Відсутність інфраструктури: чому в Україні складно розвивати виробництво та шляхи подолання цієї проблеми

Після війни кількість реальних платників податків в Україні становитиме менше 5 млн осіб. На кожного з них припаде по два пенсіонери та одна дитина. Чим це загрожує для країни та економіки, розповів український економіст, фінансовий аналітик Олексій Кущ.

Ситуація з демографії на сьогодні і на що чекати після війни

За моїми оцінками, в Україні наразі залишилося приблизно 26 млн осіб. Про це повідомляє АНТИРЕЙД з посиланням на «Мінфін».
Із яких 10 млн — пенсіонери, до 5 млн дітей, і 11 млн — економічно активне населення — чоловіки та жінки (6 млн — жінки та 5 млн — чоловіки).

Зважаючи на існуючу динаміку, після завершення війни, як базову, можна взяти демографічну структуру: 10 + 10 + 5 (пенсіонери + економічно активне населення + діти). Тобто на двох працюючих українців припадатиме по два пенсіонери та одна дитина.

Для розуміння глибини катастрофи: до війни ми мали 17 млн економічно активних людей і країна відчувала проблему з необхідною кількістю платників податків.

І тут проблема навіть не так у тінізації, як у тому, що в нас банально не було достатньої кількості потенційних платників податків — фізичних осіб.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

А після війни буде 10 млн потенційних платників, із них 2 млн — перейдуть на єдиний податок ФОПу, реальних платників (мінус «сплячі» і «ті, що сидять» на мінімалці) буде менше 5 млн осіб. Тобто на одного реального платника податків припадатиме два пенсіонери та одна дитина, і значна частина цих людей працюватиме в держсекторі.

У цьому контексті наша економічна модель спрощується до мінімуму:

• зібрати податки з імпорту, по суті, зі споживання імпортних товарів (мита та ПДВ), виплатити зарплати бюджетникам та в секторі безпеки, зібрати з цих
• зарплат податок на дохід та перерозподілити його на користь місцевих бюджетів. А також — наповнити пенсійний фонд за рахунок ЄСВ.

У цих умовах ключовий фінансовий потік у нас — це імпорт, а ключовий механізм перерозподілу національного доходу — бюджетний сектор.
У зазначеній моделі будь-яка політика економічного протекціонізму з обмеження споживчого імпорту вб’є бюджет.

Розвиток національного виробника не стане компенсатором втрати частини імпортного товарного потоку внаслідок зростання внутрішнього виробництва: національний бізнес просто не платитиме стільки податків, скільки збирають з імпорту.

Будь-яке скорочення бюджетних видатків та «ціни держави» у цій моделі активує дуже глибоку економічну кризу. Крім того, залучення кредитів є в цій моделі єдиним виходом для покриття бюджетних та платіжних дисбалансів. Тобто держборг зростатиме.

Таким чином, демографічна структура після війни автоматично «прошиватиме» та зумовлюватиме наш економічний профіль.

Хочемо розвивати внутрішнє виробництво, нарощувати доходи бюджету, платити гідні пенсії, скорочувати рівень держборгу — потрібні люди. Інакше, це буде шлях максимізації імпорту та посилення ролі бюджетного сектору: бюджетники та сектор безпеки.

Тільки в бюджетному секторі відбуватиметься збір податків, решта або переходитимуть в тінь, або оптимізуватимуть доходи за допомогою єдиного податку для ФОП.
У зв’язку з цим, основні атаки з боку держави та наших кредиторів, таких як МВФ, йтимуть на тінізацію економіки та спрощену систему оподаткування. Звідси вимоги до фіскалізації, РРО, «модифікації» єдиного податку тощо.

Чому виникають проблеми з інтеграцією до ЄС

Ця ж модель суттєво ускладнює нашу інтеграцію до ЄС, якщо взагалі, не робить її неможливою.

Адже 10 млн пенсіонерів за середньої європейської пенсії в 500 євро — це 60 млрд євро на рік лише на пенсійне забезпечення. Плюс витрати на інфраструктурне вирівнювання.

Тобто ЄС доведеться витрачати на рік на Україну зі своїх фондів щорічно до 80 млрд євро лише для досягнення регіонального вирівнювання у рівнях середніх пенсій та якості інфраструктури. Нагадаю, Польщі на рік платили до 10 млрд євро.

Не здійснювати регіональне вирівнювання в ЄС не зможуть, тому що в такому разі в Євросоюзі опиниться країна з середньою пенсією в 100 євро на місяць, що саме собою є неприпустимим.

Тобто для вступу до ЄС нам потрібно розігнати свою економіку та досягти зростання ВВП у декілька разів. Давайте рахувати. Витрати на Пенсійний фонд — до 10% ВВП. Якщо потрібен розмір пенсійного фонду в 60 млрд євро, то ВВП країни повинен зрости до 600 млрд євро.

Але сировинна модель зможе сформувати такий річний фінансовий потік. Крім того, демографічна структура призведе до того, що всі центри реформ «малюватимуть» для нас безрадісну сировинну перспективу.

Будьте, як Австралія — писатимуть вони, а насправді це означатиме — будьте, як Монголія.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

У цих умовах відбудеться дуже жорстке зіткнення сировинної моделі та урбаністичного ядра країни у вигляді декількох мегаполісів, таких як Київ, Харків, Дніпро, Запоріжжя, Одеса, Львів, де мешкатиме понад 7 млн осіб, тобто майже третина населення країни.

Чим займатимуться всі ці люди, якщо країна перетвориться на одне велике кукурудзяне поле?

Криза урбанізації за таких умов — один із реальних сценаріїв. Так, буде сектор послуг, але високий рівень розвитку туризму потребує вирішення питань безпеки, а з цим після війни виникнуть серйозні проблеми.

Цілком ймовірно, що сервісний характер урба-економіки спрацює у Львові, Києві та, можливо, Одесі.

Але з такими містами, як Харків, Дніпро та Запоріжжя, можуть виникнути проблеми — вони все ж таки створювалися як промислові, освітні та наукові центри, а не місця надання специфічних послуг.

Загалом, вирішення питання з базисом, тобто з демографією, є ключовим для нас. При вирішенні будь-яких другорядних питань і завдань, ми постійно натраплятимемо на невирішене базове питання. Тому, будь-яка модель зростання в Україні без демографічного блоку — це утопія.