Верховний суд відмовив судді Великої палати у перерахунку розміру посадового окладу заднім числом

В єдиному реєстрі судових рішень з’явилась постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №640/5006/20 в якій суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду Віктор Пророк, який на момент подачі позову входив до складу Великої палати, намагався стягнути з Держави Україна в особі ДКСУ за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету – 3504040), на користь ОСОБА_1 126 118,72 грн недоплаченої суддівської винагороди (заробітної плати) за січень та лютий 2020 року, а також 17 516, 75 грн – за березень 2020 року, з вирахуванням відповідних сум податку з доходів та військового збору.

Позов було обгрунтовано тим, що ненарахування та невиплата суддівської винагороди, виходячи з базового посадового окладу судді Верховного Суду – 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, порушує права позивача на отримання гідної суддівської винагороди у розмірі не меншому, ніж визначений при зайнятті посади судді.

Як вбачається із матеріалів справи, в кінці січня та лютого 2020 року позивач отримав розрахункові листки за січень та лютий 2020 року, де в якості базового розміру посадового окладу судді Верховного Суду використано величину у 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а також за 5 робочих днів березня 2020 року.

Позивач, не погоджуючись із зазначеним розміром нарахованої суддівської винагороди, звернувся до суду з даним позовом.

При цьому Законом №193-ІХ внесено зміни до пункту третього частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII, – цифри « 75» замінити цифрами « 55».

Отже, виплата позивачу Верховним Судом розміру суддівської винагороди у зазначений період здійснена у розмірі, визначеному законодавцем у Законі №193-ІХ від 16.10.2019 «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Щодо доводів позивача відносно неконституційності норми про зменшення суддівської винагороди позивача та посилання на рішення Конституційного Суду України, суд зазначає наступне.

Так, позивач робить посилання на рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013 (у справі №1-2/2013) щодо зміни умов виплати пенсій і щомісячного грошового утримання суддів у відставці, тому правові висновки, які містяться в цьому рішенні, не впливають на конституційність норм Закону України №1402-VІІІ від 02.06.2016 у редакції Закону України №193-ХІІ від 16.10.2019.

Крім того, суд не може взяти до уваги і висновки, викладені у рішенні Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 (у справі №1-7/2018 (4062/15), оскільки обставини, викладені у ньому є відмінними від тих, що досліджені судом в межах даного спору.

При цьому, суд враховує, що Конституційний Суд України рішенням від 11.03.2020 №4-р/2020 за конституційним поданням Пленуму Верховного Суду, визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними):

– частину першу статті 37, частину першу статті 94, пункт 3 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII зі змінами, внесеними Законом №193-IX;

– пункти 4, 5, 6, 7, 9, 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №193-IX;

– частину третю статті 24, статтю 28-1, частину восьму статті 31, частину першу статті 42, частину третю статті 47, частину четверту статті 48 Закону України від 21.12.2016 №1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі – Закон № 1798-VIII) зі змінами, внесеними Законом №193-IX.

У пункті 2 вказаного рішення Конституційний Суд України вказав на те, що положення Закону №1402-VIII зі змінами, внесеними Законом №193-IX, Закону №193-IX, Закону №1798-VIII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону №193-IX», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У пункті 3 цього ж рішення Конституційний Суд України вказано на те, що застосуванню підлягають відповідні положення Закону №1402-VIII в редакції до внесення змін Законом №193-IX, Закону №1798-VIII в редакції до внесення змін Законом №193-IX.

Також Конституційним Судом України рекомендовано Верховній Раді України невідкладно привести положення Закону №1402-VIII зі змінами, внесеними Законом №193-IX, та Закону №1798-VIII зі змінами, внесеними Законом №193-IX, у відповідність до цього рішення (пункт 5 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 11.03.2020 у справі №4-р/2020).

Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 11.03.2020 у справі №4-р/2020 Закон №1402-VIII не містить норми, по якій відповідачем нараховувалась та виплачувалась суддівська винагорода позивача у розмірі 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Таким чином, з огляду на відсутність ретроспективної дії рішення Конституційного Суду України, суд не може застосувати до спірних відносин редакцію законодавства, яке відновило свою дію лише після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 11.03.2020 у справі №4-р/2020 (Закон №1402-VIII).

У зв`язку із наведеним, слід врахувати, що законодавством не передбачено права адміністративного суду переймати на себе функції та повноваження інших органів влади, які реалізуються відповідними суб`єктами владних повноважень в межах закону на власний розсуд (дискреційні повноваження), без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами.

З урахуванням наведеного у сукупності суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами факт порушення його прав та охоронюваних законом інтересів в межах спірних правовідносин, в той час, як відповідачем, як суб`єктом владних повноважень виконано, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.