Чому захист споживачів в Польщі більш ефективний, ніж в Україні?

Які корисні елементи та “конструкції” Україна може запозичити у польської моделі захисту прав споживачів.

Польська система захисту прав споживачів цікава для нас, насамперед, тим, що вона інституційно диверсифікована. І тамтешній клієнт бізнесу має широкі можливості обстоювати власні права в різних органах, які доповнюють і зрівноважують одне одного. Причому, ця система ефективно працює як на національному, так і на місцевому рівнях. До того ж, у захисті прав польських споживачів важливу роль відіграє широка мережа профільних громадських організацій, котрим надає фінансову й інституційну підтримку держава. На жаль, в Україні можливості щодо обстоювання своїх прав у споживачів обмежені — прерогативу щодо цього має Укрпродспоживслужба, яка переважно займається контролем якості харчових продуктів.

Державна система захисту клієнтів бізнесу у Польщі має розгалужену структуру. Центральне місце посідає Управління з питань конкуренції і захисту прав споживачів (UOKIK) — його наріжною функцією є контроль за дотриманням колективних інтересів клієнтів бізнесу. Цей орган та його територіальні підрозділи здійснюють відповідний моніторинг ринку, збирають скарги споживачів та аналізують їх. А відтак — вирішують, чи є ризики на ринку у контексті дотримання прав клієнтів. Функції Управління є подвійними — з одного боку вони — дорадчі, з іншого — контролюючі. Фахівці структури пропонують законодавцеві чи уряду, які саме зміни в профільне законодавство варто впровадити для вдосконалення захисту прав споживачів. І ось тут риторичне запитання: чи існує щось подібне у нас, чи моніторить Держпродспоживслужба український ринок і чи готує пропозиції щодо вдосконалення профільного законодавства? На жаль, ні, — оскільки багаточисленні чиновники наших відомств здебільшого звикли боротися з негативними наслідками, а не попереджати їх.

Що ж до контрольної функції, то тут польське Управління має достатньо серйозні повноваження. Так, його керівник може зробити припис несумлінній компанії, аби та припинила ту, чи іншу комерційну практику, яка порушує права споживачів. Орган контролю правомочний накладати серйозні штрафи на підприємства-виробників та продавців (в еквіваленті понад 600 тисяч грн.) — у разі виявлення товарів, що становлять небезпеку для здоров”я споживачів. Причому, це стосується не лише їжі, а й електрообладнання, іграшок, косметики та ін. Найважливіше, що ці товари вилучаються з ринкового обігу — в Україні про такі дієві санкції з боку держоргану годі і мріяти.

Крім центрального органу захисту споживачів, існує система горизонтальних інституцій, які розглядають скарги клієнтів бізнесу на регіональному рівні. Так, у маленьких містечках Польщі, де відсутній доступ громадян до відповідних органів влади, працює 370 місцевих омбудсменів (здебільшого, це — юристи, економісти і представники громадянського суспільства). Вони допомагають споживачам у вирішенні їхніх індивідуальних суперечок щодо якості товарів і послуг. Причому, більшість скарг “закривається” на позасудовому рівні, коли бізнес компенсує матеріальні й моральні втрати клієнта, не змушуючи його звертатися до суду. А як щодо України, де Омбудсмена із захисту прав споживачів немає навіть на центральному щаблі, не кажучи вже про місцеві масштаби? Чи не тому українські громадяни фактично полишені сам-на-сам із несумлінним бізнесом? У той час, як Держспоживслужба є досить вузькою за спеціалізацією і занадто забюрократизованою структурою, щоб ефективно допомагати споживачам на досудовому рівні, як це роблять місцеві польські омбудсмени.

До речі, якщо український споживач не досягає справедливості на виконавчому рівні, йому нічого не лишається, як подавати позов до суду. Як у нас працює судова система після “реформи” відомо усім: найелементарніший позов може розглядатися протягом цілого року, а то й довше. Суддів в місцевих судах катастрофічно не вистачає, засідання постійно переносяться, відповідачі ігнорують розгляд справ. Чи хтось може вважати таку систему ефективною? Натомість, у Польщі існує розгалужена система спеціалізованих арбітражних судів, які вправі розглядати скарги споживачів і виносити по них зобов”язальні рішення. Так, із претензією, пов”язаною із наданням телекомунікаційних чи поштових послуг, споживач може звернутися до арбітражного суду при Президентові Управління Електронних Комунікацій. У вирішенні претензій до банку клієнтові може допомогти банківський арбітр — Асоціація польських банків. А в спірних випадках між споживачем і енергетичним підприємством можна звертатися до представника Одержувачів Палива і Енергії, у сфері ж авіаперевезень — до Комітету захисту прав пасажирів при Президентові Управління Цивільної Авіації.

Водночас, дієвим компонентом щодо “стримування і противаг” є потужна мережа громадських організацій, які фактично є “сторожовими псами” у захисті споживачів. Найважливіше, що для них існують грантові програми від держави, а відтак “третій сектор” може отримувати фінансування на освітню, консультаційну й інформаційну діяльність. Наприклад, Федерація споживачів, використовуючи працю волонтерів, надає безкоштовні експертні консультації та юридичну допомогу польським клієнтам бізнесу. Асоціація розвитку фінансової освіти за бюджетний кошт консультує громадян на предмет заборгованості та реалізує навчальні програми з фінансової грамотності для широких верств населення. А Асоціація польських споживачів здійснює дослідження ринку, допомагаючи державному Управлінню з питань конкуренції і захисту прав споживачів, проводить інформаційні кампанії та співпрацює з місцевими споживацькими омбудсменами.

Як бачимо, система захисту прав споживачів у Польщі є настільки розгалуженою й багаторівневою, що до ординарного суду надходять лише вкрай “безнадійні” позови, що їх неможливо було вирішити поза судовою системою. На жаль, в Україні дуже часто споживач не може добитися справедливості — ні в рамках формального й забюрократизованого механізму оскарження на виконавчому рівні, ні в довготривалому судовому порядку. Саме тому, на відміну від польського споживача, український є вкрай демотивованим щодо захисту власних прав. Оскільки жодних інших альтернатив, окрім вузько-профільної й забюрократизованої Держпродспоживслужби та неефективної судової системи.

Чи буде корисним для України польський досвід у цій сфері? Так, якщо впровадити національного Омбудсмена щодо захисту прав споживачів, а також — розгалужену мережу місцевих омбудсменів (особливо там, де відсутній доступ громадян до державних органів). Найголовніше ж — якщо започаткувати спеціалізований держорган, в компетенцію якого входив би винятково захист прав споживачів, а не перевірка харчових продуктів під дахом Мінагрополітики. Потрібно також започаткувати спеціалізовані інституції (в форматі державно-приватної взаємодії) в наріжних галузях бізнесу, послугами якого користується значна кількість споживачів (житлово-комунальній, фінансовій, туристичній сферах, телекомунікаціях). На мій погляд, необхідно перейняти польський досвід арбітражних судів, які працюють при галузевих “палатах”. Це б суттєво розвантажило офіційну судову систему, яка могла би більш ефективно й компетентно розглядати найбільш складні справи. І, безумовно, варто було б започаткувати грантові програми для профільних громадських організацій (як на національному, так і на місцевому рівнях) — саме вони б виконували ті функції, де держава є малоефективною, неповороткою й бюрократичною. Окрім освітніх, інформаційних та дослідницьких програм, “третій сектор” міг би надавати суттєву юридичну й адвокаційну підтримку споживачам, в тому числі — в судових процесах.

На жаль, ці ідеї практично не цікавлять топ-політиків — як провладних, так і опозиційних. Чи хтось чув від кандидатів в Президенти України, а чи читав в їхніх програмах — про необхідність реформувати систему захисту споживацьких прав, в тому числі, використовуючи блискучий польський досвід? На цій темі електоральних балів не заробиш. Втім, у тих же таки США, Великобританії чи Польщі захист прав споживачів знаходиться на перших позиціях у політико-економічну порядку денному.