ЄСПЛ: Стаття 6 § 1 Конвенції застосовується до дисциплінарного провадження відповідно до її цивільної, а не кримінальної частини

У рішенні Великої палати у справі ” Гросам проти Чеської Республіки” (заява № 19750/13) Європейський суд з прав людини одноголосно визнав заяву неприйнятною. Рішення є остаточним.

Справа стосувалася накладення штрафу дисциплінарною палатою Вищого адміністративного суду в рамках провадження проти державного виконавця за професійну недбалість та його подальшого оскарження в Конституційному суді.

Велика палата розглянула скаргу пана Гросама за статтею 2 Протоколу № 7 (право на оскарження у кримінальних справах) Європейської конвенції з прав людини щодо того, що національне законодавство виключає можливість оскарження рішень дисциплінарної палати Вищого адміністративного суду.

Його скарга на те, що цей суд не був “незалежним і неупередженим судом” у розумінні статті 6 § 1 (право на справедливий судовий розгляд) Європейської конвенції, була подана після того, як Уряду-відповідачу було надіслано повідомлення про подання заяви, тобто в листопаді 2015 року.

Отже, Велика палата встановила, що остання скарга заявника була подана більш ніж через шість місяців після винесення остаточного національного судового рішення у його справі, тобто у вересні 2012 року, коли його конституційну скаргу було відхилено. Таким чином, вона була подана поза межами строку, встановленого Європейською конвенцією, і була визнана неприйнятною.

Велика палата також визнала неприйнятними решту скарг заявника, які підпадають під обсяг справи, переданої на розгляд Великої палати, щодо справедливості провадження у дисциплінарному суді за пунктом 1 статті 6 Конвенції (явно необґрунтовані), а також його первісну скаргу за статтею 2 Протоколу № 7 до Конвенції щодо права на оскарження (незастосовна).

Основні факти

Заявник, Ян Гросам, є громадянином Чехії, який народився в 1963 році і проживає в Празі.

У 2010 році міністр юстиції порушив дисциплінарну справу проти судового виконавця пана Гросама за нібито неправомірні дії у дисциплінарній палаті Вищого адміністративного суду.

У червні 2012 року суд визнав його винним у серйозному порушенні своїх професійних обов’язків за те, що він склав протокол, який свідчив про визнання боргу фінансовим директором компанії, незважаючи на те, що останній не мав повноважень діяти одноосібно від імені компанії. Він був оштрафований на 350 000 чеських крон (близько 13 554 євро на той час).

Після цього пан Гросам подав скаргу до Конституційного суду, стверджуючи, що кримінально-процесуальне законодавство не було дотримано, зокрема, що його презумпція невинуватості не була дотримана, що суд не виконав свій обов’язок зі збору доказів, і що він не мав можливості подати апеляцію, навіть якщо дисциплінарна палата не була “найвищою судовою інстанцією” у розумінні статті 2 Протоколу № 7.

У вересні 2012 року його конституційну скаргу було відхилено. Конституційний Суд заявив, що він не перевіряв дотримання звичайних законів, а лише конституційного права, і встановив, що дисциплінарна палата надала переконливі та логічні підстави для свого рішення.

Скарги, процедура та склад Суду

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 13 березня 2013 року.

Пан Гросам подав скарги щодо справедливості дисциплінарного провадження проти нього відповідно до статті 6 §§ 1, 2 і 3 (d) (право на справедливий судовий розгляд/презумпція невинуватості/право на присутність і допит свідків) Європейської конвенції та статті 2 Протоколу № 7 (право на оскарження в кримінальних справах) до Конвенції.

У рішенні від 23 червня 2022 року Палата Суду, перекваліфікувавши скаргу заявника, чотирма голосами проти трьох постановила, що мало місце порушення статті 6 § 1 (право на справедливий суд), оскільки дисциплінарна палата не відповідала вимогам “незалежного та неупередженого суду”. Він також постановив більшістю голосів, що немає необхідності розглядати решту скарг за статтею 6 § 1 щодо справедливості провадження у Вищому адміністративному суді, і одноголосно оголосив решту скарг (ті, що стосуються презумпції невинуватості та справедливості провадження у Конституційному суді) неприйнятними.

22 вересня 2022 року Уряд звернувся з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої палати відповідно до статті 43 (передача справи на розгляд Великої палати), і 14 листопада 2022 року колегія Великої палати задовольнила це клопотання. 3 січня 2023 року Голова Суду вирішив не проводити слухання у справі.

Рішення було винесено Великою палатою у складі 17 суддів: Сіофра О’Лірі (Ірландія), голова,

Жорж Раварані (Люксембург),

Марко Бошняк (Словенія), Габріеле Куцко-Стадльмайєр (Австрія), Пере Пастор Віланова (Андорра), Арнфінн Бордсен (Норвегія),

Бранко Любарда (Сербія), Мартінш Міц (Латвія),

Йован Ілієвскі (Північна Македонія), Петер Пачолай (Угорщина),

Ладо Чантурія (Грузія), Марія Елосегі (Іспанія), Даріан Павлі (Албанія), Лоанніс Ктістакіс (Греція), Фредерік Кренк (Бельгія),

Микола Гнатовський (Україна),

Павел Сімон (Чеська Республіка), суддя ad hoc,

а також Сьорен Пребенсен, заступник Секретаря Великої палати.

Рішення Суду

Обсяг справи

Велика Палата зазначила, що спірне питання щодо обсягу справи полягало в тому, чи може скарга заявника за статтею 2 Протоколу № 7 бути – відповідно до підходу Палати – перекваліфікована та розглянута за пунктом 1 статті 6 як скарга на незалежний та неупереджений суд.

Однак Велика палата встановила, що заявник не порушував останню скаргу у своїй заяві до Суду. Його первісна скарга за статтею 2 Протоколу № 7 стосувалася того, що національне законодавство виключило можливість оскарження рішень дисциплінарної палати Вищого адміністративного суду.

Дійсно, поставивши питання про дотримання вимоги “суду, встановленого законом” відповідно до пункту 1 статті 6, Палата з власної ініціативи розширила межі справи за межі тих, на які первісно посилався заявник у своїй заяві. Таким чином, Палата перевищила повноваження, надані Суду статтями 32 і 34 Конвенції.

Зрештою, заявник подав скаргу на те, що дисциплінарний суд не був незалежним і неупередженим судом. Однак він зробив це в листопаді 2015 року, після того, як Палата направила повідомлення про заяву Уряду-відповідачу, тобто більш ніж через шість місяців після того, як у вересні 2012 року йому було вручено остаточне національне судове рішення у його справі, тобто рішення Конституційного Суду про відхилення його конституційної скарги.

З цього випливало, що скарга заявника щодо незалежного та неупередженого суду була неприйнятною, оскільки вона була подана поза межами строку, встановленого пунктом 1 статті 35 Конвенції (заяви мають надходити до Суду не більше ніж через чотири місяці – на час подання заяви заявником шість місяців – після винесення остаточного рішення у справі національними органами; див. прес-реліз від 01.02.2022), і повинна була бути відхилена.

Суд продовжив розгляд решти скарг заявника, які підпадали під обсяг справи, переданої на розгляд Великої палати. Вони включали скарги заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо справедливості провадження у дисциплінарному суді та його первісну скаргу за статтею 2 Протоколу № 7 до Конвенції щодо права на апеляційне оскарження.

Стаття 6 § 1

По-перше, Суд встановив, що стаття 6 § 1 Конвенції застосовується до дисциплінарного провадження, про яке йде мова, відповідно до її цивільної, а не кримінальної частини.

Скарги заявника щодо справедливості дисциплінарного провадження були зосереджені на документі, який доводив, що фінансовий директор компанії-боржника був уповноважений підписати протокол державного виконавця. Він стверджував, що його визнали винним лише тому, що він не зміг підкріпити свій захист копією цього документа, скаржачись, зокрема, на те, що дисциплінарний суд повинен був прямо попросити його надати копію під час слухання його справи та отримати свідчення осіб, які брали участь у підписанні цього документа.

З іншого боку, Велика Палата встановила, що спосіб, у який дисциплінарний суд розподілив тягар доказування та оцінив докази, не був ані свавільним, ані явно необґрунтованим. Крім того, хоча представник заявника у своєму заключному слові в дисциплінарному суді зазначив, що заявник потенційно може надати додаткові докази, він не зробив жодної конкретної пропозиції з цього приводу і не скористався можливістю викликати свідків підписання документа.

Тому Велика палата визнала ці скарги неприйнятними як явно необґрунтовані та відхилила їх.

Стаття 2 Протоколу № 7

Враховуючи висновок про незастосовність статті 6 у її кримінальній частині до дисциплінарного провадження, Суд встановив, що стаття 2 Протоколу № 7 також не може бути застосована. Отже, скарга заявника за цією статтею також була відхилена як неприйнятна.

Рішення доступне англійською та французькою мовами.