Ситник та його «таємні агенти»

18 березня 2019 року автор цих правдивих рядків був як свідок допитаний у Державному бюро розслідувань з приводу скандалу, що вирує навколо розкрадання коштів Державного концерну «Укроборонпром». Точніше, кримінальне провадження, направлене в ДБР Генеральною прокуратурою, зареєстроване у зв’язку тим, що керівництво Національного антикорупційного бюро України видавало шахраям (очевидно – не безкоштовно), що постачали «Укроборонпрому» контрабандні деталі військової техніки, довідки про те, що їх фірма не має ознак фіктивності. А коли в НАБУ надійшли матеріали, що свідчили про розкрадання коштів «Укроборонпрому», Ситник ці матеріали приховав.

Тим, що директор НАБУ Артем Ситник та його перший заступник Гізо Углава беруть хабарі, давно нікого не здивуєш. Але в даному випадку ситуація була унікальною: інформацію про кричущі зловживання серед верхівки НАБУ оприлюднили професійні «громадські активісти» з Інтернет-проекту «Bihus.info», які заробляють на життя тим, що оспівують і облизують Ситника та Углаву, влаштовують покладання квітів до приймальні НАБУ й таврують ворогів Артема Сергійовича з усією пролетарською ненавистю.

Власне, трапився ексцес виконавця. Вирішивши підіграти Ситнику, професійні «громадські активісти» оприлюднили листування між сином першого заступника секретаря Ради національної безпеки та оборони України Гладковським і його спільниками по шахрайському ремеслу: Рогозою, Жуковим, Шевченком та ін. Це листування було ще 1 березня 2017 року направлено в НАБУ Головною військовою прокуратурою, яка його виявила в телефоні Рогози, затриманого у зовсім іншому провадженні. Але оскільки учасником афери з розкрадання «Укроборонпрому» був сам Ситник, а Шевченко – це його довірена особа, яка любить роздавати інтерв’ю, підкреслюючи свої особливі відносини з Ситником і називаючи себе «таємним агентом НАБУ» (у листуванні навіть згадується, що контрабандисти подарували Ситнику кавоварку, яка стоїть у приймальні директора НАБУ), то, звісно, ніякого ходу цим матеріалам Ситник у 2017 році не дав.

Урешті-решт, наслідком випадкового оприлюднення листування між «таємним агентом НАБУ» Шевченком і його спільниками стало кримінальне провадження, зареєстроване Генпрокуратурою за фактом приховування директором НАБУ матеріалів про розкрадання коштів ДК «Укроборонпром». 15 березня 2019 року я з власної ініціативи дав у Державному бюро розслідувань покази в цьому провадженні стосовно обставин потрапляння документів, що перебували в НАБУ, до професійних «громадських активістів». А 18 березня 2019 року надав у ДБР власноручно написані покази з приводу того, хто такий «таємний агент НАБУ» Євген Шевченко, чим він займається й за що його любить директор НАБУ Артем Ситник.

Ось ці покази:

*     *     *

У зв’язку з оприлюдненням Інтернет-проектом «Bihus.info» листування між громадянами Є.Шевченком, А.Рогозою, І.Гладковським, В.Жуковим, Д.Москаленком та ін., в якому йдеться про протиправні дії в оборонній сфері (зокрема – про отримання в НАБУ за підписом першого заступника директора НАБУ Г.Углави довідок, необхідних для укладання контрактів з ДК «Укроборонпром», про те, що певні суб’єкти підприємницької діяльності не мають ознак фіктивності) можу повідомити наступне.

Мені відомо, що вказані оборудки здійснювались з відома директора НАБУ А.Ситника, а згадуваний у листуванні Є.Шевченко є довіреною особою А.Ситника й негласним позаштатним співробітником НАБУ. Є.Шевченко виконував особисті завдання А.Ситника, як правило – незаконного характеру, і перебував на зв’язку в кума та найближчого друга А.Ситника – керівника Головного підрозділу детективів НАБУ А.Калужинського. При цьому ще одним учасником протиправних оборудок у оборонній сфері, окрім А.Ситника та Є.Шевченка, є народний депутат України С.Семенченко, помічником-консультантом, прес-секретарем і особистим водієм якого є негласний позаштатний співробітник НАБУ Є.Шевченко. При цьому є вагомі підстави вважати, що С.Семенченко співпрацює з Федеральною службою безпеки Російської Федерації й під контролем ФСБ здійснює як поставки комплектуючих, необхідних для ремонту військової техніки, з території Російської Федерації до України, так і продаж зброї злочинним угрупованням в Україні та поставки зброї з України в інші держави.

Про обставини незаконного співробітництва Є.Шевченка, С.Семенченка та А.Ситника мені стало відомо в ході написання мною повісті «Майор погорілого театру», яку я найближчим часом планую оприлюднити. Значна частина цієї документальної повісті присвячена незаконним оборудкам Є.Шевченка та С.Семенченка в оборонній сфері за сприяння радника міністра внутрушніх справ, згодом – народного депутата України А.Геращенка (у 2014 – 2015 рр.) та директора НАБУ А.Ситника (з 2016 року до цього часу).

У ході збору матеріалів для написання повісті «Майор погорілого театру» мною було виявлено, що позаштатний негласний співробітник НАБУ Шевченко Євген Сергійович з 2008 по 2014 рік працював у корпорації «Бізнес-майстер» тренером з продажів (раніше обіймав посади менеджера з продажів у ЗАО «ЕСПАК-Україна», мерчендайзера й торговельного представника в «Wrigley-Ukraine», керівника відділу конференц-сервісу та керівника відділу продажів у компанії «Бізнес-майстер-сервіс»). Влітку 2014 року Шевченко познайомився з громадянином Грішіним Костянтином Ігоровичем, який 27 серпня 1996 року був засуджений вироком Ленінського районного суду м.Севастополя, а в 2003-2005 роках оголошувався у всеукраїнський розшук за підозрою в скоєнні тяжкого злочину.

Оскільки К.Грішін неодноразово змінював прізвище, при цьому його троє синів носять прізвище «Грішін», його молодший брат – прізвище «Гришин», сам він зараз користується документами на ім’я «Семенченка Семена Ігоровича», а інформаційна база паспортів, виданих у м.Севастополь, була втрачена, з метою ідентифікації особи С.Семенченка повідомляю його дактилоскопічну формулу: 2987983/2877575. Ця формула мені відома з матеріалів Сімферопольського слідчого ізолятора, які були вилучені Федеральною службою безпеки РФ після окупації Криму. У мене є підстави припускати, що ці матеріали, а також відеозапис від 12 січня 1996 року відтворення обставин скоєння в м.Севастополь умисного вбивства, знаряддя його було знайдене в К.Грішіна, використані ФСБ при здійсненні вербовочного підходу до народного депутата України С.Семенченка.

Також повідомляю, що С.Семенченку вперше паспорт українського взірця був виданий Севастопольським РВВС АР Крим на ім’я Грішіна Костянтина Ігоровича. У грудні 2000 року К.Грішін звернувся до Ленінського РВВС м.Севастополь з заявою про втрату паспорта й 11 січня 2001 року отримав паспорт серії АР №262538 також на прізвище Грішін. У зв’язку з черговою заявою про чергову втрату паспорта 7 лютого 2007 року Ленінський РВВС м.Севастополь видав йому паспорт серії АР №405660. 7 березня 2008 року Ленінським РВВС м.Севастополь  С.Семенченку був виданий знову паспорт серія АР №427525. Наступний раз паспорт серії АР №474798 був виданий С.Семенченку Ленінський РВВС м.Севастополь 15 листопада 2013 року. Але при цьому він був виданий на прізвище «Гришин», яке двома буквами відрізнялось від прізвища, зазначеного в попередніх паспортах, оскільки С.Семенченка розшукували кредитори та громадяни, коштами яких він заволодів шляхом зловживання довірою та обманом. При цьому молодший брат Семена Семенченка – Олександр Ігорович Гришин, 25 вересня 1985 року народження – завжди носив прізвище Гришин з двома буквами «и». І саме під цим прізвищем Олександр Гришин був засуджений за розбій вироком від 13 жовтня 2009 року в справі №1-364 все того ж Ленінського районного суду м.Севастополь.

Після знайомства влітку 2014 року Є.Шевченка та С.Семенченка, який на той час користувався паспортом на ім’я Гришина Костянтина Ігоровича, вони організували збір пожертв «для звільнення Донбасу», відкривши для цього у соціальній мережі Фейсбук сторінку неіснуючого «батальйону територіальної оборони Донецької області «Донбас». При цьому Є.Шевченко працював особистим водієм Грішіна, а також вів від імені міфічного персонажа «Семен Семенченко» фейкову сторінку неіснуючого батальйону територіальної оборони, на якій були розміщені реквізити для збору коштів. Одночасно Є.Шевченко та С.Семенченко, який на той час ще був К.Гришиним, а перед тим – К.Грішіним, розпочали торгувати зброєю, зокрема – зі складів військової частини 3027 Національної гвардії України.

Для безперешкодного провезення зброї по території України К.Грішін (він же ж К.Гришин) виготовив фальшиву печатку неіснуючого «окремого батальйону спеціального призначення «Донбас», якою посвідчував псевдо-документи на носіння зброї, при цьому підписувався як командир військової частини 3027 підполковник С.Семенченко.

При цьому сам К.Грішін (він же ж К.Гришин), який через засудження ніколи не служив у Збройних Силах України та не складав військову присягу, користувався фальшивими документами на ім’я старшого лейтенанта Мамаєва Петра Алексійовича (так було написано в посвідченні) та майора Семенченка Семена Анатолійовича.

За наявною інформацією, грошима, вирученими від протиправної діяльності, Є.Шевченко та К.Грішін ділились з тодішніми радником міністра внутрішніх справ А.Геращенком, підполковником Антитерористичного центру при СБУ Д.Аврамичем та іншими службовими особами, які забезпечували недоторканність шахраїв. 8 серпня 2014 року А.Геращенко зателефонував начальниці відділу РАЦС Вишгородського управління юстиції Київської області Н.Духоті та від імені міністра внутрішніх справ А.Авакова наказав видати громадянину К.Грішіну, який користувався паспортом на ім’я Гришина Костянтина Ігоровича, паспорт на ім’я Семенченка Семена Ігоровича. 11 серпня 2014 року А.Геращенко забезпечив К.Грішіна завідомо підробленим посвідченням на ім’я капітана Національної гвардії України Семенченка Семена Ігоровича, а наступного дня, 12 серпня 2014 року, К.Грішін отримав паспорт на ім’я Семенченка Семена Ігоровича серії СТ №432098, виданий Вишгородським РВ Управління ДМС України в Київській області.

Обставини отримання К.Грішіним паспорта на ім’я С.Семенченка розслідувались у кримінальному провадженні №12014110150001452 від 19.09.2014 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 4, ст. 358, ч. 1 ст. 366 КК України. Про підозру в кримінальному провадженні було повідомлено лише заступникові начальника штабу військової частини 3027, який за вказівкою А.Геращенка виготовив завідомо підроблене посвідчення на ім’я капітана Національної гвардії України Семенченка Семена Ігоровича.

Що стосується Є.Шевченка, то А.Геращенко забезпечив його завідомо підробленим посвідченням учасника бойових дій.

Після обрання народним депутатом України С.Семенченко оформив Є.Шевченка своїм помічником-консультантом з виконанням обов’язків прес-секретаря. Влітку 2015 року була сформована Рада громадського контролю при НАБУ, головою якої став приватний підприємець В.Шабунін. Він познайомив С.Семенченка та Є.Шевченка, яких знав раніше, оскільки є  помічником-консультантом народного депутата України Є.Соболєва, що разом з С.Семенченком входить у фракцію у Верховній Раді України політичної партії «Самопоміч», з директором НАБУ А.Ситником. Невдовзі А.Ситник близько зійшовся з С.Семенченком і Є.Шевченком, а останній став виконувати доручення директора НАБУ. Але при цьому при виконанні Є.Шевченком конкретних оперативних завдань грубо порушувалась законність.

Так, наприклад, Є.Шевченко разом з О.Гриценком (син екс-міністра оборони України А.Гриценка), який по підроблених документах став членом Ради громадського контролю при НАБУ попри пряму заборону, встановлену ст.31 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» (О.Гриценко на той час був депутатом Київради), на завдання директора НАБУ А.Ситника дав завідомо неправдиві покази щодо прокурора відділу Генпрокуратури О.Матюшка, звинувативши йому в тому, що О.Матюшко, начебто, через Є.Шевченка намагався передати А.Ситнику 10 тис. доларів неправомірної вигоди за призначення на посаду детектива НАБУ.

17 лютого 2016 року Матюшко був затриманий, а Є.Шевченко виступив у ролі лже-свідка в кримінальному провадженні №52016000000000029 (зараз розглядається Голосіївським районним судом, Є.Шевченко проходить по справі як особа зі зміненими анкетними даними Голобородько Василь Петрович). При цьому в ході проведення НСРД не були зафіксовані ніякі розмови між О.Матюшком і  Є.Шевченком чи О.Гриценком, під час яких йшлося б про якісь гроші, у ході досудового розслідування ніякі долари, які О.Матюшко, начебто, через Є.Шевченко мав намір запропонувати А.Ситнику, знайдені не були. При цьому О.Матюшко добре знав А.Ситника, з яким три роки пропрацював у прокуратурі Київської області, та А.Калужинського, з яким пропрацював 8 років у прокуратурі Київської області, і в разі бажання вручити неправомірну вигоду не мав жодної потреби звертатись до незнайомого йому Є.Шевченка. Таким чином, Є.Шевченком, який на той час вже дав підписку про співробітництво з НАБУ, та А.Ситником був вчинений тяжкий злочин, відповідальність за який встановлена ч.2 ст. 370 КК України. При цьому процесуальна роль негласного позаштатного співробітника НАБУ Є.Шевченка взагалі не була ніяк оформлена, а сам він проходить по справі, як громадянин, який випадково став свідком злочину.

19 квітня 2016 року Є.Шевченко та С.Семенченко на завдання А.Ситника організували захоплення приміщення Департаменту  з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України по вулиці Петлюри в Києві з метою завести в режимний об’єкт співробітників ОТУ НАБУ для встановлення засобів негласного отримання інформації. Ця акція була проведена в зв’язку з тим, що А.Ситнику стало відомо, що 8 квітня 2016 слідчими вказаного Департаменту ГПУ було розпочато досудове розслідування за фактом незаконного проведення НАБУ негласних слідчих дій відносно підприємця з Полтави, який є громадянином Хорватії,  Любомира Мудріча. А саме: 3 лютого 2016 року Національним антикорупційним бюро України було зареєстроване кримінальне провадження №52016000000000036 за фактами вчинення корупційних злочинів співробітниками органів прокуратури. У межах цього кримінального провадження 15 березня 2016 року НАБУ звернулося з клопотанням до Апеляційного суду м. Києва про надання дозволу на зняття інформації з транспортних комунікаційних мереж певного абонентського номеру мобільного зв’язку. У клопотанні було зазначено, що абонентом, розмови якого треба прослуховувати, є начальник Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені Генпрокуратури Василь Черніков. Але насправді в клопотанні був зазначений номер телефону зовсім іншої людини – Любомира Мудріча, який раніше очолював міжнародну групу компаній Allseeds Group, а також до лютого 2016 року був генеральним директором компанії Lauffer Group.

15 березня 2016 року слідчий суддя Апеляційного суду м. Києва Худик виніс ухвалу №01-3682т/НСД, якою задовольнив клопотання НАБУ та надав дозвіл на зняття інформації з транспортних комунікаційних мереж абонентського номеру мобільного зв’язку, що був зазначений у клопотанні як номер телефону Чернікова. Але в ході виконання цієї ухвали Департаментом оперативного документування СБУ було виявлено, що вказаний у завданні НАБУ номер телефону використовується  не Черніковим, а Мудрічем.

Окрім того, А.Ситник припускав, що саме в цьому Департаменті ГПУ здійснюється досудове розслідування обставин розкрадання ним у складі організованої злочинної групи на чолі з колишнім прокурором Київської області О.Гардецьким земельної ділянки площею 110га в Обухівському районі Київської області (насправді, це кримінальне провадження розслідувалось в Управлінні з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управлінні ГПУ, спільники А.Ситника були затримані 28 вересня 2016 року, причому один з них – у помешканні О.Гардецького).

Тому з метою аудіовізуального контролю того, що відбувається в приміщеннях Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки ГПУ А.Ситник доручив Є.Шевченку та С.Семенченку організувати масові заворушення на території цього Департаменту, увірватись у приміщення та завести співробітників ОТУ НАБУ, які, доки увага працівників Генпрокуратури буде прикута до нападників, здійснять необхідні заходи з метою наступного встановлення приладів негласного отримання інформації.

Для реалізації цього плану була залучена група осіб, які перебували на утриманні С.Семенченка як його особисті охоронці і яких С.Семенченко та Є.Шевченко запропонували А.Ситнику використовувати на постійній основі для проведення «активних операцій» – влаштовування масових заворушень, зривання судових засідань та інших заходів, які становили інтерес для А.Ситника. Але оскільки залучення цих людей до співпраці з НАБУ на постійній основі потребувало видатків, витрати взяло на себе «Охоронне підприємство «Безпека бізнесу», код ЄДРПОУ 35261715, яким керує старший брат Є.Шевченка Шевченко Святослав Сергійович, а А.Ситник пообіцяв надавати сприяння в комерційній діяльності Є.Шевченка та його брата С.Шевченка, зокрема – у частині торгівлі зброєю.

“Таємний агент НАБУ” Шевченко фотографує приміщення Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України

При вивчені фотографій, що були зроблені 19 квітня 2016 року в ході захоплення приміщення Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки ГПУ, я виявив, окрім народних депутатів України С.Семенченка та Є.Соболєва, також Є.Шевченка та інших осіб, залучених до негласного співробітництва з НАБУ, зокрема громадянина Грузії Роланда Мелію.

Негласний позаштатний співробітник НАБУ Р.Мелія під час захоплення приміщення Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України

На даний час Р.Мелія перебуває на території Грузії, де він був затриманий 2 грудня 2018 року разом з іншими 6-ма громадянами України з числа осіб, залучених до негласного співробітництва НАБУ, у складі групи, очолюваної Є.Шевченком і С.Семенченком. Вказана група прибула в Грузію з метою організації збройних сутичок під час мітингу прихильників М.Саакашвілі. За наявною інформацією, поїздка в Грузію негласних позаштатних співробітників НАБУ була погоджена з першим заступником НАБУ Г.Углавою.

Окрім того, на відеоматеріалах з заходів, які проводив Є.Шевченко на завдання А.Ситника, вдалось опізнати ще одну особу, яка негласно співробітничала з НАБУ. Це – Іванов Андрій Олександрович 16 червня 1965 року народження, який видавав себе за учасника бойових дій, ходив у камуфляжній формі з прикріпленою на грудях біжутерією, що ззовні була схожа на державні нагороди (А.Іванов помер торік від серцевого нападу). На завдання А.Ситника негласні позаштатні співробітники НАБУ Є.Шевченко, Р.Мелія та А.Іванов у одязі, схожому на військовий, відвідували судові засіданні в кримінальному провадженні №52015000000000017 від 15.12.2015, яке розслідувало НАБУ за ознаками ч.2 ст. 368-2 КК України відносно колишнього військового прокурора сил АТО К.Кулика, грубо порушували громадський порядок, погрожували К.Кулику та ображали його, створюючи перед представниками ЗМІ «картинку», що, начебто, учасники бойових дій вимагають покарання К.Кулика. При цьому А.Ситник діяв з мотивів особистої неприязні до К.Кулика, оскільки за заявою останнього в Департаменті з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки ГПУ розслідувалось кримінальне провадження №42016000000000930 від 4 квітня 2016 року за фактом вимагання А.Ситником у К.Кулика грошових коштів у сумі 1 млн. доларів.

На цьому відео – репортаж з судового засідання в справі К.Кулика:

Оскільки діяльність Є.Шевченка, а також А.Іванова, Р.Мелія та інших негласних позаштатних співробітників НАБУ, залучених Є.Шевченком до співпраці з НАБУ, потребувала грошових видатків, А.Ситник надав сприяння Є.Шевченку в протиправній діяльності, зокрема, в торгівлі зброєю, яку позаштатні співробітники НАБУ вивозили з зони проведення АТО.

На фотографії ліворуч – Р.Мелія, праворуч – А.Іванов

Так, наприклад, А.Іванов був затриманий 24 січня 2016 року на блокпосту №4003, який розташований поблизу аеропорту м. Маріуполя, за спробу незаконного перевезення набоїв та зброї для С.Семенченка та Є.Шевченка. За цим фактом було відкрито кримінальне провадження, внесене в ЄРДР під №12016050710000024 від 24.01.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України. Справа розслідувалась Першотравневим відділенням поліції Маріупольського відділу поліції ГУ Нацполіції в Донецькій області. 25 січня 2016 року А.Іванову повідомлено про підозру, він був арештований з можливістю внесення застави. Але завдяки сприянню А.Ситника невдовзі опинився на волі, перебуваючи в процесуальному статусі підозрюваного та обвинуваченого брав активну участь у спецопераціях НАБУ (на кшталт захоплення приміщення Департаменту ГПУ чи бешкетування на судових засіданнях при розгляді кримінального провадження відносно К.Кулика), а вироком Першотравневого районного суду Донецької області від 15 листопада 2017 року в справі №241/775/16-к був звільнений від покарання внаслідок застосування акта амністії.

Звертає на себе увагу та обставина, що негласне співробітництво Є.Шевченка з НАБУ мало характер проведення НСРД, але здійснювалось без отримання ухвали слідчого судді й без прокурорського контролю, тобто, було, по-суті, провокацією злочину. На подяку за це А.Ситник надавав Є.Шевченку сприяння в незаконній підприємницькій діяльності, зокрема, пов’язаній з торгівлею зброєю та розкраданням коштів «Укроборонпрому».

Один з епізодів співпраці між А.Ситником, Є.Шевченком і С.Семенченком був оприлюднений Інтернет-проектом «Bihus.info». Є.Шевченко разом з С.Семенченком, А.Рогозою, І.Гладковським і В.Жуковим організував поставку з Російської Федерації до України запасних частин до воєнної техніки, яка ввозилась контрабандою під контролем Федеральної служби безпеки РФ і продавались ДК «Укроборонпром» через компанію «Оптимаспецдеталь» із залученням документів з реквізитами фірм, що мали ознаки фіктивності. При укладанні договору з «Укроборонпромом», окрім фальшивих документів про походження товару, також мала надаватись довідка про те, що суб’єкт підприємницької діяльності не має ознак фіктивності. Базу даних таких суб’єктів веде Державна фіскальна служба, НАБУ немає жодного відношення до цього питання, але на прохання Є.Шевченка НАБУ видавало  за підписом першого заступника директора НАБУ Г.Углави такі довідки компанії «Оптимаспецдеталь», які хоча й не мали юридичної сили, але справляли належне враження завдяки назві Національного антикорупційного бюро України. Таким чином, у діях Г.Углави містяться явні ознаки злочину, відповідальність за який передбачена ч.1 ст.365 КК України. Судячи з листування,  оприлюдненого Інтернет-проектом «Bihus.info», можна зробити висновок, що подібні довідки керівництво НАБУ видавало за винагороду, зокрема А.Ситнику була подарована кавоварка, яка встановлена в його приймальні.

Про характер завдань, який Є.Шевченко виконував на доручення А.Ситника, свідчить роль Є.Шевченка у звільненні з посади керівника третього відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів НАБУ Валентина Болгова. Влітку 2017 року А.Ситник доручив В.Болгову провести незаконні негласні слідчі (розшукові) дії відносно тодішнього міністра аграрної політики України Тараса Кутового. Оскільки для цього В.Болгов мав виготовити фальшиві документи для отримання ухвали слідчого судді Апеляційного суду м.Києва з дозволом на проведення НСРД, виконувати завдання А.Ситника В.Болгов відмовився. Тоді А.Ситник з метою компрометації В.Болгова та наступного звільнення його з посади направив до В.Болгова Є.Шевченка, спорядженого звукозаписуючою апаратурою. Є.Шевченко запропонував В.Болгову спільно придбати кілька земельних ділянок у Київській області, змінити цільове використання землі та продати ділянки з метою будівництва на них нерухомості. При цьому Є.Шевченко надав В.Болгову документи на земельні ділянки, що, насправді, належать старшому брату Є.Шевченка, Святославу Сергійовичу, який під патронатом А.Ситника керує «Охоронним підприємством «Безпека бізнесу», код ЄДРПОУ 35261715.

1 серпня 2017 року до В.Болгова було застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення на підставі звукозапису, зробленому Є.Шевченком, та показів Є.Шевченка, що В.Болгов не відмовлявся від пропозиції отримати земельні ділянки. При цьому НСРД проводились відносно В.Болгова без будь-яких законних підстав і ухвали слідчого судді. В.Болгов оскаржив своє звільнення в Окружний адміністративний суд м.Києва, Є.Шевченко був допитаний судом як свідок і категорично заперечив будь-який свій зв’язок з А.Ситником. Але В.Болгов надав у суд аудіозапис своєї розмови з Є.Шевченком, яка мала місце 7 червня 2017 року і в ході якої Є.Шевченко повідомив В.Болгову, що виконував завдання А.Ситника з метою компрометації В.Болгова та звільнення його з посади.

Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 17 травня 2018 у справі №826/10608/17 позов В.Болгова про визнання протиправним наказу директора НАБУ про його звільнення з посади був задоволений. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції було скасовано, 1 лютого 2019 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за скаргою В.Болгова відкрито касаційне провадження.

Аналогічним чином Є.Шевченко на завдання директора НАБУ А.Ситника брав участь у 20 «спецопераціях» НАБУ (справи Альперіна, Дубневича, Бабенка та ін.), де виступав як лже-свідок або особа, що вчиняла провокацію злочину. При цьому жодного разу відносини між Є.Шевченком та НАБУ не оформлювались у передбачений законом спосіб, прокурорський контроль за проведенням НСРД за участю негласного позаштатного співробітника НАБУ Є.Шевченка не здійснювався, санкція суду на проведення НСРД за участю негласного позаштатного співробітника НАБУ Є.Шевченка не отримувалась.

Водночас А.Ситник, зловживаючи владними повноваженнями, надавав С.Семенченку та Є.Шевченку сприяння у торгівлі зброєю, яка вже вийшла на міжнародний рівень. Доказом цього служать постійні закордонні поїздки негласного позаштатного співробітника НАБУ Є.Шевченка та листування С.Семенченка з «Укроборонпромом». Зокрема, у листі від 24 вересня 2018 року С.Семенченко повідомляє генеральному директорові ДК «Укроборонпром» П.Букіну, що разом зі своїм помічником-консультантом Є.Шевченком він має намір здійснити «робочі візити» в Туніс, Алжир, Ірак та Лівію й просить надати інформацію про розвиток відносин України з цими державами у військово-технічній сфері.

Листом від 28.09.2018 «Укроборонпром» відмовив С.Семенченку в наданні запитуваної інформації.

Окрім того, за сприяння А.Ситника Є.Шевченко та С.Семенченко організували т.зв. «Приватну військову компанію Donbas Batalion Corp», яка, як сказано на її сайті, «виконує завдання в зонах підвищеного ризику» – проводить морські та сухопутні операції, розмінування й охорону об’єктів. Керівником призначений Анатолій Віногродський, який був залучений Є.Шевченком до негласної співпраці з НАБУ й у листопаді 2017 року був арештований Жовтневим судом Маріуполя за участь у рейдерському нападі на фермера в Кіровоградський області, а також «громадський активіст» при НАБУ, керівник ГО «Антикорупційна армія» Сергій Акимович. Саме ця «приватна військова компанія» взяла підряд у М.Саакашвілі на організацію масових заворушень у Грузії в грудні 2018 року й у вересні 2018 року співробітники цієї компанії, зокрема Є.Шевченко, виїжджали до Польщі, де впродовж місяця проходили навчання на базі приватної фірми European Security Academy, яка навчає співробітників спецслужб. 2 грудня 2018 року співробітники цієї компанії були затримані в Тбілісі, куди вони прибули разом з С.Семенченком і Є.Шевченком.

При цьому звертає на себе увагу та обставина, що двоє з затриманих у Грузії – Р.Мелія та О.Новіков – перебували в Україні в статусі підозрюваного та обвинуваченого відповідно. Р.Мелія, якого Є.Шевченко залучив до негласного співробітництва з НАБУ, був оголошений прокуратурою в розшук у грудні 2017 року за підозрою в скоєнні низки тяжких злочинів і затриманий у червні 2018 року в Києві, а О.Новіков був арештований у листопаді 2017 року, в Україні йому було висунуто обвинувачення у викраденні людини, військовослужбовця в/ч 3027 Нацгвардії Олександра Калашникова. Мотивом викрадення злочину було те, що О.Калашник довідався, що С.Семенченко, який на той час мав документи на ім’я К.Гришина, та Є.Шевченко збирають з довірливих громадян гроші, використовуючи при цьому фальшиву печатку неіснуючого батальйону територіальної оборони Донецької області. Характер відносин між А.Ситником і Є.Шевченком дозволяє припускати, що Р.Мелія та О.Новіков змогли покинути територію України за допомогою А.Ситника.

Володимир Бойко