Огляд практики ВС від Ростислава Кравця, що опублікована з 09 по 15 вересня 2023 року

Велика палата успішно і щоденно доводить непотребу у свому існуванні. В цей раз науковці так заплутались, що визнали практично всі державні органи й не тільки — правоохоронними, також у своєму стилі правового фетишизму роз’яснили порядок звільнення директора з посади. Стабільність за завзятість з якою вони знищують правову визначеність та навіть теоретичну спробу захистити права людини в Україні просто вражає і може бути світовим прикладом того, як за 200 000 гривень на місяць приблизно суддів можуть повністю знищити право в цілій країні.

Також до огляду увійшли два рішення КСУ з прямо протилежними висновками, з метою задоволення обох сторін спору та без жодних наслідків, практика ВС-ККС та ВС-КЦС за липень, та ЄСПЛ за червень, дуже цікаве рішення щодо оскарження відмови у наданні відстрочки і доведення нікчемності правки Мар’яни Безуглої й багато іншого.

За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:

Постанова ВП ВС про порядок звільнення директора товариства та дотримання порядку скликання зборів

Справа № 127/27466/20

Судді трирічки продовжують натягувати сову на глобус. Недостатність життєвого досвіду та вибірковий правовий фетишизм призводить до розбалансування не тільки правовідносин, але й до непотрібності судів та суддів, що цим страждають. Правові висновки та сама суть справи це яскраво доводять.

Суд зазначив, що Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою мав скликати загальні збори учасників Товариства (пункт 1 частини першої, частина сьома статті 31 Закону № 2275-VIII) з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов’язків (частина тринадцята статті 39 Закону № 2275-VIII), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону № 2275-VIII, підпункт «є» пункту 8.5 Статуту).

При цьому Директор мав дотриматись вимог статті 32 Закону № 2275-VIII та Статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників Товариства, зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомити кожного з учасників Товариства про порядок денний, дату, час і місце їх проведення, а також надати учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, і забезпечити належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням Товариства в робочий час.

Постанова ВП ВС про виключну підсудність суду, що розглядає справу про банкротство в тому числі і питань пов’язаних з поновленням виконавчого провадження

Справа № 640/26320/20

Велика палата зазначила, що Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» втратив чинність з 21 жовтня 2019 року, з набранням чинності КУзПБ.

Відтак можна зробити висновок, що вказаний КУзПБ передбачає також особливості розгляду справ про банкрутство, що і підтверджено у статті 7 цього Кодексу.

Таким чином, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21 жовтня 2019 року КУзПБ повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Постанова ВП ВС про порядок визначення понять «правоохоронний орган» і «працівник правоохоронного органу» та можливість суду самостійно змінити правову кваліфікацію вчинених дій особи

Справа № 633/195/17

Чергова постанова, що доводить некомпетентність науковців та суддів-трирічок, на мі погляд, і призводить до тяжків наслідків. За висновками цієї постанови можна заключити, що окрім ДСНС, який визнано правоохоронним органом до них також відноситься рибінспекція, члени ВРП, ВККСУ, Національна асоціація адвокатів України, благоустрій, органи місцевого самоврядування, співробітники судової охорони, ТЦК та СП і будь-хто, хто може складати адміністративні протоколи про правопорушення. Крім того, суд уповноважений самостійно змінити правову кваліфікацію вчинених дій особи, зокрема шляхом застосування кримінального закону про менш тяжкий злочин. Є звичайно низка окремих думок, але це не рятує ситуацію.

Суд зазначив, що:

56. Доводи сторони захисту щодо неможливості суду самостійно змінити правову кваліфікацію вчинених дій особи, зокрема шляхом застосування кримінального закону про менш тяжкий злочин, є необґрунтованими.

Межі повноважень суду щодо перекваліфікації злочину окреслені нормою ч. 3 ст. 337 КПК України, згідно з якою зміна кваліфікації допускається лише в бік покращення становища обвинуваченого, зокрема шляхом застосування кримінального закону про менш тяжкий злочин.

Проте у випадку, якщо суд дійде висновку про необхідність перекваліфікації дій особи зі злочину публічного обвинувачення на злочин приватного обвинувачення, позиція потерпілого матиме вирішальне значення для подальшої долі кримінального провадження, зумовленої такою перекваліфікацією. При цьому необхідно враховувати правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 288/1158/16-к, провадження № 13-28кс19).

Із указаних підстав, ураховуючи обставини цієї справи, Велика Палата Верховного Суду визнає безпідставними доводи засудженого ОСОБА20 про порушення права на захист з викладених у касаційній скарзі доводів.

63. Критеріями віднесення органів державної влади до правоохоронних є інституційно-функціональні ознаки, що визначають правовий статус такого органу в системі органів державної влади.

64. До правоохоронних органів слід відносити органи державної влади, визначені в законах України як правоохоронні чи такі, що здійснюють закріплену за ними на законодавчому рівні правоохоронну функцію.

65. При вирішенні питання про те, чи є особа працівником правоохоронного органу, необхідно виходити із системного аналізу: положень Конституції України, КК України, КПК України, КУпАП, нормативно-правових актів, які регулюють правовий статус того чи іншого органу державної влади, з яким особа перебуває у трудових чи службових відносинах; повноважень працівника згідно з його посадовою інструкцією, які передбачають реалізацію правоохоронної функції, зокрема вжиття визначених законом превентивних заходів і заходів примусу, а також передбачених кримінальним процесуальним законодавством і законодавством про адміністративні правопорушення заходів; законодавства про пенсійне забезпечення відповідної категорії працівника.

Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:

Рішення КСУ 7-р(І)/2023 щодо соціального захисту громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи

Суд наголошує, що розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи не можуть залежати від наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування. Такі пенсії мають виплачуватися в порядку та розмірах визначених законом. При цьому розмір пенсій не може корегуватися Кабінетом Міністрів України в залежності від наявних фінансових ресурсів.

Оскільки, встановлення положенням пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Кодексу іншого, ніж у статті 54 Закону № 796, законодавчого регулювання спричиняє юридичну невизначеність під час застосування зазначених норм Кодексу та Закону № 796 позбавляє осіб, віднесених до категорії 1 можливості бути впевненими в отриманні гарантованої державної пенсії, адже їх виплати залежать від фінансових можливостей держави. Це на переконання Суду суперечить принципу верховенства права, встановленому частиною першою статті 8 Конституції України.

Водночас у Рішенні Суд визнав конституційним положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Бюджетного кодексу України у частині, за якою норми і положення статті 50 Закону України № 796 зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 50 Закону № 796 особам, віднесеним до категорії 1, призначають щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Оскільки стаття 50 Закону № 796 безпосередньо не встановлює розмірів щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії 1 у Суду відсутні підстави вважати, що положення пункту 26 розділу VІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Кодексу в частині, за якою норми і положення статті 50 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, має ознаки невідповідності положенням частини першої статті 8 Конституції України.

Рішення КСУ 8-р(ІІ)/2023 щодо винагороди прокурора як гарантії його незалежності

Суд указав, що врегулювання законом, а не підзаконним актом, питання винагороди прокурорів становить гарантію забезпечення їх незалежності, унеможливлює втручання органів виконавчої влади в діяльність прокуратури. Інакше це становитиме недодержання принципу поділу влади.

Суд зазначив, що Верховна Рада України запровадила неоднакове регулювання оплати праці прокурорів, фактично поділивши їх на дві категорії: одній з яких винагороду виплачують відповідно до Закону № 1697–VII; другій – винагороду визначено підзаконним нормативним актом, а саме постановою Кабінету Міністрів України.

Таку відмінність у ставленні до прокурорів, які мають єдиний юридичний статус, не можна вважати об’єктивно виправданою, а тому вона є дискримінаційною.

Огляд судової практики ВС-ККС за липень 2023 року

В огляді відображено найважливіші правові позиції та висновки з кримінального і кримінального процесуального права, що містяться в постановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків слід виокремити такі.

У сфері кримінального права:

– встановлено, що внесення грошових коштів, предмета застави, на спеціальний рахунок для збору коштів на підтримку Збройних Сил України не безпосередньо засудженим, а заставодавцем за згодою засудженого та в його інтересах може враховуватися судом під час призначення покарання як обставина, що його пом’якшує;

– акцентовано на тому, що звільнення від відбування покарання з випробуванням особи, яка з використанням умов воєнного стану за грошову винагороду та за попередньою змовою з іншими особами здійснювала незаконне переправлення через державний кордон України осіб, які намагалися ухилитися від мобілізації, є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність;

– вирішено питання про кваліфікацію дії лікаря-хірурга за ст. 140 КК України у разі необережного співзаподіяння з іншим лікарем смерті хворому.

У сфері кримінального процесуального права:

– встановлено, що рішення суду про застосування до неосудного виду примусового заходу медичного характеру, який є більш суворим порівняно з тим, що визначено цій особі у висновку судово-психіатричної експертизи, повинно бути належно мотивовано в ухвалі про застосування такого заходу;

– констатовано, що положення ст. 577 КПК України щодо зарахування строку тримання під вартою на території запитуваної держави до загального строку відбування покарання, призначеного вироком суду України, підлягають застосуванню, зокрема, у випадках, коли особа утримувалася під вартою на території запитуваної держави у зв’язку з вирішенням питання про її видачу, але не була видана в Україну.

Упродовж липня 2023 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.

Огляд судової практики ВС-КЦС за липень 2023 року

В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:

– у спорах про захист честі, гідності та ділової репутації звернено увагу на те, що поширення (розміщення) особою фото в соціальній мережі в інтернеті без обмеження кола користувачів, які можуть переглядати це фото, є публічним показом фото, який здійснює ця особа самостійно. Тож використання таких фото іншими особами є правомірним, адже попереднє поширення (розміщення) у соціальній мережі було публічним і за згодою особи, яка своїми діями зробила таку інформацію відкритою. У разі якщо фото були відкриті лише для певного кола користувачів, то публічного розповсюдження таких фото не було, а отже їх використання без згоди особи є неправомірним;

– у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, акцентовано, що розмір збитків у разі вилучення товару за рішенням суду визначається судом з урахуванням ринкових цін, що існували в місці, де зобов’язання має бути виконане, на день пред’явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом, а не на день придбання майна. Суд має підстави визначити розмір збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення, якщо на момент ухвалення рішення відповідні ціни істотно зросли порівняно з датою подання позову. Застосування цього правила здійснюється не за ініціативою суду (що було б порушенням принципу диспозитивності процесу), а лише за позовом кредитора (позивача);

– у спорах, що виникають із трудових правовідносин, зазначено, що при вирішенні спору щодо правомірності проведення службового розслідування стосовно директора комунального підприємства визначальним є не тільки належність такої особи до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, але й наявність однієї або декількох підстав для ініціювання та проведення службового розслідування, передбачених п. 1 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950. Повноваження щодо видання розпоряджень про проведення службових розслідувань стосовно осіб, які очолюють комунальні підприємства, засновником яких є міська рада, належать міському голові як очільнику органу місцевого самоврядування;

– у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, вказано, що спадкоємці (дружина, батьки та діти) чоловіка, якого записано після його смерті батьком дитини, можуть оспорювати його батьківство, якщо він не знав або не міг знати про вагітність жінки, з якою перебував у шлюбі, згідно з ч. 3 ст. 137 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону;

– у спорах, що стосуються питань процесуального права, акцентовано, що сам по собі факт, що майнова шкода, завдана суб’єкту владних повноважень його працівником під час проходження публічної служби, не змінює правової природи спору, який стосується відшкодування шкоди в порядку регресу на підставі статей 1172, 1191 ЦК України, та не перетворює такий спір на публічно-правовий;

– у спорах щодо розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС наголошено, що розрахунок заборгованості за аліментами боржника, який веде особисте селянське господарство, державному виконавцю потрібно проводити за загальним правилом – виходячи з фактичного заробітку (доходу) (ч. 1 ст. 195 СК України), а не із застосуванням положень ч. 2 ст. 195 СК України, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Огляд рішень ЄСПЛ за червень 2023 року

Серед іншого, звертаємо увагу на висновки ЄСПЛ в таких справах.

У справі ZHABLYANOV v. Bulgaria заявник – віцеспікер парламенту скаржився за ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (свобода вираження поглядів) на його усунення з посади з огляду на висловлені схвальні заяви щодо комуністичного режиму та характерної йому системи «правосуддя».

Констатуючи в цій справі відсутність порушення вимог ст. 10 Конвенції, ЄСПЛ, зокрема, виснував, що вислови заявника слід розглядати як зневагу до жертв комуністичного режиму, а також як такі, що суперечать цінностям, покладеним в основу Конвенції, а тому не потребують посиленого захисту, який зазвичай надає ЄСПЛ заявам з питань, що становлять інтерес для громадськості.

Відповідно до обставин розглянутої ЄСПЛ в означений період справи ISPIRYAN v. Lithuania заявницю було звільнено з посади директора школи на підставі втрати довіри через порушене проти неї та триваюче кримінальне провадження за підозрою в одержанні незаконної винагороди. Заявниця стверджувала, що таке втручання становило порушення презумпції невинуватості щодо неї в контексті вимог п. 2 ст. 6 Конвенції (право на справедливий суд).

Розглядаючи цю справу, ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що він не міг визнати, що той факт, що заявницю було звільнено з посади на підставі втрати довіри під час кримінального провадження проти неї, сам по собі був несумісним із принципом презумпції невинуватості. Окрім того, ЄСПЛ не встановив, що будь-яка з оскаржуваних заяв органів влади, висловлена в процесі звільнення щодо заявниці, прочитана в контексті, у якому вона була зроблена, свідчила, що муніципальна влада поводилася з нею так, ніби вона була винною.

Ураховуючи ці та інші висновки у справі, ЄСПЛ констатував відсутність порушення.

У справі PITSILADI AND VASILELLIS v. Greece заявники скаржилися в контексті вимог ст. 2 Конвенції (право на життя) на неналежне національне законодавство, що не передбачало можливості доступу до пожертв, зібраних на лікування їхньої тяжко хворої дитини за кордоном. Через декілька днів після набрання чинності законодавчих змін, які надавали такий доступ, дитина померла.

Розглядаючи цю справу, ЄСПЛ вказав, що перелік правил, які регулювали збір коштів та умови отримання доступу до зібраних пожертв, був спрямований на забезпечення правової визначеності й захист донорів, а також на запобігання шахрайства і зловживань суспільною щедрістю, а заявникам так само було доступним законодавство, відповідно до якого вони могли звернутись із запитом про надання фінансування лікування їхнього сина за кордоном до спеціальних комітетів з питань охорони здоров’я, проте вони цього не зробили.

Ураховуючи ці та інші обставини зазначеної справи, ЄСПЛ не встановив порушення вимог ст. 2 Конвенції.

Рішення ЧОАС про визнання протиправним та скасування рішення ТЦК та СП про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та зобов’язання надати відстрочку на підставі абз. 11 ч. 1 ст. 23 ЗУ ПМПтП – дружина інвалід ІІІ гр

Справа № 600/5410/23-а

Суди почали задовольняти позови осіб щодо відстрочки від мобілізації при наявності у них дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов’язаних відповідно до закону їх утримувати. Суд довів, шо правки Мар’яни Безуглої, не мають жодного сенсу.

Суд критично відноситься до доводів відповідача, стосовно того, що Дністровський РТЦК та СП не може встановити безумовний факт відсутності у його дружини з інвалідність інших працездатних дітей та не може виключити наявність працездатних дітей у його дружини від ймовірних попередніх шлюбів.

Оскільки суд встановив, що позивач має право на відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, суд робить висновок, що відповідач протиправно відмовив у наданні відстрочки від призову за мобілізацією.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб’єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов’язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов’язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Отже, похідні позовні вимоги позивача про зобов’язання відповідача надати позивачу відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” належать до задоволення як похідних шляхом зобов’язання відповідача прийняти рішення, яким надати ОСОБА1 відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.

Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.

‼ Не забудьте приєднатися до наших каналів з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.

• в YouTube: Трохи про право від Ростислава Кравца
• в Viber: Правники, адвокати, судді
• в Telegram:
  • Персональний канал Ростислава Кравця;
  • Група «Правники, адвокати, судді»;
  • Група «Адвокати України»;
  • Канал АО «Кравець і партнери»;
  • Канал Профспілки «Українська незалежна фундація правників»
• в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
• в Tumblr:Правові позиції Верховного суду
• в Reddit: Правники, адвокати, судді
• та в Instagram:АО «Кравець і партнери»

‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.

Також раджу звернути увагу на:

Таблиця строків позовної давності

Ставки судового збору з 01.01.2023