Безоплатна праця. Війна загострила проблему рабства в Україні

Згідно з оцінками Міжнародної організації з міграції (МОМ), починаючи з 1991 року, понад 260 тисяч українців стали жертвами торгівлі людьми. І до війни в рабських умовах перебувала не одна тисяча громадян. А тепер їхня кількість має всі шанси збільшитися, оскільки будь-який військовий конфлікт закономірно призводить до масових порушень прав людини й експлуатації. І ситуація в Україні цьому сприяє, не лише з воєнного погляду, коли агресор залучає як робочу силу жителів окупованих територій, а й з економічного.

Нині багато українців втратили роботу й готові погоджуватися на ризиковані умови, аби працевлаштуватися. Цим і користуються зловмисники. Згідно зі статистикою Офісу генерального прокурора, як порівняти із січнем, кількість зареєстрованих випадків торгівлі людьми (ст. 149 Кримінального кодексу України) збільшилася в півтора раза. Це притому, що більшу частину своєї території Україна тимчасово не контролює, і виявляти такі випадки стало набагато складніше. До того ж до класичних жертв, як-от бездомні, люди, котрі страждають на алко- й наркозалежність, додалися внутрішньо переміщені особи та біженці.

Ситуація сприяє

Зниження рівня життя — важлива причина, яка спонукає людей ігнорувати ризики, пов’язані з працевлаштуванням. Нагадаємо: як порівняти з лютим, падіння української економіки становило від 30 до 50%. Водночас збільшення військових витрат за різкого скорочення митних надходжень, які становили значну частину державних податкових притоків, призвело до дефіциту фінансування приблизно у 5 млрд дол. щомісяця.

Усе це негативно позначилося на зайнятості населення. На сьогодні до 20% підприємств малого і середнього бізнесу зупинили роботу. Ще третина перебуває на межі закриття, про що свідчать дані опитування Advanter Group. Унаслідок цього джерела доходів втратили мільйони працездатних українців. Якщо ж війна триватиме понад три-чотири місяці, країну очікує різке підвищення податків і скорочення соціальних виплат — про це в інтерв’ю The Economist повідомляв міністр фінансів Сергій Марченко.

 Як розповів ZN.UA експерт із протидії торгівлі людьми Ігор Тридуб, першими погіршення економічних умов відчули на собі внутрішньо переміщені особи, які здебільшого гостро потребують житла та грошей.

«Спочатку людям сприяли з роботою, але потім безробіття почало позначатися на місцевому населенні. Посилювалася напруга, невдоволення… Під час відрядження протягом дня я побував у п’яти громадах, і скрізь мені казали те саме. Роботодавець думає: навіщо мені платити працівникові, якщо ми його годуємо? У результаті працівникам починають змінювати умови роботи, зменшують оплату, змінюють графік», — розповів він. Щось подібне, але в легшій формі, в Україні було в 2014–2016 роках. Звісно, йдеться не про торгівлю людьми. Проте цинічне (скотське) ставлення роботодавця до працівника можна розцінювати як трудову експлуатацію, а його дії — як шахрайство, уникнення сплати податків, порушення КЗпП, вважає Тридуб.

Непростою є і ситуація з біженцями. Не всі іноземці на кордоні, котрі називають себе волонтерами, готові безоплатно допомагати нашим громадянам. Наприклад, щоб одержати статус тимчасового захисту, потрібно прописатися. Для цього є різні шляхи, й нерідко жінки з дітьми виявляються заручниками ситуації і фактично перетворюються на домашню прислугу.

«Тут мали місце вербування, експлуатація, переміщення, психологічне й економічне насильство», — розповів експерт, маючи на увазі конкретний випадок із жителькою Херсона, про який йому розповіла родичка жертви.

«Класику» ніхто не скасовував

Ігор Тридуб уважає, що також збільшуватиметься кількість випадків залучення в трудове рабство алко- та наркозалежних, колишніх ув’язнених, людей без певного місця проживання. Саме ці категорії завжди були улюбленою робочою силою «нових рабовласників». На початку травня поліція Дніпропетровщини затримала чотирьох людей, серед яких був власник ферми. Зловмисники тримали 60 безхатченків, яких змушували безоплатно працювати. Жертв підшукували на вокзалах і базарах у різних обласних центрах, після чого доводили до стану алкогольного сп’яніння і відвозили в сільгоспугіддя Петриківського та Магдалинівського районів.

Є декілька причин, чому люди, перебуваючи в Україні, не тікають від зловмисників. Як наголосив Тридуб, на працівників чинять сильний фізичний і психологічний тиск. Елементом утримання також є обіцянки оформити кредит, усілякі штрафи. На перший погляд, зазначені методи залякування навряд чи стануть перешкодою для більшості громадян. Але, нагадаємо, йдеться про категорію людей, які іншого ставлення до себе не бачили.

Окрім того, до відома «невільників» доводять, що в силових структурах сидять «свої» люди, й на утікачів чекає розплата. Експерт розповів, як торік під час спілкування зі звільненими з трудового рабства в одному із селищ Харківської області люди запевняли, що нібито добровільно пішли працювати. Згодом з’ясувалося, що вони боялися говорити правду, оскільки бачили, що до вербувальника приходив дільничний і тиснув йому руку.

Потрібен системний підхід

Щоб мінімізувати кількість випадків трудового рабства, на думку фахівців, слід надавати підтримку вразливим категоріям населення, поліпшувати роботу державних служб, налагоджувати взаємодію з громадськими працівниками. Розгляньмо докладніше.

Інтеграція. У разі швидкого завершення війни гостро постане проблема внутрішньо переміщених осіб. Ігор Тридуб уважає, що державним службам потрібно буде докласти зусиль, аби інтегрувати людей у місцеві громади, давши зрозуміти, що приїжджі є не тягарем, а ресурсом, який можна використовувати.

Підготовка фахівців та інформація. Міжнародні неурядові організації, як-от МОМ, Caritas, «Ла Страда — Україна» й інші мають багатий досвід підтримки постраждалих від торгівлі людьми. Тридуб уважає, що співробітників організацій можна було б залучати до підготовки фахівців на місцях. Також він наполягає на важливості інформування людей про ризики профільними службами. Особливо це стосується жінок із дітьми, які збираються виїхати за кордон. Окрім того, самим біженцям не зайве буде заздалегідь зберегти телефони посольства й поліції в країні, до якої вони збираються в’їхати, а також номери телефонів великих міжнародних неурядових організацій.

Правоохоронна система. Виявлення торговців людьми на всіх етапах — важлива складова боротьби із цим різновидом злочинів. На жаль, українська правоохоронна система останніми роками, м’яко кажучи, недостатньо добре виконує свою функцію, вважає старший партнер АТ «Кравець і партнери» Ростислав Кравець. Ситуація, на його думку, не змінилася і з початком війни.

«Правоохоронну систему в тому вигляді, в якому її було реформовано завдяки іноземним партнерам, слід руйнувати й створювати заново. Після реформи дібрали людей, які виконують те, що їм кажуть, і не виявляють старанності. Унаслідок цього робиться максимум для того, щоб у співробітника не було бажання щось робити самому», — розповів він нашому виданню.

Соцслужби. Від того, наскільки якісно спрацюють соціальні служби, залежить раннє виявлення людей, постраждалих від рабства, а також подальша їх підтримка. У Львівській області, попри величезний наплив внутрішньо переміщених осіб, наших журналістів запевнили, що, як і раніше, надають підтримку жертвам «работоргівлі».

«Фонд допомоги потерпілим від торгівлі людьми ніхто не скасовував. Для одержання допомоги потрібно звернутися із заявою до районної або обласної військової адміністрації», — розповіла вповноважена зі встановлення статусу потерпілого від торгівлі людьми у Львівській області Наталя Корчинська. Вона наголосила, що крім матеріальної підтримки, потерпілий може розраховувати на медичну, юридичну допомогу, тимчасове житло, допомогу в працевлаштуванні й організації мікробізнесу.

На жаль, не всюди соцслужби працюють якісно. Тому Ігор Тридуб уважає, що є сенс змінити підхід до оплати праці соцпрацівника, який залежав би від кількості та якості наданих послуг.

«У деяких європейських країнах така схема працює. Ти супроводжуєш п’ять сімей і одержуєш умовно 200 доларів. Якщо 25 родин, то 1000 доларів», — розповів він.

Наостанок зазначимо, що безпека громадян прямо залежить від злагодженої роботи всіх державних інститутів. Чи робиться щось у цьому напрямку? Судячи з гострої нестачі проривних соціально-економічних змін у країні, дуже мало. А дарма. Українське суспільство змінюється, людям потрібні позитивні перетворення. Це б посилило згуртованість людей і зміцнило державу. Але наразі на цьому фронті без змін.

ДТ