Огляд практики ВС від Ростислава Кравця, що опублікована з 13 по 19 липня 2024 року

Схоже, що значне підвищення температури повітря значно вплинуло на сприйняття реальності випадковими людьми. За цей тиждень, що не постанова, то майже до кожної окремі думки й відступи від сталих правових позицій включаючи навіть юрисдикцію, шляхом їх уточнення на протилежні, не говорячи про досить сумнівні висновки, якими намагаються прикрити, вкрай низький рівень прокуратури та створивши просто необмежене поле для корупції та сумнівного трактування досить читких норм Закону.

До огляду увійшли позиції щодо участі прокурора та повноважень Держгеокадастру, встановлення для спадкоємців за заповітом додаткового строку на прийняття спадщини, чергове гадання на картах Таро щодо визначення ефективного способу захисту, низка рішень та постанов про скасування штрафів та відмов у наданні відстрочки від мобілізації та виправдувальний вирок у зв’язку з досягненням граничного віку перебування в запасі, декілька рішень Конституційного суду України, та оглядів судової практики Верховних судів та практика у кредитних спорах й багато іншого, включаючи строки перебування у запасі та виключення з військового обліку.

За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:

Постанова ВП ВС щодо статусу та повноважень прокурора у земельних спорах та повноважень Держгеокадастру подавати позови до суду

Справа № 925/1133/18

Це рішення, як на мене, черговий приклад або корупції задля надання можливості тепер домовлятись з судами та явно замовного рішення, або підтвердження повного нерозуміння деякими випадковими особами предмета цього спору.

Хоча випадкові особи й щось виснували більш менш логічне, але так і не пояснили чому Держгеокадастр не має повноважень у цих правовідносинах звертатись з позовом. Скоріше всього це пов’язано з великою кількістю безграмотних позовів прокурорів, що не підтвердили свої повноваження і які зараз знаходяться на розгляді у судах України задля допомоги їм і продовження їх розгляду, а не масового закриття проваджень.

До всього сказаного й саме рішення досить сумнівної якості, переписування декілька раз одного й того самого, ніяк йому не додає легітимності.

Суд виснував:

140. Узагальнюючи наведені у цій постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду висновує, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

– орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

– орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

– відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

– орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

149. Отже, якщо прокурор вважає, що порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасування Рішення Черкаської міської ради від 17.11.2016 (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) є належною та ефективною. Прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення.

Постанова ВП ВС після ЄСПЛ про необхідність суду апеляційної інстанції направляти стороні апеляційну скаргу, а також й скасування ухвали ВС якою було відмовлено у відкритті касації, у зв’язку з малозначністю

Справа № 756/3665/19

Велика палата зазначила:

69. Перевіряючи встановлені ЄСПЛ порушення за матеріалами справи, Велика Палата Верховного Суду встановила, що ОСОБА1 31 серпня 2020 року направлялась ухвала від цієї ж дати про відкриття апеляційного провадження, яку ОСОБА1 отримав 10 вересня 2020 року особисто, що підтверджується зворотнім поштовим повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення № 0318630389267 (а.с. 162).

70. Разом з тим у супровідному листі від 31 серпня 2020 року № 22-ц/824/11937/2020 зазначено, що додатки, які направлялись, розміщені на одному аркуші, що не підтверджує одночасного направлення з ухвалою про відкриття апеляційного провадження копії апеляційної скарги, яка складається з восьми аркушів.

71. Отже порушення, констатовані ЄСПЛ рішенні від 28 березня 2024 року у справі «Діденко проти України», підтверджені матеріалами справи № 756/3665/19.

72. З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм цивільного процесуального законодавства, зокрема вимоги про розгляд справи з дотриманням принципів рівності сторін та відкритості інформації щодо справи, оскільки матеріалами справи не містять підтвердження виконання судом апеляційної інстанції вимог статті 361 ЦПК України та направлення копії апеляційної скарги відповідачу ОСОБА1 .

73. Водночас, суд апеляційної інстанції здійснив апеляційний перегляд справи в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України, тобто без повідомлення учасників справи. Отже суд апеляційної інстанції не забезпечив дотримання принципу рівності сторін оскільки не надав можливості відповідачу ОСОБА1 висловити свою позицію з приводу доводів апеляційної скарги банку.

74. Характер установлених ЄСПЛ процедурних порушень під час апеляційного перегляду справи, які лягли в основу його висновку про порушення Україною пункту 1 статті 6 розділу І Конвенції через недотримання принципу рівності сторін, ставлять під сумнів результат такого апеляційного перегляду.

79. Без скасування ухвали суду касаційної інстанції Велика Палата Верховного Суду як єдиний повноважний орган на перегляд судових рішень за пунктом 2 частини третьої статті 423 ЦПК України не має можливості вирішити питання про скасування постанови суду апеляційної інстанції, ухваленого по суті спору, та направлення справи на новий апеляційний розгляд.

80. Відтак Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвала Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року підлягає скасуванню.

Постанова ВП ВС щодо можливості встановлення додаткового спору спадкоємцю за заповітом, якщо про заповіт відомо не було і спадкоємець не є спадкоємцем за законом

Справа № 686/5757/23

По суті рішення вірне, але з огляду на конкретні обставини справи, вважаю, що суд не врахував ковід та війну, а також невиконання нотаріусом обов’язку щодо повідомлення спадкоємця за заповітом та за законом.

Суд виснував:

150. Здійснивши тлумачення приписів частини першої статті 1269, частини першої статті 1270, частини третьої статті 1272 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування зазначених норм права.

151. Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте така необізнаність повинна ототожнюватися з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом; в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов’язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

152. Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала.

153. Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв’язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування.

154. Резюмуючи, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням конкретних обставин справи, що переглядається, висновує, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Проте це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини. Спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк з часу відкриття спадщини. Тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом.

Постанова ВП ВС щодо належного способу захисту орендодавця у разі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки

Справа № 914/2848/22

Випадкові люди так накрутили з юрисдикцією і способом захисту, що елементарний спір перетворили тепер на десятки нових спорів не про реальний захист, а про нескінчене питання ефективного способу захисту невідомо в який юрисдикції. Здійснено чергові зміни правових позицій шляхом їх конкретизації на протилежні, як на мене.

Випадкові люди виснували:

122. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду конкретизує свій висновок щодо застосування у сукупності статей 5, 13 Закону України «Про оцінку земель», статті 21 Закону України «Про оренду землі», пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України, викладений у постанові від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19, про те, що зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Натомість Велика Палата Верховного Суду висновує, що з моменту початку застосування відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України зміненої нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної або комунальної власності автоматично змінюються і права та обов’язки сторін договору оренди в частині розміру орендної плати, визначеної у відсотковому співвідношенні до нормативної грошової оцінки. У таких правовідносинах відсутній обов’язок сторін вносити зміни до договору оренди шляхом укладення додаткової угоди, оскільки обов’язок сплачувати орендну плату відповідно до зміненої нормативної грошової оцінки земельної ділянки виникає в орендаря з моменту початку застосування такої нормативної грошової оцінки.

За подібних обставин належному способу захисту орендодавця відповідає позовна вимога про стягнення орендної плати, не сплаченої орендарем. Водночас несплачена орендна плата підлягає стягненню за весь період прострочення з моменту початку застосування відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України рішення ради щодо зміни розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності.

123. Також Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на висновок, викладений у пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 921/530/18, відповідно до якого, якщо договір змінений судом, то відповідне договірне зобов’язання змінюється з моменту набрання рішенням суду законної сили (частина третя статті 653 ЦК України).

124. У цій справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що належному способу захисту орендодавця земельних ділянок державної та комунальної власності відповідає позовна вимога про стягнення орендної плати, не сплаченої орендарем. Зважаючи на зазначене, висновок, викладений у пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 921/530/18, не є застосовним.

Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:

Рішення КСУ 6-р(ІІ)/2024 щодо неконституційності сплати у виконавчому провадженні судовий збір при поданні апеляційної і касаційної скарги

Суд констатував, що має місце необґрунтоване втручання в право стягувача на доступ до суду, оскільки особі, яка сплатила судовий збір за подання до суду позовної заяви й отримала доступ до суду та домоглася ухвалення на її користь обов’язкового судового рішення, доводиться додатково (повторно) сплатити судовий збір за здійснення судового контролю за виконанням судового рішення.

Зазначене вказує на відсутність належних юридичних механізмів реалізації права на доступ до суду, а також свідчить про брак реального судового контролю на стадії виконання судового рішення, оскільки має місце ускладнення практичної реалізації особою її права на доступ до суду, що є порушенням конституційних засад судочинства та принципів цивільного процесуального права.

З огляду на наведене, ураховуючи те, що особа, оскаржуючи ухвалу суду першої інстанції, намагається насамперед усунути наслідки порушення її прав, спричинені невиконанням судового рішення, Суд вказав, що законодавець не діяв відповідно до принципів справедливості, розумності, пропорційності, забезпечення балансу між інтересами держави в стягненні судового збору та інтересами заявника щодо доступу до правосуддя.

Суд дійшов висновку, що частина друга статті 3, підпункт 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону є такими, що суперечать частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 55, статті 1291 Конституції України.

Визнані неконституційними в зазначеному аспекті приписи Закону, утрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Рішення КСУ 8-р(ІІ)/2024 про гарантії судового контролю за дотриманням прав осіб, яких утримують під вартою – ст. 615 КПК

У рішенні Суд зазначає, що встановлене частиною шостою статті 615 Кодексу тримання особи під вартою як запобіжний захід не є покаранням за вчинене особою кримінальне правопорушення; тримання під вартою може бути застосоване до особи, яку тільки підозрюють у вчиненні такого правопорушення, а тому його застосування має бути винятковим та відповідати вимогам принципу презумпції невинуватості.

Суд наголошує, що конституційний принцип презумпції невинуватості є застосовним у різних аспектах до всіх етапів кримінального провадження, зокрема й на етапі обрання та/чи продовження для особи запобіжного заходу. Отже, утілення принципу in dubio pro reo (у разі сумнівів – на користь обвинуваченого) як складника презумпції невинуватості об’єктивно встановлює потребу під час продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання особи під вартою в умотивованому рішенні суду, яке ухвалюють за результатами судового розгляду за участю обвинуваченої особи.

Суд також акцентує, що відступ від деяких міжнародних зобов’язань України у сфері прав людини та зумовлена цим здатність держави вдатися до обмежень певних прав і свобод людини не означають запровадження законодавчих та інших засобів, які не були б узгоджені з Конституцією України.

Суд вважає, що частина шоста статті 615 Кодексу суперечить частинам першій, другій статті 29, частинам першій, другій статті 55, частинам першій, другій, третій статті 62, частині другій статті 63 Конституції України, отже є неконституційною.

Визнані неконституційними приписи Кодексу, утрачають чинність через три місяці з дня ухвалення Судом цього Рішення.

Дайджест судової практики ВП ВС за травень – червень 2024 року

У дайджесті вміщено правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зокрема, щодо:

✅ відсутності в суду повноважень для визнання нещасного випадку таким, що пов’язаний із виробництвом;

✅ порядку касаційного оскарження судового рішення особою, яка його не оскаржувала в апеляційному порядку;

✅ відсутності підстав припинення договору іпотеки в разі відступлення права вимоги за основним та іпотечним зобов’язанням на користь різних осіб;

✅ звільнення в. о. керівника підприємства на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у разі призначення нового в. о. керівника;

✅ наслідків пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення;

✅ забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно у спорах немайнового характеру, рішення в яких у разі задоволення позову не підлягатимуть примусовому виконанню.

Огляд судової практики ВС-ККС за червень 2024 року

В огляді відображено найважливіші правові позиції і висновки з кримінального та кримінального процесуального права, серед яких слід виокремити такі.

🔸У сфері кримінального права:

✅ вказано, що користування посвідченням водія, отриманим в установленому законом порядку, в яке внесена завідомо недостовірна інформація про керування транспортними засобами відповідної категорії, є використанням завідомо підробленого документа (ч. 4 ст. 358 КК України);

✅ акцентовано на тому, що для наявності складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, достатньо факту самовільного зайняття земельної ділянки в зонах особливого режиму використання земель, зокрема у прикордонній смузі;

✅ встановлено, що відмова від військової служби військовозобов’язаним, який належить до релігійної організації, віровчення якої не допускає користування зброєю, є ухиленням від призову за мобілізацією.

🔸️У сфері кримінального процесуального права:

✅ зазначено, що проведення огляду щитової обліку постачання води, яка знаходиться в під’їзді будинку, можливе без дозволу слідчого судді, оскільки таке приміщення є загальнодоступним місцем, а не власністю чи іншим володінням особи в розумінні статей 233, 237 КПК України;

✅ констатовано, що роз’яснення особі її права на розгляд кримінального провадження колегіальним складом суду є додатковою гарантією неупередженого, справедливого судового розгляду та невіддільною складовою права на захист;

✅ акцентовано на тому, що спеціальна конфіскація застосовується до знаряддя вчинення злочину, а не до його окремої частини.

Упродовж червня 2024 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.

Тематичний огляд судової практики ВС-КЦС щодо застосування законодавства України про колективні договори і угоди з 2018 по 05.2024

Особливої актуальності сьогодні набуває колективно-договірне регулювання праці, яке передбачає безпосередню участь суб’єктів трудових відносин у встановленні умов праці шляхом укладення колективних договорів та угод, основною метою яких є регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Серед них – висновки щодо:

✅ права на ведення переговорів і укладення колективних договорів, угод;

✅ договірного регулювання оплати праці;

✅ соціальних гарантій працівників та гарантій прав профспілок;

✅ спадкування матеріальної допомоги, передбаченої умовами колективного договору;

✅ застосування заходів дисциплінарного впливу за невиконання працівником умов колективного договору та Правил внутрішнього трудового розпорядку;

✅ порядку вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) тощо.

Рішення Голосіївського райсуду Києва про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис виданий ПН Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Тарасом Володимировичем про стягнення заборгованості на користь Сенс Банк

Справа № 752/2294/24

Це наша справа, в чергове оскаржили виконавчий напис яким дуже зловживають банки та фінансові компанії намагаючись отримати кошти за викупленими за безцінь кредитами поза строками позовної давності у сподіванні на недобросовісних нотаріусів та виконавців.

Суд зазначив:

Суду не надано доказів того, що подані нотаріусу документи підтверджують безспірність заборгованості позивача перед відповідачем, зокрема заборгованість виникла на підставі кредитного договору, що був посвідчений в нотаріальному порядку.

Ані відповідачем, ані приватним нотаріусом не надано належним чином завіреної копії кредитного договору, на підставі якого нарахована заборгованість, тому суд не має можливості визначити дату виникнення права вимоги за даним договором.

Також матеріали справи не містять підтвердження того, що при вчиненні виконавчого напису приватний нотаріус переконався в безспірності розміру заборгованості, перевірив, чи не пройшло більше, ніж три роки з дня виникнення права вимоги у стягувача, витребував іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, які він вправі витребувати у стягувача.

Враховуючи наведене, позовні вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Рішення Черкаського ОАС про зобов’язання ТЦК і СП розглянути надіслану поштою заяву та надати відстрочку від мобілізації у зв’язку з наявністю батьків інвалідів ІІ групи

Справа № 580/3541/24

Суд ретельно вивчив, на відміну від посадових осіб, законодавство, що регулює питання відстрочки від мобілізації та зазначив:

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, крім іншого: оформляють для військовозобов’язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Суд зазначає, що станом на час подання позивачем заяви (14.03.2024) порядок надання відстрочки було встановлено мобілізаційною директивою Генерального штабу Збройних Сил України від 22.06.2015 №322/2/2180дск, якою визначено, що заяви військовозобов’язаних про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_3 направляє до місцевого органу виконавчої влади із приєднаними документами, які підтверджують право військовозобов’язаних на звільнення від призову на військову службу під час мобілізації. Після розгляду заяв місцевими органами виконавчої влади та надходження документів, РТЦК та СП реєструє їх встановленим порядком та виконує прийняті місцевими органами виконавчої влади рішення.

За аналізу наведених норм, вбачається, що відповідач, отримавши заяву позивача з доданими документами, мав обов’язок направити її до місцевого органу виконавчої влади із приєднаними документами для прийняття відповідного рішення.

Разом з цим, відповідач на заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та доданих документів у відповідь направив листа від 22.03.2024 №2/690, яким повідомив, що для підтвердження права на відстрочку від призову у зв’язку з мобілізацією позивачу необхідно особисто з’явитись в ІНФОРМАЦІЯ_2 з оригіналами документів які дають право на відстрочку від призову.

Суд враховує, що бездіяльність це невчинення у встановлений законом строк дії, яку суб’єкт владних повноважень повинен вчинити, та в даному випадку вказана бездіяльність стосується саме розгляду заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації встановленим порядком.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду заяви позивача від 14.03.2024 про надання відстрочки від призову під час мобілізації.

Враховуючи, встановлені судом обставини та наведені норми законодавства України, у т.ч. зміну правового регулювання під час розгляду справи, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов’язання відповідача розглянути заяву позивача від 14.03.2024 та прийняти рішення щодо надання йому відстрочки від призову під час мобілізації на підставі п.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у спосіб, визначений Порядком №560.

Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.210 КУпАП (по досягненню 27 річного віку не прибув для взяття на військовий облік)

Справа № 539/2247/24

Судом в чергове доведено перевищення повноважень посадових осіб ТЦК і СП за що передбачена кримінальна відповідальність для них. Суд зазначив:

Диспозиція ч. 2 ст. 210 КУпАП в редакції, чинній на дату досягнення позивачем 27-річного віку, встановлювала відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті (порушення військовозобов’язаними чи призовниками правил військового обліку, неявка їх на виклик до військового комісаріату без поважних причин або несвоєчасне подання в обліковий орган, де вони перебувають на військовому обліку, відомостей про зміну місця проживання, освіти, місця роботи, посади, а також порушення порядку проходження навчальних зборів (занять) у навчальних закладах Товариства сприяння обороні України та професійно-технічних навчальних закладах)або частиною першою статті 211 цього Кодексу, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що особою, яка склала оспорювану постанову, неправомірно кваліфіковано дії позивача за ч. 2 ст. 210 КУпАП, оскільки на час вчинення інкримінованого йому правопорушення його дії не могли підпадати під регулювання цієї статті.

До такого висновку суд дійшов також з огляду на зміст ч. 2 ст. 8 КУпАП, відповідно до якої закони, які пом’якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.

Оскаржуваною постановою штраф накладено в межах санкції ч.3 ст.210 КУпАП як за правопорушення, вчинене у особливий період. При цьому, навіть у разі порушення ОСОБА1 правил перебування військовозобов’язаних на військовому обліку, з огляду на викладену у постанові суть правопорушення, були би відсутні підстави вважати, що воно вчинене в особливий період.

Оскільки позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності, коли такий не підлягав притягненню до такої відповідальності за вказані дії, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова винесена з порушенням вимог чинного законодавства. З огляду на викладене, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити та скасувати оскаржуване рішення суб’єкта владних повноважень, а відповідну справу про адміністративне правопорушення закрити.

Постанова КАС про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, що перебувало в іпотеці

Справа №369/5815/21

Це наша справа. Кредитор сам себе заплутав. Замість оформлення іпотеки вирішив укласти договір купівлі-продажу з третьою особою і фактично протиправно звернув стягнення на предмет іпотеки. Суд зазначив:

З матеріалів справи вбачається, що в день укладення договору іпотеки позивачем була оформлена довіреність на уповноважену особу ТОВ «Внутрішня виконавча служба» і серед повноважень представника містяться повноваження на укладення від її імені договору іпотеки квартири з ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп» в забезпечення виконання її зобов’язань за Договором про надання фінансового кредиту № КД-Ф37 від 14 червня 2017 року, укладеним між нею та ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп», в органах нотаріату. Вказана довіреність посвідчена тим самим нотаріусом, що посвідчив і договір іпотеки, що вказує на одночасне укладення договору іпотеки та договору доручення, а також на те, що ТОВ «Внутрішня виконавча служба» є саме тією особою, що вказана відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп», як то зазначено в умовах договору іпотеки.

А тому твердження ТОВ «Внутрішня виконавча служба» наведені в листі про відсутність між ними та позивачем договірних відносин сприймаються критично. Натомість вказане свідчить про те, що позивачем було виконане зобов’язання передбачене п.1.3. договору іпотеки щодо видачі довіреності особі вказаній іпотекодержателем на вчинення всіх необхідних дій для укладення договору іпотеки щодо новоствореного об’єкту нерухомого майна. Також слід звернути увагу на те, що зміст вказаного пункту договору свідчить про те, що сторони таким чином домовились не про безпосередню участь позивача в укладенні нового договору, а саме через представника, особа якого визначається відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп».

Таким чином твердження відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп» про порушення позивачем умов п.1.3. договору іпотеки слід визнати безпідставним. Однак саме вказане порушення визначено підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки і воно, виходячи із змісту претензій і матеріалів справи, є єдиним, даних про наявність простроченої заборгованості позивача перед відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп» матеріали справи не містять, а строк кредитування не закінчився. Крім того відсутність переукладеного договору із визначенням вже об’єкту нерухомого майна замість майнових прав, виходячи з положень ст.16 Закону України «Про іпотеку», не є перешкодою для реалізації прав іпотекодержателя у разі порушення зобов’язань іпотекодавцем і як вбачається з обставин цієї справи не стало перешкодою і для відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп».

Враховуючи, що порушення права власності позивача відбулося внаслідок укладення відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп», як іпотекодержателем, від свого імені договору купівлі-продажу іпотечного майна із ТОВ «ЮК «Право та гроші», то визнання такого правочину недійсним є також ефективним способом захисту. У цьому разі визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки є визнанням недійсним його як документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію відповідного права, а іпотекодержатель не отримує це право в порядку реституції – воно повертається до первинного власника предмета іпотеки. Тому доводи апеляційної скарги відповідача ТОВ «ЮК «Право та гроші» про обрання позивачем неправильного способу захисту порушеного права відхиляються апеляційним судом.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дав вірну оцінку обставинам справи, вказавши у рішенні, що в ході судового розгляду справи не встановлено в сукупності обставин, які б свідчили про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Виправдувальний вирок Млинівського райсуду Рівненської області залишений в силі апеляційним судом за ч. 2 ст. 337 КК України у зв’язку з досягненням на 2010 рік граничного віку перебування в запасі

Справа №566/182/18

Досягнення граничного віку перебування в запасі є підставою для виключення з військового обліку. І ніякого автоматичного переведення в інший розряд чи поновлення на військовому обліку немає.

Суд зазначив:

Аналіз чинного законодавства станом на 2010 рік (час досягнення обвинуваченим ОСОБА19 45 років) та станом на жовтень 2017 року дає суду підставу зробити висновок про те, що жоден із наданих строною обвинувачення доказів не підтверджує винуватість обвинуваченого ОСОБА19 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

За приписом ч.2 ст.28 ЗУ України «Про військовий обов’язок і військову службу», який був чинний станом на 2010 рік, військовозобов’язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком:

1) перший розряд – до 35 років;

2)другий розряд: рядовий склад – до 40 років;

сержантський і старшинський склад – сержанти і старшини – до 45 років;

У відповідності до ст.32 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» у редакції, яка була чинною на момент досягнення обвинуваченим ОСОБА7 сорокап’ятирічного віку – ІНФОРМАЦІЯ7 , військовозобов’язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.

Згідно пунктів 7, 26 «Інструкції з військового обліку військовозобов’язаних і призовників в органах місцевого самоврядування», затвердженої наказом Міністерства оборони України від 27 червня 1995 року №166, який втратив чинність 15.12.2010 року, військовозобов’язаних, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також тих, яких військово-лікарські комісії визнали непридатними до військової служби, знімають з військового обліку і переводять у відставку.

Зняття з виключенням з військового обліку військовозобов’язаних, які досягли граничного віку перебування в запасі Збройних Сил України, проводиться протягом січня – лютого кожного року тільки за вказівкою районних військових комісаріатів.

Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.

‼ Не забудьте приєднатися до наших каналів з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.

• в YouTube: Трохи про право від Ростислава Кравця
• в Viber: Правники, адвокати, судді
• в Telegram:
  • Персональний канал Ростислава Кравця;
  • Група «Правники, адвокати, судді»;
  • Група «Адвокати України»;
  • Канал АО «Кравець і партнери»;
  • Канал Профспілки «Українська незалежна фундація правників»
• в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
• в Tumblr:Правові позиції Верховного суду
• в Reddit: Правники, адвокати, судді
• та в Instagram:АО «Кравець і партнери»

‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.

Також раджу звернути увагу на:

Строки за якими були зміни у питаннях зняття та виключення з військового обліку

Таблиця строків позовної давності

Ставки судового збору з 01.01.2024