Різниця між позовами позивача та його представника до відповідача: аналіз

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що власне письмове підтвердження позивача про те, що він не подав іншого позову до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав, вчинене представником від імені такого позивача, є власним письмовим підтвердженням самого позивача, а не його представника. Про це рішення повідомляє пресслужба суду. Мова йде про постанову ВП ВС від 6 липня 2023 року у справі № 990/36/23 (провадження № 11-41заі23).

Норми КАС України встановлюють, що позовна заява може бути складена, підписана та подана до суду як самим позивачем, так і його представником, якщо йому надані такі повноваження. Відповідно, відомості, які повинні бути зазначені в позовній заяві згідно із ч. 5 ст. 160 КАС України, у тому числі власне письмове підтвердження позивача про те, що він не подав іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, можуть викладатись як самим позивачем, так і його представником. Про це повідомляє АНТИРЕЙД з посиланням на «PRAVO».

Обставини справи

У поданій справі представник позивача (адвокат) звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 12 жовтня 2022 року № 694/2022 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 жовтня 2022 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» у частині застосування санкцій до позивача.

Касаційний адміністративний суд у складі ВС залишив позовну заяву без руху для усунення її недоліків, зокрема шляхом подання до суду власного письмового підтвердження позивача про те, що він не подав іншого позову до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав, як це передбачено пунктами 2 та 11 ч. 5 і ч. 6 ст. 160 КАС України.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

ВП ВС виснувала таке:

колегія КАС ВС не врахувала, що представник, складаючи, підписуючи та подаючи до суду позовну заяву, діє не від власного імені, а від імені позивача. Усі дії, вчинені в межах повноважень представником від імені позивача зі складення, підписання і подання до суду позовної заяви, вважаються такими, які вчинив сам позивач.

Як констатувала ВП ВС, помилковий висновок колегії КАС ВС про те, що позовну заяву може скласти, підписати та подати представник, а власне письмове підтвердження (яке є частиною цієї позовної заяви) повинен скласти, підписати та подати особисто (безпосередньо) позивач, по-перше, протиставляє позивача і його представника, оскільки створює хибне уявлення про те, що представник, здійснюючи процесуальні права та обов’язки позивача, може діяти від власного імені. По-друге, таке тлумачення взагалі унеможливлює складення, підписання та подання до суду позовної заяви представником, оскільки якщо власне письмове підтвердження повинен скласти, підписати та подати особисто позивач, то, відповідно, саму позовну заяву має складати, підписувати та подавати особисто (безпосередньо) позивач, що прямо суперечить ч. 10 ст. 44 КАС України та обмежує процесуальні права позивача, передбачені нормами частин 1, 2 ст. 16 і ч. 1 ст. 55 цього Кодексу.