Огляд практики ВС від Ростислава Кравця, що опублікована з 19 по 25 жовтня 2024 року

Велика плата на тому тижні встановила абсолютну некомпетентність членів Вищої ради правосуддя не тільки в частині незнання власного закону та регламенту до чого всі вже звикли, а й незнання норм права та невміння їх застосовувати у зв’язку, ймовірно, з фізіологічною неспроможністю їх розуміння. Окрім цього Велика палата виснувала ще низку позицій у питаннях повноважень прокурора та звільнення земельної ділянки від забудови, а також відшкодування вартості майна, яке не можливо повернути.

Також в огляд включена практика перегляду рішень після ЄСПЛ, зменшення аліментів, зобов’язання міграційної служби прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства рф та свіжа практика оскарження відмові у наданні відстрочки від мобілізації та багато іншого.

За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:

Постанова ВП ВС про можливість розгляду суддею забезпечення позову у справі про банкрутство з подальшою передачею справи суду в якому розглядається справа, а також пропущення ВРП строку здійснення дисциплінарного провадження

Справа № 990SCGC/10/24

Це наша справа. Ця справа дуже важлива та цікава відразу у декількох аспектах. Раджу суддям ознайомитись з висновками щодо застосування строків притягнення суддів до відповідальності, які ігноруються Вищою радою правосуддя.

Зокрема – на час вчинення проступку, про який ідеться у рішенні ВРП, позивач міг сподіватися, що можливість застосування до нього дисциплінарного стягнення за вчинення дій, за якими було відкрито дисциплінарне провадження, може відбутись у межах строку, визначеного частиною одинадцятою статті 109 Закону № 1402-VIII, а саме трирічного строку, без урахування строку знаходження судді у відпустці, у період непрацездатності, на лікарняному з 17 грудня 2019 року по 13 березня 2024 року, а також строку здійснення відповідного дисциплінарного провадження, який передбачений нормами Закону № 1798-VIII, чинними на день надходження дисциплінарної скарги до ВРП на дії судді ОСОБА1 .

Крім того, рішення цікаво і з точки зору застосування норм КУзПБ, суд зазначив:

87. Згідно із частиною першою статті 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

88. Отже, наведеним приписом встановлено процесуальний обов’язок суду розглянути заяву про забезпечення позову не пізніше двох днів з дня її надходження.

90. Потрібно враховувати, що, за загальним правилом, питання про те, чи належить справу вирішувати суду відповідної юрисдикції, вирішується під час відкриття провадження у справі. Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд не вирішує питання юрисдикції спору, а процесуальний закон не допускає розгляду та вирішення питання про застосування заходів забезпечення позову окремо в іншій справі, ніж у тій, у якій пред’явлено відповідний позов.

93. Втім, приписи ГПК України не передбачають строків та порядку передання справ від одного суду до іншого в разі наявності судового провадження з банкрутства. Таких строків та порядку також не передбачено й правилами частини другої статті 7 КУзПБ, якою визначено лише перелік справ, які розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

94. Тож на момент надходження згаданого клопотання чинним законодавством не було передбачено строків та порядку передання справ від одного суду до іншого в разі наявності судового провадження з банкрутства.

98. Зміст частини третьої статті 7 КУзПБ (у редакції, чинній на момент відкриття провадження у справі № 922/3502/19) дає підстави виснувати, що ця правова норма визначала порядок передачі справи у разі, якщо провадження було відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство. Також цією правовою нормою не передбачено строків передачі справ від одного суду до іншого в разі наявності судового провадження з банкрутства.

99. Лише Законом України № 2971-IX від 20 березня 2023 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до частини третьої статті 7 КУзПБ та визначено, що матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п’яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

100. Отже, встановлено, що на час надходження клопотання про передачу справи на розгляд іншого суду у статті 7 КУзПБ законодавство не містило чітких вказівок про те, в які строки суд повинен передати матеріали господарської справи, якщо після відкриття провадження у цій справі буде встановлено, що стосовно сторони спору відкрито провадження у справі про банкрутство.

101. Водночас щодо іншого процесуального звернення – заяви про забезпечення позову, яка перебувала на розгляді в суді – законодавство передбачало чіткі процесуальні строки: заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (частина перша статті 140 ГПК України).

103. Врахувавши сукупно наведені обставини, передовсім, непередбачення чіткого регулювання в процесуальному законі як строків вирішення питання про передачу матеріалів справи для розгляду в межах справи про банкрутство, так і процесуальної послідовності (пріоритетності) розгляду різних процесуальних звернень (у цій справі – клопотання про передачу справи та заяви про забезпечення позову), несформування усталеної практики через нетривалий час застосування відповідної норми права, Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання про невстановлення підстав для висновку щодо істотності порушення суддею ОСОБА1 норм процесуального права, які могло б кваліфікуватися як дисциплінарний проступок.

Фактично ВРП встановила вкрай низьку компетенцію членів ВРП, що були відібрані іноземцями, незнання не тільки норм права, але й власного Закону.

Постанова ВП ВС щодо захисту права власника земельної ділянки та знесення самовільно збудованих тимчасових споруд розміщених без дозволу й формулювання такого рішення

Справа № 914/1785/22

Велика плата вчергове підтвердила, що самі по собі свідоцтва про права власності без встановлення підстав його набуття нічого не варті, а також сформулювала як повинно звучати рішення аби його можна було виконати примусово. Також в чергове підтвердило негаторний характер таких правовідносин та незастосування позовної давності до них.

Постанова ВП ВС про можливість у разі невиконання рішення про повернення майна з чужого незаконного володіння стягнути його вартість на момент розгляду справи в суді

Справа № 201/9127/21

189. Аналіз норм глави 83 ЦК України свідчить, що цей Кодекс не диференціює особливості застосування кондикції в залежності від родових чи індивідуальних ознак її об’єкта та, відповідно, не обмежує сферу її застосування винятково речами, визначеними родовими ознаками.

190. Поширення правил кондикції лише на речі, визначені родовими ознаками, є проявом звужувального тлумачення норм права, яке в цій ситуації є невиправданим та таким, що прямо суперечить приписам статті 1213 ЦК України, яка передбачає обов’язок набувача майна повернути його власнику в натурі, а у випадку неможливості повернення майна в натурі – відшкодувати його вартість. Застереження законодавця щодо необхідності відшкодування вартості майна в разі неможливості його повернення в натурі стосується насамперед речей, визначених індивідуальними ознаками, адже речі, визначені родовими ознаками, є замінними, тобто такими, що не можуть бути безповоротно втрачені.

191. За своєю правовою природою кондикційні відносини у вузькому значенні цієї категорії не передбачають існування інших (зокрема, речових) відносин між їх учасниками. Це випливає, зокрема, зі змісту частини третьої статті 1212 ЦК України, згідно з якою ці правила можуть бути застосовані також і до інших відносин, які за своєю правовою природою не є суто кондикційними.

192. Правила частини третьої статті 1212 ЦК України містять опис правових відносин, що не є суто кондикційними відносинами у вузькому значенні цього поняття, тобто не є condictio sine causa. Вочевидь, що приписи частини третьої статті 1212 ЦК України можуть бути застосовані до відносин з витребування майна лише в тому випадку, якщо віндикація з якихось причин не здатна забезпечити повернення майна неволодіючому власнику. Такі правовідносини не є суто кондикційними, оскільки на момент набуття особа мала формальні підстави для володіння майном, проте ці підстави згідно з рішенням суду є дефектними та втратили свою силу, адже спірне майно повернуто у власність позивача.

193. Враховуючи, що правила про віндикацію не мають спеціальних правил, якими було б врегульовано подібні відносини, то згідно з частиною третьою статті 1212 ЦК України правила про заборону незаконного збагачення застосовні до них субсидіарно.

194. У випадках, передбачених частиною третьою статті 1212 ЦК України, юридичним фактом, який породжує кондикційне зобов’язання, як правило, є рішення суду. Тому саме в момент набрання рішенням суду законної сили особа дізнається про володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов’язок повернути це майно іншій особі. У такій правовій ситуації суд у власному рішенні констатує безпідставність набуття особою майна та підтверджує відсутність юридичних підстав для його збереження такою особою надалі, а тому з моменту набрання ним законної сили особа в конкретному випадку достеменно може вважатися обізнаною про своє володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов’язок повернути майно іншій особі.

195. Відносини з відшкодування вартості безпідставно збереженого майна за своїм змістом не є суто кондикційними (у вузькому чи широкому значенні), а пов’язані зі вжиттям спеціальних заходів замість повернення безпідставно збереженого майна з огляду на неможливість його повернення в натурі. Тлумачення статті 1213 ЦК України дає підстави для висновку, що відшкодування вартості безпідставно збереженого майна застосовується у випадку встановлення неможливості повернення майна в натурі, що може бути пов’язане зі знищенням речі, її переробленням, втратою, протиправною передачею третій особі тощо.

196. З урахуванням особливостей транспортного засобу як рухомої речі, яка може бути вільно переміщена у просторі, розібрана, перероблена тощо, відсутність протягом тривалого часу результатів від заходів, спрямованих на його розшук, може за конкретних обставин справи кваліфікуватися як неможливість повернення безпідставно збереженого майна в натурі.

197. Субсидіарна реалізація механізму, передбаченого частиною другою статті 1213 ЦК України, у ситуації, коли рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння неможливо виконати з причин втрати такого майна після ухвалення рішення суду, допускається як у порядку, визначеному розділом VI ЦПК України, через подання заяви про зміну способу виконання судового рішення, так і шляхом пред’явлення окремого позову про відшкодування вартості безпідставно збереженого майна. Водночас вартість такого майна на підставі частини другої статті 1213 ЦК України підлягає встановленню на момент розгляду справи про повернення майна, тобто на момент розгляду віндикаційного позову.

Постанова ВП ВС про можливість виключно до 15 липня 2015 року прокурору звертатись до суду в інтересах держави в особі державних компаній (підприємств)

Справа № 587/1382/15-ц

Велика плата зазначила:

134. Чинний на час звернення прокурора до суду з позовами в цій справі Закон № 1789-XII, зокрема стаття 36-1, не передбачав будь-яких заборон (обмежень) на звернення прокурора до суду з позовами про захист інтересів держави в особі державних компаній (підприємств).

135. Визначення прокурором конкретних суб’єктів як позивачів зумовлювалося виключно нормами процесуального права. Для представництва прокурором інтересів держави в суді достатнім було лише обґрунтувати порушення або загрозу порушення інтересів держави.

136. Якщо інтереси держави збігаються з інтересами державного підприємства, то до 15 липня 2015 року прокурор не міг бути позбавлений права звернення до суду в інтересах держави в особі такого державного підприємства, оскільки чинне на той час законодавство не передбачало жодних заборон чи обмежень на таке звернення.

Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:

Дайджест судової практики ВП ВС справах про перегляд судових рішень у зв’язку із встановленням ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справ судом

У дайджесті узагальнено основні правові висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду справ про перегляд судових рішень у зв’язку із встановленням ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов’язань при їх вирішенні судами, зокрема:

✅ у справах, розглянутих у порядку адміністративного судочинства;

✅ у справах, розглянутих у порядку господарського судочинства;

✅ у справах, розглянутих у порядку цивільного судочинства;

✅ у справах, розглянутих у порядку кримінального судочинства;

✅ у справах, розглянутих у порядку Кодексу України про адміністративні правопорушення;

✅ щодо процесуальних питань, пов’язаних з відкриттям провадження з перегляду судових рішень з підстави встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справ судом.

Для зручності користування у змісті дайджесту є активні посилання на судові рішення, у яких Велика Палата Верховного Суду сформулювала ці правові висновки, а також на відповідні рішення ЄСПЛ.

Рішення Печерського районного суду Києва про зменшення розміру аліментів у зв’язку з погіршенням майнового стану

Справа № 757/23924/23-ц

Це наша справа. Суд зазначив, що частиною першої статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров’я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз’яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв’язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров’я когось із них.

Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв’язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Рішення КОАС про зобов’язання Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київської області прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства рф

Справа №320/26814/24

Це наша справа. На жаль, наразі громадяни країни-агресора, що планували набути громадянство України, не мають можливості підтвердити вихід з громадянства рф. Тому приходиться звертатись до суду аби зобов’язати ДМС розглянути документи та прийняти відповідне рішення. Суд зазначив:

Відповідачем при розгляді заяви позивача про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства не було надано оцінку підставі зазначеній в поданій декларації.

Враховуючи, що чинне законодавство не містить переліку документів які мають підтверджувати факт нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави, тягар доказування такої обставини лежить на зацікавлених особах.

У зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України, консульські установи держави-агресора в Україні не працюють, однак з початку повномасштабного вторгнення законодавство України не зазнало змін в частині визначення порядку дій та їх послідовності щодо відсутності в особи можливості отримання документа про припинення громадянства такої держави з незалежних від неї причин, що в свою чергу призводить до фактичного порушення прав такої особи.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що неотримання позивачем документа про припинення громадянства російської федерації відбулося з незалежних від неї причин. З огляду на це, відповідно до приписів п. 2 ч. 2 ст. 9 Закону № 2235, позивач має право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства, тому дії відповідача щодо відмови у прийнятті у позивача декларації про відмову від громадянства російської федерації є протиправними, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Рішення ВОАС про зобов’язання розглянути заяву про відстрочку у зв’язку з ІІ групою інвалідності матері та наявності батька пенсіонера і відсутності акту догляду

Справа № 140/7191/24

В цій справі суд фактично зазначив, що наявність у іншого з батьків, хто не є інвалідом пенсійного посвідчення, фактично вказує на його непрацездатність і фактично не повинно впливати на отримання відстрочки від мобілізації як і відсутність будь-яких актів.

Суд зазначив:

Батько позивача ОСОБА4 , ІНФОРМАЦІЯ5 , є пенсіонером та отримує пенсію за вислугу років, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_3 (а.с.11 зворот), а отже, є непрацездатним членом сім’ї в розумінні статті 1 та частини 2 статті 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Суд погоджується із аргументами позивача, що факт наявності у військовозобов’язаного матері із числа осіб з інвалідністю ІІ групи вже є достатньою підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, однак за наявності лише однієї додаткової умови, – відсутності інших працездатних осіб, зобов’язаних відповідно до закону його утримувати.

Враховуюче зазначене, відповідач у відповідь на заяву позивача рішення за наслідком розгляду цієї заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову в наданні відстрочки від призову не прийняв, а направив інформаційний лист-повідомлення №1171 від 20.06.2024, яким повідомив позивача про те, що відповідно до поданих документів ОСОБА1 підлягає призову на військову службу під час мобілізації (а.с.16).

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідач не розглянув належним чином заяву позивача від 19.06.2024 та не прийняв належним чином оформленого рішення.

Щодо вимоги позивача про зобов’язання відповідача надати ОСОБА1 відстрочку від призову за мобілізацією, суд вважає, що в цій частині слід відмовити, оскільки відповідач неналежно розглянув заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а вирішення вказаного питання по суті є дискреційними повноваженнями відповідача. Оскільки вказане повноваження є дискреційним для відповідача, відсутність в спірному рішенні цієї оцінки свідчить про передчасність позовної вимоги щодо зобов’язання відповідача прийняти рішення, яким надати позивачу відстрочку.

Рішення ЧОАС про необхідність розглянути заяву про відстрочку надіслану поштою навіть у разі порушення військовозобов’язаним правил військового обліку

Справа № 580/4443/24

Це чергова справа, яка вказує не бездіяльність ТЦК та порушення ними Закону у зв’язку з не розглядом заяви про відстрочку, що надіслана поштою. Суд зазначив:

Обов’язок особисто повідомити та особисто прибути не є тотожнім у спірних правовідносинах. При цьому, суд не ставиться під сумнів, що заява від 01.04.2024 про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації була направлена позивачем особисто, тому суд не приймає до уваги твердження відповідача, які викладені у його листі щодо неналежного звернення позивача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Отже, порушення ОСОБА1 вимог Правил військового обліку може мати наслідком настання відповідальності, однак це не може бути підставою для не розгляду по суті його заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

З урахуванням зазначеного, ІНФОРМАЦІЯ2 , як суб’єкт владних повноважень, після отримання засобами поштового зв’язку від ОСОБА1 заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документів на підтвердження цього права – повен був вчинити відповідні дії щодо вирішення питання про оформлення відповідного рішення за наслідком розгляду цієї заяви, однак відповідач обмежився направленням позивачу виключно листа.

Зважаючи, що відповідач не прийняв акту владно-розпорядчого характеру щодо отриманої заяви позивача про надання йому відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією, як військовозобов’язаному, який має дружину із числа осіб з інвалідністю, не з’ясовував передбачених вказаним Законом підстав для надання відстрочки, відповідачем вчинено бездіяльністю щодо прийняття рішення за результатами розгляду заяви позивача, а тому позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо розгляду заяви позивача від 01.04.2024 про надання фізичній особі відстрочки від призову під час мобілізації у зв’язку з наявністю члена родини з інвалідністю є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.

‼ Не забудьте приєднатися до наших каналів з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.

• в YouTube: Трохи про право від Ростислава Кравця
• в Viber: Правники, адвокати, судді
• в Telegram:
  • Персональний канал Ростислава Кравця;
  • Група «Правники, адвокати, судді»;
  • Група «Адвокати України»;
  • Канал АО «Кравець і партнери»;
  • Канал Профспілки «Українська незалежна фундація правників»
• в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
• в Tumblr:Правові позиції Верховного суду
• в Reddit: Правники, адвокати, судді
• та в Instagram:АО «Кравець і партнери»

‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.

Також раджу звернути увагу на:

Строки за якими були зміни у питаннях зняття та виключення з військового обліку

Таблиця строків позовної давності

Ставки судового збору з 01.01.2024