Незалежна залежність

Оскомину, яку набив вислів «судова реформа», не передати одним реченням. Більшість громадян України сприйняли саме судову реформу, як головну передумову, незалежності України, її розвитку та зростання достатку, як всієї країни, так і кожного громадянина.

Саме таку думку, за допомогою ЗМІ, вносили в суспільство очільники країни, розуміючи зі свого досвіду, що виключно суд може стати на перепоні порушення Конституції, прав та свобод громадян, свавілля та узурпації влади.

З недавнього історичного минулого так і виходило, саме суд, а не глашатаї на сцені, чи журналісти з «незалежних» ЗМІ визначали хто саме переміг на виборах, чи правильно сформовано Уряд та Парламент, чи є порушення при виданні Постанов Кабміну чи Указів Президента. І саме за рішенням суду, а не з висновків блогерів, висловлювань політиків та інтернет-статей в подальшому відбувались зміни, які сприймались всім цивілізованим суспільством та підлягали до обов’язкового виконання всіма, навіть тими хто був незгоден.

Вічна реформа

Починаючи, мабуть з другого Президента України, це зрозуміла і влада. Тому, саме тоді і почалося реформування судової гілки влади. Таке реформування завжди проходило під лозунгом – відбудова незалежного, справедливого та професійного суду.

Однак в кінці кінців зрозумівши, що призначення на посади лише за критерієм відданості не дає належного результату і судді в кінці кінців все одно приймають рішення відповідно до норм, як матеріального, так і в першу чергу, процесуального законодавства, вирішили змінювати і його. Щоб судді при належній залежності могли приймати будь-які рішення і вони вважались би законними.

Цю естафету перебудови і так званої судової реформи від попередників підібрали і добродії з революції гідності. Судова влада, як найслабкіша, завжди була обмежена у можливості захисту. Реальним впливом фактично був наділений Голова Верховного суду України та нікому невідома до останнього часу Рада суддів України. Однак її очільники, мабуть повіривши в обіцянки своєї  недоторканості, просто усіх зрадили, як своїх колег, так і громадян України, яким вони давали присягу.

Реформа відреформованого

Перше з чого почали нові очільники держави, це звинуватили усіх суддів в корупції, хабарництві, непрофесійності та залучили до цього весь медійний потенціал країни і навіть закордонних експертів для знову ж таки, побудови «незалежної» судової гілки влади. Саме під цим приводом було прийнято рішення про обрання нового Верховного суду та проведення низки кваліфоцінювань.

Однак, не до кінця будучи впевненими в успіху і відсутності розголосу, та скасуванні цих незаконних дій, все це реформування вирішили спробувати на київських суддях. І нажаль все зійшло з рук, при повному мовчанні очільників судової гілки влади та сподіваннях на великі зарплати, відповідно до нового Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

На цьому реформатори не спинились, озброївшись досить суперечливими висновками Венеційської комісії, вони взялись за Конституційні зміни, без яких підкорення судової гілки влади неможливо. Одночасно змінивши Закон України «Про Вищу раду правосуддя», який надав цьому інквізиційному органу нечуваних повноважень і максимально обмеживши можливість скасування його рішень.

Яким чином відбувалось голосування за ці «демократичні» зміни, скільки хабарів було роздано народним депутатам від Президента України, рано чи пізно весь світ дізнається. Однак на сьогодні це мало що вирішує.

Професійна непрофесійність

Нескінченні реформи законодавства, норм процесуального права, суперечливі правові висновки Верховного суду України фактично зробили всіх суддів країни непрофесійними.

Але все одно, до кінця всіх не вдалось зламати. Незаконні та свавільні рішення Вищої ради правосуддя, або як її називають Вищої зради правосуддя (далі – ВРП), існуючий ще на той час Вищий адміністративний суд України (далі – ВАСУ) почав масово скасовувати. Це саме сталось і з незаконними рішеннями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі – ВККСУ).

Єдине, на що залишилось розраховувати владі, так це на Верховний суд України, а саме його адміністративну палату, яка мала повноваження скасувати рішення ВАСУ та залишити в силі рішення ВРП. В подальшому додали повноваження скасовувати ще рішення ВАСУ і стосовно рішень ВККСУ, що не було передбачено чинним на той час законодавством і становило загрозу діючій владі.

Узурпація залякуванням

На цьому фоні розгорнулась справжнє цькування суддів ВАСУ. ВРП почало масово відкривати на них справи під надуманими приводами. За аналогічних обставин скарги стосовно інших суддів, чи тих же членів ВРП не розглядались і повертались заявникам.

Замість призначення нових суддів ВРП направила всі зусилля на знищення опору з боку ВАСУ з одного боку, а діюча влада розпочала компанію стосовно суддів ВСУ, яких в кінці кінців залишилось четверо в адміністративній палаті. При цьому всю свою кар’єру вони будували зовсім в іншій юрисдикції, а саме кримінальній. Так і сталось, що судді найвищої ланки з головним профілем у кримінальному  судочинстві розпочали вирішувати адміністративні справи. Це нікого не здивувало і не образило, так як ці справи вони вирішували на користь діючої влади.

Примусивши більшість суддів ВАСУ піти у відставку, в цій судовій інстанції було зломлено опір і влада могла вже не перейматись законністю своїх рішень.

Ручне оцінювання

Наступним етапом реформи стало кваліфоцінювання. Сюди увійшов і конкурс до Верховного суду, і оцінювання на відповідність займаній посаді, і перевірка рівня знань. Тобто все те за що суддю можна звільнити з посади. До цього етапу вже було залучено «експертів» з судової реформи. Висновки на доброчесність і постійні маніпулювання результатами оцінювань досягли своєї мети. Основа Верховного суду, вже без України, була сформована.

У висновках за результатами оцінювання нема підстав за якими буди виставлені оцінки, а те що можливо перевірити становить тільки 9% від загальної оцінки, а саме знання норм права, все інше береться за суб’єктивними ознаками без жодних пояснень.

Результатом цієї реформи на сьогодні стала заляканість і стомленість більшості суддів, неспроможність прийняти законне рішення, чи рішення яке буде суперечити діючій владі.

Останній штрих

Черговий етап реформи, який наразі відбувається, це створення спеціального або як зазначено в проектах Вищого антикорупційного суду, який не тільки не вирішить питання боротьби з корупцією, а навпаки буде її прикривати. Антикорупційний інструмент підкорення незгодних себе виправдав. З таким, як в Україні, розбалансованим законодавством, можна будь кого  звинуватити у корупції і відсторонити від влади, що і є головною метою «боротьби з корупцією». Для цього і потрібен ручний, і швидкий суд.

Ніхто не хоче помічати очевидне, що відсутність суддів з достатнім досвідом і бездоганною репутацією, в розумінні «експертів», які формують нову інституцію, зробить цей орган повністю залежним від тієї ж діючої влади, чиї корупційні справи він повинен розглядати.

Якщо на це подивитись з історичного досвіду, то можна пригадати судову реформу в Росії 1864 року, про яку один з найвидатніших юристів того часу Коні А. Ф. писав, – «Судова реформа, покликана була завдати удару гіршому з видів свавілля, свавілля судового, що прикривається маскою формальної справедливості». Мета судової реформи за цей час для громадян не змінилась, однак результатом її ми вже бачимо повну залежність суддів і викривлену справедливість виключно на користь, навіть не держави, а невеличкої купки чиновників, що знаходяться у влади.

Ростислав Кравець

Адвокат, старший партнер

Адвокатської компанії Кравець і партнери для Обозревателя