Огляд практики ВС від Ростислава Кравця, що опублікована з 01 по 07 лютого 2025 року
Судовий активізм, що став минулого тижня синонімом натягуванню сови на глобус або прийняття завідомо неЗаконного рішення вчергове підтвердив необхідність розпуску неефективної Великої палати та очищення Верховного суду від осіб без досвіду роботи в суді та з великими й пустими амбіціями. На цьому тижні у Великої палати опубліковано лише одне рішення, що знову ж таки підтвердило хибність реформ судової та правоохоронної системи.
В огляд включена практика ЄСПЛ, ВС-КЦС, рішення та постанови щодо протиправності подвійного стягнення виконавчого збору, необхідності надання відстрочки без довідки з ЄДБО, оскарження неправомірних ППР, штрафів ТЦК та багато іншого.
За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Справа № 826/85/15
Велика палата зазначила:
12. Звертаючись до Великої Палати із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами, ОСОБА1 наполягає на тому, що ЄСПЛ у своєму Рішенні [фактично] визнав порушення, що національні суди під час розгляду його позовних вимог не зважили («проігнорували») на висновки Верховного Суду щодо того, як правильно треба нараховувати середній заробіток за час вимушеного прогулу. До того ж вважає, що суд апеляційної інстанції хоча правильно встановив обставини справи, але хибно (не точно) застосував норми матеріального права (частину першу статті 25 КЗпП).
З приводу доводів цієї заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами Велика Палата нагадує і констатує, що в рішенні від 18 липня 2024 року у справі «Буглов та інші проти України» (Case of Buglov and others v. Ukraine) (заява № 28467/18 та 6 інших заяв) ЄСПЛ установив, що у цій справі (№ 826/85/15) тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку», а також що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку із цими скаргами. Європейський суд вирішив, що такого роду дії є свідченням порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.
Втім треба нагадати, що Рішення Суду не містить констатації порушення національними судами при розгляді позову ОСОБА1 приписів законодавства під час вирішення цієї справи судами по суті позовних вимог. Те, чи було порушене конкретне, стверджуване заявником його право чи інтерес під час розв’язання національними судами спору по суті за конкретних, описаних ним обставин, Європейський суд, як видно з його Рішення, не досліджував фактів справи і не констатував із цього приводу жодних висновків, коли ухвалював Рішення у справі «Буглов та інші проти України» (Case of Buglov and others v. Ukraine).
Відтак можна підсумувати, що встановлені в Рішенні Суду конвенційні порушення, які допустила Україна під час вирішення справи судом, стосуються насамперед надмірної тривалості розгляду справи, порушення розумних строків її розгляду і заразом відсутності ефективних [законодавчих] засобів юридичного захисту, з використанням яких особа, права якої були порушені, могла захиститися від стверджуваних порушень. Натомість Рішення Суду не містить висновків, які б певним чином ставили під сумнів результат оскаржуваних судових рішень.
Інакше кажучи, наслідки судових рішень, про перегляд яких просить ОСОБА1 , не пов’язані з установленим ЄСПЛ порушенням права на ефективний засіб юридичного захисту у зв’язку з недотриманням правила «розумного строку розгляду».
Те, що міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, не встановила порушень Україною конвенційних зобов’язань під час розгляду згаданої вище справи, робить можливим не вдаватися до застосування додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді скасування судових рішень у справі № 826/85/15 та ухвалення нового. До того ж зі змісту рішень національних судів, які оскаржує заявник, видно, що вони за видом та змістом не є тими судовими рішеннями, які своєю дією обмежують право на звернення до суду за захистом від стверджуваного заявником порушення своїх прав та свобод.
Відсутність інших порушень конвенційних прав, ніж зазначених у Рішенні Суду, дає підстави для того, щоб ухвалити рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами.
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Огляд рішень ЄСПЛ за вересень 2024 року
PINCHUK v. Ukraine (№ 72777/13) Обставини справи Справа стосувалася тверджень про те, що роботодавець заявника [Житомирська обласна міліція на час подій] незаконно збирав конфіденційні медичні дані про нього, і що національні суди не навели відповідних і достатніх підстав для відхилення його скарг з цього приводу. Заявник посилався на статті 6 та 8 Конвенції.
S.V.M. v. Ukraine (№ 40106/15) Обставини справи Справа стосувалася стверджуваного незаконного та необґрунтованого розголошення інформації про судимість заявника у довідці про несудимість.
DE JESUS LOURENÇO JÓIA v. Portugal (ухв.): стверджувана незаконна відмова органів влади в наданні заявнику як працівнику поліції статусу особи з інвалідністю внаслідок війни через відсутність «підвищеного ризику» під час виконання ним службових обов’язків та надання такого статусу іншій особі за подібних обставин – заяву визнано неприйнятною.
Огляд рішень ЄСПЛ за жовтень 2024 року
У справі MEDVID v. Ukraine ЄСПЛ оцінив запроваджений законами України від 18 жовтня 2022 року № 2690-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» та № 2689-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» механізм скоротності покарання у виді довічного позбавлення волі у світлі дотримання вимог за ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на предмет дієвості та ефективності. І хоча заявник скаржився на те, що такий механізм на практиці не працював, ЄСПЛ констатував відсутність порушення конвенційних вимог після 3 березня 2023 року щодо нього, тобто після внесення змін у всі підзаконні нормативно-правові акти, якими було остаточно впроваджено цей механізм. Таким чином, законодавчим шляхом було усунуто проблему відсутності в Україні реальної перспективи скоротності покарання у виді довічного позбавлення волі на певний строк, що спричинила констатацію порушення ст. 3 Конвенції, зокрема, рішенням ЄСПЛ «Пєтухов проти України № 2».
У справі MACHALICKÝ v. the Czech Republic заявник скаржився на порушення його прав за ст. 6 Конвенції з огляду на те, що національні суди у своїх рішеннях про відхилення його позову про відшкодування шкоди за порушене проти нього кримінальне провадження, закрите через закінчення строків притягнення до відповідальності, виснували, що підставою для відхилення було вчинення заявником протиправного діяння. ЄСПЛ, констатуючи порушення п. 2 ст. 6 Конвенції в аспекті права на презумпцію невинуватості, зауважив, що сама по собі відмова виплатити заявникові за рахунок державних коштів компенсацію, яку він вимагав, не порушила б ст. 6 Конвенції в цьому аспекті. Проте до такого порушення призвела аргументація та формулювання, використані цивільними судами, які прямо вказували на вчинення заявником кримінального правопорушення.
Справа AMERISOC CENTER S.R.L. v. Luxembourg висвітлює проблемні питання процедури арешту активів, вірогідно здобутих злочинним шляхом, у разі їх знаходження за кордоном. Так, на кошти компанії-заявника зі штаб-квартирою в Сан-Хосе, які стверджувано становили майже всі її активи та були розміщені в банку Люксембургу, було накладено арешт на підставі запиту про міжнародну взаємну правову допомогу, виданого прокуратурою м. Ліми (Перу). Водночас законодавством Люксембургу був передбачений механізм обов’язкового повідомлення про накладення такого арешту лише банку, який на свій розсуд повідомляв клієнта. У цій справі банк не повідомив компанію-заявника про арешт її коштів, що спричинило пропуск нею десятиденного строку подання заперечень. Національні суди, до яких звернулася компанія-заявник, не усунули цей недолік відсутності справедливого балансу між втручанням у право на мирне володіння майном та суспільним інтересом, що полягав у боротьбі з організованою злочинністю та запобіганням незаконному використанню в небезпечний для суспільства спосіб майна, що спричинило констатацію ЄСПЛ порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
Огляд рішень ЄСПЛ за листопад 2024 року
У цьому огляді, зокрема, відображено низку рішень та ухвал ЄСПЛ щодо дотримання Державами-учасницями вимог, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Ідеться, зокрема, про:
– ухвалу про визнання заяви неприйнятною у справі SAPITASH v. Ukraine, де ЄСПЛ не побачив ознак порушення прав і свобод через відмову поновити строк на апеляційне оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, адже заявник був повідомлений про прийняте судом першої інстанції рішення, а його клопотання про поновлення строку не містили жодних доказів того, що він намагався отримати повний текст постанови раніше, ніж він фактично отримав його копію або що йому в цьому чинилися будь-які перешкоди;
– рішення у справі SOUROULLAS KAY AND ZANNETTOS v. Cyprus, де кримінальне засудження заявника ґрунтувалося на показаннях співучасника, який вирішив співпрацювати зі стороною обвинувачення і свідчити у справі та проти якого не порушувалось провадження. Дослідивши цю справу, ЄСПЛ не побачив ознак порушення справедливості провадження, гарантованого ст. 6 Конвенції. ЄСПЛ наголосив на відсутності правил оцінки доказів за п. 1 ст. 6 Конвенції, як і окремої заборони для національного суду покладатися на показання співучасника, та звернув увагу на потребу оцінки справедливості такого кримінального провадження в цілому. Що стосується конкретно цієї справи, то ЄСПЛ зазначив про недоведеність заявниками наявності між співучасником, про якого йдеться, та стороною обвинувачення угоди. Суд першої інстанції розумів та врахував проблемні питання, пов’язані з використанням таких свідчень; заявники знали співучасника та про досягнуті домовленості, а також мали змогу провести його перехресний допит. Зокрема, ЄСПЛ врахував висновки судів про наявність інших доказів, на підставі яких було ухвалено обвинувальні вироки, ретельне вивчення і пояснення судом присяжних врахування показань співучасника та перегляд Верховним судом відповідного вироку.
Огляд судової практики ВС-КЦС за грудень 2024 року
В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:
– у спорах, що виникають із питань захисту права власності, акцентовано, що видозміна, перероблення чи знищення об’єкта нерухомого майна під час перебування в чужому незаконному володінні позбавляє територіальну громаду можливості витребувати таке майно, що вибуло з її володіння, у добросовісного набувача;
– у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, наголошено, що видача банком банківського вкладу за підробленими документами не свідчить про виконання ним умов укладеного депозитного договору, оскільки недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності не може покладати тягар відповідальності на сумлінного споживача фінансових послуг;
– у спорах, що виникають із земельних правовідносин, звернено увагу, що належною вимогою, яку може заявити міська рада як власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна;
– у спорах, що виникають із трудовихправовідносин, констатовано, що належним відповідачем за позовом директора навчального закладу про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу є відповідний відділ освіти, з яким директор такого закладу уклала трудовий договір (контракт);
– у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, наголошено, що розірвання шлюбу між сторонами не є підставою для скасування усиновлення, оскільки разом з усиновленням позивач набув права та взяв на себе обов’язки щодо дитини, яку він усиновив, у тому ж обсязі, який мають біологічні батьки щодо дітей. Основною причиною скасування усиновлення є невідповідність усиновлення інтересам усиновленої дитини, незабезпечення їй сімейного виховання;
– у спорах, що виникають із спадковихправовідносин, зазначено, що територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, на користь добросовісного набувача або незбереження цього майна має право на отримання лише грошової компенсації;
– у справах окремого провадження зауважено, що існування спору про право щодо участі батька дитини в її матеріальному забезпеченні / утриманніне може з’ясовуватися безвідносно до дій батька дитини, тому має вирішуватися за загальним правилом у межах спору про право у позовному провадженні;
– щодо застосування норм процесуального права вказано, що розгляд судом справи, у якій він є третьою особою, а підставами позову є дії цього суду як органу державної судової влади, без належного з’ясування питання про наявність / відсутність підстав для відводу / самовідводу не відповідає принципу неупередженості суду і не сприяє як реалізації основних засад (принципів) цивільного судочинства, так і ефективному розгляду справи;
– щодо юрисдикційних питань зазначено, що спори за вимогами, які спрямовані на поновлення працівників Фонду, звільнених внаслідок реорганізації Фонду та Управління шляхом приєднання до ПФУ, на роботі в органах Пенсійного фонду і стосуються прийняття на публічну службу, слід розглядати за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що на час звільнення таких працівників вони не перебували на державній службі та ПФУ і його територіальні органи не здійснювали щодо них публічно-владних управлінських функцій.
Підбірка судової практики судів вищих інстанцій з питань порушення процесуального строку складення / передавання протоколу НСРД як підстава для визнання недопустимості доказів.
Справа №320/36807/23
Це наша справа, якою вирішено питання протиправності стягнення одночасно виконавчого збору та винагороди приватного виконавця за один і тим самим виконавчим документом. Суд зазначив:
Згідно ч. 8 Закону № 1404-VIII під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
Аналіз вказаної норми вказує, що вона містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.
Логічний і цільовий способи уяснення частини восьмої статті 27 Закону України “Про виконавче провадження” свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).
Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв’язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Справа № 761/43226/24
Це чергова наша справа про скасування незаконного штрафу ТЦК. Дякую суддям, що не займають політичні позиції, а судять аз Законом. Суд зазначив:
Протокол та Постанова №ВОБр-557 від 08.11.2024 р. не містить відомостей про час вчинення правопорушення. В свою чергу, це позбавляє суд можливості оцінити правильність застосування відповідачем закону про відповідальність за адміністративне правопорушення (ст. 8 КУпАП), дотримання строків накладення адміністративного стягнення (ст. 38 КУпАП).
Варто зазначити, що формулювання «не своєчасно з’явився» (зазначене в Постанові №ВОБр-557) не є часом вчинення адміністративного правопорушення.
При цьому, відповідач як у протоколі, так і у постанові не розкрито суті вчиненого позивачем правопорушення, хоча формулювання повинно бути конкретним із зазначенням конкретного пункту, який позивач порушив, оскільки це є важливою умовою справедливого та об’єктивного розгляду справи.
Варто також зазначити, що притягнення ОСОБА1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП неможливе, оскільки закон, який погіршує становище, не має ретроспективної дії. Крім того, згідно ст.62 Конституції України всі сумніви тлумачаться на користь особи, яка притягається до відповідальності.
У той же час, відповідачем у ході розгляду даної справи не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували вину позивача у вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 210 ч.3 КУпАП, за викладених у оскаржуваній постанові про притягання до відповідальності обставин.
Зокрема, на виконання ухвали суду про призначення справи до розгляду відповідач, будучи повідомлений, не надав жодних доказів, що підтверджують факт вчинення позивачем правопорушення.
Справа № 400/6130/24
Приємно коли судді читають Закон та його виконують без судового активізму, а не читають роз’яснення з бульварних листків, що розповсюджує USAID та її посіпаки чи керуються роз’ясненнями некомпетентних службовців призначених за участі USAID на свої посади. Суд зазначив:
Відповідно до п.62 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №60 (далі – Порядок №560), здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною 2 статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, надають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти за формою, визначеною у додатку 9, та документи (нотаріально засвідчені копії документів), що підтверджують зарахування на навчання до інтернатури згідно з додатком 5.
Аналіз наведених нормативних положень свідчить про те, що право на відстрочку від призову мають ті особи, які здобувають рівень освіти вищий, ніж той, який вони здобули раніше, виходячи з градації рівнів освіти, яка встановлена частиною 2 статті 10 Закону України «Про освіту».
Оскільки попередньо здобутий позивачем рівень освіти є – базова середня освіта, то навчання позивача в Міжнародному технологічному університеті «Миколаївська політехніка» на денній форми навчання за спеціальністю «Фізична реабілітація», ступінь вищої освіти «Бакалавр» є здобуттям позивачем рівня освіти, що є вищим за раніше здобутий ним рівень освіти, що в свою чергу надає позивачу право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п.1 ч.3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що для встановлення факту дотримання послідовності здобуття освіти необхідно враховувати лише раніше здобуті рівні освіти, тобто завершене навчання, яке підтверджено документом державного зразка – дипломом чи свідоцтвом.
Той факт, що у 2011 році позивач був зарахований до Навчально-наукового інституту автоматики та електротехніки Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова за напрямом «Приладобудування», спеціальність «Прилади і системи точної механіки» на денну форму навчання, для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр», а в 2015 був відрахований з цього навчального закладу, не свідчить про те, що позивач здобув таку освіту, оскільки таке навчання не було завершене, і позивач не отримував відповідного диплому про такий рівень освіти.
Колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції в обґрунтування висновку про порушення позивачем послідовності здобуття освіти на те, що між базовою загальною середньою освітою, яку здобув позивач, закінчивши Баштанську загальноосвітню школу, та першим (бакалаврським) рівнем вищої освіти, який здобуває позивач на даний час, є ще 5 рівнів освіти, які передбачені частиною 2 статті 10 Закону України «Про освіту», оскільки правило дотримання послідовності здобуття освіти не вимагає, щоб особа послідовно здобувала всі рівні освіти, які передбачені цією нормою, а передбачає, щоб наступний рівень освіти був вищий за вже здобутий рівень.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п.1 ч.3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а тому прийняте комісії ІНФОРМАЦІЯ3 рішення про відмову в наданні позивачу такої відстрочки є неправомірним.
Справа № 320/12859/23
Це наша справ. Ми були дуже здивовані коли при таких порушеннях з боку ДПС в позові було відмовлено. Апеляційний суд розібрався з усіма порушеннями та зазначив:
Наразі, як вбачається з акту перевірки від 29.12.2022 року, відповідачем 22.06.2020 року було отримано від позивача заперечення з додатковими документами до акту перевірки від 04.06.2020 року.
Таким чином, відповідач мав розглянути та прийняті відповідні рішення за результатами розгляду заперечень позивача до акту перевірки від 04.06.2020 року до 02.06.2020 року, а не до грудня 2022 року.
3 огляду на зазначене, строк для прийняття наказу про призначення позапланової документальної перевірки на підставі пл. 78.1.5. п. 78.1. ст. 78 ПК України завершився 02.06.2020 року, що означає, що наказ про проведення документальної позапланової перевірки №5599-п від 12.12.2022 року видано за межами присічного строку, визначеного ПК України.
Таким чином, в даному випадку, колегія суддів зазначає, що під час призначення та проведення перевірки в 2022 році відповідачем не було дотримано вимог п. 44.7 ст. 44, пл. 78.1.5 п. 78.1. ст. 78, п. 86.7 ст. 86 ПК України, а тому акт як наслідок порушеної процедури перевірки є неналежним доказом, а ППР, видані на його підставі підлягають скасуванню.
Отже, в даному випадку ППР мали б бути складені до 05.06.2020 року (02.06.2020 року мало бути завершено розгляд заперечень позивача), що також є порушенням закону та має мати-наслідок скасування оскаржуваних ППР, як таких, що прийняті за межами строку.
Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки: судом не враховано, що перевірка в 2022 року призначена з підстав подання заперечень у 2020 році, не застосовано норми матеріального права, в редакції чинній на момент подання заперечень, не застосовано п. 86.7 ст. 86 ПК України – розгляд заперечення здійснюється протягом 7 робочих днів, пп. 78.1.5. п. 78.1. ст. 78 ПК України наказ про призначення перевірки з цієї підстави приймається у разі розгляду заперечень, тобто наказ про призначення перевірки мав бути прийняти під час розгляду заперечень, тобто в межах 7-денного строку – до 02.06.2020 року, а не 12.12.2022 року. Крім того, порушення процедури призначення та проведення перевірки має наслідком акт перевірки, що є недопустимим доказом, що не враховано судом першої інстанції: ППР за наслідками розгляду заперечень відповідно до п. 86.8. ст. 86 ПК України мали бути прийняті протягом 3 робочих днів після завершення заперечень, тобто мали бути прийняті до 05.06.2020 року, а не 05.01.2023 року
Разом з тим колегія суддів враховує, на підтвердження відсутності вини свідчить той факт, що як зазначалося раніше перевірка у 2022 року була призначена з підстав подання заперечень та документів до перевірки 2020 року, тобто платником податків були вжиті заходи для виконання вимог податкового законодавства.
Крім того, долучені до позову документи також підтверджують той факт, що позивачем належним чином виконано вимоги податкового законодавства та надано усі документи, які підтверджують реальність господарських операції, що також спростовують, наявність умислу як кваліфікуючої ознаки для можливості застосування відповідальності.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що податковим органом не надано суду належних та допустимих доказів, щодо правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте приєднатися до наших каналів з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Трохи про право від Ростислава Кравця
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- в Telegram:
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Tumblr:Правові позиції Верховного суду
- в Reddit: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram:АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
Строки за якими були зміни у питаннях зняття та виключення з військового обліку
Таблиця строків позовної давності
Ставки судового збору з 01.01.2025
Бажаєте бути в курсі найважливіших подій? Підписуйтесь на АНТИРЕЙД у соцмережах.
Обирайте, що вам зручніше:
- Телеграм t.me/antiraid
- Фейсбук facebook.com/antiraid
- Твіттер twitter.com/antiraid
Leave a Reply
Want to join the discussion?Feel free to contribute!