме майно, а саме: позовні вимоги про визнання недійсним правочину купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між двома юридичними особами, витребування нерухомого майна у юридичної особи на користь іншої юридичної особи.

Визначення у позові складу сторін у справі (позивачів), який не відповідає реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах, не може змінювати вид судочинства, в якому слід розглядати такий спір).

 

78534729 — 05.12.18 справа за позовом про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування про затвердження акта узгодження меж земельних ділянок залежно від суб’єктного складу має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Належними відповідачами у таких справах є особа, прав чи інтересів якої щодо відповідної земельної ділянки стосується оскаржене рішення органу місцевого самоврядування, а також цей орган.

 

78977510 — 21.11.18 про скасування декларації про готовність об’єкта до експлуатації, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, склад сторін, юрисдикція (Ініційований фізичною особою спір про скасування декларації про готовність об’єкта до експлуатації має розглядатися як спір, що пов’язаний з порушенням цивільних прав позивача особою, за якою на підставі вказаної декларації було зареєстроване право власності на відповідний об’єкт нерухомого майна.

Скасування реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації, що стала підставою для оформлення замовником будівництва права власності на об’єкт нерухомого майна, впливає на права й обов’язки цього замовника, зокрема, в частині можливості експлуатації відповідного об’єкта нерухомості. А тому належним відповідачем за вимогою про скасування реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації є замовник будівництва (особа, на користь якої така декларація зареєстрована.

Якщо замовник будівництва після реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації та державної реєстрації права власності на цей об’єкт відчужив його іншій особі, така особа за умови, що до неї відсутні позовні вимоги, має бути залучена до участі у справі про скасування реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, оскільки скасування реєстрації зазначеної декларації може вплинути на права цієї особи, зокрема бути підставою для подальшого оспорювання її права власності на відповідний об’єкт).

 

78977528 — 12.12.18 якщо право власності на нерухоме майно вже було зареєстрованим за одним із членів подружжя, то питання про те, чи були відповідні об’єкти нерухомого майна зареєстрованими за цим членом подружжя саме під час його перебування з іншим членом подружжя у шлюбі, а також про те, чи поширюється на ці об’єкти режим спільної сумісної власності подружжя, можуть бути вирішені у спорі про поділ спільної сумісної власності подружжя.

Вимоги про відновлення державної реєстрації права власності на майно, набуте під час шлюбу, — неефективний спосіб відновлення права, державний реєстратор є неналежним відповідачем за такою вимогою (Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову — обов’язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Встановивши, що позов пред’явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

За наявності у позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, іншого спору про поділ спільної сумісної власності спосіб відновлення права позивача шляхом внесення до відповідного державного реєстру записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за третьою особою є неефективним, а можливість звернення до суду з позовом для відновлення права власності третьої особи на таке майно процесуальний закон не передбачає).

 

Докази та доказування. Оцінка доказів

 72938690 — 21.03.18 — оцінка всіх доказів, реструктизація заборгованості.

 

73896814 — 25.04.18 — нові докази в суді апеляційної інстанції.

 

78011437 — 14.11.18 — у цивільному процесі діє правило, за яким обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина третя статті 61 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року; частина четверта статті 82 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).

 

Заочний розгляд справи

 

78977546 — 12.12.18  на момент ухвалення судом першої інстанції заочного рішення процесуальний закон передбачав, що заочний розгляд справи може відбуватися у випадку повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином.

У цій справі станом на момент ухвалення заочного рішення відбулося лише одне судове засідання (27 листопада 2017 року). А тому для проведення заочного розгляду справи суд першої інстанції критерій повторної неявки відповідача не дотримав.

  

Мотивованість судових рішень

 

77870772 — 07.11.18 – перевірка правильності розрахунку та доводів про припинення поруки, вимоги до боржника та поручителів – фізичних та юридичних осіб, юрисдикція до 15.12.2017 р. — цивільна (У рішенні від 16 грудня 1992 року у справі «Хаджинастасиу проти Греції» (заява № 12945/87) Європейський суд з прав людини (далі — ЄСПЛ) констатував, що національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію.

У рішенні від 11 січня 2007 року у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» ЄСПЛ зазначив, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою ЄСПЛ (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї вбачається, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі — Конвенція).

Апеляційний суд свої висновки належним чином не обґрунтував, залишив поза увагою доводи апеляційної скарги ТОВ про неправильний розрахунок банком заборгованості за кредитним договором та про припинення поруки за договорами поруки, не надав їм належної правової оцінки, чим порушив вимоги частини третьої статті 382 ЦПК України та статті 6 Конвенції в частині доступу до правосуддя).

 

Усталеність судової практики

 

75287333 — 13.06.18 Аналіз судової практики, здійснений на підставі інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, за релевантністю судових рішень, прийнятих Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в аналогічних справах, свідчить про те, що суд касаційної інстанції дотримується правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постановах від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16 та в інших. Так, і у справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, і в аналогічних справах, які переглядалися Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, прийнято рішення, які свідчать про відсутність розходжень у судовій практиці (справи № 756/12263/15-ц, 522/10828/15-ц, 377/471/15-ц, 127/8315/16-ц, 285/1462/15-ц, 2-1283/11, 569/3799/14-ц, 756/4514/16-ц, 750/4903/14 та багато інших). В усіх зазначених справах суд касаційної інстанції виходив із того, що строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов’язанням. Більш того, у цих судових рішеннях містяться посилання на висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України у справах № 6-53цс14, 6-3087цс16 та інших аналогічних справах.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов’язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено — вирішено і не має переглядатися до безмежності»).

Європейський суд з прав людини (далі — ЄСПЛ) у справі «Христов проти України» (рішення від 19 лютого 2009 року, заява № 24465/04) наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція), слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії»). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

Як зазначено в Доповіді щодо верховенства права Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії), правова визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Існування суперечливих рішень, що їх виніс верховний чи конституційний суд, у будь-якому разі є несумісним із принципом юридичної визначеності. Тому вимагається, щоб суди, особливо вищих інстанцій, запроваджували механізми, що надають можливість уникати суперечливості та забезпечувати узгодженість їхньої судової практики.

ЄСПЛ зазначав, що сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи (рішення від 24 липня 2003 року у справі  «Рябих проти Росії», заява №52854/99).  

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду, які ґрунтуються на сталій практиці щодо застосування положень статті 559 ЦК України як Верховного Суду України, так і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

 

Однаковість застосування закону

 

77720972 — 31.10.18 однакове застосування закону забезпечує загальнообов’язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Керуючись однією з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права», Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України.

 

 Судові витрати

73054749 —  21.03.18 — споживачі звільнені від сплати судового збору в усіх судових інстанціях.

 

73001394 — 14.03.18 — сплата судового збору за подання скарги на дії ДВС та апеляційне та касаційне оскарження ухвал (У розділі VII ЦПК України та в Законі України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі — Закон № 3674-VI) не передбачено необхідності сплати судового збору за подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС позивачем, який є стягувачем.

Разом з тим частина друга статті 3 Закону № 3674-VI не передбачає звільнення від сплати судового збору за звернення з апеляційною чи касаційною скаргою на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця, такий об’єкт справляння судового збору у зазначеній нормі відсутній.

Крім того, у статті 5 Закону № 3674-VI, яка передбачає пільги зі справляння судового збору певним категоріям осіб за певними категоріями справ чи процесуальних дій, відсутні пільги щодо сплати судового збору за подання апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду за скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця)

 

74506127 — 29.05.18 — сплата судового збору за подання апеляційної скарги у справах за скаргами на дії ДВС (Підпунктом 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено ставку судового збору з апеляційної і касаційної скарг на ухвалу господарського суду у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зазначене положення стосується подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали господарського суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено Законом № 3674-VI справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали).

 

75068836 — 19.06.18 — незарахування банком грошових коштів на депозит, цивільне судочинство, звільнення споживачів від сплати судового збору.

 

78750868 — 05.12.18 якщо на час звернення з позовом до суду відповідач не був звільнений від сплати судового збору, то у разі задоволення позову особи, яка звільнена від сплати судового збору, судовий збір стягується в дохід держави з відповідача, а не компенсується за рахунок держави.

 

  1. Апеляційний розгляд

74506127 — 29.05.18 – сплата судового збору за подання апеляційної скарги у справах за скаргами на дії ДВС.

 

73896814 — 25.04.18 — нові докази в суді апеляційної інстанції.

 

74963810 — 17.04.18 — застосування позовної давності в апеляційному суді, повідомлення, верховенство права.

 

75133482 — 27.06.18 — банкрутство відповідача на стадії апеляційного розгляду не є підставою для скасування рішення суду І інстанції.

 

77586946 — 31.10.18 – умови скасування чи зміни апеляційним судом рішення суду першої інстанції, зміст мотивувальної частини рішення (порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставами для скасування чи зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України). Зокрема, порушення вимог статей 7679 ЦПК України щодо допустимості засобів доказування, необґрунтована відмова суду в задоволенні клопотання осіб, які беруть участь у справі, у дослідженні доказів (стаття 81 ЦПК України), порушення вимог статті 265 ЦПК України щодо змісту рішення суду, тощо.

Посилання на невідповідність висновків суду обставинам справи підлягає перевірці апеляційним судом шляхом дослідження доказів, яким суд першої інстанції не дав оцінки або дав неправильну оцінку.

У разі ухвалення нового рішення або зміни рішення суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині рішення дає оцінку доказам, що наявні в матеріалах справи, а також новим доказам, якщо вони досліджувалися, в їх сукупності за правилами, встановленими статтями 263265 та 367 ЦПК України).

 

78044749 — 14.11.18 підстави для визнання апеляційної скарги неподаною після залишення її без руху (сплив строку, наданого судом на усунення недоліків апеляційної скарги у разі необізнаності особи, яка подала апеляційну скаргу, не є підставою для визнання такої апеляційної скарги неподаною.

Суд апеляційної інстанції не дотримався вимог цивільного процесуального закону, чим, окрім іншого порушив і вимоги статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод)

 

78044749 — 14.11.18 оскарження в апеляційному порядку ухвали про відкриття провадження у справі з підстав порушення правил юрисдикційності спору окремо від рішення суду не передбачено (апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у справі не з питань порушення правил підсудності справи має бути повернута заявнику)

 

78112048 — 21.11.18 — скарга на дії ДВС, постанову про повернення виконавчого листа стягувачу, виданого в кримінальній справі, має розглядатися у порядку цивільного судочинства

 (оскільки банк оскаржує дії державного виконавця щодо виконання виконавчого документа, який був виданий на виконання задоволеного в межах кримінального провадження цивільного позову, тому такий спір належить до юрисдикції суду, який видав виконавчий документ, та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом України у постановах від 7 червня 2016 року, 22 лютого 2017 року, Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2018 року та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року).

78501877 — 21.11.18 позов прокурора до РДА, ради про визнання недійсними розпорядження, рішень, державних актів на право приватної власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок від добросовісних набувачів, цивільна юрисдикція (Погоджуючись з висновками суду першої інстанції про необхідність закриття провадження у справі у частині позовних вимог і скасовуючи рішення в цій частині лише з тих підстав, що суд першої інстанції закрив провадження у справі рішенням, а не ухвалою, апеляційний суд сам порушив норми процесуального права, адже указана апеляційним судом обставина не є підставою у розумінні вимог статті 309 ЦПК України (у редакції, чинній на час постановлення апеляційним судом ухвали) для скасування рішення суду першої інстанції.

Отже, підстав постановляти ухвалу про закриття провадження у справі за позовними вимогами про визнання недійсними розпорядження РДА, рішень сільради, витребування з незаконного володіння ТОВ спірних земельних ділянок, в апеляційного суду не було, так як суд першої інстанції послався на ті самі обставини та норми права, зробив такі самі висновки у одному процесуальному документі, яким закрив провадження у справі у частині позовних вимог, а в іншій частині вирішив позовні вимоги по суті, обґрунтовано зазначивши назву такого документа як рішення, що відповідає вимогам частин першої, третьої статті 258 ЦПК України).

 

Мотивованість судових рішень апеляційного суду

 

77870772 — 07.11.18 – перевірка правильності розрахунку та доводів про припинення поруки, вимоги до боржника та поручителів – фізичних та юридичних осіб, юрисдикція до 15.12.2017 р. — цивільна (У рішенні від 16 грудня 1992 року у справі «Хаджинастасиу проти Греції» (заява № 12945/87) Європейський суд з прав людини (далі — ЄСПЛ) констатував, що національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію.

У рішенні від 11 січня 2007 року у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» ЄСПЛ зазначив, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою ЄСПЛ (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї вбачається, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі — Конвенція).

Апеляційний суд свої висновки належним чином не обґрунтував, залишив поза увагою доводи апеляційної скарги ТОВ про неправильний розрахунок банком заборгованості за кредитним договором та про припинення поруки за договорами поруки, не надав їм належної правової оцінки, чим порушив вимоги частини третьої статті 382 ЦПК України та статті 6 Конвенції в частині доступу до правосуддя).

 

  1. Оскарження рішень, дій та бездіяльності ДВС

 

72970283 — 14.03.18 — предметна підсудність за скаргами на дії ДВС (якщо інше не встановлено — КАС).

 

73001394 — 14.03.18  — скарги на дії ДВС у зведеному виконавчому провадженні — КАС, сплата судового збору (оскільки чинним законодавством не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об’єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, Велика Палата Верховного Суду вважає, що в такому випадку потрібно застосовувати частину першу статті 287 КАС України і вказані справи слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частина друга статті 3 Закону № 3674-VI не передбачає звільнення від сплати судового збору за звернення з апеляційною чи касаційною скаргою на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця, такий об’єкт справляння судового збору у зазначеній нормі відсутній.

Крім того, у статті 5 Закону № 3674-VI, яка передбачає пільги зі справляння судового збору певним категоріям осіб за певними категоріями справ чи процесуальних дій, відсутні пільги щодо сплати судового збору за подання апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду за скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця).

 

74550110 — 23.05.18 — неправомірна бездіяльність державних виконавців, рішення суду не виконане.

 

75265993 — 04.07.18 —  розгляд скарги на дії з проведення торгів, участь сторін, судові повідомлення (оскільки право на нерухоме майно вже оформлено на стягувача, то ефективним способом захисту прав боржника є пред’явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів, а не у порядку судового контролю за виконанням судових рішень).

 

75296546 — 04.07.18 — скарга на дії ДВС, виконання рішення про стягнення боргу в іноземній валюті (у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення).

 

74506127 — 29.05.18 — сплата судового збору за подання апеляційної скарги у справах за скаргами на дії ДВС (підпунктом 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI «Про судовий збір» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено ставку судового збору з апеляційної і касаційної скарг на ухвалу господарського суду у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Зазначене положення стосується подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали господарського суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено Законом № 3674-VI справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали).

 

75099748 — 13.06.18 —  оскарження рішення ради щодо землі, державної реєстрації, статус  реєстратора, юрисдикція.

 

74838818 — 13.06.18 – юрисдикція скарги на дії ДВС щодо незаконності дій та скасування постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу (на час звернення ПАТ КБ «ПриватБанк» зі скаргою та її розгляду в суді першої інстанції відповідно до частини четвертої статті 82 Закону № 606-XIV та статей 383384 ЦПК України такі скарги мали розглядатися в порядку цивільного судочинства.

З набранням чинності статтею 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII»Про виконавче провадження» з 05 жовтня 2016 року така категорія справ підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства).

 

75286993 — 26.06.18 – скарга на постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження, правила переривання строку предявлення виконавчого документа до виконання  (строк пред’явлення виконавчого документа до виконання переривається пред’явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред’явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а повернення стягувачу виконавчого документа на підставі заяви не позбавляє його права повторно пред’явити виконавчий документ до виконання.

Суд касаційної інстанції не врахував, що апеляційним судом встановлено, що фактичною підставою повернення виконавчого листа була неможливість на той час реального виконання судового рішення та необхідність його роз’яснення).

 

 76945464 — 03.10.18 — скарга на бездіяльність ДВС — у разі ліквідації виконавчий докумет виконується не ДВС, а ліквідаційною комісією (виконання рішень про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, яка перебуває у стані ліквідації, передбачено саме ліквідаційною комісією (ліквідатором) в ході ліквідаційної процедури, а не державним виконавцем у порядку Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, що діяла на час ухвалення судового рішення у цій справі)

 

77286366 — 03.10.18 — скарга на постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору – адміністративна юрисдикція (Законом № 1404-VІІІ встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства)

 

78112048 — 21.11.18 — скарга на дії ДВС, постанову про повернення виконавчого листа стягувачу, виданого в кримінальній справі, має розглядатися у порядку цивільного судочинства.

 (оскільки банк оскаржує дії державного виконавця щодо виконання виконавчого документа, який був виданий на виконання задоволеного в межах кримінального провадження цивільного позову, тому такий спір належить до юрисдикції суду, який видав виконавчий документ, та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом України у постановах від 7 червня 2016 року, 22 лютого 2017 року, Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2018 року та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року).

 

78011619 — 14.11.18 скарга на бездіяльність державного виконавця та начальника ВДВС у зведеному виконавчому провадженні, строки, юрисдикція (як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов’язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням, яке вчиняється відповідним відділом ДВС.

Сама наявність зведеного виконавчого провадження не свідчить про адміністративну юрисдикційність скарги на рішення, дії чи бездіяльність відділу ДВС. Визначальним критерієм для віднесення спору до адміністративної юрисдикції є наявність у зведеному виконавчому провадженні судових рішень, ухвалених за правилами різних юрисдикцій, чи рішень інших (не судових) органів, якщо ці рішення підлягають примусовому виконанню.

Разом з тим, ні в ЦПК України, ні в КАС України не урегульовано порядку розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб ДВС щодо виконання судових рішень при вчиненні таких дій у зведеному виконавчому провадженні).

Питання юрисдикційності справ за скаргами на дії державного виконавця вже було розглянуто Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 14 березня 2018 року в справі № 14-19цс18, від 20 червня 2018 року в справі № 14-207цс18. З цього приводу зроблено висновок про те, що вказані справи мають розглядатися у порядку того судочинства, у якому постановлені судові рішення, на виконання яких видано виконавчі документи, що підлягають примусовому виконанню. Підстав для відступу від такого висновку не вбачається).

 

77393454 — 17.10.18 — скарга на дії ВДВС у зведеному вик провадженні – КАС (Оскарження відповідного рішення та дій державного виконавця органу державної виконавчої служби під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об’єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства).

  

78044795 — 14.11.18 скарга на дії ВДВС з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом, – адміністративна юрисдикція.

 

76972506 — 03.10.18 — скарга на дії ДВС щодо виконання судового рішення, ухваленого за правилами КАС, — адмінюрисдикція.

 

78215381 — 28.11.18 скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу (ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, передбачав, що скарги сторони виконавчого провадження щодо виконання судових рішень, ухвалених за правилами цивільного судочинства, підлягають розгляду судом, який розглянув відповідну справу у першій інстанції, тобто тим судом, що видав виконавчий документ (частина друга статті 384).

Отже, скарги на рішення державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби про накладення на сторону виконавчого провадження штрафу, подані до суду, що видав виконавчий документ, до набрання чинності Законом № 1404-VIII, мають розглядатися за правилами цивільного судочинства).

 

74777526 – 06.06.18 скарга на постанову ВДВС про накладення штрафу за Законом № 1404-VIII– адміністративна юрисдикція.

 

78376897 — 28.11.2018 скарга на постанову ВДВС про накладення штрафу за Законом № 1404-VIII – адміністративна юрисдикція (імперативною нормою — частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18).

 

78376918 — 28.11.18 визнання дій ВДВС неправомірними та скасування постанов про накладення штрафів та стягнення виконавчого збору, юрисдикція (до 05 жовтня 2016 року – ЦПК, з 05 жовтня 2016 року — КАС).

(Визначення юрисдикції, у порядку якої має розглядатися спір, вирішується судом першої інстанції на такій стадії цивільного процесу,як відкриття провадження у справі, яка включає в себе дві взаємопов’язані дії: пред’явлення позову та прийняття його судом до свого провадження.

Зміна законодавства після вчинення особою такої процесуальної дії, як пред’явлення позову (заяви, скарги), як невід’ємної складової відкриття провадження в справі, не тягне за собою можливості відмови у відкритті провадження, в тому числі й на момент вирішення питання про прийняття його судом, чи закриття такого провадження у випадку внесення нових приписів до процесуальних нормативно-правових актів після відкриття провадження у справі, під час її розгляду та вирішення, крім випадків, коли це прямо передбачено у законі.

З набранням чинності статтею 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» з 05 жовтня 2016 року такі позови пред’являються в порядку КАС України до відповідного адміністративного суду).

 

78529865 — 05.12.18 оскільки позивач оскаржує дії державного виконавця, вчинені на виконання судового рішення, ухваленого в адміністративній справі, то і судовий контроль за його виконанням має здійснюватися за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства.

 

78680692 – 12.12.18 вимоги стягувача, як сторони виконавчого провадження, що оскаржує законність дій державного виконавця, пов’язаних із виконанням судового рішення, ухваленого за правилами КПК України, та у зв’язку з порушенням державним виконавцем, на думку заявника, порядку звернення до виконання виконавчого листа через несплату авансового внеску – адміністративна юрисдикція (а не КПК) (положеннями КПК України (Розділом VIII) не встановлено порядок оскарження рішення, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб щодо виконання судового рішення у кримінальному провадженні.

Умови і порядок виконання рішень судів, що підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено у Законі № 1404-VIII.

У даному випадку сторона виконавчого провадження оскаржує постанову державного виконавця щодо сплати авансового внеску, тобто питання стосується витрат виконавчого провадження, а відтак урегульовано у статті 181 КАС України та статті 74 Закону № 1404-VIII, оскільки у КПК України чи іншому законі не передбачено особливостей примусового виконання такої ухвали суду.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

ВДВС є уповноваженим органом приймати для примусового виконання виконавчі документи чи не приймати їх з підстав, визначених чинним законодавством України. Здійснюючі делеговані йому функції в цій частині, діє як суб’єкт владних повноважень, рішення, дії або бездіяльність якого, його посадових осіб, сторони виконавчого провадження мають право оскаржити у порядку, встановленому законом.

Вказаний спір належить до компетенції адміністративного судочинства).

 

78680696 – 12.12.18 звернення адвоката, який не є стороною виконавчого провадження, та оскаржує ненадання начальником ВДВС у встановлений Законом № 5076-VI строк відповіді на адвокатський запит і ненадання копій запитуваних документів, є скаргою, що стосується не оскарження дій державного виконавця щодо виконання рішення суду, а здійснення управлінських дій з контролю за неналежним виконанням державним виконавцем своїх обов’язків, тому вона в силу вимог статті 181 КАС України підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

 

  1. Виконання судових рішень

75296546 — 04.07.18 — виконання рішення про стягнення боргу в іноземній валюті (у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення).

 

75286993 — 26.06.18 — правила переривання строку предявлення виконавчого документа до виконання  (строк пред’явлення виконавчого документа до виконання переривається пред’явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред’явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а повернення стягувачу виконавчого документа на підставі заяви не позбавляє його права повторно пред’явити виконавчий документ до виконання.

Суд касаційної інстанції не врахував, що апеляційним судом встановлено, що фактичною підставою повернення виконавчого листа була неможливість на той час реального виконання судового рішення та необхідність його роз’яснення).

 

76945464 — 03.10.18 — скарга на бездіяльність ДВС — у разі ліквідації виконавчий докумет виконується не ДВС, а ліквідаційною комісією (виконання рішень про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, яка перебуває у стані ліквідації, передбачено саме ліквідаційною комісією (ліквідатором) в ході ліквідаційної процедури, а не державним виконавцем у порядку Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, що діяла на час ухвалення судового рішення у цій справі).

 

77312717 — 20.09.18 заява про примусове проникнення до володіння боржника для забезпечення виконання рішення господарського суду розглядається судом загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства (Стаття 376 ЦПК України розміщена у розділі VI| «Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)». Тобто за правилами ЦПК України розгляд процесуальних питань, пов’язаних з виконанням рішень інших органів чи судів інших юрисдикцій, якщо спеціальним законом не врегульовано певної процедури здійснення окремих виконавчих дій, зокрема, надання дозволу на примусове проникнення до приміщення, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства)

 

78715736 — 05.12.18 при визначенні юрисдикції справи за заявою про поновлення строку пред’явлення виконавчого документа до виконання необхідно встановити на підставі яких виконавчих документів здійснюється виконавче провадження.

(Якщо виконавче провадження відкрито і примусове виконання здійснюється державною виконавчою службою або приватним виконавцем на підставі документів, передбачених у пунктах 1, 11, 2 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII, тобто на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених  законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених  законом або міжнародним договором України; судових наказів; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом, ? заяви та скарги розглядаються судом, який видав рішення, що перебуває на примусовому виконанні.

Якщо примусове виконання здійснювалось на підставі документів, виданих іншими органами, такі заяви учасників виконавчого провадження мали розглядатися у порядку, передбаченому статтею 181 КАС України у редакції, що була чинною на час звернення до суду).

 

Виконання рішення третейського суду

 

78680719 – 12.12.18 видача виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду у справі за позовом банку до особи, яким стягнуто заборгованість за кредитним договором, не провадиться, оскільки вирішення спорів щодо захисту прав споживачів не є компетенцією третейського суду.

Ці обмеження не стосуються поручителя, оскільки договір поруки не є споживчим договором, а сторона такого договору не є споживачем, оскільки вказаний договір не направлений на задоволення особистих потреб поручителя.

 

  1. Касаційне провадження

74838775 — 13.06.18 — касаційне оскарження  ухвали суду І інстанції про відкриття провадження з недотримання правил підсудності, а не юрисдикції.

 

74598815 — у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України наведено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції,  які можуть бути оскаржені в касаційному порядку після їх перегляду апеляційним судом окремо від рішення суду. До таких ухвал віднесено й ухвалу суду першої інстанції щодо відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності (пункт 8 частини першої статті 353 ЦПК України).

У ЦПК України розмежовано поняття підсудності та юрисдикції, а саме: цивільна юрисдикція або юрисдикція загальних судів визначає загальну компетенцію судів щодо розгляду цивільних справ та коло справ, які суди мають право розглядати і вирішувати в порядку цивільного судочинства, тоді як правила підсудності розмежовують підсудність справ судам одного виду юрисдикції — цивільної — за територіальною ознакою.

З огляду на вищезазначене доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанції саме правил предметної та суб’єктної юрисдикції на увагу не заслуговують.

 

74838775 — 13.06.18, 78044749 — 14.11.18 оскарження у касаційному порядку постанови апеляційного суду, якою переглядалася ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у справі з підстав порушення правил юрисдикційності спору не передбачено (З аналізу статей 353 та 389 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) вбачається, що процесуальним законодавством передбачено можливість касаційного оскарження лише ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності, після її перегляду в апеляційному порядку.

Разом з тим у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено можливість звернення з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції без будь-яких виключень чи обмежень. Однак Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення питання про юрисдикційність спору не може бути переглянута у касаційному порядку по суті, оскільки вона прийнята усупереч вимогам ЦПК України, адже апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у справі не з питань порушення правил підсудності справи мала бути повернута заявнику.

Оскільки касаційну скаргу на ухвалу районного суду та постанову апеляційного суду подано з підстав недотримання судами правил юрисдикції, а не підсудності, що не передбачено статтями 353 та 389 ЦПК України, тому касаційну скаргу прийнято до провадження суду касаційної інстанції помилково, у зв’язку з чим касаційне провадження у справі підлягає закриттю).

 

77590172 — 22.08.18 позов особи про зняття арешту з майна без вимог про визнання права власності, склад відповідачів, юрисдикція цивільна.

 (відповідачем у спорі визначений боржник, якому судно, на яке накладено арешт, більше не належить, а третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, залучені орган державної виконавчої служби, який виконує судові рішення, а також банк, в інтересах якого накладено арешт. З огляду на вказане суди вірно визначили юрисдикцію у цій справі. Підстави для її розгляду за правилами адміністративного судочинства – відсутні).

 

78680684 – 07.11.18 зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта цієї статті).

Оскільки суд апеляційної інстанції постановив по суті правильне судове рішення, однак з порушенням норм процесуального права, яке полягає у віднесенні спору до юрисдикції адміністративного суду, касаційну скаргу слід задовольнити частково, змінивши мотивувальну частину ухвали Апеляційного суду, виклавши її в редакції цієї постанови.

 

Фомулювання зміни судових рішень

 

77720972 — 31.10.18 рішення районного суду та ухвалу Апеляційного суду змінити, виключити із судових рішень посилання на частину четверту статті 559 Цивільного кодексу України.

Вказати, що позов банку до особи про стягнення заборгованості за кредитним договором у вигляді передбачених договором процентів за користування кредитними коштами та пені за несвоєчасне виконання умов кредитного договору не підлягає задоволенню з підстав, викладених у мотивувальній частині.

 

  1. Перегляд судових рішень Великою палатою ВС за виключними обставинами

 

73500794 —  17.04.18 — рішення може бути переглянуто Великою Палатою ВС за виключними обставинами,  част.1 ст. 423 ЦПК.

 

Перегляд судових рішень Великою палатою ВС за наявності рішення ЄСПЛ

73195064  29.03.18, 73335675 — 05.04.18 — після ріш. ЄСПЛ повторний розгляд не відновить порушених прав, викликаних тривалістю цивільного провадження.

 

73438206,  73081990,  73469599, 73469612 , 73500780, 73500784 , 73500787,

 

73500815 — 20.03.18 — умови перегляду судового рішення за пілотним рішенням ЄСПЛ.

 

73304966 28.03.18,  73500718 03.04.18,

 

7350075273500791 — 17.04.18 — правила перегляду ВС заяви особи за наявності пілотної справи ЄСПЛ.

 

74022179 — 15.05.18 — відсутність підстав перегляду за виключними обставинами за пілотним рішенням ЄСПЛ.

 

74475898 — 30.05.18 — скасування рішень ради, визнання недійсним державного акта, витребування земель водного фонду, практика ЄСПЛ.

 

74838895 — 13.06.18 задоволення позову прокурора до РДА про оскарження рішення, витребування зем. ділянки лісового фонду, практика ЄСПЛ.

 

77721042 — 06.11.18 — виселення військовослужбовця та членів сімї зі службового приміщення,  виключні обставини, ЄСПЛ. 

 

72757030 — 28.02.18 —  неправомірність  дій  з поміщення та утримання  у психлікарні, моральна шкода, рішення ЄСПЛ.

  1. Оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів

74022051 — 08.05.18 — скасування рішення  МКАС при ТПП через відсутність компетенції, тощо.

  1. Визнання та виконання рішень іноземних судів, МКА в Україні

74022051 — 08.05.18 — визнання та  виконання арбітражного рішення.

 

Виконавець: головний спеціаліст відділу аналітичної роботи та узагальнення судової практики суду — Білик Олеся

Обзор практики ВС от Ростислава Кравца, опубликованной с 27 ноября по 31 декабря 2018 года (часть первая)

За этот период, рекомендую обратить внимание на следующие определения, постановления и решения: Читать/смотреть далее

Обзор практики ВС от Ростислава Кравца, опубликованной с 30 октября по 26 ноября 2018 года (часть седьмая)

За этот период, рекомендую обратить внимание на следующие определения, постановления и решения: Читать/смотреть далее

Обзор практики ВС от Ростислава Кравца, опубликованной с 30 октября по 26 ноября 2018 года (часть шестая)

За этот период, рекомендую обратить внимание на следующие определения, постановления и решения: Читать/смотреть далее

Обзор практики ВС от Ростислава Кравца, опубликованной с 30 октября по 26 ноября 2018 года (часть пятая)

За этот период, рекомендую обратить внимание на следующие определения, постановления и решения: Читать/смотреть далее

Обзор практики ВС от Ростислава Кравца, опубликованной с 30 октября по 26 ноября 2018 года (часть четвертая)

За этот период, рекомендую обратить внимание на следующие определения, постановления и решения: Читать/смотреть далее