Вища рада правосуддя має шанс доволі швидко скоротити кількість нерозглянутих повідомлень у реєстрі щодо втручання. Звісно, якщо продовжить практику закривати «не дивлячись» відповідні графи в ньому. Адже віднедавна Рада вдалася саме до такого розгляду повідомлень від суддів про тиск.
10% підтримки
За 2 останні тижні Рада провела 4 засідання. На них було розглянуто 19 повідомлень про втручання в діяльність суддів та одне — від члена самої ВРП. Проте колегіальний орган відреагував лише на звернення Марини Сулімовської з Господарського суду Херсонської області та свого представника Олексія Маловацького. Стосовно решти були затверджені висновки «про відсутність підстав для вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя».
Для того щоб списком схвалити такі пропозиції, членам Ради на засіданні 27 березня вистачило 10 хв. Чи можна за такий час бодай прочитати зміст повідомлень? — запитання риторичне. Тобто ця процедура тепер фактично ґрунтується або на цілковитій довірі до доповідача, або на небажанні занурюватися у проблеми суддів на місцях та спробувати надати їм бодай моральну підтримку.
Звісно, серед тих заяв, що залишені без уваги ВРП, є й такі, де було б важко знайти способи втрутитися у ситуацію. Проте є чимало випадків, коли реакція ВРП нагадує пораду лікаря: боротьба із хворобою зміцнює імунітет, а якщо ні, то така доля…
Причому за аналогічних обставин реакція ВРП різниться залежно від суб’єкта звернення до неї.
І слово спровокує діло…
Наприклад, 8 відмов від Ради отримали судді, котрі нарікали на тиск за допомогою скарг — у вигляді як реальних звернень до ВРП, так і погроз вчинити такі дії чи долучення заяв про вчинення дисциплінарних проступків одразу до процесуальних документів. Ще три повідомлення стосувалися негативних висловлювань у ЗМІ на адресу конкретного суду чи системи загалом.
Так, одразу 10 суддів із Дрогобицького районного суду Львівської області наприкінці минулого року поскаржилися на низку публікацій, які не тільки підривають їхній авторитет, а й містять звинувачення у скоєнні корупційних злочинів.
Віталія Снегірьова з Брянківського міського суду Луганської області обурив допис у Фейсбуку першого заступника голови Комітету ВР з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. Нардеп, зокрема, написав, що «час розплати за наругу над правосуддям, за людські кров і сльози невпинно наближається. І або судді й прокурори будуть платити згідно із законом, або люди спитають з них по совісті».
Оскільки таких посад у комітеті, як не дивно, дві, ідентифікувати автора важко, бо ВРП завбачливо прибирає з оприлюднених повідомлень прізвища навіть публічних осіб. Мабуть, аби не нашкодити їхньому авторитету.
Звісно, якщо сприймати ці слова як звичайний піар, що, напевне, і зробили у ВРП, то нічого загрозливого у них немає. Але суддя сприйняв їх у контексті загальних тенденцій у країні й оцінив як «заклики до вчинення стосовно суддів насильницьких дій поза законом».
Як на такі ситуації дивиться ВРП: «Такими є вимоги плюралізму, толерантності й лібералізму, без яких не існує демократичного суспільства». Отже, судді як публічні особи «повинні враховувати інтерес до них з боку суспільства та право інших осіб висловлювати свої оціночні судження стосовно здійснення правосуддя». Тобто Рада відмежовує втручання в правосуддя від висловлення думок, припущень, критики на адресу суддів. І навіть підкріплює свою позицію посиланням на практику Європейського суду з прав людини.
Натомість, коли подібна критика та звернення стосувалися члена ВРП Олексія Маловацького, колеги відреагували миттєво: звернулися до регламентного комітету ВР щодо оцінки дій нардепа. Хоча останній теж «лише» надіслав до Ради звернення, «в якому містяться недостовірні відомості про вчинення членом ВРП тиску на суд», та розмістив про О.Маловацького кілька негативних публікацій у Фейсбуку.
Виходить, є різниця у необхідності вжиття заходів щодо захисту авторитету судді та члена ВРП?
Скарга: право чи зловживання?
У деяких «відмовних» рішеннях ВРП, як правило, міститься посилання на висновок №18 (2015) Консультативної ради європейських суддів «Позиція судової влади та її відносини з іншими гілками державної влади в умовах сучасної демократії». «Довіру й повагу потрібно постійно завойовувати і зберігати за допомогою відмінної роботи судів на основі найвищих стандартів», — цитується у рішеннях Ради.
Якщо сказати простою мовою, це щось на кшталт приказки: «Не плач, не бійся, не проси». Вас не поважають? Не ремствуйте і не чекайте захисту. Самі винні. Значить, ви недостатньо добре працюєте, не можете переконати учасників процесу, що здійснюєте правосуддя з дотриманням найвищих стандартів. На суддю, якого поважають, не поскаржаться.
Натомість, замість відмови у вжитті заходів щодо підтримання авторитету служителів Феміди, у Раді могли б так само під копірку повертати такі скарги, оцінюючи їх як зловживання правами. Урешті-решт, якщо на них не реагуватимуть, їхні автори швидко переконаються у недієвості такого методу тиску на суддів.
Адже, якщо кожній з них приділяти увагу, хай навіть з наступною відмовою, подібна тенденція не припинятиметься. Тим більше що вони потрапляють до суддівського досьє. І колись на співбесіді неодмінно виникне запитання: чого це на вас так часто скаржаться? Може, погано працюєте?
Зі щитом чи на щиті?
Напевне, дещо іншого підтримання авторитету судової влади очікували судді, коли читали зміни до Конституції та закон про ВРП. Можливо, хтось розраховував, що в особі органу суддівського врядування матиме такий собі щит, за яким можна сховатися. Натомість Рада сьогодні дає зрозуміти, що захист судді — в його ж руках.
З одного боку, якщо погрози лунають від сторін процесу, то це не що інше, як прояв неповаги до суду. І насамперед сам законник повинен реагувати на них. Стаття 1853Кодексу про адміністративні правопорушення для цього й призначена.
З другого — схоже, що у ВРП та Раді суддів читають різні європейські рекомендації. Наприклад, у рішенні РСУ від 8.06.2017 №34 чітко вказано, що подання учасником провадження скарги на дії судді до ВРП або ініціювання кримінального провадження до закінчення розгляду справи має ознаки впливу на суд, що передбачає кримінальну відповідальність за ст.376 Кримінального кодексу.
Неважко зрозуміти, позиція якого з органів гріє душу судді та залишає надію на зміну ставлення до вітчизняної Феміди і в суспільстві, і на владному Олімпі.
Висловлював свою позицію й Пленум Верховного Суду України. У постанові «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 №8 констатується, що «під втручанням у діяльність судових органів слід розуміти вплив на суддю у будь-якій формі (прохання, вимога, вказівка, погроза, підкуп, насильство, критика судді в засобах масової інформації до вирішення справи у зв’язку з її розглядом тощо) з боку будь-якої особи з метою схилити його до вчинення чи невчинення певних процесуальних дій або ухвалення певного судового рішення».
Чи це був «неправильний» ВСУ і він давав неправильні роз’яснення?
Тож буде Феміда зі щитом, чи її врешті-решт саму піднесуть на нього — залежить від позиції всіх органів судової влади. І бажано, аби вона була спільною. Звісно, якщо спільною є остаточна, висока мета їхньої діяльності.
ЗіБ
