Акцизні податки на енергоносії: як Україна наближає своє законодавство до стандартів ЄС

Підписання Угоди про асоціацію між ЄС та Україною, а також отримання статусу кандидата на членство в ЄС зумовлюють потребу наблизити національне законодавство до права ЄС.

Про це повідомляє АНТИРЕЙД з посиланням на «Юридична Газета».

Процес наближення національного законодавства до права ЄС поділяється на кілька етапів:

1) оцінка готовності, де Європейська комісія проводить оцінку правової системи країни-кандидата з метою визначення ступеня її відповідності нормам права ЄС і сфер, які потребують змін;

2) переговори за розділами acquis: за кожним із тематичних розділів країна-кандидат здійснює переговори, що включають детальний аналіз національного законодавства та визначення прогалин;

3) тимчасове закриття розділів, де кожен розділ переговорів закривається після досягнення домовленостей щодо відповідності законодавства кандидата праву ЄС або його адаптації у певні визначені строки.

ЄС проводить постійний моніторинг прогресу країни-кандидата в адаптації законодавства. Європейська комісія щорічно готує доповіді про прогрес, в яких оцінюється стан імплементації права ЄС, а також ефективність впровадження реформ, зокрема щодо забезпечення функціонування ринкової економіки, здатної витримати конкурецію на внутрішньому ринку ЄС, щодо судової системи, забезпечення незалежності суддів, належного доступу до правосуддя, дотримання прав людини, боротьби з корупцією, а також інституційної реформи. Країна має продемонструвати здатність забезпечити належний рівень державного управління, податкової системи та прозорості економічних процесів. Якщо країна не виконує своїх зобов’язань, переговори можуть бути уповільнені або тимчасово призупинені.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Водночас особливого значення набуває аналіз актів права ЄС у сфері акцизного оподаткування з метою їх імплементації у національне законодавство. Важливим у цьому питанні є детальний аналіз відповідних директив ЄС у сфері акцизного оподаткування із виокремленням тих положень, що мають обов’язковий характер, і положень, які дозволяють державам-членам ЄС самостійно вирішувати певні питання, встановлювати певні правила щодо оподаткування підакцизних товарів. Крім цього, важливого значення набуває і вивчення практики Суду ЄС щодо акцизного оподаткування енергетичних продуктів.

Основною метою наближення національного законодавства держав-членів до права ЄС у частині акцизного оподаткування енергетичних продуктів було гармонізувати акцизне оподаткування для створення єдиного внутрішнього ринку ЄС, уникнути подвійного оподаткування, спростити транскордонну торгівлю та підтримати певні екологічні ініціативи.

В Україні основною метою реформи акцизного оподаткування, яка визначена Національною стратегією доходів на 2024-2030 роки, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2023 року, є приведення його у відповідність до права ЄС — поточні ставки акцизного податку в Україні є значно нижчими за аналогічні ставки в ЄС і необхідні мінімальні ставки. Зокрема, Стратегією визначено в період з 2024-го до 2030 року прийняття рішення про поступове приведення акцизів на паливо у відповідність до стандартів оподаткування, що діють у ЄС задля забезпечення повного наближення до 2029 року.

Україна зобов’язана поступово наблизити власне законодавство до права ЄС. Відповідно до ст. 353 Угоди про асоціацію поступове наближення до структури оподаткування, визначеної в acquis ЄС, здійснюється відповідно до Додатка XXVIII до цієї Угоди. У Додатку XXVIII до цієї Угоди міститься зобов’язання України поступово наблизити своє законодавство до законодавства ЄС, зокрема до Директиви Ради 2003/96/ЄC від 27 жовтня 2003 року про реструктуризацію рамок Співтовариства щодо оподаткування енергетичних продуктів та електроенергії (далі — Директива 2003/96/ЄС).

У ЄС поточні правила оподаткування енергетичних продуктів та електроенергії регулюються Директивою 2003/96/ЄC, яка містить перелік енергетичних продуктів, а також низку положень, що надають державам-членам повноваження щодо запровадження диференційованих ставок оподаткування, звільнення від оподаткування або зниження податків, повноваження, які є невід’ємною частиною гармонізованої системи оподаткування, встановленої Директивою, застосування мінімального рівня оподаткування, фіскального контролю тощо.

Директива 2003/96/ЄС є ключовим актом, що регулює оподаткування енергетичних продуктів та електроенергії в ЄС. Її головною метою є гармонізація податкових ставок на енергетичні продукти з урахуванням екологічних, економічних і соціальних факторів, а також сприяння досягненню кліматичних цілей ЄС.

Крім цього, Директива Ради 95/60/ЄС «Про фіскальне маркування газойлю та гасу» від 27 листопада 1995 року визначає загальну систему маркування для ідентифікації газойлю та керосину, на які поширюється знижена ставка акцизу. Водночас кожна держава-член Співтовариства вживає заходів задля виконання усіх необхідних положень вказаної Директиви.

Потрібно зазначити, що законодавство ЄС щодо акцизного збору на енергетичні продукти охоплює: ставки та структуру акцизного збору на енергетичні товари; особливі положення щодо авіаційного палива; фіскальне маркування газойлів і гасу.

Держави-члени ЄС повинні оподатковувати енергетичні продукти, які підпадають під сферу дії Директиви 2003/96/ЄC, а саме моторне паливо, паливо для опалення та електроенергію, застосовуючи рівні оподаткування, які не можуть бути нижчими за мінімальні рівні оподаткування, встановлені цією Директивою. Цей нормативно-правовий акт забезпечує мінімальну гармонізацію системи оподаткування енергетичних продуктів та електроенергії за ставками акцизного збору на вказані товари, зокрема, вона встановлює узгоджені мінімальні рівні оподаткування.

Вказана Директива, по-перше, не перешкоджає державам-членам ЄС зберігати або застосовувати більш суворі податкові заходи за умови, що вони не поставлять під загрозу досягнення результату, передбаченого цією Директивою, і, по-друге, не перешкоджає державам-членам ЄС застосовувати податкові знижки на споживання електроенергії на користь енергетики за певних умов. Крім цього, Директива пропонує загалом можливість встановлення різних ставок акцизного збору між державами-членами за умови дотримання мінімальних ставок, встановлених нею.

Директива 2003/96/ЄС має на меті сприяти належному функціонуванню внутрішнього ринку в енергетичному секторі, зокрема шляхом уникнення спотворень конкуренції. Вона надає державам-членам ЄС дискреційні повноваження визначати і впроваджувати державну політику, яка відповідає їхнім національним інтересам, з урахуванням положень Директиви.

Варто також зазначити, що адаптація національного законодавства до права ЄС у частині акцизного оподаткування енергетичних продуктів проходила кілька етапів:

1. Гармонізація мінімальних ставок акцизів. Держави-члени зобов’язані були впровадити мінімальні ставки акцизів, встановлені Директивою 2003/96/ЄС. Це вимагало перегляду національних систем оподаткування та приведення ставок у відповідність до вимог права ЄС. У багатьох країнах ці мінімальні ставки вже відповідали праву ЄС, проте в деяких нових державах-членах ЄС необхідно було підвищити акцизи на енергетичні продукти.

2. Структурні зміни у податкових системах. Національні системи оподаткування мали бути адаптовані до єдиної класифікації енергетичних продуктів і процедур оподаткування. Це включало зміну підходів до визначення бази оподаткування, методів розрахунку податкових зобов’язань і контролю за сплатою акцизів.

3. Впровадження податкових пільг і винятків. Директива 2003/96/ЄС передбачає можливість надання податкових пільг для певних видів діяльності або продуктів, що використовуються у сільському господарстві, морському та авіаційному транспорті, а також для енергетичних продуктів, що використовуються для виробництва електроенергії. Держави-члени мали право самостійно вирішувати, чи надавати такі пільги на національному рівні.

4 Перехідні періоди для нових членів ЄС. Нові держави-члени, що приєдналися до ЄС (Польща, Угорщина, Румунія) отримали перехідні періоди для повного впровадження мінімальних ставок акцизів на енергетичні продукти. Це було зроблено для того, щоб уникнути різкого підвищення цін на енергоносії та забезпечити поступову адаптацію економік цих країн до вимог права ЄС.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

У Німеччині були введені високі акцизні ставки на такі вуглецеві енергоносії, як вугілля та нафта, що сприяло поступовому переходу до відновлювальних джерел енергії та прагненню країни знизити залежність від викопного палива. Польща отримала перехідні періоди для впровадження мінімальних ставок акцизів, особливо для природного газу. Це дало змогу країні поступово підвищувати податки, не викликаючи різкого зростання цін на енергоносії. Греція ввела пільги на акцизи для деяких галузей промисловості, щоб зменшити вплив високих енергетичних податків на національну економіку.

Франція також достатньо швидко імплементувала Директиву 2003/96/ЄС, встановивши мінімальні ставки акцизу, а з часом поступово збільшувала їх, надаючи пріоритет зниженню викидів парникових газів. Франція запровадила систему «вуглецевого податку», що тісно пов’язана з податками на енергетичні продукти, яка сприяє досягненню екологічних цілей.

Італія імплементувала Директиву 2003/96/ЄС із певними модифікаціями, встановивши мінімальні ставки на енергетичні продукти, але впровадивши пільги для окремих галузей, таких як сільське господарство та морські перевезення. Такий підхід був спрямований на підтримку національної економіки, яка сильно залежить від цих секторів.

Швеція є однією з країн, що вийшла за межі вимог Директиви 2003/96/ЄС, запровадивши високі податкові ставки на викиди вуглецю ще до її прийняття. Країна має один із найвищих у ЄС рівнів оподаткування на енергетичні продукти, зокрема, на викопне паливо, що сприяє широкому використанню відновлюваних джерел енергії.

Щодо України варто зазначити, що базові положення Директиви 2003/96/ЄС частково враховані в податковому законодавстві, а на законодавчому рівні постійно здійснюються заходи щодо наближення правових норм до положень цієї Директиви. Наприклад, електричну енергію віднесено до підакцизних товарів і встановлено відповідні ставки акцизного податку ще Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо податкової реформи» та, власне, влітку 2024 року передбачно графік щорічного збільшення ставок акцизного податку на пальне з 1 вересня 2024 року до 31 грудня 2027 року включно (протягом чотирьох років) і розміри ставок акцизного податку на пальне, які набиратимуть чинності з 1 січні 2028 року, встановлено з огляду на їхній мінімальний рівень, передбачений Директивою 2003/96/ЄС.

Справляння акцизного податку на пальне також здійснюється в тих самих еквівалентних одиницях, що і в законодавстві ЄС (у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції), одиниця виміру — об’єм у літрах, приведених до t 15°C) та забезпечено контроль за цільовим використанням пального, призначеного для цілей авіаційного транспорту (бензинів авіаційних і палива для реактивних двигунів), встановлено відповідальності за використання такого товару не за призначенням.

Наразі до питань, які опрацьовуються (розроблено законопроєкти) для адаптації положень ПК України до права ЄС, належить запровадження понижувального коефіцієнта на рівні 0,5 до ставок акцизного податку на важкі дистиляти (газойлі), призначені для використання сільськогосподарськими виробниками (п. 1.1. розд. 1 Плану організації підготовки проєктів актів та виконання інших завдань, необхідних для реалізації Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо імплементації положень актів права Європейського Союзу щодо акцизного податку»).

Так, у ст. 8 Директиви 2003/96/ЄС передбачено, що мінімальні рівні оподаткування, що застосовуються до продуктів, які використовуються як моторне пальне для цілей, визначених у п. 2, повинні бути зафіксовані на рівні, передбаченому в таблиці B додатка I (газойль — 21 євро за 1000 л; гас — 21 євро за 1000 л). Водночас згідно з підп. a п. 2 ст. 8 Директиви 2003/96/ЄС визначено, що ця стаття застосовується до промислових і комерційних цілей, зокрема, таких як сільськогосподарські. Тобто положення Директиви 2003/96/ЄС передбачають можливість встановлення зниженої ставки акцизного податку для дизпалива, яке використовується сільськогосподарськими товаровиробниками.

Отже, запровадження в Україні понижувального коефіцієнта на рівні 0,5 до ставок акцизного податку на важкі дистиляти (газойлі), призначені для використання сільськогосподарськими виробниками, відповідатиме положенням європейського законодавства.

Також вагомим є визначення інструментів податкового контролю за цільовим використанням важких дистилятів сільськогосподарськими виробниками, що отримуватимуть таке пальне за пільговою ставкою акцизного податку, які забезпечать відповідний контроль з боку податкових органів та унеможливлять зловживання та ухилення від сплати податків. Відповідно до діючих норм податкового законодавства нарахування та сплата акцизного податку здійснюється, серед іншого, виробником або імпортером підакцизної продукції, зокрема пального. Водночас сільськогосподарський товаровиробник як кінцевий споживач пального не завжди здійснює закупівлю пального безпосередньо у його виробника або імпортера, а здебільшого в оптового або роздрібного постачальника (другий, третій ланцюги постачання).

Враховуючи приписи Директиви 2003/96/ЄС задля забезпечення контролю податковими органами та унеможливлення зловживання/ухилення від сплати податків на етапі постачання пального від виробника/імпортера по ланцюгу постачання до сільськогосподарського товаровиробника пропонуємо розглянути такий механізм запровадження в Україні понижувального коефіцієнта на рівні 0,5 до ставок акцизного податку на важкі дистиляти (газойлі), призначені для використання сільськогосподарськими виробниками, а саме:

– що виробники та/або імпортерри пального в наших реаліях мають ставку акцизного податку до операцій з реалізації та ввезення пального застосовувати в повному обсязі без будь-яких понижувальних коефіцієнтів, незалежно від того, хто є покупцем пального (оптовий покупець, роздрібний покупець, кінцевий споживач, зокрема сільськогосподарський товаровиробник);

– для сільськогосподарських товаровиробників, які відповідно до законодавства отримають право на застосування пониженого коефіцієнта акцизного податку, за умови підтвердження статусу такого виробника та цільового використання пального, передбачити право на отримання повернення частини суми акцизного податку, сплаченого у складі вартості придбаного пального, використаного протягом звітного періоду за цільовим призначенням;

– включення до підакцизних товарів таких товарів, як нафта, газовий конденсат, а також розчинників, і встановлення режиму їх оподаткування та ставок акцизного податку залежно від напряму використання таких товарів (законопроєкт «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо запровадження системи контролю за обігом нафти, газового конденсату та розчинників» від 6 листопада 2023 року №10215). В подальшому аргументи щодо оподаткування розчинників ми розглянемо нижче в межах рішень Європейського суду справедливості.

Водночас проблемні аспекти акцизного оподаткування в нашій державі зумовлюють потребу подальшого удосконалення правового регулювання акцизного оподаткування електричної енергії та пального в Україні та наближення положень національного законодавства до права ЄС.

Так, ст. 2 Директиви 2003/96/ЄС наводить значно ширший перелік продуктів, що належать до категорії «енергетичні продукти», ніж категорія «пальне» у ПК України. Зокрема, енергетичними продуктами для цілей цієї Директиви є такі продукти: a) що підпадають під коди КН 1507-1518, якщо вони призначені для використання як опалювальне паливо або моторне паливо; б) що підпадають під коди КН 2701, 2702 та 2704-2715; в) що підпадають під коди КН 2901 та 2902; г) що підпадають під код КН 2905 11 00, не є продуктами синтетичного походження, якщо вони призначені для використання як опалювальне паливо або моторне паливо; ґ) що підпадають під код КН 3403; е) що підпадають під код КН 3811; є) що підпадають під код КН 3817; ж) що підпадають під коди КН 3824 99 86, 3824 99 92 (за винятком: антиіржавних присадок, що містять аміни як активні складники; інорганічних композитних розчинників; розріджувачів для лаків і подібних продуктів), 3824 99 93, 3824 99 96 (за винятком: антиіржавних присадок, що містять аміни як активні складники; інорганічних композитних розчинників; розчинників для лаків і подібних продуктів), 3826 00 10 та 3826 00 90, якщо вони призначені для використання як опалювальне паливо або моторне паливо.

Тому постає нагальна потреба щодо розробки та впровадження в майбутньому визначення терміну «енергетичні продукти» та приведення переліку підакцизних товарів з числа енергетичних продуктів до вимог ст. 2 (1) Директиви й до переліку підакцизної продукції мають обов’язково бути включені окремі види олії; вугілля, яке взагалі на сьогодні залишено поза межами правового регулювання акцизного податку в Україні; природний газ (не скраплений); смоли та бітуми (бітумні суміші); мастильні матеріали.

Також, враховуючи ст. 5 Директиви 2003/96/ЄС, має бути диференційовано ставки акцизного податку на пальне залежно від напрямів використання: промисловість, населення тощо, якою постановлено, що за умови дотримання мінімальних рівнів оподаткування, передбачених цією Директивою, та за умови їх відповідності праву Співтовариства держави-члени можуть, під фіскальним контролем, застосовувати диференційовані ставки оподаткування у таких випадках: коли диференційовані ставки прямо пов’язані з якістю продукту; коли диференційовані ставки залежать від кількісних рівнів споживання електроенергії та енергетичних продуктів, що використовуються для цілей опалення; для таких способів використання: місцеві громадські пасажирські перевезення (включно з таксі), збирання відходів, збройні сили та публічне адміністрування, особи з інвалідністю, швидка медична допомога; для комерційного і некомерційного використання щодо енергетичних продуктів та електроенергії, зазначених у ст.ст. 9, 10.

Важливим є і запровадження єдиних, визначених Директивою одиниць виміру ставок акцизного податку на енергетичні продукти (e.g. електроенергія — у євро за МВт/год, паливо пічне побутове — у євро за 1000 кг, природний газ — у євро за ГДж (гігаджоуль) вищої теплотворної здатності та ін.).

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Водночас потрібно змінити порядок оподаткування акцизним податком операцій з реалізації електричної енергії та встановити режим оподаткування окремих енергетичних продуктів по напряму їх використання (звільнення від оподаткування енергетичних продуктів, що використовуються як сировина для виробництва іншої підакцизної продукції).

Отже, Директива 2003/96/ЄС є важливим інструментом для досягнення цілей сталого розвитку ЄС, однак її імплементація стикається з різними викликами у державах-членах через відмінності в економічних і соціальних умовах. Для подальшого підвищення ефективності Директиви 2003/96/ЄС необхідно продовжувати гармонізацію податкових ставок у межах ЄС, щоб уникнути викривлення конкуренції; запроваджувати механізми підтримки для найбільш вразливих верств населення та енергоємних галузей; стимулювати подальший розвиток відновлюваних джерел енергії через податкові пільги та інші інструменти підтримки.

Наближення законодавства України до права ЄС є важливим аспектом набуття повноправного членства нашої держави в ЄС. І одним із ключових елементів цього процесу є врахування прецедентної практики Суду ЄС під час наближення законодавства України до права ЄС, що сприяє належному застосуванню норм права ЄС у національній правовій системі України.

Використання практики Суду ЄС при наближенні національного законодавства до права ЄС має кілька ключових аспектів:

1. Уніфікація тлумачення норм права ЄС полягає в тому, що рішення Суду ЄС встановлюють єдині підходи до тлумачення положень права ЄС, які мають бути імплементовані в національне законодавство, що дозволить уникати різночитань при імплементації норм права ЄС.

2. Дотримання принципу правової визначеності полягає в тому, що практика Суду ЄС сприяє дотриманню цього принципу, надаючи чіткі критерії для оцінки чинного законодавства на предмет його відповідності праву ЄС.

3. Суд ЄС у своїх рішеннях адаптує та розвиває право ЄС, враховуючи зміни його розвитку та нові виклики у правозастосовчій практиці та адміністративній діяльності інституцій ЄС.

Держави-члени ЄС зобов’язані дотримуватися права ЄС відповідно до ст. 4(3) Договору про ЄС (принцип відкритої співпраці) та ст. 19(1) цього самого Договору, яка покладає на Суд ЄС відповідальність на забезпечення дотримання права ЄС. Рішення Суду ЄС є обов’язковими для держав-членів і мають бути належним чином враховані як судами національного рівня, так і органами державної влади. Практика Суду ЄС сприяє гармонізації законодавства держав-членів у різних сферах, а також вказує державам-членам на недоліки національних норм законодавства, які суперечать праву ЄС. Держави-члени зобов’язані адаптувати своє законодавство відповідно до вимог, які визначає Суд ЄС. Зокрема, Суд ЄС часто розглядає справи щодо прав і свобод людини, закріплених у Хартії основоположних прав ЄС, що у подальшому слугує вдосконаленню національного законодавства у сфері захисту прав людини. Це забезпечує не тільки однаковість у застосуванні права ЄС, але й також вимагає гнучкості та співпраці з боку національних урядів і судових органів, хоча іноді держави-члени стикаються із труднощами виконання рішень Суду ЄС через політичні, економічні або конституційні обмеження. Після прийняття рішення Суду ЄС держава-член має внести зміни до свого законодавства, якщо воно суперечить праву ЄС.

У межах Угоди про асоціацію між Україною та ЄС Україна зобов’язалася поступово наблизити своє законодавство до acquis ЄС. Застосування практики Суду ЄС є ключовим інструментом для забезпечення відповідності національних норм праву ЄС. Саме тому на сьогодні актуальності набуває вивчення практики Суду ЄС з питань акцизного оподаткування енергетичних продуктів, зокрема аналіз тлумачень Судом ЄС окремих положень Директиви 2003/96/ЄС від 27 жовтня 2003 року про реструктуризацію рамок Співтовариства щодо оподаткування енергетичних продуктів та електроенергії.

Так, відповідно до рішення Суду ЄС від 30 травня 2024 року у справі 743/22 DISA Suministros y Trading SLU (DISA) v Agencia Statal de Administración Tributaria (щодо акцизних зборів на мінеральні масла) Директива Ради 2003/96/ЄС від 27 жовтня 2003 року про реструктуризацію системи Співтовариства для оподаткування енергетичних продуктів та електроенергії зі змінами, внесеними Директивою Ради 2004/74/ЄС від 29 квітня 2004 року та Директивою Ради 2004/75/ЄС від 29 квітня 2004 року, зокрема ст. 5 має тлумачитися як така, що виключає національне законодавство, що дозволяє регіонам або автономним громадам встановлювати різні ставки акцизного збору для одного продукту та того самого використання залежно від території, на якій продукт споживається, крім випадків, передбачених для цієї мети.

Відповідно до рішення Суду ЄС від 25 квітня 2024 року у справі С-657/22 C Bitulpetrolium Serv SRL v Administraţia Judeţeană a Finanţelor Publice Prahova — Direcţia Generală Regională a Finanţelor Publice Ploieşti (щодо оподаткування відповідно до принципу фактичного використання енергетичних продуктів) Директива Ради 2003/96/ЄС від 27 жовтня 2003 року про реструктуризацію системи Співтовариства для оподаткування енергетичних продуктів та електроенергії та принцип пропорційності має тлумачитися як такі, що виключають національні положення або практику, згідно з якими у разі повторного внесення до податкового складу енергетичних продуктів, що підлягають використанню як паливо для опалення з метою подальшого продажу, відсутність повідомлення про таке повторне введення до компетентного органу та відсутність у свідоцтвах про надходження та анулювання рахунків-фактур, що стосуються цих продуктів, посилань на маркування та забарвлення цих продуктів призводять до застосування штрафу за недотримання цих умов, незалежно від їх фактичного використання вищої ставки акцизного збору, встановленої для газойлю, що використовується як моторне паливо.

Ст.ст. 2(1)(a), 63 та 78(1)(a) Директиви Ради 2006/112/ЄC від 28 листопада 2006 року про спільну систему податку на додану вартість повинні тлумачитися як такі, що виключають національні положення чи практику, відповідно до яких у разі повторного введення на податковий склад енергетичних продуктів для використання як палива для опалення податок на додану вартість сплачується на суму, встановлену податковим органом як додатковий акцизний збір у зв’язку із застосуванням до цих продуктів акцизного збору, передбаченого щодо газойлю для використання як моторного палива, якщо не здійснюється оподатковувана операція, яка полягає в постачанні відповідного енергетичного продукту для цілей його використання як моторного палива.

Відповідно до рішення Суду ЄС від 22 червня 2023 року у справі С-833/21 Endesa Generación SAU v Tribunal Económico Administrativo Central (щодо звільнення від акцизного оподаткування енергетичних продуктів, які використовуються для виробництва електроенергії) друге речення ст. 14(1)(a) Директиви Ради 2003/96/ЄC від 27 жовтня 2003 року про реструктуризацію системи Співтовариства для оподаткування енергетичних продуктів та електроенергії має тлумачитися як таке, що національне законодавство, що передбачає оподаткування вугілля, яке використовується для виробництва електроенергії, відповідає умові, викладеній у цьому положенні, що податок має бути запроваджено «з міркувань екологічної політики», де існує прямий зв’язок між використанням доходу та метою відповідного податку або якщо цей податок, не переслідуючи суто бюджетну мету, з погляду його структури, включаючи, зокрема, об’єкт оподаткування або ставку податку, розроблений так, що це впливає на поведінку платників податків у спосіб, який сприяє забезпеченню кращого захисту навколишнього середовища.

Отже, наведені вище рішення Суду ЄС показують досить непростий підхід до розуміння і тлумачення окремих положень Директиви 2003/96/ЄС з тих проблем, які виникають на практиці в окремих державах-членах ЄС при застосуванні положень цієї Директиви.