Розгляд справ про необгрунтовані активи, придбані двома або більше особами та їх стягнення в дохід держави

Законом не встановлено випадків виникнення солідарного зобов’язання для стягнення необґрунтованих активів у дохід держави чи вартості таких активів. Якщо необґрунтовані активи набуваються двома або більше особами (тобто має місце множинність осіб), їх вартість стягується в дохід держави у визначених частках.

Таких висновків дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.

У справі, що розглядалася, прокурор САП звернувся до суду із позовом про визнання необґрунтованими активів відповідачів у вигляді житлового будинку і земельної ділянки та стягнення їх у дохід держави.  Про це повідомляє АНТИРЕЙД з посиланням на «Верховний Суд».

За обставинами справи, відповідачі обіймали керівні посади в органах Державної податкової служби України. Відповідачка уклала договір позики з особою, яка передала їй в іпотеку будинок і земельну ділянку. Через деякий час шляхом звернення стягнення на предмети іпотеки вона набула у власність житловий будинок та земельну ділянку, які згодом продала.

Прокурор вказував на те, що зазначені активи відповідачка набула в інтересах співвідповідача (брата), який мав можливість вчиняти дії, тотожні праву розпорядження (безпосередньо спілкувався з боржником, передавав йому письмові вимоги щодо переходу права власності на предмет іпотеки, вчиняв інші дії для набуття активів, залучав рієлторів для пошуку покупців). Це вказує на причетність відповідача до майна. Водночас на момент підписання договору позики відповідачі, згідно з їхніми деклараціями про доходи, не володіли достатніми коштами. І взагалі вони не надавали реальних грошей у позику, тобто при набутті активів відповідачі не використали законних доходів.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Суди попередніх інстанцій задовольнили позов і стягнули солідарно з відповідачів у дохід держави вартість необґрунтованих активів.

Розглянувши касаційну скаргу, КЦС ВС зауважив, що у світовій практиці сформувалося два види конфіскації: проти особи (особиста конфіскація, in personam); проти речі (речова конфіскація, in rem). Традиційно конфіскація in personam застосовується в кримінальному судочинстві (або в тому, яке кваліфікується як кримінальне), а in rem – у цивільному.

Українська модель конфіскації in rem отримала своє вираження в конструкції «необґрунтовані активи», що мають досить нетиповий правовий режим.

Усталеним як у доктрині приватного права, так і в практиці касаційного суду є те, що при існуванні множинності осіб у зобов’язанні виникає часткове зобов’язання. Тому кредитор у частковому зобов’язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов’язок у рівній частці. Натомість солідарне (від лат. solidus – цілий, увесь) зобов’язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов’язання (ст. 541 ЦК України).

Законодавець окремо не врегулював ті випадки, за яких необґрунтовані активи набуваються двома або більше особами (тобто має місце множинність осіб). Стаття 541 ЦК України, за відсутності окремого правового регулювання, поширюється на стягнення необґрунтованих активів у дохід держави чи вартості таких активів. Законом не встановлено випадків виникнення солідарного зобов’язання для стягнення необґрунтованих активів у дохід держави чи вартості таких активів.

У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов’язаний навести в позові фактичні дані, які підтверджують зв’язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної ч. 2 ст. 290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів і законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача (абз. 2 ч. 2 ст. 81 ЦПК України).

У цій справі суди встановили зв’язок активів з відповідачами. Також встановлено, що відповідачі не надавали коштів у позику за договором, що став підставою для набуття активів у власність відповідачкою, тобто при набутті активів відповідачі не використали законних доходів. Тому обґрунтованим є висновок судів, що різниця між вартістю активів і законними доходами не може бути застосована.

Встановивши, що спірні активи вибули з володіння відповідачів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що на відповідачів покладається обов’язок сплатити їх вартість.

Водночас суди не звернули уваги на те, що законом не встановлено випадків виникнення солідарного зобов’язання для стягнення необґрунтованих активів у дохід держави чи вартості таких активів. За таких обставин суди зробили помилковий висновок про солідарне стягнення з відповідачів у дохід держави вартості необґрунтованих активів. Тому оскаржене рішення суду першої інстанції, яке в цій частині залишене без змін апеляційним судом, належить змінити в резолютивній частині, суд має вказати про стягнення із відповідачів у дохід держави вартості необґрунтованих активів у частках.