Які вимоги висувають у Страсбурзі, аби відсутність обвинуваченого не порушувала конвенційних гарантій

Запровадити заочне кримінальне провадження в Україні намагаються з початку 2014-го. Як відомо, першу спробу здійснено 16 січня минулого року, коли ці норми були включені до так званих диктаторських законів.

У жовтні оновлена Верховна Рада знову дала правоохоронцям і судам таку можливість під приводом забезпечення невідворотності покарання за окремі злочини. Проаналізуємо, як співвідносяться положення національного законодавства в цій частині з європейськими вимогами до справедливого судового процесу.

Рекомендації та резолюції

Серед іншого, метою запровадження заочного розгляду називалася можливість отримати підстави для повернення в Україну із закордонних рахунків коштів, отриманих злочинним шляхом. Адже процедура їх повернення складна, а головне — можлива лише за умови, передбаченої Конвенцією про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (1990 року), — наявності вироку суду. Раніше без обвинуваченого винести присуд було неможливо, тепер ситуація має змінитися.

Скорочення строків і спрощення кримінального провадження — одна з основних тенденцій розвитку кримінального процесуального права західних держав, що сформувалася внаслідок зростання кількості кримінальних проваджень, які надходять у суди, та незручностей, що виникають через тривалість розглядів. У цьому випадку віддамо належне й розробникам вітчизняного Кримінального процесуального кодексу, які доклали максимум зусиль для забезпечення швидкого та ефективного провадження, як-от: скорочення строків розслідування та судового провадження, матеріальних витрат на такі процеси, заощадження людських ресурсів тощо.

Вважається, що запровадження інституту спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень уже давно стало необхідністю в умовах наближення українського кримінального процесуального законодавства до норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже, як свідчить світова практика, заочне провадження застосовується в окремих країнах — членах Ради Європи та СНД. При цьому такий вид провадження спрямований на реалізацію принципу невідворотності кримінальної відповідальності за скоєний злочин.

До того ж навіть у КПК 1960 року передбачалася можливість розгляду справи за відсутності підсудного, якщо останній перебував за межами України й ухилявся від явки до суду (ч.1 ст.262).

Упровадження у вітчизняне кримінальне судочинство заочного провадження в цілому відповідає нормам міжнародно-правових актів. Так, положення пп.9 п.«а» розд.3 рекомендації №6R(87)18 Комітету міністрів РЄ державам-членам «Стосовно спрощення кримінального правосуддя» від 17.09.87 зобов’язують держави-члени розглянути й дозволити судам першої інстанції заслуховувати справи та приймати в них рішення за відсутності обвинуваченого за умови, що останній поінформований належним чином про дату слухань та про своє право на законне або інше представництво. При цьому наголошується, що подібна процедура повинна стосуватися принаймні дрібних правопорушень.

Норми щодо заочного кримінального провадження узгоджуються також зі змістом резолюції №75 (11) КМ РЄ відносно критеріїв, які регламентують розгляд, що проводиться за відсутності обвинуваченого.

Швейцарський прецедент

Європейський суд з прав людини допускає можливість проведення заочного кримінального провадження, якщо будуть забезпечені права та свободи, встановлені конвенційними нормами. Зокрема, в рішенні «Да Лус Домінгеш Ферейра проти Бельгії» ЄСПЛ зазначив: якщо судове засідання відбувається за відсутності підсудного, це не є само по собі порушенням ст.6 конвенції. При цьому відмова в доступі до правосуддя має місце, коли особа, засуджена заочно, не може домогтися ухвалення нового судового рішення щодо обгрунтованості обвинувачення з фактичних та юридичних підстав після того, як воно було реалізовано, якщо не було встановлено, що ця особа відмовилася від права на захист і на явку до суду.

Існування процедури заочного кримінального провадження не викликає заперечень за умови, що при цьому дотримуються гарантії, які забезпечують права особи, закріплені конвенцією (рішення у справах «Шомоді проти Італії» та «Медениця проти Швейцарії»). Зокрема, у справі «Медениця проти Швейцарії» йдеться про оскарження постанови суду Женеви від 26.05.89, якою суд присяжних визнав заявника винним за стст.300 і 302 кримінального кодексу Швейцарії (підроблення документів, шахрайство) заочно та призначив йому покарання у вигляді 4 років позбавлення волі.

Особливо привернуло увагу те, що Райко Медениця — лікар нетрадиційної медицини — став учасником одночасно двох проваджень, відкритих відносно нього у Швейцарії та США за схожими підставами, а саме — у зв’язку з несумлінною лікарською діяльністю. Будучи учасником двох проваджень, він мав долати значну відстань, щоб з’являтись у швейцарському та американському судах.

У заяві, поданій до ЄСПЛ, Р.Медениця стверджував, що суди не забезпечили захисту його прав належним чином, чим було порушено ст.6 конвенції. Заявник підкреслив, що не прибув до швейцарського суду не зі своєї вини, а через постанову суду США, що розглядав справу, в якій він також виступав фігурантом. У свою чергу уряд Швейцарії заявив, що суд Женеви абсолютно виправдано визначив у неявці Р.Медениці на засідання умисел, оскільки останній разом зі своїм американським адвокатом не приховував, що в інтересах захисту бажав отримати відстрочення розгляду справи. При цьому наголошувалося, що суд не тільки повідомив заявника про майбутнє засідання належним чином, а й указав на обов’язковість його присутності. Також уряд погодився з національним судом, який поставив під сумнів аргументацію п.Медениці стосовно того, що він не міг прибути із США на засідання, оскільки був єдиним лікарем, здатним допомогти своєму пацієнту, який не вижив би за його відсутності. Оцінивши доводи обох сторін, ЄСПЛ постановив, що в цій справі відсутні порушення конвенції та рішення швейцарського суду є правомочним.

Практично аналогічну правову позицію Суд висловив у рішеннях «Колоцца проти Італії» (1985), «Ейнгорн проти Франції» (2001), «Кромбах проти Франції» (2001), «Баттисті проти Франції» (2006) тощо.

7 вимог від Страсбурга

При цьому Євросуд неодноразово відзначав, що застосування інституту заочного розгляду, який забезпечує слухання кримінальної справи в розумний строк, можливе за умов виконання низки рекомендацій.

Насамперед такий інститут має використовуватися здебільшого лише щодо справ про злочини невеликої тяжкості (проступки).

Водночас у КПК застосування інституту здебільшого передбачено для тяжких та особливо тяжких злочинів, насамперед проти основ національної безпеки, громадської безпеки та корупційних злочинів (ч.2 ст.2971 кодексу), що не повною мірою відповідає рекомендаціям.

Також має бути гарантоване право обвинуваченого на справедливий судовий розгляд, що включає:

• право бути присутніми при розгляді справи;

• право виробити лінію захисту;

• право бути вислуханим;

• право оскаржити заочний вирок.

КПК із цього приводу зобов’язує сторону обвинувачення використати всі передбачені законом можливості для дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого (зокрема прав на захист, доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання в приватне життя) в разі здійснення кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (ст.7). При цьому задекларовано, що у випадку постановлення вироку за наслідками кримінального провадження, в якому здійснювалося спеціальне досудове провадження, суд окремо зобов’язаний обгрунтувати, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя (ч.5 ст.374 КПК).

При заочному розгляді, на думку ЄСПЛ, не повинно порушуватися право обвинуваченого на юридичну допомогу, зокрема на участь захисника при оскарженні заочного вироку. Для цього КПК доповнено нормами, відповідно до яких участь захисника в спеціальному судовому провадженні є обов’язковою (стст.52, 374). Якщо підозрюваний самостійно не визначив свого захисника, слідчий суддя зобов’язаний вжити необхідних заходів для його залучення (ч.1 ст.2973 КПК).

Разом з тим процедура захисту залишається не досить досконалою. Адже вважається, що законом не забезпечено в повній мірі права обвинуваченого на захист за його відсутності.

Адже діяльність адвоката в кримінальному процесі передбачає можливість спілкування з підозрюваним, обвинуваченим, конфіденційного побачення, зустрічі в умовах, що виключають прослуховування. У нашому випадку нічого цього немає, тобто захисник буде виконувати свою функцію абсолютно незрозумілим чином — не тільки без клієнта як такого, а й без можливості особисто поспілкуватися з ним й отримати ті фактичні дані, на підставі яких він побудує лінію захисту.

Крім того, в Євросуді наголошують: жодна справа не повинна бути розглянута, якщо особа протягом часу, який дозволяє їй з’явитися до суду й підготувати свій захист, не була повідомлена повістками, якщо тільки не буде встановлено, що вона навмисно уникала правосуддя.

КПК із цього приводу зобов’язує до клопотання прокурора про здійснення спеціального судового провадження стосовно обвинуваченого додавати матеріали про те, що обвинувачений знав або мав знати про розпочате кримінальне провадження (ст.323). Проте зазначена норма не є бар’єром для зловживань.

При цьому повістки повинні вказувати на наслідки неявки обвинуваченого. Для виконання цієї вимоги зміст повістки, закріплений в ст.137 КПК, доповнено положенням про можливість здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження в разі неявки.

Відповідно до позиції ЄСПЛ прий­няте за відсутності обвинуваченого судове рішення повинно бути доведено до його відома згідно з правилами вручення повісток. При цьому відлік часу для оскарження не повинен починатися раніше, ніж особа може отримати повідомлення про винесений щодо неї вирок.

КПК передбачає можливість поновлення судом строку за умови надання обвинуваченим (щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження) підтвердження наявності поважних причин неприбуття на виклик (ст.400). Водночас вимога щодо доведення рішення, прийнятого за відсутності обвинуваченого, за правилами вручення повісток для явки до суду у вітчизняному законодавстві не реалізована, що є суттєвим недоліком.

Нарешті, особа, щодо якої розглядалася справа за її відсутності, але якій повістка була належним чином вручена, повинна мати право на повторний розгляд справи у звичайному порядку, якщо може довести, що її відсутність і факт того, що вона не мала можливості поінформувати суддю, були спричинені обставинами, які вона не могла усунути.

Знову ж таки, подібні рекомендації в КПК жодним чином не реалізовано. Мабуть, це є одним з найнебезпечніших моментів заочного провадження. Адже при поверненні засудженого громадянина його просто затримають для відбування покарання. При цьому він не матиме ні можливості довести причини свого перебування за межами країни, ні шансів відстояти свою невинуватість у суді.

Теоретично можна застосувати процедуру перегляду за нововиявленими обставинами, проте шлях буде надто складним і тривалим.

Досвід Європи та СНД

Інститут заочного провадження вже давно діє в таких країнах, як Франція, Швейцарія, Данія, Естонія, Росія, Велика Британія та багатьох інших, де довів свою ефективність і доцільність.

Наприклад, КПК Франції передбачає, що заочне провадження можливе стосовно кожної особи, яка належним чином викликана до суду, але не з’явилась у встановлений час, у малозначущих справах, у справах про злочини та правопорушення.

У Нідерландах також передбачено розгляд кримінальних справ за відсутності підсудного. Підсудний не зобов’язаний бути присутнім під час судового розгляду. У разі його неявки суд, установивши факт його належного повідомлення, розглядає кримінальну справу заочно. Аналогічно й при повідомленні підсудним про свою неявку та клопотанні про відкладення розгляду, коли підтримує захист письмово й навіть коли не з’являється до суду з причин, які від нього не залежать. Засуджений, щодо якого було винесено заочний вирок, має право оскаржити його шляхом подання протесту. У такому разі той самий суд переглядає справу й виносить новий вирок.

У кримінальному процесі Данії обвинувачений взагалі не зобов’язаний з’являтися до суду. У разі неявки підсудного захиснику дозволено представляти його інтереси, якщо причини такої відсутності поважні.

Відповідно до ч.2 ст.269 КПК Естонії, як виняток, судовий розгляд кримінальної справи може проводитися без участі обвинуваченого, якщо він:

• видалений із зали судового засідання за порушення порядку судового розгляду;

• перебуває за межами республіки та ухиляється від явки до суду, а судовий розгляд за відсутності обвинуваченого є можливим;

• привів себе після допиту в судовому засіданні в стан, який виключає його участь у засіданні, і судовий розгляд за його відсутності є можливим;

• доставка обвинуваченого ускладнена, і він погоджується на участь у судовому розгляді в аудіовізуальній формі.

Відносно «молодим» цей інститут є в країнах СНД, з практикою застосування якого було безпосереднє ознайомлення.

Зокрема, згідно з ст.321 КПК Молдови розгляд справи за відсутності підсудного може здійснюватися, якщо:

• підсудний ухиляється від явки до суду;

• підсудний, якого тримають під вартою, відмовляється стати перед судом для розгляду справи й така відмова підтверджується його захисником;

• ідеться про скоєння незначних злочинів і підсудний виявив бажання, аби судовий розгляд проводився за його відсутності.

Відповідно до КПК Російської Федерації судовий розгляд за відсутності підсудного також можливий у разі, якщо в кримінальній справі про злочин невеликої або середньої тяжкості підсудний порушує клопотання про її розгляд за його відсутності. Розгляд справ про тяжкі та особливо тяжкі злочини можливий лише у виняткових випадках: якщо підсудний перебуває за межами Росії та (або) ухиляється від явки до суду та якщо особа не була притягнута до відповідальності на території іноземної держави в цій кримінальній справі.

Таким чином, процесуальне законодавство зарубіжних країн передбачає процедуру заочного кримінального провадження без участі підозрюваного чи обвинуваченого. Важливим є те, що їм забезпечуються процесуальні гарантії щодо захисту та оскарження як судового рішення, так і рішення органів досудового розслідування.

ОЛЕГ ТАТАРОВ, ЗіБ