Проблеми з кваліфоцінюванням суддів через застарілі питання від ВККС

Ознайомившись із переліком запитань, на які під час кваліфікаційного оцінювання мають надати відповіді судді, виявилось, що деякі з них містять термінологію процесуального закону в редакції ще до 15.12.2017. Тож надати правильну відповідь по суті неможливо. Чи умисно це, чи з необережності…

Сумнівна «оновленість»

Так, згідно з повідомленням на сайті ВККС, рішенням від 05.06.2024 №156/зп-24 затверджені в нових редакціях тестові запитання для проведення іспитів у межах кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів, зокрема, Додаток 1. Одночасно, на сайті ВККС розміщено повідомлення про призначення іспитів для 105 суддів місцевих та апеляційних судів у межах процедури кваліфоцінювання на відповідність займаній посаді судді. Про це повідомляє АНТИРЕЙД з посиланням на «Закон і Бізнес».

До речі, ці рішення станом на 26.06.2024 на сайті ВККС не оприлюднені.

Як анонсувалося, ці зміни складені з урахуванням змін у законодавстві та перевірені (опрацьовані) членами ВККС.

Однак, при вибірковому ознайомленні зі змістом питань, з’ясовано, що формулювання деяких із них не відповідають критеріям/ вимогам «оновленості», законодавству. Окремі з них не дають достатнього розуміння у сенсі чи змісті питань, викликають складнощі у розумінні редакції норм законодавства, яке має бути застосовано під час надання відповідей, ставить під обґрунтований сумнів якість підготовки питань, всю базу запитань на предмет її «оновленості» та відповідності поточному законодавству.

Зокрема, вибірковий аналіз питань свідчить про застосування положень законодавства, яке втратило чинність (з питань адміністративних послуг, пенсійного законодавства, з питань соціального страхування, з питань земельних відносин).

Неіснуючий портал

Як приклад, візьмемо запитання №195 у Додатку 1 – «Хто є держателем Єдиного державного порталу адміністративних послуг?»

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Частиною 1 ст.17 закону «Про адміністративні послуги» (в редакції до 29.11.2020) передбачалося, що надання адміністративних послуг в електронній формі та доступ суб’єктів звернення до інформації про адміністративні послуги з використанням мережі Інтернет забезпечуються через Єдиний державний портал адміністративних послуг, який є офіційним джерелом інформації про надання адміністративних послуг в Україні.

Частина друга наведеної норми визначала держателя Єдиного державного порталу адміністративних послуг — центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері надання адміністративних послуг.

Пунктом 1 Положення про Міністерство цифрової трансформації України, затвердженим постановою КМУ від 18.09.2019 №856 (в редакції на 30.09.2020, тобто до внесення змін у закон «Про адміністративні послуги») саме Мінцифри визначалось як центральний орган виконавчої влади, що забезпечував формування та реалізацію державної політики, у тому числі й у сфері надання електронних та адміністративних послуг.

Однак, законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації мережі та функціонування центрів надання адміністративних послуг та удосконалення доступу до адміністративних послуг, які надаються в електронній формі» від 3.11.2020 №943-IX (набрав чинності 29.11.2020) у чч.1 і 2 ст.17 закону «Про адміністративні послуги» внесені зміни, а саме: замінено назву порталу з «Єдиний державний портал адміністративних послуг» на «Єдиний державний веб-портал електронних послуг».

Таким чином, має місце неоднозначність у розумінні запитання та невизначеність у застосуванні актуального законодавства.

Призначення пенсії за віком

Запитання №378 у Додатку 1 звучить таким чином: «В який строк застрахованою особою може бути подана заява про призначення пенсії за віком?»

Редакція ч.2 ст.44 закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (до 20.06.2021) передбачала: «Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку».

Однак, пп.5 п.12 закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» від 05.02.2021 №1217-ІХ чч.1 і 2 ст.44 викладено в новій редакції, яка не визначає строку (не обмежує особу терміном) для подання заяви для призначення пенсії за віком, а навпаки передбачає автоматичний порядок призначення пенсії за віком при досягненні відповідного віку і надає можливість особі повідомити уповноважений орган про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

Частиною 1 ст.44 закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (в редакції закону від 05.02.2021 №1217-ІХ, що набрав чинності 20.06.2021): призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим законом.

Частиною 2 ст.44 закону у цій же редакції встановлено: «Призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого ч.1 ст.26 цього закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст.26 цього закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку».

Відповідно до положень п.1 ч.1 ст.45 закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (в редакції закону від 05.02.2021 №1217-ІХ) пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Отже, зміст запитання, викладеного у п.378 Додатку 1 (що опублікований 8.06.2024), передбачає надання відповіді за нормами закону в редакції до 20.06.2021, тобто без урахування змін, що відбулись у законодавстві за цей час.

Знову має місце неоднозначність у розумінні запитання та невизначеність у застосуванні актуального законодавства.

ФССУ чи ПФУ?

У запитанні №395 з Додатку 1 зазначено: «Який орган визначає страховим випадком захворювання, не внесене до переліку професійних захворювань, якщо на момент прийняття рішення медична наука має нові відомості, які дають підстави вважати це захворювання професійним?»

В редакції закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» до 01.01.2023 у п.2 ч.5 ст.36 повноваження щодо визнання страховим випадком захворювання, не внесеного до переліку професійних захворювань, якщо на момент прийняття рішення медична наука має нові відомості, які дають підстави вважати це захворювання професійним були покладені на Фонд соціального страхування України.

Однак, до закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» законом «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 21.09.2022 №2620-ІХ були внесені зміни, якими (крім іншого) визнання страховим випадком захворювання, не внесеного до переліку професійних захворювань, якщо на момент прийняття рішення медична наука має нові відомості, які дають підстави вважати це захворювання професійним положеннями ч.5 ст.30 з урахуванням ч.1 ст.4 закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» вже віднесено до повноважень Пенсійного фонду України.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Так, відповідно до абз.1 ч.5 ст.30 закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (в редакції на 01.01.2024) — в окремих випадках, за наявності підстав, уповноважений орган управління може визнати страховим випадком захворювання, не внесене до переліку професійних захворювань, якщо на момент прийняття рішення медична наука має нові відомості, які дають підстави вважати це захворювання професійним.

Згідно з ч.1 ст.4 закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (в редакції на 01.01.2024) — уповноваженим органом управління в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку є ПФУ.

Тобто, знову таки має місце неоднозначність урозумінні запитання та невизначеність у застосуванні актуального законодавства. Враховуючи зміст інших запитань, наведених у Додатку 1, які вказують на можливість застосування під час формування запитань різних редакцій законодавства, виникає необхідність у визначеності щодо того, які редакції використовувати при наданні відповідей на тестові запитання.

«Матеріальні» чи «страхові»?

У запитанні №400 Додатку 1 йдеться: «В якому разі виплачується матеріальне забезпечення, передбачене Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»?»

Статтею 19 цього закону в редакції, що діяла до 01.01.2023, визначалися умови, за наявності яких у застрахованої особи виникало право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, а у ст.20 цієї ж редакції закону визначались види матеріального забезпечення та соціальних послуг за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності.

Однак, законом №2620-ІХ (набрав чинності 01.01.2023) до цього закону були внесені зміни, в тому числі і щодо визначення видів виплат, які здійснюються на користь застрахованої особи. При цьому, поняття «матеріальні виплати» зі змісту закону виключено, а виплати, які здійснюються на користь застрахованої особи визначаються як «страхові виплати».

Зокрема, у ч.1 ст.12 закону закріплені умови, за наявності яких у застрахованої особи виникає право на страхові виплати за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності.

Отже, викладене у це питання викликає двозначність щодо редакції закону, яка має враховуватись при наданні відповіді під час складання тестів (актуальне чи те, що втратило чинність?).

Непередбачена відмова

Запитання №422 Додатку 1 містить таке формулювання: «До якого органу може бути оскаржена відмова у зміні цільового призначення земельної ділянки?»

Частина 2 ст.20 Земельного кодексу (у редакції закону від 02.10.2012 №5395-VI) передбачала: «Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу».

При цьому, абз.5 ч.3 ст.20 ЗК у цій же редакції передбачалось, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється, розробляється на замовлення власника земельної ділянки без надання дозволу Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування на його розроблення.

Абзацом 8 цієї ж норми ЗК встановлювалось, що Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погодженого в порядку, встановленому ст.1861 цього кодексу, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зміну її цільового призначення.

Згідно ж з абз.9 ч.3 ст.20 ЗК відмова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у зміні цільового призначення земельної ділянки або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Зважаючи на зміст наведених приписів, логічною відповіддю на вказане питання було б зазначення правил, наведених у абз.9 ч.3 ст.20 ЗК.

Однак, пп.4 п.2 закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель» від 17.06.2020 №711-IX (набрав чинності 24.07.2020) ст.20 викладено в новій редакції.

Так, абз.4 ч.2 ст.20 ЗК у зміненій (і чинній на сьогодні) редакції передбачає, що «зміна цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності, віднесених до категорій земель житлової та громадської забудови, земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, а також земельних ділянок (крім земельних ділянок, розташованих на територіях, об’єктах природно-заповідного фонду, та земельних ділянок лісогосподарського призначення), на яких розташовані будівлі, споруди, що є у приватній власності землекористувача, який використовує земельні ділянки на правах постійного користування, оренди, емфітевзису, суперфіцію, може здійснюватися землекористувачем».

При цьому особливої уваги заслуговує останнє речення вказаного абзацу, що викладене законодавцем таким чином: «У такому разі зміна цільового призначення земельної ділянки не потребує прийняття рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, який здійснює розпорядження відповідною земельною ділянкою».

Навіть не зважаючи на положення чч.1 і 2 ст.55 Конституції, згідно з якими права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, конкретизація у питанні для тестування порядку оскарження рішення органу, прийняття якого земельним законодавством з 24.07.2020 не передбачено, є некоректним.

Рішення чи постанова?

У запитанні №487 Додатку 1 зазначається: «За яких умов може бути відкликана апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції особою, яка її подала?».

Згідно із визначеннями, наведеними у пп.12, 13 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства в редакції з 15.12.2017, судове рішення — рішення, постанова, ухвала суду будь-якої інстанції; рішення суду — рішення суду першої інстанції, в якому вирішуються позовні вимоги.

Статтею 241 КАС встановлено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови.

Процедурні питання, пов’язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал (ч.2 ст.241 КАС).

Судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду (ч.3 ст.241 КАС).

Відповідно до ч.4 цієї ж норми, перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Наведена помилка у визначені виду судового рішення, яке приймається судом по суті заявлених вимог, чи інстанції, якою його було постановлено, була допущена ще у Додатку 1 до рішення ВККС від 29.12.2017 №142/зп-17, однак не була виправлена під час формування Додатку 1 до рішення ВККС від 05.06.2024 №156/зп-24.

Це спричиняє труднощі в розумінні змісту поставленого запитання і в оцінці можливої відповіді на нього.

Таку помилку не можна вважати випадковою, оскільки вона міститься і у запитанні №488 Додатку 1 — «За яких обставин особа, яка подала апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції у порядку адміністративного судочинства, має право від неї відмовитись?»

Застаріла «актуальність»

Це лише окремі приклади, але вже наявні вказують на репутаційні втрати ВККС, на обґрунтований сумнів щодо якості запитань, відповідності їх актуальному законодавству, взагалі можливості застосування баз даних питань для кваліфоцінювання та практичних завдань.

Щодо останніх слід додати, що в умовах завдання (прикладі) йдеться про вимогу про сплату боргу з ЄСВ від 2017 року; бланк рішення у завданні датований 2018 р. Датою складення проекту рішення слід вважати 2024. То чи актуальні такі завдання, якщо у фактично поданих на кваліфоцінювання завданнях періоди спірних відносин будуть обрані ще з початку 2000-х? Чи буде це перевіркою знань актуального законодавства, яке необхідно використовувати вже сьогодні ?

Вочевидь логічним є проведення зовнішнього аудиту питань (практичних завдань), помилки в яких (в питаннях) з 2017 року не може виправити НШСУ, а ВККС у 2017 та у 2024 однаково затверджує питання з такими показовими помилками.

В іншому випадку, при кваліфоцінюванні судді будуть поставлені у штучно створені умови, коли неможливо надати правильну відповідь або все одно буде надана хибна відповідь, що, відповідно, може створити штучні передумови для не проходження суддями КО.

Такий стан речей призведе до чергового масового напливу скарг до ЄСПЛ з боку суддів.