Телюпа: «Наразі не плануємо запроваджувати додаткове регулювання цін»

Індустріальні парки. Мінекономіки відзвітувало, що в 2024 році 15 паркам було надано 1,128 млрд грн. Але парків загалом зареєстровано вже біля сотні, як оцінюєте такі темпи та які плани на 2025 рік?

Інтерв’ю агентству “Інтерфакс-Україна” заступника міністра економіки Андрія Телюпи:

– Нарешті індустріальні парки в нас не тільки на папері, а реально будуються. Є великий попит і від українського бізнесу, і від іноземних інвесторів. Держава почала надавати реальні кошти – компенсацію на створення інфраструктури. За нашою оцінкою, на одну гривню державної підтримки припадає 6-7 гривень приватних інвестицій. Про це повідомляє АНТИРЕЙД з посиланням на «Інтерфакс-Україна».

Зараз маємо справжній бум індустріальних парків, особливо в західних та київському регіонах. Зацікавленість західними областями зрозуміла – через безпекові причини та близькість до ринків ЄС.

Андрій Телюпа

Щодо підтримки лише 15 парків – ми фінансуємо тільки ті, де реально йде будівництво та виробництво. Парк має протягом 2-3 років розпочати роботу. Якщо попит зросте, будемо говорити про перерозподіл бюджетних коштів або залучення додаткових донорських коштів. Ми завжди аналізуємо, які програми ефективніші, і можемо перерозподіляти гроші на найперспективніші напрямки.

– У 2024 році нарешті з’явилися перші проєкти за програмою “інвестнянь” – “Астарта” та “Буковель”. Якими є очікування від 2025 року?

– Це приклад ефективної співпраці держави й великого бізнесу. Майже всі наші програми спрямовані на підтримку малого і середнього бізнесу, що логічно – великий бізнес ефективніший і має більше власних інвестиційних можливостей. Але держава готова підтримати й великі проєкти з інвестиціями від 12 мільйонів євро.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Ці перші успішні угоди показують іншим інвесторам – і українським, і зарубіжним – що можна вкладати гроші в Україну вже зараз, не чекаючи закінчення війни. У 2025 році плануємо збільшити фінансування. Можемо говорити про десяток нових проєктів.

– Скільки загалом у 2024 році було виділено з бюджету на підтримку бізнесу?

– Крім державного бюджету, ми активно залучаємо донорські кошти. На програми Мінекономіки було виділено близько 40 млрд грн на рік. Це майже єдині витрати розвитку в бюджеті, які дають високий мультиплікативний ефект.

За оцінками незалежних аналітиків та Світового банку, кожна гривня державної підтримки повертає економіці до семи гривень. Це підтверджує ефективність наших програм.

– На 2025 рік обсяги фінансування на програми “Зроблено в Україні” приблизно такі самі чи ви плануєте якось перерозподілити гроші на якісь нові програми?

– Наш поточний набір програм покриває потреби всіх рівнів бізнесу – від мікро до великого. У 2025 році зосередимося на забезпеченні їх сталого фінансування та розвитку. При цьому постійно відстежуємо потреби ринку через систему “Пульс” та мережу регіональних офісів “Зроблено в Україні”, що дозволяє оперативно адаптувати програми до актуальних потреб бізнесу.

— Ще на першій Конференції з відновлення, яка була в Лугано у 2022 році, а потім вже у Лондоні та Берліні мова йшла про залучення у подібні програми донорських грошей, бо бюджету під час війни є, куди ще витрачати гроші. Тепер, коли вже є конкретні результати реальних програм як виглядає перспектива заміщення їх бюджетного фінансування донорським?

— Найбільша за обсягами наша програма “Кредити 5-7-9” – 18 млрд грн – фінансується Світовим банком у рамках підтримки розвитку малого і середнього бізнесу. Це цільові кошти, які державний бюджет може витратити винятково на підтримку і розвиток МСБ.

Наша мета – максимально ефективно використати ці кошти для стимулювання українського бізнесу, щоб він працював, платив податки, а отримані податки спрямовувати на інші потреби.

– Також раніше звучали плани запуску у 2024 році Фонду розвитку України (UDF) у співпраці з BlackRock і JP Morgan? Ростислав Шурма, тепер вже колишній заступник керівника Офісу президента, говорив про можливість офіційного старту на Конференції з відновлення в Берліні, але цього досі не сталося. Чому?

– На жаль, запуск цього та аналогічних фондів відбувається значно повільніше, ніж нам хотілося б, через затримки у прийнятті рішень міжнародними партнерами. Однак на наступний рік є очікування, що фонд буде запущений і почне активно працювати.

– Держава виділила гроші на страхування по українському морському коридору. Учасники ринку оцінюють цю програму як доволі успішну, хоча після влучань безпосередньо по судах ставки зростали. Які перспективи поширення цього механізму на інші напрямки, звичайно, ми всі сподіваємося, що рано чи пізно це буде авіа, але можливо є якісь інші?

– Це приклад успішного страхового кейсу: всі наші міжнародні партнери та бізнес визнають, що це значно допомогло запустити морський коридор.

Ми постійно працюємо над комплексним страхуванням від воєнних ризиків. У 2025 році планується прийняти закон про страхування від воєнних ризиків. Наразі ведемо роботу з національними банками та міжнародними партнерами – MIGA, DFC, ЄБРР – щоб в межах цих програм страхувати бізнес та інвестиційні ризики.

Окрема велика робота проводиться в рамках Експортно-кредитного агентства, яке спрямоване на підтримку страхування ризиків для експортерів. За 2024 рік ЕКА профінансувало страхування майже на 8 млрд грн, демонструючи дуже позитивне зростання.

– Щодо Національного плану з енергетики та клімату на період до 2030 року. Наскільки він враховує дефіцит інвестиційних ресурсів бізнесу під час війни та його бажання дочекатися миру для зниження інвестиційних ризиків? Нещодавно у нас було інтерв’ю з головою правління “ArcelorMittal Кривий Ріг” паном Лонгобардо. Він каже, що до війни підприємство мало запас грошей на проведення відповідної модернізації, але наприкінці третього року війни ці гроші повністю закінчилися, бо пішли на більш нагальні цілі. Бізнес просить відстрочити ці екологічні вимоги. Наскільки це можливо?

– При розробці плану, прийнятого у 2024 році, ми вже врахували складнощі нашого бізнесу через війну. Заклали можливість поступового переходу. Але ще важливіше – ми пропонуємо бізнесу побачити в цьому інвестиційну можливість.

Наші міжнародні партнери та фінансові організації готові вкладати значні кошти і підтримувати впровадження зелених технологій. А якщо український бізнес хоче працювати на ринках Європи, виходити на нові міжнародні ринки, він має відповідати цим вимогам.

Тому наша мета – допомогти бізнесу зробити цей перехід максимально легко і побачити для себе нові можливості.

– Які для цього є нові інституції, фінансові інструменти?

– Ми постійно працюємо з міжнародними фінансовими організаціями. Великі проєкти можуть розраховувати на спеціальні умови кредитування від ЄБРР та IFC.

Якщо ми говоримо про менші проєкти, то в рамках Ukraine Facility також 20% проєктів можуть отримати інвестиційні гранти та технічну допомогу вже зараз для переходу на “зелені” технології.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

– На початку повномасштабного вторгнення Мінекономіки повернуло окремі елементи державного цінового регулювання, але потім практично відмовилося від нього, а інфляція доволі швидко зменшилася. Але наразі споживчі ціни знову зростають навіть швидше, ніж очікувалося. Наскільки, на вашу думку, існує потреба повертатися до державного цінового регулювання? В яких секторах?

– Ми постійно відстежуємо цінову динаміку – як загалом, так і за окремими категоріями товарів. Цінове регулювання має бути крайнім заходом впливу, якщо не йдеться про монопольні ринки. Ми максимально підтримуємо ринкове регулювання та дерегуляцію ціноутворення. Тому лише двічі впроваджували максимальну торгівельну націнку на соціально значущі товари та тимчасово обмежували вартість пального. Зараз не бачимо потреби запроваджувати додаткове регулювання цін, але уважно стежимо за ринком, щоб не було зловживань ринковою силою чи змов між учасниками ринку.

– Це ми говорили переважно про споживчі ціни, але бізнесу цікаві ціни виробників та інфраструктурних монополій. Зараз йде велика дискусія стосовно пропозицій “Укрзалізниці” підняти тариф на 37%. Також тривалий час бізнес критикує та скаржиться на занадто сильне, на його думку, зростання тарифів на електроенергію — до рівня європейської, особливо з урахуванням імпорту, що б’є по окремих секторах. Мінекономіки чимось можете допомогти у цій ситуації?

– Один з наших головних принципів: основні акціонери міністерства – це український бізнес. Тому ми намагаємося стежити, щоб не було зловживань тарифами.

Бізнес доволі часто каже про те, що в Україні, на відміну від Євросоюзу, до якого ми маємо інтегруватися, підприємці дуже сильно дотують населення, тарифи на електроенергію для якого за своєю фізичною природою мають бути більшими, бо доставити її в квартиру значно дорожче, аніж на великий промисловий трансформатор. Коли це вирівнювання тарифів може бути зроблене?

– Це комплексне питання, яке буде поступово вирішуватися. Поки тривають воєнні дії та існують складнощі з оплатою енергоресурсів населенням, ми як влада максимально стежимо за тим, щоб населення могло сплачувати за послуги, а тарифи залишалися прийнятними для бізнесу. Намагаємося тримати цей баланс.

– Сподіватимемося, що війна завершиться у 2025 році і більше уваги буде приділятися саме питанням відновлення, його фінансування. Як, на ваш погляд, має бути побудована державна структура підтримки такого відновлення? Ця дискусія була активною у 2022 році, коли було більше сподівань на швидке завершення війни, але із її затягуванням стало зрозуміло, що поки, мабуть, це не на часі. Але зараз ця тема знову набирає актуальності. Я знаю, що йде дискусія щодо Національної установи розвитку, раніше було створено Держагентство з відновлення, але наразі воно займається більш нагальними завданнями. Чи є вже в Міністерстві економіки бачення майбутньої інфраструктури відновлення?

– Так, ми бачимо, що Агентство відновлення дуже потрібно для відбудови інфраструктури. Плюс окремо ми зараз працюємо над відбудовою житлового сектора – як краще залучати міжнародні кошти, як краще відбудовувати житло для українців, які його втратили.

Щодо підтримки розвитку зараз постає питання про створення спеціального банку розвитку за прикладом німецького KfW, який після Другої світової війни зіграв роль у відбудові Німеччини. Ми разом з міжнародними партнерами шукаємо оптимальну структуру та форму. Зараз цей процес перебуває в стадії активної роботи, остаточного рішення ще немає.

– Був доволі відомий план з п’яти пунктів спецпредставника США з економічного відновлення України пані Пріцкер. Один з них – про важливість побудови pipeline проєктів, бо інвестбанкіри і просто банкіри кажуть, що готових проєктів, які могли б залучити іноземні інвестиції в Україні обмаль. Важливість розв’язання цієї проблеми нещодавно підкреслив і наступник Пріцкер – заступник держсекретаря Річард Верма. Чим тут може допомогти Мінекономіки?

– Протягом року ми створили базу публічних інвестиційних проєктів. Наша мета – зібрати всі інвестиційні потреби та проєкти від центральних органів влади та громад в єдиному місці. По-перше, на рівні стратегічної інвестиційної ради їх можна оцінити та визначити пріоритети. По-друге, нашим партнерам зручно бачити та відстежувати всі проєкти в системі Dream.

Це вже працює, і ми продовжуватимемо підтримувати такий підхід єдиного прозорого вікна для всіх інвестиційних проєктів та можливостей. Це найефективніший спосіб залучення інвестицій та реалізації проєктів.

– Як простіше бізнесу донести свої проблеми та свої пропозиції до Міністерства економіки: напряму через профільну асоціацію або більші об’єднання, такі як СУП, ЄБА, AmCham, Федерація роботодавців? Що ви порадите, щоб бути почутим? І з ким та як ви зараз радитесь перед прийняттям рішень?

– Можна використовувати будь-який з названих варіантів. Ми намагаємося активно працювати з бізнесом і напряму, і через асоціації. Звісно, через асоціації простіше – вони можуть об’єднати проблеми всієї галузі. Тому ми регулярно зустрічаємося з усіма бізнес-асоціаціями, обговорюємо всі пропозиції.

Також постійно проводимо зустрічі в регіонах, щоб почути про реальні проблеми та зрозуміти, що треба покращити в наших програмах.

Ми запустили електронний інструмент “Пульс” для прямого зв’язку бізнесу з міністерством. Через нього можна не лише подати інформацію, а й поскаржитися на інші органи влади.

Для мікро- та малого бізнесу, якому складно достукатися через асоціації чи напряму вийти на центральний рівень, ми створили вже 80 регіональних офісів “Зроблено в Україні”. Вони працюють як точки доступу: по-перше, надають інформацію про програми підтримки, по-друге, збирають запити, проблеми та пропозиції.

– Але коли ви чуєте скарги однієї частини бізнесу на іншу, то яку сторону обираєте? Наприклад, нещодавня дискусія щодо можливості ФОПів бути інтернет-провайдерами, коли малі провайдери звинувачували великий бізнес, а великий бізнес звинувачував використання ФОП у схемах дроблення. Чи може Міністерство економіки виступати арбітром в таких спорах?

– Ми зазвичай виступаємо таким арбітром, особливо враховуючи статус Юлії Свириденко як першого віцепрем’єра, яка відповідає за розвиток всієї економіки. Намагаємося зібрати всі сторони – бізнес, парламент, банки та інших учасників – і знайти оптимальне рішення. Це одна з ключових складових нашої роботи.

– Невеличкий мікробізнес, якій має якусь проблему, приходить в регіональний офіс “Зроблено в Україні”, і далі ця інформація потрапляє до вас, як швидко?

– Інформація акумулюється і передається нам. Але якщо йдеться не про точкове розв’язання проблем мікробізнесу, а про великі зміни, ми закликаємо підприємців об’єднуватися в бізнес-організації. З великими спільнотами бізнесу нам простіше вести діалог.

– А як та ким фінансуються ці регіональні офіси “Зроблено в Україні”?

– Ми створюємо їх на базі мережі Державного центру зайнятості, а саме створення та обладнання офісів фінансується за донорські кошти. Наша мета – створити точки доступу, де людина може отримати роботу, відкрити власну справу або підтримати свій бізнес.

– Ви казали, що офісів зараз 80, а скільки всього їх має бути?

– Заплановано створення 100 центрів. Ми досить активно їх відкриваємо. Мета – покрити не тільки великі міста, а забезпечити доступ до програм “Зроблено в Україні” у кожному райцентрі.

– Кілька запитань наостанок. Через п’ять місяців після призначення наскільки виправдалися ваші очікування щодо можливості щось реалізувати на такому рівні, як Міністерство економіки? Бо часто можна почути, що люди йшли на посаду з великими планами, але доволі швидко розчаровувалися.

– Звісно, будь-які рішення – це складний виклик, адже працюємо з нормативними актами, які погоджуються десятками структур, міністерств, урядом. Для мене як макроекономіста це був великий виклик – прийти та показати реальні результати. Я досить чітко розумів складності та обмеження, бо раніше працював у Міністерстві економіки керівником проєктів реформ публічних закупівель та ринку праці.

Якщо говорити про реальні досягнення за ці п’ять місяців, то за всіма програмами маємо значну динаміку: в четвертому кварталі вийшли на рекордні показники, бачимо великий попит і зацікавленість бізнесу. Запустили нову програму 15% компенсації на техніку і захистили розвиток наших програм на наступний рік. Приємно також бачити, що економіка зросла майже на 90 млрд грн завдяки нашій роботі.

– У сфері ваших обов’язків ще значиться участь у підготовці Бюджетної резолюції на три наступних роки. Які ваші плани щодо бюджетної підтримки економіки: по 40 млрд у 2024 та 2025 році, а скільки буде у 2026-2028 — 50 млрд, 60 млрд?

– Звісно, ми плануємо і працюємо над цим з Мінфіном та іншими міністерствами, бо маємо плани на наступні п’ять років. Логічно думати про збільшення фінансування програм – кожна вкладена гривня потім у кілька разів більше повертається в економіку і в бюджет. Але зараз ми обмежені можливостями українського бюджету, бо розуміємо пріоритетність військових витрат.