Як ГРД стала інструментом впливу на судову реформу

Цілком очевидно, що орган, контроль над яким фактично монополізовано однією або кількома особами, не може вважатися незалежним за будь-яких умов. Але саме так склалося у третьому складі громадської ради доброчесності при Вищій кваліфікаційній комісії суддів України.

Маніпуляції з висуванцями

Отже, станом на 1.08.2024 в громадській раді доброчесності працюють 20 членів. Половина з них тим чи іншим способом пов’язані з очільником «Фундації DEJURE» Михайлом Жернаковим. Ще один чинний та один колишній члени ГРД пов’язані з політичним союзником М.Жернакова — головою правління «Центру протидії корупції» Віталієм Шабуніним. Про це повідомляє АНТИРЕЙД з посиланням на «ADVOKAT POST».

Якщо уважно проаналізувати нинішній, третій за ліком, склад ради, то 4 її члени працюють у ГО «Фундація DEJURE». Подання для участі в конкурсі щодо ще трьох членів ГРД були внесені цією ГО. Крім того, ще три члени, за наявними даними, отримували гроші від даної організації. Один член ГРД отримував доходи від ГО «ЦПК», а щодо ще одного ця ж організація вносила подання для участі в конкурсі.

Серед інших членів ради можна знайти знайомих М.Жернакова та В.Шабуніна, членів дружніх громадських об’єднань тощо.

З огляду на це, можна стверджувати, що ці два громадські активісти мають прямий та вирішальний вплив на більшість складу ГРД, а сама рада діє узгоджено та централізовано.

Натомість, керування органом, що реалізує свої повноваження в питаннях суддівського врядування, повністю нівелює саму ідею створення ГРД як колективного, незалежного органу. Адже він був покликаний додати в роботу суддівських органів плюралізм думок, неупереджений погляд та представляти широкий спектр оцінок представників суспільства.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Про те, що на етапі формування чергового складу ГРД згадані громадські організації діяли узгоджено, свідчить, наприклад, перелік висунутих кандидатів. Так, вочевидь, аби збільшити шанси на обрання «потрібних» кандидатів, низка громадських об’єднань узгоджено внесли до ВККС подання щодо кожного з таких кандидатів одразу від кількох громадських об’єднань. З одного боку, це звузило вибір для ВККС, а з іншого — підтвердило те, що відповідні громадські об’єднання та обрані за їх поданнями члени ГРД реалізували заздалегідь погоджений спільний задум.

За оцінками експертів, цей факт, серед іншого, вказує на недоброчесність та неетичність осіб, які вдалися до подібних маніпуляцій. Більше того, така недоброчесна поведінка членів ГРД фактично унеможливлює досягнення мети створення цього органу, яка, за законом, полягає в сприянні ВККС у встановленні відповідності критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання. Бо як може оцінювати доброчесність і етичність поведінки інших той, хто сам не відповідає цим критеріям?!

Як мінімізувати ризики?

Сама ідея залучення громадськості до роботи органів суддівського врядування, насамперед, базується на необхідності мінімізації ризиків централізації, корпоративізму, протекціонізму та упередженості в їх діяльності. Мета такої моделі передбачає побудову прозорих та незалежних механізмів регулювання системи правосуддя.

Однак, на практиці склалося так, що закладена законодавцем ідея була повністю нівельована. Адже зосередження фактично в одних руках впливу на ГРД, яка в свою чергу здійснює суттєвий вплив на всю судову систему, створило де-факто монопольний, упереджений та заангажований чітко окресленою політичною позицією механізм впливу на найважливіші питання судової системи.

Вочевидь, такий стан речей суперечить міжнародним стандартам функціонування правосуддя, які дають однозначну негативну оцінку монополізації та концентрації повноважень щодо питань адміністрування судочинства. Крім того, відповідні міжнародні стандарти однозначно передбачають необхідність міцної незалежності для органів, до повноважень який віднесені питання суддівського самоврядування (доступ до професії, кар’єрні просування, відповідальність тощо).

З огляду на це, законодавець, якщо він зацікавлений в укріпленні незалежності судової влади в Україні, має якомога скоріше вирішити цю проблему. Зокрема, передбачити більш прозорий і конкурентний механізм формування ГРД, й, відповідно, провести перезавантаження цього органу, аби не залишати вітчизняну судову систему під прямим впливом кількох осіб, що концентрували в своїх руках вплив на формування суддівських кадрів.