Записи

Рада частково виправила новий КПК, суттєво спростивши роботу слідчих

Верховна Рада ухвалила законопроект №8151, який скасовує норму нового Кримінального процесуального кодексу, що блокувала роботу слідчих. Читать далее

У Раді зареєстровано нові законопроекти про скасування змін до КПК від 15 березня

У Верховній Раді України зареєстрували законопроекти про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу, передає «Українське право». Читать далее

Вступили в силу изменения в УПК: что меняется для следователей и подсудимых? (пресс-конференция)

Читать далее

10 видатних судових актів 2017 року у галузі кримінально-процесуального права за версією ресурсу «Протокол»!

У 2017 році ми звичайно не залишаємо поза увагою проблемні питання кримінально-процесуального та кримінального права, зокрема застосування на практиці нових інститутів під час кримінального процесу. В цьому дайджесті Ви зможете побачити новітні судові рішення, які допоможуть  Вам у майбутньому.
 
1. Невідкриті  захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК, докази є неналежними та недопустимию (ВСУ від 16.03.2017 № 5-364кс16).

Негласні слідчі (розшукові) дії – ним присвячена ціла глава 21 КПК України та ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність». Без них майже усі злочини розкрити неможливо, проте більшість зловживань слідства відбувається під час НСРД.  Адвокати захищаючи та підозрюваних та обвинувачених завжди намагаються знайти процесуальні порушення допущені під час проведення НСРД. І єдиної та послідовної практики вищих судів у цій проблематиці немає. 

Нарешті ВСУ висказався з приводу проблематики проведення оперативно-розшукових дій до внесення відомостей до ЄРДР та відкриття УСІХ матеріалів провадження в порядку ст. 290 КПК України.

Як відомо, стороною обвинувачення як правило під час відкриття матеріалів провадження стороні захисту не надає документів, що стали підставою для проведення НСРД. 

Верховний суд в свою чергу наголосив на те, що таке невідкриття, в порядку визначеному ст. 290 КПК України (відкриття матеріалів іншій стороні), дає усі підстави судам вважати докази, здобуті із порушенням вимог КПК неналежними (ст. 86 КПК України — допустимість доказу).

 
2.  При приватному обвинуваченні провадження закривається в будь-якому разі у випадку відмови потерпілого (ВСУ від 18 травня 2017р. у справі № 5-79кс(15)17).  

 Працівник правоохоронного органу НЕ під час виконання службових обов’язків у стані алкогольного сп’яніння вчинив бійку та наніс першому потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження та другому потерпілому легкі тілесні ушкодження. Судом першої інстанції його було визнано винним за ч. 3, ст. 296 КК України «хуліганство» та ч. 1, ст. 122 КК України  –«умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження» та засуджено на 4 роки позбавлення волі із звільненням від відбування покарання у зв’язку із встановлення іспитового строку 3 роки. Суди апеляційної та касаційної інстанцій залишили вирок без змін. 

Оскаржуючи вирок засуджений наполягав на тому, що оскільки обвинувачення є приватним, тобто таким що порушується виключно на підставі заяви потерпілого, а потерпілі відмовились від своїх заяв, то кримінальне провадження підлягає закриттю, а вирок необхідно скасувати. Розглянувши заяву засудженого ВСУ скасував ухвалу ВССУ на направив справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

ВСУ вказав, що суди неправильно застосували ст. 67 КК України — «обставини, які обтяжують покарання» та ст. 477 КПК України. — «поняття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення

Зокрема «зміст правової позиції Суду із приводу правильного застосування норми права, передбаченої статтею 477 КПК, полягає в тому, що для визнання кримінального провадження таким, що здійснюється у формі приватного обвинувачення, застереження у статті 477 КПК щодо обтяжуючих обставин стосується викладених у диспозиції статті Особливої частини КК кваліфікуючих ознак конкретного правопорушення і не поширюється на передбачені частиною першою статті 67 КК обставини, які обтяжують покарання.»

Аналогічна позиція ВСУ міститься у Постанові від 8 жовтня 2016 року у справі № 5-132кс15. 

3.  Ухвала, яка НЕ оскаржується згідно ст. 309 КПК, все ж таки може бути оскаржена та скасована апеляційним судом (ВСУ від 12 жовтня 2017р., № 5-142кс(15)17).
 
 ВСУ керуючись принципами верховенства права та законності розв’язує у цій справі процесуальну колізію або практичну недолугість КПК України у питання оскарження ухвал слідчого судді. Так, слідчий суддя постановляє ухвалу, яка відповідно до ст. 309 КПК України не підлягає апеляційному оскарженню (зміст ухвали в даному випадку значення не має).  

Учасник кримінального провадження оскаржує її до суду апеляційної інстанції, проте суд апеляційної інстанції начебто правомірно відповідно до ст. 399 КПК України відмовляє у відкритті апеляційного провадження незважаючи на будь-яку аргументацію. Суд касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції і залишає касаційну скаргу без задоволення.

В чому тут проблема? В тому, що слідчий суддя може постановити ухвалу, яка непередбачена КПК України, тобто вийде за межі своїх повноважень на стадії досудового розслідування, і ця ухвала кардинально змінить кримінальне провадження, створить непередбачені законом зобов’язання для учасника провадження, тощо.

І тут ВСУ прогресивно застосовує загальні принципи права і приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції «може» відмовити у відкритті провадження у випадку надходження скарги на ухвалу слідчого судді, яка не підлягає оскарженню, проте «повинен» приймати це рішення з урахуванням верховенства права та законності.

Хоча з іншого боку суд апеляційної інстанції відмовляючи у відкритті провадження вважає, що відповідно до КПК він не «може», а «зобов’язаний» це зробити. Тобто, за логікою ВСУ суду апеляційної інстанції кожного разу у такий ситуації слід добряче поміркувати «чи не вийшов слідчий суддя за межі своїх повноважень постановляючи ухвалу, яка оскаржується учасником, проте не підлягає оскарженню згідно ст. 309 КПК України».

ВСУ також обґрунтовує свій висновок ст. 7 та ст. 9 КПК України, скасовує ухвали суду касаційної та апеляційної інстанцій у справі та направляє апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді, яка не підлягає оскарженню, на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 

4. Повідомлення про підозру може бути оскаржено до слідчого судді (справа № 628/2720/17).

В наведеній справі слідчим було передано повідомлення про підозру за зареєстрованим місцем проживання особи, який там зареєстрований, але фактично не мешкає, через його матір, яка за вказаною адресою проживає. При цьому, повідомлення про підозру було передано матері особи з якою останній не мешкає, та яка не є членом його сімї за визначенням, наведеним у ч. 2 ст. 3 СК України, згідно з якою сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Крім того, повідомлення про підозру було передано з порушенням строку його вручення, воно не містить відмітки про його вручення, жодні інші розписки про вручення також відсутні. Адреса фактичного місця проживання особи слідчому була відома. 

Судом було встановлено, що матір особи не є учасником даного кримінального провадження, вона не мешкає спільно з особою, не є його членом сімї, тому такі дії є порушенням вимог ст. 111 та ст. 276 КПК України; адреса фактичного місця проживання особи слідчому була відома; в порушення вимог ч. 2 ст. 276 КПК України, у змісті повідомлення підозрюваному не роз’яснювалися його права, передбачені статтею 42 цього Кодексу, що є порушенням права особи на захист.

Суд прийшов до висновку, що слідчим не були виконані належним чином передбачені процесуальним законом дії щодо повідомлення особу про підозру та вручення йому цього повідомленнятому подальше внесення слідчим до ЄРДР даних щодо повідомлення особи про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. ст. 186 КК України, є незаконним та безпідставним.

Ухвалою слідчого судді було визнано бездіяльність слідчого, яка полягає у нездійснення процесуальних дій по кримінальному провадженню, які він зобов’язаний вчинити у визначений КПК України строк, а саме: вчинення дій, передбачених ст. 276-279 КПК України щодо належного повідомлення особи  про підозру, у звязку з чим він згідно положень ч.1 т. 42 КПК України набуває статусу підозрюваного, та визнано не вчиненими дії щодо вручення повідомлення про підозру по кримінальному провадженню за, передбаченому ч. 2 ст. 186 КК України; зобовязано слідчого вчинити дії щодо виключення з Єдиного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню відомості про вручення повідомлення про підозру особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. ст. 186 КК України та покладено на процесуального керівника контроль за внесенням вказаних відомостей до ЄРДР.

 5. Справа про відкриття доказів на стадії апеляційного розгляду та їх недопустимість (ВСУ від 12 жовтня 2017р. у справі № 5-237 кс (15)17).

 При аналізі таких постанов здається, що формальності вже давно панують над суттю, а ВСУ посилюючись практикою ЕСПЛ просто дисциплінує суддів та прокурорів на майбутнє. На жаль це призводить до скасування фактично правильних рішень та створює легенди про процесуальні перемоги деяких адвокатів, які потім видаються за найцінніше знання на комерційних семінарах.   

Так, на підставі ст. 368 КК України засуджено хабарника – фіскала на шість років позбавлення волі із конфіскацією майна. Вирок залишено без суттєвих змін судами апеляційної та касаційної інстанцій. Проте, ВСУ скасував ухвалу суду касаційної інстанції та направив справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Підставою для нового розгляду стало порушення судом апеляційної інстанції ст. 86 та ст. 290 КПК України, зокрема залучення у провадження цим судом на стадії апеляційного розгляду нових доказів від сторони обвинувачення, які були відкриті стороні захисту також тільки на стадії апеляційного розгляду.   

Що це були за докази? Це процесуальні дозволи на проведення негласних слідчих розшукових дій: постанова про проведення контролю за вчиненням злочину, постанова про використання заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів, ухвала суду апеляційної інстанції.  Тобто ці документи, повинні були існувати та повинні були відкриті як докази в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України стороні захисту, ще до передання обвинувального акту до суду. 

ВСУ відмітив, що КПК НЕ забороняє відкривати стороні обвинувачення докази і на стадії апеляційного розгляду, проте забороняє суду приймати ці докази як допустимі, якщо відбувається порушення порядку відкриття таких доказів. В даному випадку докази – дозволи на проведення НСРД повинні були відкриті стороні захисту до звернення прокурора до суду із обвинувальним актом. Тобто, порушення дійсно мало місце…

Проте, наскільки це впливає на кваліфікацію злочину або на незаконність засудження хабарника? І що тепер повинен ухвалити суду касаційної інстанції? Скасувати вирок, виправдати хабарника?…

Тут слід навести важливий висновок ВСУ у цій справі. Критерієм допустимості доказів для суду є не лише законність їх отримання, тобто в даному випадку наявність дозволів на проведення НСРД, а і попереднє відкриття таких доказів стороні захисту до їх безпосереднього дослідження у суді.

Своєчасне невідкриття захисту дозволів на проведення НСРД надає можливість захисту ставити питання про недопустимість тих доказів, які були отримані внаслідок проведення НСРД. А на цих доказах безпосередньо і базується обвинувачення, і засуджений хабарник.

При цьому слід також враховувати, що відповідно до ст. 404 КПК України докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, можуть бути досліджені судом апеляційної інстанції виключно, якщо про такі докази стало відомо після ухвалення вироку, або учасником провадження заявлялося відповідне клопотання у суді першої інстанції, але доказ досліджений не був. 

Отже, тепер ВСУ поставив перед ВССУ складну задачу, що робити далі із вироком. 

6.  При заміні судді у складі колегії повинна виноситься ухвала про відсутність необхідності розпочинати судовий розгляд з початку (справа № 523/2730/15-к від 24.01.2017).
 
Яскравий приклад того, як порушення процесуального порядку розгляду справи в суді тягне за собою скасування судових рішень та звільнення засудженого з-під варти.

У цій кримінальній справі особу було засуджено за ч. 3 ст. 152 КК України (Згвалтування неповнолітної). З вказаним рішенням погодився і апеляційний суд.

На зазначені судові рішення захисником засудженого подано касаційну скаргу з підстав недоведеності вини обвинуваченого, а також порушень колегією суддів суду першої інстанції норм статті 319 КПК України («Незмінність складу суду»).

Касаційний суд, скасовуючи рішення нижчестоящих судів, зазначив, що під час судового розгляду справи судом першої інстанції з різних підстав відбувалися зміни у колегії суддів.

Проте, не зважаючи на те, що усупереч нормам ст.ст. 36, 319 Кримінального процесуального кодексу України, судовий розгляд не розпочався спочатку, а був продовжений без прийняття мотивованого рішення про відсутність необхідності розпочинати судовий розгляд з початку, а думка сторін кримінального провадження, в тому числі засудженого та його захисника, з цього приводу не з’ясовувалась, що згідно з ст. 412 КПК України є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки порушує право засудженого на захист, що тягне за собою скасування судового рішення.

Водночас ВССУ вказав, що зважаючи на перебування засудженого під вартою за судовими рішеннями, які скасовується, виходячи з положень Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод засудженого має бути звільнено з-під варти. 

7. Зізнання без адвоката у злочині є порушенням права на захист і прямою підставою для скасування вироку (ВСУ від 9 жовтня 2017р. у справі № 5-159кс(15)17). 
 
 Мрачное решение ВСУ принятое во исполнения решения ЕСПЧ в деле «Кулик против Украины» от 19 марта 2015 года по статье 13 Европейской конвенции по правам человека. Когда анализируешь такие вердикты приходишь к выводу, что и «безгрешный» ЕСПЧ может очень редко, но ЗАИГРЫВАТЬСЯ с защитой процессуальных прав нелюдей – преступников (к Постановлению ВСУ прилагается также частное мнение одного из суддей ВСУ).

Злочин жахливий: подвійне вбивство та крадіжка майна. Злочинцю правоохоронці оформили явку з повинною – тепер це називають з’явлення із зізнанням ( ст. 66 КК України), проте зробили це відразу після затримання, а не під час допиту, а головне без присутності адвоката. Буквально через пару днів захисник був допущений до участі у справі. Вбивця відразу відмовився від визнавальних показань і почав заявляти, що під фізичним та психологічним тиском працівників міліції обмовив себе, і далі за текстом…

Суд засудив злочинця до довічного позбавлення волі за ст. 115 КК України, ВСУ залишив вирок без змін, проте ЕСПЛ знайшов в ньому порушення ст. 13 та ст. 3 Конвенції Европейської конвенції з прав людини (заборона катувать). 

Якщо розібратися, то звичайно порушення права на ефективний засіб юридичного захисту є. Так, дійсно будь-яка особа має право на захисника не тільки на першому допиті, а відразу після затримання. І якщо  була оформлена явка з повинною як кажуть «не відходячи від каси» без адвоката, то це неправильно. Проте, чи є таке порушення КПК підставою для скасування вироку, якщо є інші беззаперечні докази вини засудженого і ці докази були встановлені та досліджені судом? На наше переконання, звичайно ні. Суд мав би вказати на істотне порушення прав засудженого у окремій ухвалі, проте не скасовувати вирок.

Проте, ЕСПЛ був іншої думки, а ВСУ виконав волю ЕСПЛ. Але що далі. Ми відпустимо на свободу вбивцю, тільки тому, що він зізнався у подвійному вбивстві без присутності адвоката?… Або знову ухвалимо вирок про довічне позбавлення волі без врахування явки з повинною засудженого як доказу його винуватості?…     

Слід додати, що ЕСПЛ у своєму рішенні зазначив, що на підставі наявних у нього документів НЕ може вирішити, чи надав заявник визнавальні показання добровільно або під тиском органів влади, проте фактом є те, що визнавальні показання були надані без адвоката допущеного у справу. Лише це стало результатом того, що справу необхідно слухати заново.

 8. У кримінальному провадженні слідчий суддя не має право призначати позапланову податкову перевірку, а слідчий або прокурор звертатись до слідчого судді із відповідним клопотанням (Апеляційний суд м. Києва, № 757/11320/17-к, від 11. 04. 2017р.).

 Чи має право слідчий або прокурор у кримінальному провадженні звертатись до суду із клопотанням про призначення позапланової документарної податкової перевірки платника податків або чи має законні повноваження слідчий суддя задовольняти таке клопотання та призначати таку перевірку? Практика призначень податкових перевірок під час кримінальних проваджень існує і обґрунтовується пунктом 78.1.11 ПК України, який передбачає здійснення позапланової перевірки у випадку коли «отримано судове рішення суду (слідчого судді) при призначення перевірки, винесене ним відповідно до закону».

Інколи слідчі судді відмовляють у задоволенні подібних клопотань, проте поки що це не стало повсюдним.  

Складність боротьби із такими ухвалами слідчих суддів полягає в тому, що відповідно до ст. 309 КПК України — «ухвали слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування» вони не оскаржуються. 

У цій справі ухвала слідчого судді про призначення позапланової перевірки була оскаржена до суду апеляційної інстанції, і суд апеляційної інстанції розглянув таку скаргу та ухвалив рішення по суті на користь заявника. 

Скасовуючи ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції підкреслив, що КПК України не передбачає права слідчого або прокурора на звернення до слідчого судді із клопотанням про призначення позапланової перевірки, і у КПК відсутня процедура розгляду такого клопотання.  Тому,  задовольняючи подібне клопотання слідчий суддя виходить за межі своїх повноважень і дії у спосіб, який не відповідає процесуальному закону. 

Слід також додати, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі ст. 309 КПК України, іншими словами порушив цю статтю, коли розглянув скаргу на ухвалу слідчого судді по суті.  В даному випадку це прогресивний хід, і така подія трапляється у практиці дуже рідко. Суд керувався загальними нормами КПК та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. — «право на ефективний засіб юридичного захисту.» Цікаво, що у самій ухвалі суду апеляційної інстанції зазначено, що вона не підлягає касаційному оскарженню.   

9.  Зізнання  в результаті катування є недопустимим злочином і завжди вилучається із доказової бази (ВСУ у справі № 5-455кс(15)16).

Жахлива  але дискусійна справа про застосування катувань до двох вбивць засуджених до довічного позбавлення волі. Внаслідок  доведеного жорстокого поводження  працівниками міліції обвинувачені зізналися у вбивстві за  попередньою змовою двох жінок та її малолітнього сина та пограбуванні їх будинку. Було пограбовано всього 1500 доларів  та забрано три житті. Слідчий під час досудового розслідування та національні суди проігнорували факт катування обвинувачених і використали їх зізнання як доказ при ухваленні вироку.   

Надалі засуджений оскаржив вирок в ЕСПЧ, який одноголосно без зауважень постановив рішення у справі «Зякун проти України», де встановив порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод – «заборона катувань» у відношенні засудженого, що є безумовною підставою для перегляду вироку Верховним Судом України в порядку, передбаченому пунктом 4, ст.  445 КПК України. (2012р.)

ЕСПЛ встановив факт, що засуджений отримав тілесні ушкодження перебуваючи під контролем працівників міліції. Зокрема, ЕСПЛ звернув увагу на те, що засуджений до контакту із працівниками міліції не мав тілесних ушкоджень , а після його затримання не було проведено медичного огляду. Скарга засудженого на катування розглядалась тим самим слідчим, у провадженні якого перебувала кримінальна справа про вбивство жінок та дитини, тому була проігнорована.  Натомість слідчий отримав від засудженого зізнавальні показання, які стали базою для обвинувачення. ЕСПЧ вважає, що зізнання отримане під тортурами, повинне вилучатись з доказової бази обвинувачення та не враховуватись національним судом при ухваленні вироку. Цього зроблено не було.   

Цією постановою ВСУ вирок про довічне позбавлення волі у відношенні одного із засуджених було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Слід додати, що до постанови ВСУ додано три окремих думки суддів не згодних із таким рішенням. А також, важливо, що тепер вже обвинувачений залишився за гратами, оскільки ВСУ не змінив обраний раніше запобіжний захід –«тримання під вартою» і відніс це до компетенції суду першої інстанції при новому розгляді.  

Таким чином, ВСУ врахував рішення ЕСПЛ і формально виконав усі вимоги цієї поважної інституції. Проте, чи є таке рішення правильним – залишається дискусійним. Адже мабуть у доказовій базі були і інші докази винуватості вбивць отримані без істотних порушень вимог процесуального закону. І можливо їх було б і досить для залишення вироку про довічне позбавлення волі у силі. Без врахування  «вибитого» зізнання. 

10.  Оскільки є ЄДРСР несвоєчасне отримання копії судового рішення само по собі не може бути підставою для поновлення строку для подання заяви про перегляд (ВСУ у справі № 5-45кз17 від 24 лютого 2017р.).

 Заголовок цього коментаря так і хочеться продовжити іншими численними позиціями ВСУ на кшталт: «хоча і є ЄДРСР, но розпечатки судових рішень з цього нам не підходять – принесіть нам копії завірені мокрими печатками судів». Ну що за дурня?

Чому неотримання заявником вчасно копії судового рішення не є підставою для поновлення строків? Яким чином заявнику дізнатись, що суд касаційної інстанції написав в тому рішенні, яке він збирається переглянути за допомогою ВСУ. Особливо, коли заявник з поважних причин не був присутній при ухваленні самого рішення.. Більш того, звідки у ВСУ впевненість, що рішення суду касаційної інстанції було внесено в реєстр без затримки/взагалі не внесено, і це не порушило право заявника на перегляд. І хіба існує процесуальний обов’язок учасника провадження моніторити ЄДРСР на той випадок,  якщо суд порушуючи свій обов’язок вчасно не надає/надсилає йому судовий акт. 

У цій справі судом касаційної інстанції було скасовано вирок суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та закрито кримінальне провадження. Потерпіла, як і буває в таких випадках,  не була присутня при розгляді справи судом касаційної інстанції і дізналась про таке рішення набагато пізніше та випадково. Тому, заяву про перегляд подавала до ВСУ саме потерпіла, а не засуджений.  Потерпіла дійсно пропустила тримісячний строк, який надає ст. 447 КПК України  для подання заяви про перегляд судового рішення. В результаті  потерпілій  відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строків   для подання заяви про перегляд та залишено цю заяву без розгляду. 

НАСАМКІНЕЦЬ: 
 
1) Суддя – злодюжка Циганков вкрав кальсони з магазину і був затриманий охоронцем (Ухвала Жовтневого райсуду м. Дніпра у справі № 201/7269/17 від 23 травня 2017р.).

 В новітній історії  України ще не було випадку, щоб суддю зловили на дрібній крадіжці у магазині одягу і довели справу до суду. Так, суддю Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Циганкова Віталія Олександровича підозрюють у вчиненні злочину, передбаченого  ч. 2 ст. 185 КК України – «крадіжка». Охоронці затримали цього «суддю» після того як він зірвав з кальсонів радіочастотний датчик електрону кліпсу, сховав їх під одежу та виніс за касу не оплативши, а сплативши тільки вартість окулярів  для плавання. ПАНОПТИКУМ якійсь!!!  

  — Скажите, Шура, честно, сколько вам нужно денег для счастья? — спросил Остап. — Только подсчитайте все.

  — Сто рублей, — ответил Балаганов, с сожалением отрываясь от хлеба с колбасой.

  — Да нет, вы меня не поняли. Не на сегодняшний день, а вообще. Для счастья. Ясно? Чтобы вам было хорошо на свете.

  Балаганов долго думал, несмело улыбаясь, и, наконец, объявил, что для полного счастья ему нужно шесть тысяч четыреста рублей и что с этой суммой ему будет на свете очень хорошо.

  — Ладно, — сказал Остап, получите пятьдесят тысяч.

  Он расстегнул на коленях квадратный саквояж и сунул Балаганову пять белых пачек, перевязанных шпагатом. У бортмеханика сразу же пропал аппетит. Он перестал есть, запрятал деньги в карманы и уже не вынимал оттуда рук. 

2) Перший вирок в Україні за ст. 436-1 КК України – «виготовлення, поширення комуністичної, нацистської символіки та пропаганда комуністичного…режимів » (Галицький районний суд м. Львова у справа № 461/2949/17 від 4 травня 2017р.).  

 Мабуть ніхто і не сподівався, що таке може бути. Усі вважали, що в КК України внесли ще одну «неробочу»  статтю, про яку багато будуть говорити на ток –шоу політики, але яка реальна застосовуватися не буде.  Проте, маємо перший вирок засудження молодої людини.  Що це? Початок цензури, диктатури, націоналізму у його поганому розумінні? Хтось ще пам’ятає реакцію суспільства на «диктаторські закони» часів Януковича?

Тепер про юридичний бік. Стаття 436-1 КК України  — «виготовлення, поширення комуністичної, нацистської символіки та пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів» відноситься до злочинів середньої тяжкості, хоча і передбачає у деяких випадках позбавлення волі на 10 років та конфіскацію майна.

У даному провадження між обвинуваченим та прокурором укладено угоду про визнання винуватості і, на щастя, позбавленням волі справа не завершилась. Обвинувачений не став боротись за виправдувальний вирок, свою вину визнав беззастережно, угоду затверджено судом. А вина його полягала в тому, що через соцмережу  «Facebook» умисно пропагував комуністичну ідеологію із використанням символіки комуністичного режиму…

До речі більш конкретної інформації у вироку і не зазначається. Надалі поки що невідомо, яким чином піде судова практика у цьому питанні. Зокрема, як будуть співвідноситься конституційне право людини на свободу слова та кримінальне переслідування за ст. 436-1 КК України. І що, насамкінець, скаже ЕСПЛ та Рада Європи.    

Питання як у суді доводиться протиправна чи злочинна діяльність особи через анонімний акаунт соціальної мережі чи поштового сервісу також залишається відкритим. Звісно, якщо людина  сама в цьому не зізнається. Проте, злочинність контенту, що поширюється, підтверджується лінгвістичною експертизою. 

3) Судовий перл від судді Божко В.В. — «очевидна технічна помилка.» (Суд, 23.02.2017р., № 640/1771/17).
 
 Слідчний суддя Божко В. В. Київського районного суду м. Харкова здійснив звичайну процесуальну дію у кримінальному провадженні – розглянув клопотання слідчого про накладання арешту на майно тимчасове вилучене у платника податків. Проте, слідчий працює у СУ ФР ГУ ДФС Харківської області, начебто органі «податкової міліції», який ліквідовано з 1 січня 2017р. На доводи представника платника податків суддя зазначив наступне:  

«Доводи представників власників майна та захисників щодо відсутності на даний час повноважень у слідчого СУ ФР ГУ ДФС у Харківській області Гаврилюка С.М. суд вважає помилковими, оскільки згідно із Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» № 1797-VIII від 21.12.2016, яким виключено «Розділ XVIII-2. Податкова міліція» Податкового кодексу України, цей Закон набирає чинності з 1 січня 2017 року, крім пункту 133 розділу I (щодо виключення розділу XVIII-2) — з дня набрання чинності законом, який визначає правові основи організації та діяльності центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов’язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об’єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, та інших осіб, з якими цей орган взаємодіє. Тобто у Законі є пряме посилання на відстрочку набуття ним законної сили в частині виключення Розділу XVIII-2 «Податкова міліція», а відсутність вказівки на пункт 134 є очевидною технічною помилкою

З огляду на це, цікавою є ухвала ухвала слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва  Набудович І. О., який прийшов до діаметрально протилежного висновку і відмовив у задоволенні клопотання слідчого податкової міліції саме з мотивів подання такого клопотання  неповноважною особою, тобто слідчим ліквідованого органу. 

Топ-10 новел у КПК України з грудня 2017 року

7 грудня 2017 року набув чинності Закон, який медіа окреслили назвою «Про протидію незаконного тиску на бізнес», «Про захист бізнесу», або «Маски-шоу: стоп». Читать далее

Какая Европа. Украина вернулась к УПК 1960 года

С пятницы, 15 декабря, дня заработает новый Верховный суд (ВС) — это основная часть президентской судебной реформы. Одновременно вступят в силу новые процессуальные кодексы (гражданский, хозяйственный, административный и уголовный). «Вести» узнали, когда в реальности сможет заработать обновленный суд, и какие подводные камни скрываются в процессуальном законодательстве. Читать далее

Изменения в УПК и судебном законодательстве вызовут коллапс всей правовой системы Украины – юрист

Новые изменения в кодексы и судебное законодательство способны вызвать коллапс правовой системы Украины, если их вовремя не отменить. Читать далее

Украине готовят новый Уголовный кодекс."Это попытка построить тоталитарное государство"

Раде предложили изменить Уголовно-процессуальный кодекс. Цель — прикрыть его слабые места, коими, по мнению авторов, являются малый срок на проведение досудебного следствия, сложности в оповещении подозреваемых и, главное, лишение ГПУ следственных функций с апреля-2017.

Читать далее

Сведения о судьях в ЕРДР хотят вносить только с согласия Совета судей

Советом судей Украины одобрено предложение о внесении изменений в Уголовный процессуальный кодекс относительно внесения в Единый реестр досудебных расследований сведений, которые могут свидетельствовать о совершении уголовного преступления судьей, только с согласия Совета.

Читать далее